Постанова

від 18.11.2024 по справі 469/270/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

18.11.24

22-ц/812/1622/24

Провадження № 22-ц/812/1622/24

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 листопада 2024 року м. Миколаїв

справа № 469/270/24

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» про стягнення заборгованості з орендної плати, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» на рішення Березанського районного суду Миколаївської області, ухвалене 09 вересня 2024 року під головуванням судді Гапоненко Н.О., повний текст судового рішення складений цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» (далі - ТОВ «Південь Агро Інвест») про стягнення заборгованості з орендної плати.

Позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 21 березня 2024 року зазначала, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0191 га з кадастровим номером 4820981200:18:000:0134 та земельна ділянка площею 7,4381 га з кадастровим номером 4820981200:15:000:0045, що розташовані в межах території Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які вона успадкувала після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначені земельні ділянки перебували в користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Ім. КЛ. Петровського» на підставі договору оренди землі від 20 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ім. КЛ. Петровського», зареєстрованого 29 листопада 2007 року за № 040800700051, строком на 10 років.

01 січня 2018 року позивач уклала додаткову угоду до договору оренди землі №040800700051 з ТОВ « Ім. КЛ. Петровського» та ТОВ «Південь Агро Інвест» та договір оренди землі з ТОВ «Південь Агро Інвест», згідно якого передала відповідачу вищевказані земельні ділянки загальною площею 7,4572 га в оренду терміном до 31 грудня 2023 року.

В п. 4.5 угоди визначено, що орендна плата вноситься орендарем не пізніше 01 вересня поточного року; згідно з п. 4.7 у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожен день прострочення. Відповідно до п. 4.1 додаткової угоди від 01 січня 2018 року орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 8,82% нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, що складає: ділянка № 1- 17075, 17 грн за рік оренди та ділянка № 2 -43,85 грн за рік оренди. Згідно п. 4.2 із цієї суми орендарем як податковим агентом утримуються податки (збори), передбачені чинним законодавством України.

За твердженням ОСОБА_1 , відповідачем не виплачена орендна плата за 2022-2023 роки. 02 жовтня 2023 року нею на адресу відповідача було направлено вимогу щодо виплати орендної плати, однак відповідачем не вчинено дії щодо врегулювання спору.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ТОВ «Південь Агро Інвест» заборгованість за орендною платою за 2022 рік у сумі 17119 грн 02 коп., заборгованість за орендною платою за 2023 рік у сумі 17119 грн 02 коп, пеню за несвоєчасну виплату орендної плати за 2022 рік - 8901 грн 80 коп., пеню за несвоєчасну виплату орендної плати за 2023 рік - 2824 грн 64 коп.

Також просила стягнути на свою користь з відповідача витрати зі сплати судового збору у сумі 1 211 грн. 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 14000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Південь Агро Інвест» просило відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що згідно з п.4.2 договору оренди з суми орендної плати орендарем, як податковим агентом утримуються податки (збори), передбачені чинним законодавством України, а саме податок на доходи з фізичних осіб 18% та військовий збір 1,5%, тому розмір орендної плати на рік складає 13780 грн 81 коп., у зв`язку з чим вважав надані позивачем розрахунки необґрунтованими Крім того зазначав, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) підлягає застосуванню позовна давність в один рік відповідно до ст.258 ЦК України. Посилався на те, що товариство зареєстроване та здійснює свою діяльність на території Миколаївської області та затримка виплати орендної плати у 2022 році відбулась через введення військового стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації, через що в умовах дії непереборної сили майже всі працівники підприємства покинули територію Миколаївської області, частина якої навіть була окупована, відновлення діяльності відбулося лише на початку 2023 року. Вважає, що відповідно до п.13.2 договору оренди відповідач звільняється від відповідальності, оскільки порушення сталося не з його вини, що також зазначено в листі Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Вважало заявлені позивачем вимоги про стягнення витрат на правову допомогу неспівмірними та необґрунтованими відносно позовних вимог та з урахуванням того, що справа розглядається у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 09 вересня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Південь Агро Інвест» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті орендної плати за 2022 рік у розмірі 17119 грн 02 коп., заборгованість по виплаті орендної плати за 2023 рік у розмірі 17119 грн 02 коп. пеню за несвоєчасну виплату орендної плати за 2022 рік у розмірі 8901 грн 80 коп., пеню за несвоєчасну виплату орендної плати за 2023 рік у розмірі 2824 грн 64 коп., 1211 грн 20 коп. судового збору та 14 000 грн витрат на правничу допомогу, а всього стягнуто 61 175 грн 68 коп.

