Постанова

від 29.04.2025 по справі 460/7947/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/7947/24 пров. № А/857/33912/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідачаІщук Л. П.,

суддівОбрізка І.М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року (головуючий суддя Нор У.М., м. Рівне) у справі № 460/7947/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14.06.2024 № 172650008912 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку на шість років відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на шість років на умовах, визначених частиною 2 ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV, та з врахуванням абз. 4 п. 2 ч.1 ст.55 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII, починаючи з 03 червня 2024 року, зарахувавши при цьому до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії період проходження військової служби з 27.05.1985 по 15.06.1987, період роботи в кооперативі Горняк з 08.07.1990 по 28.11.1990; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на шість років у відповідності до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи починаючи з 03 червня 2024 року.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №172650008912 від 14.06.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до страхового стажу період проходження строкової військової служби з 27.05.1985 по 15.06.1987 згідно з військовим квитком НОМЕР_1 , період роботи з 08.07.1990 по 28.11.1990 згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.06.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, позивач та відповідач 1 подали апеляційні скарги.

Позивач в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на пенсійне забезпечення в нього виникло при досягненні 54-річного віку в 2021 році за умови наявності страхового стажу 22 роки (28 6) відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, або ж при досягненні 57-річного віку в 2024 році за умови наявності страхового стажу 15 років (21 6) відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058- IV. Зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що необхідний позивачу страховий стаж для призначення пенсій при досягненні ним 57-річного віку в 2024 році має становити не менше 25 років є помилковими. Вважає, що для виходу на пенсію у 2024 році зі зниженням пенсійного віку на 6 років, як потерпілому від наслідків аварії на ЧАЕС, йому необхідно мати не менше як 15 років страхового стажу.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що навіть зарахування спірних періодів до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не надасть права заявнику на призначення пенсії за віком згідно ст. 55 Закону № 796 у зв`язку з відсутністю страхового стажу 25 років.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що позивач є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія), що підтверджується відповідним посвідченням № НОМЕР_3 , копія якого знаходиться з матеріалах справи.

ОСОБА_1 07.06.2024 звернувся із заявою до Пенсійного фонду щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідачем 2 прийнято рішення №172650008912 від 16.05.2024 про відмову у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку з відсутністю страхового стажу 25 років, зазначивши, що до страхового стажу не зараховано періоди:

- проходження строкової військової служби з 27.05.1985 по 15.06.1987 за записами військового квитка від 27.05.1985 серії НОМЕР_1 , який видано ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім`я « ОСОБА_1 » (мовою оригіналу-російською мовою), ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки дата народження не відповідає паспортним даним заявника;

- роботи з 08.07.1990 по 28.11.1990 у Кооперативі «Горняк», за записами трудової книжки від 11.08.1987 серії НОМЕР_2 , оскільки в підставі внесення запису про прийняття наявне виправлення номеру та дати наказу про прийняття.

В рішенні також зазначено, що за наданими документами тривалість проживання у зоні гарантованого добровільного відселення: 31 рік 3 місяці 29 днів, у тому числі станом на 01.01.1993, становить 3 років 3 місяці 29 дні. Страховий стаж позивача становить 16 років 09 місяців 04 дні.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що формальні неточності у документах про стаж роботи не можуть бути підставою для незарахування спірних періодів з 27.05.1985 по 15.06.1987 та з 08.07.1990 по 28.11.1990 до страхового стажу позивача.

При цьому, суд першої інстанції вказав, що оскільки у позивача наявні підстави для зменшення пенсійного віку, як громадянину, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 6 років та на зменшення сумарно на 6 років страхового стажу, однак попри це в позивача відсутній необхідний страховий стаж не менше 25 років на день звернення за призначенням пенсії (07.06.2024), тому на даний момент немає підстав для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Системний аналіз наведених вище правових норм надає підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку на 3 роки мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, але при цьому така початкова величина зниження пенсійного віку ( 3 роки ) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Колегія суддів зазначає, що право на пенсію зі зниженням пенсійного віку згідно норм ст. 55 Закону № 796-ХІІ законодавець пов`язує з дотриманням сукупності трьох умов, а саме, 1) постійного проживання або роботи протягом певного часу у відповідній зоні забруднення, 2) віку та 3) страхового стажу, який зменшується на кількість років зменшення пенсійного віку.

