Ухвала

від 14.11.2024 по справі 761/37279/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 14 листопада 2024 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року,

за участі:

прокурора ОСОБА_7 ,

представника

власника майна адвоката ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та накладено арешт на майно, яке на праві власності належить ОСОБА_5 (іпн. НОМЕР_1 ), із забороною відчуження та розпорядження, без заборони використання такого майна, а саме, на:

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:4204 площею 0.0037 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:4203 площею 0.0216 га;

-земельну ділянкуу з кадастровим номером 2611092001:22:002:4202 площею 0.0014 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:4148 площею 0.0725 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:3911 площа 0.22 га;

-земельнуу ділянку з кадастровим номером 2611092000:20:001:0021 площею 0.3168 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:3921 площею 0.1 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:008:0415 площею 0.2845 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:3335 площею 0.2491 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:2407 площею 0.0484 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:2408 площею 0.0157 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:2170 площею 0.1 га.

Заборонено будь-яким державним реєстраторам органів державної реєстрації, приватним та державним нотаріусам, а також іншим особам, що наділені таким правом, вчиняти будь-які дії, пов`язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації, поділу, виділу, тощо) права власності на вказане майно, а також вчинення реєстраційних дій направлених на відчуження та розпорядження.

Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Щодо строку на апеляційне оскарження зазначив, що 08 жовтня 2024 року клопотання прокурора розглянуто буз повідомлення власника майна та його представника, про існування оскаржуваного рішення стало відомо 24 жовтня 2024 року з інформаційної довідки реєстру речових прав на нерухоме майно, апеляційну скаргу направлено, через систему «Електронний суд» 25 жовтня 2024 року. З цих підстав просив поновити строк на апеляційне оскарження.

Апелянт зазначає, що ОСОБА_5 придбав земельні ділянки на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі продажу, а відтак він є добросовісним набувачем.

Вважає, що земельні ділянки не відповідають ознакам речового доказу, передбачених ст. 98 КПК України в конспекті кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо її задоволення, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвалу слідчого судді може бути оскаржено протягом п`яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

В клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт зазначив, що 08 жовтня 2024 року клопотання прокурора розглянуто буз повідомлення власника майна та його представника, про існування оскаржуваного рішення стало відомо 24 жовтня 2024 року з інформаційної довідки реєстру речових прав на нерухоме майно, апеляційну скаргу направлено, через систему «Електронний суд» 25 жовтня 2024 року. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.

Як убачається з матеріалів судового провадження, детективами Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке, 25 квітня 2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 72024001120000012, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

У клопотанні прокурора зазначено, що громадяни України ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 та службові особи суб`єктів господарювання ТОВ «ЕКОБЕРҐХАУС» (код ЄДРПО 44909564), ТОВ «ЕКО БУД БЕРҐХАУС» (код ЄДРПОУ 44738224), ТОВ «ЖК БЕРХ ХАУС» (код ЄДРПОУ 45178021) в продовж 2022 - 2024 років здійснювали реалізацію житлових будинків разом з земельними ділянками без фактичного відображення таких операцій в податковому обліку тим, самим ухилились від сплати податку на прибуток в особливо великих розмірах.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, встановлено, що у власності ОСОБА_5 перебуває наступне майно, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:4204 площею 0.0037 га; земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:4203 площею 0.0216 га; земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:4202 площею 0.0014 га; земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:4148 площею 0.0725 га; земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:3911 площа 0.22 га; земельна ділянка з кадастровим номером 2611092000:20:001:0021 площею 0.3168 га; земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:3921 площею 0.1 га; земельна ділянка з кадастровим номером 2611000000:05:008:0415 площею 0.2845 га; земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:3335 площею 0.2491 га; земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:2407 площею 0.0484 га; земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:2408 площею 0.0157 га; земельна ділянка з кадастровим номером 2611092001:22:002:2170 площею 0.1 га.

Постановою детектива Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України ОСОБА_11 від 20 вересня 2024 року, вказані земельні ділянки, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 72024001120000012.

07 жовтня 2024 року прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на вказані земельні ділянки, з метою збереження речових доказів.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року клопотання прокурора задоволено.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

При накладенні арешту на майно, слідчий суддя має обов`язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно із ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.3 зазначеної статті, в цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України вбачається, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Однак зазначених вимог закону слідчий суддя та прокурор, який звернувся із клопотанням про арешт майна, не дотрималися.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Перша та найголовніша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання з боку органу влади у мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого абзацу надає право позбавляти власності лише «на умовах, передбачених законом», при цьому у другому абзаці визнається право держав здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" пункт 58).

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

Накладаючи арешт на майно з підстав передбачених п.1, ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя не тільки має переконатися в тому, що майно відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України, а й врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Оскільки винесення постанови про визначення майна речовим доказом, не може бути єдиною підставою, для арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Так, посилаючись у клопотанні, що земельні ділянки відповідають критеріям зазначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України та наявні правові підстави, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України для їх арешту, прокурор повинний був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку. Між тим, жодних доказів того, що вказані земельні ділянки, які на праві власності належать ОСОБА_5 є предметом та доказом розслідуваного кримінального правопорушення, в матеріалах судового провадження не міститься. Не приведені такі докази і в клопотанні прокурора, що свідчить про безпідставність його тверджень.

Окрім того, відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 72024001120000012 від 25.04.2024, внесено за ч. 3 ст. 212 КК України, тобто ухилення від сплати податків. Предметом кримінального правопорушення є грошові кошти, які підлягають сплаті як податки і збори (обов`язкові платежі), що входять в систему оподаткування і введені у встановленому законом порядку.

Відтак, арештовані земельні ділянки не можуть бути предметом даного кримінального провадження.

Слідчий суддя, розглядаючи клопотання прокурора, не звернув уваги на вказані обставини та не перевірив наявність підстав для накладення арешту на майно.

Тобто в матеріалах, які додані до клопотання, не міститься жодного доказу того, що земельні ділянки, відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, з урахуванням кваліфікації кримінального провадження № 72024001120000012 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Посилання прокурора в постанові про визнання майна речовим доказом на те, що вказане майноє безпосереднім об`єктом продажу за готівку на території України та без відображення такої реалізації в податковій та фінансовій звітності, є безпідставними, оскільки матеріали судового провадження не містять належного підтвердження таких даних.

Таким чином, як вважає колегія суддів, правових підстав, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, для арешту земельних ділянок, органами досудового розслідування не доведено, а тому слідчий суддя мав відмовити в задоволенні клопотання прокурора в накладенні арешту на вказане майно.

Звертає на себе увагу і той факт, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, в порушення вимог п. п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України, не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності, завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для власника майна.

В силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

За таких обставин, у даному випадку, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, як незаконна та необґрунтована, а апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 ,- задоволенню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна.

Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Поновити представнику власника майна ОСОБА_5 - адвокату ОСОБА_6 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року.

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року, - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про накладення арешту на майно, яке на праві власності належить ОСОБА_5 (іпн. НОМЕР_1 ), із забороною відчуження та розпорядження, без заборони використання такого майна, а саме, на:

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:4204 площею 0.0037 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:4203 площею 0.0216 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:4202 площею 0.0014 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:4148 площею 0.0725 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:3911 площа 0.22 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092000:20:001:0021 площею 0.3168 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:3921 площею 0.1 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611000000:05:008:0415 площею 0.2845 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:3335 площею 0.2491 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:2407 площею 0.0484 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:2408 площею 0.0157 га;

-земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:2170 площею 0.1 га.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Єдиний унікальний № 761/37279/24 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_15

Справа № 11сс/82/7190/2024 Доповідач ОСОБА_1

Категорія ст.170 КПК