При ухваленні рішення суд виходив із того, що відповідачем не виплачена орендна плата за 2022-2023 роки. На підставі зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі та пені. Також суд вважав підтвердженими витрати на правничу допомогу у розмірі 14000 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ «Південь Агро Інвест» вважає, що рішення суду є незаконним та таким, що прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи.

Апелянт зазначає, що суд не прийняв до уваги їх пояснення, що виплата орендної плати на рік складає 13 780 грн 81 коп, так як при виплаті орендної плати товариство, як податковий агент, несе обов`язок зі сплати податку на доходи фізичних осіб та військовий збір. За такого, надані позивачем розрахунки є необґрунтованими, а тому не можуть бути задоволені судом. Також суд не застосував строки позовної давності відповідно до ст. 258 ЦК України за їх заявою, не врахував заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу.

Посилаючись на викладене, ТОВ «Південь Агро Інвест» просило рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 23 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Позивач правом на подачу відзиву не скористалась.

Відповідно до частини 1 статті 369ЦПК справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.

Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає не в повному обсязі.

Так, за змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, після смерті її батька ОСОБА_2 , є власником земельних ділянок: з кадастровим номером 4820981200:15:000:0045 площею 7,4381 га, з кадастровим номером 4820981200:18:000:01340 площею 0,191 га, які розташовані в межах Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується свідоцтвами про право власності на спадщину за законом, виданими приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області від 22 червня 2018 року, зареєстрованими в реєстрі за №271, 272. (а.с. 13, 14).

20 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 , та ТОВ «ім. К.Л. Петровського» укладено договір оренди землі №40800700051 строком на 10 років. Договір зареєстрований у Березанському окрузі 05 лютого 2008 року за №40800700051. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 передав ТОВ «ім. К.Л. Петровського» в оренду земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею по 7,46 га, яка знаходиться на території Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

01 січня 2018 року між ОСОБА_1 , ТОВ «ім. К.Л. Петровського» та ТОВ «Південь Агро Інвест» укладено додаткову угоду до договору оренди землі №№40800700051, за умовами якої зі згоди орендодавця орендар ТОВ «ім. К.Л. Петровського» передало, а новий орендар ТОВ «Південь Агро Інвест» прийняло на себе права та обов`язки сторони (орендаря), передбачені договором оренди землі (а.с.19- 22).

Пунктами 3.1, 3.2 цієї угоди передбачено, що її укладено строком до 31 грудня 2023 року, та після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк.

Сторонами узгоджено, що у п.п.4.1,4.2 угоди визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 8.82% нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що складає 17075 грн 17 коп. (земельна ділянка, площею 7,4381 га) та 43 грн.85 коп. (земельна ділянка, площею , 0,091 га) за рік оренди, та із цієї суми орендарем, як податковим агентом, утримуються податки (збори), передбачені чинним законодавством України.

Відповідно до п.4.4 договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюються з урахуванням індексації на рік виплати/нарахування (в залежності від того, яка з подій сталася раніше), при цьому коефіцієнт індексації для орендної плати застосовується станом на 01 січня року виплати/нарахування (в залежності від того, яка із подій сталась раніше).

Пунктом 4.5 угоди визначено, що орендна плата вноситься орендарем не пізніше 01 вересня поточного року. Орендар перераховує грошові кошти на банківський розрахунковий рахунок орендодавця та/або виплачує через касу орендаря та/або здійснює виплату засобами поштового зв`язку через місцеві відділення УДППЗ «Укрпошта» шляхом надіслання на адресу орендодавця поштових переказів або в іншій формі, погодженій сторонами.