Як вбачається з рішення пенсійного органу, тривалість проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення становить 31 рік 3 місяці 29 днів, у тому числі, станом на 01.01.1993, 3 роки 3 місяці 29 дні.

У рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 16 років 09 місяців 04 дні.

Вік заявника - 57 років 5 днів.

Тобто, згідно оскаржуваного рішення пенсійного органу, позивач досягнув необхідного віку для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, а також має період роботи та проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, достатній для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років.

Однак, відповідачем 1 відмовлено позивачу у призначені пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-XII через відсутність необхідного страхового стажу (страховий стаж позивача становить 16 років 9 місяців 4 днів).

Таким чином, дослідженню підлягає питання достатності страхового стажу позивача на момент звернення до пенсійного фонду.

Стосовно доводів апелянта - Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про відсутність підстав для зарахування періодів проходження позивачем строкової військової служби та роботи у Кооперативі «Горняк», то колегія суддів зазначає наступне.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).

Згідно п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії.

Основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж в період до запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, тобто до 01 липня 2000 року, є трудова книжка.

Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також документів виданих архівними установами виникає та можливе лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, при цьому для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі Закон № 1788).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як вбачається з трудової книжки НОМЕР_4 (запис №6) позивача з 08.07.1990 прийнято в кооператив Горняк машиністом-грохота 2 розряду відповідно до наказу №2-к від 28.07.1990.

Згідно запису №7 від 28.11.1990 позивача звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до наказу № від 01.11.2000.

Підставами для незарахування такого періоду стало наявне виправлення номеру та дати наказу про прийняття.

Колегія суддів зазначає, що такі підстави носять формальний характер, жодних зауважень щодо змісту цих записів Головним управлінням Пенсійного фонду України у Луганській області в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо даного періоду роботи відповідачем 1 не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку стажу.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби 27.05.1985 по 15.06.1987.

Законом СРСР від 12.07.1967 "Про загальний військовий обов`язок" і Положенням про пільги для військовослужбовців, військовозобов`язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 17 лютого 1981 року №193, було передбачено зарахування часу перебування громадян на дійсній військовій службі у Збройних Силах СРСР до загального трудового стажу, безперервного трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю (п.76 Положення).

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-ХХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції законам України.

Пунктом "в" частини 3 статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами військового квитка від 27.05.1985 серії НОМЕР_1 позивач проходив строкову військову службу в період з 27.05.1985 по 15.06.1987, відтак колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що незарахування такого періоду є протиправним.

Отже, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14.06.2024 №172650008912 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком.

При цьому, як вже було зазначено, обов`язковою умовою призначення пенсії за статтею 55 Закону №796 є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Апелянт ОСОБА_1 вважає, що для виходу на пенсію у 2024 році зі зниженням пенсійного віку на 6 років, як потерпілому від наслідків аварії на ЧАЕС, йому необхідно мати не менше як 15 років страхового стажу.

Колегія суддів з такими доводами не погоджується, з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

у період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Отже, для осіб, які набули право на зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII призначається пенсія за умови досягнення віку 54 роки (60-6) та наявності страхового стажу 25 років (31-6).

Позивач 07.06.2024 у віці 57 років 5 днів звернувся за призначенням пенсії згідно ст. 55 Закону №796-XII.

Таким чином, у позивача наявні підстави для зменшення пенсійного віку на 6 років та на зменшення сумарно страхового стажу на 6 років.

Для призначення пенсії за ст.55 Закону № 796-ХІІ позивачу необхідно мати на момент звернення страховий стаж у 25 років (31 рік страхового стажу, передбаченого для осіб, які звернулись за пенсією у 2024 році після досягнення 60-річного віку, зменшеного відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ максимально на 6 років).

У рішенні пенсійного фонду зазначено, що страховий стаж позивача становить 16 років 09 місяців 04 дні.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що навіть зарахування спірних періодів роботи позивача (з 27.05.1985 по 15.06.1987 та з 08.07.1990 по 28.11.1990) до його страхового стажу не надасть йому права на призначення пенсії за віком згідно ст. 55 Закону № 796 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 25 років.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Інші доводи апеляційних скарг зводяться до незгоди з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційних скарг, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі № 460/7947/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар