Рішення

від 22.11.2024 по справі 460/7947/24

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 листопада 2024 року м. Рівне№460/7947/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Луганській області Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі відповідач-2), позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14.06.2024 № 172650008912 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на шість років на умовах визначених частиною 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV та з врахуванням абз. 4 п. 2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII починаючи з 03 червня 2024 року, зарахувавши при цьому до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії період проходження військової служби з 27.05.1985 по 15.06.1987, період роботи в кооперативі «Горняк» з 08.07.1990 по 28.11.1990.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на шість років у відповідності до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 03 червня 2024 року

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач має посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посилення радіоекологічного контролю (категорія 3). Повідомляє, що звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно дост. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вказує що відповідачем №2 було прийнято рішення від 14.06.2024 №172650008912 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутності необхідного страхового стажу 25 років.

Ухвалою суду позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначається, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років. Відповідач вважає прийняте рішення законним та таким, що не підлягає скасуванню. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача 1, в якому вказується, що прийняте рішення про відмову в призначенні пенсії відповідно до ст. 55 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є обґрунтованим та відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія), що підтверджується відповідним посвідченням № НОМЕР_1 , копія якого знаходиться з матеріалах справи.

ОСОБА_1 07.06.2024 звернулася із заявою до Пенсійного фонду щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідачем 2 прийнято рішення №172650008912 від 16.05.2024 про відмову у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку з відсутністю страхового стажу 25 років, зазначивши, що до страхового стажу не зараховано періоди:

-проходження строкової військової служби з 27.05.1985 по 15.06.1987 за записами військового квитка від 27.05.1985 серії НОМЕР_2 , який видано ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім`я « ОСОБА_1 » (мовою оригіналу-російською мовою), ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки дата народження не відповідає паспортним даним заявника;

-роботи з 08.07.1990 по 28.11.1990 у Кооперативі «Горняк», за записами трудової книжки від 11.08.1987 серії НОМЕР_3 , оскільки в підставі внесення запису про прийняття наявне виправлення номеру та дати наказу про прийняття.

В рішенні також зазначено що за наданими документами тривалість проживання у зоні гарантованого добровільного відселення: 31 рік 3 місяці 29 днів, у тому числі станом на 01.01.1993 становить 3 років 3 місяці 29 дні.

Рішенні зазначено що страховий стаж позивача становить 16 роки 09 місяців 04 днів.

Відповідно до оскаржуваного рішення позивачка досягла необхідного віку для призначення їй пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, а також має період праці та проживання в зоні гарантованого добровільного відселення є достатнім для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років.

Предметом спору у даній справі є недостатність страхового стажу в позивачки на момент звернення до Пенсійного фонду.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивачзвернулася до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з ст. 9 Закону № 796 (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт.

Відповідно до пп.5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами внесеними згідно з Постановою правління Пенсійного фонду України №13-2 від 30.07.2015, далі Порядок №22-1), документом, що засвідчує особливий статус особи, зокрема є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.

Відповідно до абз.4 п.2 ч.1ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2ст. 55 Закону №796-XII).

Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.

Так позивач, звернулася07.06.2024 до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком, із зниженням пенсійного віку, згідно із ст.55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Суд звертає увагу, що відповідно до довідки №2235 від 26.11.2021 виданої Рокитнівською селищною радою Рівненської області ОСОБА_1 з 26.04.1986 по 22.04.1988 з 10.07.1990 по 21.12.2020 проживав та зареєстрований в с. Томашгород Рокитнівського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Документами підтверджено право позивача на зниження пенсійного віку на 6 років та досягнення необхідного віку для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Однак судом встановлено, що відповідачем 2 відмовлено позивачу у призначені пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-XII, через відсутність необхідного страхового стажу(страховий стаж позивача становить 16 років 9 місяців 4 днів).

Відповідно до ст. 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також, ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Дана норма кореспондує з ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).

Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Висновки аналогічного характеру викладені у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №439/1148/17.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Станом на час ведення трудової книжки позивача за спірний період, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункти 2.2, 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.2, 2.4 та 4.1 Інструкції №58.

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" та цією Інструкцією.