Згідно з п.4.6 угоди розмір орендної плати переглядається один раз на 7 років у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендної земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до умов п.4.7 угоди, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до п.9.1 додаткової угоди до договору оренди землі орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Пунктом 9.4 угоди, окрім іншого, встановлено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний вчасно сплачувати всі належні за цим договором орендні платежі.

Позивач, посилаючись виключно на невиконання зобов`язань за договором оренди, подав цей позов до суду та просив про стягнення з орендаря на свою користь орендної плати в сумах, визначених в п.4.1 додаткової угоди без врахування податків та зборів та з врахуванням коефіцієнту індексації нормативно грошової оцінки землі, а також додаткового стягнення, пені згідно до п.4.7 умов угоди.

Не спростовуючи факту невиплати орендної плати за 2022-2023 роки, відповідач, як орендар, вважав належним її розмір за відрахування сплачених ним податків та зборів, та посилався на відсутність підстав для додаткового стягнення з нього пені за відсутністю його вини у несвоєчасному виконанні зобов`язання, з огляду на введення в країні з 24 лютого 2022 року воєнного стану та проведення бойових дій на території Миколаївської області.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України.

Відповідно до вимог ст.124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

За правилами ч.1 ст.93 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Визначення, процедура укладення, вимоги до змісту та порядок припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У ст.6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до ч.1 ст.407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У ст.21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»).

Згідно з положеннями ст.24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Отже, згідно положень Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 зазначено, що «статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18 та у постанові від 09 листопада 2021 у справі № 913/20/21».

У справі, яка переглядається, районним судом встановлено, що ТОВ «ПівденьАгро Інвест» не виплатило ОСОБА_1 орендну плату за користування земельними ділянками за період 2022-2023 роки.

При цьому, саме на відповідача у справі покладено обов`язок доказування відсутності вини у невиконанні зобов`язання за договором оренди землі з внесення орендної плати або ж доведення факту виконання ним цього зобов`язання.

ТОВ «Південь Агро Інвест» не надало суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що позивач відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, а саме, отримати орендну плату за 2022-2023 роки у строки та на умовах, що встановлені договором оренди, не доведено відсутності вини у порушенні зобов`язання щодо внесення орендної плати та прийняття заходів щодо внесення орендної плати за договором оренди щороку. Порушення відповідачем умов договору щодо виплати орендної плати є істотним, оскільки позивач внаслідок такого порушення значною мірою позбавлявся того, на що він розраховував при укладенні договору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що належних доказів на підтвердження сплати позивачу орендної плати за користування належними йому земельними ділянками за 2022-2023 роки відповідачем до суду не надано, не надано й доказів на підтвердження невиконання зобов`язання за наявності обставин, які він вважає форс-мажорними, тому прийшов до висновку, що у відповідача дійсно виникла заборгованість з виплати орендної плати позивачу.

Визначаючи розмір заборгованості за договором оренди, яка підлягає сплаті з орендаря на користь орендодавця, суд першої інстанції погодився з розрахунком позивача.

Разом з тим, щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за договором оренди землі, пені за порушення строків виплати орендної плати, то слід зазначити наступне.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що за 2022 рік та за 2023 рік підлягала нарахуванню орендна плата в узгодженому сторонами розмірі 17119 грн 02 коп. (17 075 грн 17 коп. + 43 грн 85 коп.) за один рік (сума визначена без відрахування податків та обов`язкових платежів) та позивачці орендна плата за вказані роки не була виплачена

Втім, суд першої інстанції помилково вважав необхідним її стягнення без врахування податків та зборів, що повинні сплачуватись відповідачем, як податковим агентом.

Так, згідно п.164.2.5ст.164Податкового КодексуУкраїни (далі - ПК України) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому п.170.1ст.170 цього Кодексу.