Відповідно до п.1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції №162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції №162).

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

Як вбачається з трудової книжки позивача НОМЕР_4 , видана ОСОБА_1 останній працював.

Згідно запису 6 позивача з 08.07.1990 прийнято в кооператив «Горняк» машиністом-грохота 2 розряду відповідно до наказу №2-к від 28.07.1990.

Запис №7 від 28.11.1990 позивача звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до наказу № від 01.11.2000.

Суд зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому, суд вважає, що відсутні підстави для неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Отже, записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.

Трудова книжки позивача має чіткий запис про періоди роботи, чітко прослідковується наявність відтиску печаток підприємств, є запис про відповідального за ведення трудових книжок.

Таким чином, суд вважає за необхідне зазначити, що неточності при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення запису, не є підставою для не зарахування спірного періоду до стажу його роботи.

А тому, з огляду на викладене, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивачаперіоди роботи згідно записів у трудовій книжці з 08.07.1990 по 28.11.1990.

Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу періоду проходження військової служби 27.05.1985 по 15.06.1987, суд зазначає таке.

Законом СРСР від 12.07.1967 "Про загальний військовий обов`язок" і Положенням про пільги для військовослужбовців, військовозобов`язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 17 лютого 1981 року №193, було передбачено зарахування часу перебування громадян на дійсній військовій службі у Збройних Силах СРСР до загального трудового стажу, безперервного трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю (п.76 Положення).

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-ХХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції законам України.

Пунктом "в" частини 3 статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Під час розгляду справи судом встановлено, що згідно із записами військового квитка від 27.05.1985 серії НОМЕР_2 позивач проходив строкову військову службу в період з 27.05.1985 по 15.06.1987.

Відтак, період проходження позивачем військової служби з 27.05.1985 по 15.06.1987.

підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Оскільки, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області протиправно не враховано періоди роботи позивача згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_4 , то рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14.06.2024 №172650008912 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії (07.06.2024) він досяг віку 57 років.

Водночас, судом встановлено, що в оскаржуваному рішенні, відповідач протиправно дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування спірного періоду 27.05.1985 по 15.06.1987 та з 08.07.1990 по 28.11.1990 до страхового стажу позивача.

Тобто, страховий стаж для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має становити різницю між загальним страховим стажем (в 2024 році - це 31 рік) та кількістю років зменшення пенсійного віку (для позивача - це 6 років, оскільки позивачем не надано доказів наявності в нього інших підстав для зменшення пенсійного віку, окрім посвідчення потерпілого 3 категорії). А відтак, необхідний страховий стаж для призначення позивачу в 2024 році пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років має складати 25 років.

Таким чином, оскільки у позивача наявні підстави для зменшення пенсійного віку, як громадянину, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 6 років та на зменшення сумарно на 6 років страхового стажу, однак попри це в позивача відсутній необхідний страховий стаж не менше 25 років на день звернення за призначенням пенсії (07.06.2024), тому на даний момент в суду не має підстав для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку.

При цьому суд зауважує, що вказане судове рішення не перешкоджає позивачу повторно звернутися до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії та надати докази на підтвердження загального страхового стажу не менше 25 років.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Рівненській області виплачувати пенсію за віком, то суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якої дії зобов`язального характеру щодо зарахування стажу та призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Донеській області. А відтак, у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в Рівненській області позивачу слід відмовити, оскільки останній не здійснював опрацювання пенсійної справи позивача та не приймав жодних рішень

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком, вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 07.06.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не надали суду достатніх доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довели правомірності не зарахування позивачу періодів його роботи до стажу, та відмовили у призначенні пенсії за віком.

Отже, заявлені позивачем вимоги належать до часткового задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №172650008912 від 14.06.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 27.05.1985 по 15.06.1987 згідно з військовим квитком НОМЕР_2 , період роботи з 08.07.1990 по 28.11.1990 згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_3 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.06.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 22 листопада 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (вул. Шевченка, 9,м. Сєвєродонецьк,Сєвєродонецький р-н, Луганська обл.,93404, ЄДРПОУ/РНОКПП 21782461) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя У.М. Нор