У відповідності до положень п.170.1.1ст.170ПКУкраїни податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

За такого та з урахуванням передбаченого законом обов`язку орендаря сплатити податок на доходи фізичних осіб і військовий збір з орендної плати за землю, як податковим агентом, позивач мав би отримати орендну плату за 2022 рік у розмірі 13780 грн 80 коп. та за 2023 рік у розмірі13780 грн 80 коп., яка і підлягає стягненню з відповідача на його користь.

Доводи позивачки про необхідність стягнення за рішенням суду орендної плати, у розмірі визначеному за умовами додаткової угоди без врахування здійснених відповідачем обов`язків, як податковим агентом, суперечать висновкам, зробленим Об`єднаною Палатою КЦС в складі ВС у постанові від 25 березня 2024 року при розгляді справи №461/2729/22, оскільки у цьому разі перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не буде вважатися належним виконанням судового рішення. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині належного предмету виконання.

Тобто стягнення на користь позивача суми без врахування здійсненої виплати податків та зборів призведе до штучного збільшення обов`язків відповідача та безпідставного виконання судового рішення у розмірі, що перевищує розмір зобов`язання.

При вирішенні справи судом також встановлено невнесення орендарем орендної плати у строки, визначені додатковою угодою до договору, тобто наявність підстав для стягнення з відповідача пені у відповідності до п.4.7додаткової угоди.

Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки,встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1ст.611 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч.1ст.546 ЦК України).

В силу ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено після відрахування податків та обов`язкових платежів розмір орендної плати за рік становить 13780 грн 80 коп.

За умовами договору орендодавець має право на отримання пені за затримку у виплаті орендної плати в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення (п.4.7 додаткової угоди).

З урахуванням наданих доказів та в межах пред`явлених вимог, пеня підлягає обрахуванню за наступні періоди: за 2022 рік за 520 днів - буде становити 7166 грн. 00 коп., за 2023 рік за 165 днів - буде становити 2273 грн 80 коп.

При цьому,колегія суддівзвертає увагу,що розмірпені судомпершої інстанціїпомилково розрахованийіз сумизаборгованості 17119грн 02коп.за 2022рік, та із суми заборгованості 17 119 грн 02 коп. за 2023 рік.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування позовної давності до вимог про стягнення неустойки (передбаченої договором про оренду землі пені), то слід зазначити наступне.

Оскільки сторони у договорі оренди землі (п.4.7) передбачили відповідальність орендаря у вигляді стягнення неустойки (пені) у разі прострочення виплати орендної плати, і як вже було зазначено у оскаржуваному рішенні відповідач не довів наявність підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання умов договору, суд першої інстанції правильно визначився із доведеністю позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.ч.1,2 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як визначено у ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, до ухвалення судом рішення у справі 06 травня 2024 року ТОВ «Південь Агро Інвест» через систему «Електронний суд» подало відзив на позовну заяву, в якому також заявило про застосування позовної давності до вимог про нарахування неустойки (пені).

Між тим, заява відповідача про застосування позовної давності до вимог про нарахування та стягнення пені є безпідставною, оскільки позивач просив про нарахування пені за 2022-2023 роки, а відповідно до п.12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (СOVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.

За постановами Кабінету Міністрів України (від 11 березня 2020 року №211 початок дії карантину та від 25 квітня 2023 року №651 закінчення дії карантину) дія карантину в Україні тривала з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, отже з урахуванням наведених норм права, якою подовжена позовна давність на строк дії карантину, пеня обрахована в межах річної позовної давності.

За такого є підстави для стягнення пені у зв`язку із несплатою орендної плати за 2022 рік, 2023 рік, зауважень щодо розміру нарахувань відповідач не надав.

З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції були неповно з`ясовані обставини справи, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду в частині розміру стягнутої з відповідача заборгованості з орендної плати і пені підлягає зміні, шляхом стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за 2023 рік в розмірі 13780 грн 80 коп. (з урахуванням утриманих обов`язкових податків та зборів), стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за 2023 рік в розмірі 13780 грн 80 коп. (з урахуванням утриманих обов`язкових податків та зборів), пені за несвоєчасну виплату орендної плати за 2022 рік у розмірі 7 166 грн 00 коп., пені за несвоєчасну виплату орендної плати за 2023 рік у розмірі 2273 грн 80 коп., а всього 37 001 грн 40 коп.

Відповідно до ч.ч. 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, виходячи із принципу пропорційності відшкодування судових витрат до задоволених вимог (80.49%) також підлягає зміні судове рішення і в частині розміру стягнутого з відповідача судового збору за позовну заяву: з 1211 грн 20 коп. до 974 грн 89 коп.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Зокрема, за змістом частин 1 - 6 статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як передбачено частинами 1 - 5, 8 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представництво ОСОБА_1 здійснювала адвокат Ротар А.Л. на підставі договору про надання правової допомоги від 23 січня 2024 року (а.с. 57-61).

Відповідно до пунктів 3.1 цього договору отримання винагороди адвоката за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару в розмірі 14000 грн.

Адвокатом Ротар М.М. на виконання договору від 23 січня 2024 року було надано наступні послуги: 12.01.2024 року - консультація ОСОБА_1 з приводу обставин, які стали підставою для звернення за правовою допомогою та укладенням Договору про правову допомогу 1,5 години, 16.01.2024 року аналіз наданих клієнтом документів, зокрема, але не виключно: копії свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, кадастровий номер4820981200:15:000:0045 та копії свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, кадастровий номер 4820981200:18:000:0134, що розташовані в межах території Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; копії Договору оренди землі від 20.10.2007 року: копії Додаткової угоди від 01.01.2018 року та підготовка до написання позовної заяви 3,5 години; 17.01.2024 року аналіз судової практики у спорах, що виникають із орендних правовідносин 3 години; 10.02.2024 року написання позовної заяви та формування матеріалів позову до суду 7 годин; складення клопотань, заяв в процесі відкриття провадження судом першої інстанції 4 години. Всього було надано послуг, на загальну суму 14000 грн (19 годин), що підтверджується актом приймання-передачі виконаної роботи від 23 квітня 2024 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 23 січня 2024 року.(а.с. 63).

Гонорар адвокату Ротар М.М.. в сумі 14000 грн 00 коп. ОСОБА_1 були перераховані 23 січня 2024 року, згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 12/24. (а.с.62)

Визначаючи розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд першої інстанції не врахував викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву від 06 травня 2024 року заперечень щодо неспівмірності і необґрунтованість заявлених позивачем до стягнення судових витрат.

На переконання колегії суддів, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу розмірі 14000 грн 00 коп. не відповідають ступеню складності справи, яка відповідно до ч. 6 ст. 19ЦПК України відноситься до малозначних справ, часу, витраченим адвокатом на виконання робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому є підстави для зменшення розміру цих витрат, що підлягає розподілу між сторонами до 6000 грн.

Крім того, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 283 грн 56 коп. судового збору, сплаченого за апеляційну скаргу.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» задовольнити частково.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 09 вересня 2024 року в частині розміру стягнутої з відповідача заборгованості з орендної плати, пені та розподілу судових витрат - змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» на користь ОСОБА_1 заборгованість по сплаті орендної плати за 2022 рік у розмірі 13780 грн 80 коп. (з урахуванням утриманих обов`язкових податків та зборів), заборгованість по сплаті орендної плати за 2023 рік в розмірі 13780 грн 80 коп. (з урахуванням утриманих обов`язкових податків та зборів), пеню за несвоєчасну виплату орендної плати за 2022 рік у розмірі 7 166 грн 00 коп., пеню за несвоєчасну виплату орендної плати за 2023 рік у розмірі 2 273 грн 80 коп., а всього 37 001 грн 40 коп. (тридцять сім тисяч одна гривня сорок копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» на користь ОСОБА_1 974 грн 89 коп. (дев`ятсот сімдесят чотири гривні вісімдесят дев`ять копійок) судового збору та 6 000 грн 00 коп. (шість тисяч гривень) витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест» відшкодування судового збору за апеляційну скаргу в розмірі 283 грн 56 коп. (двісті вісімдесят три гривні п`ятдесят шість копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку і випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 22 листопада 2024 року