Ухвала

від 21.11.2024 по справі 120/10390/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 120/10390/24

адміністративне провадження № Пз/990/13/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Васильєвої І. А., Гімона М. М., Хохуляка В. В., Юрченко В. П.,

розглянувши подання Вінницького окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом як зразкової справи № 120/10390/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБОДІВКА-АГРО" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОБОДІВКА-АГРО" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2024 року № 0148752300, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 26 178 807 грн, зокрема за податковим зобов`язанням - 20 943 046 грн та за штрафними санкціями - 5 235 761 грн.

Спір між сторонами виник щодо правомірності застосування позивачем зменшеної ставки податку при здійсненні виплати на користь нерезидента доходів у вигляді процентів з джерелом їх походження з України.

Так, відповідно до положень національного законодавства - підпунктів 141.4.1, 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України (далі - ПК України) - резидент, який здійснює на користь нерезидента будь-яку виплату доходу з джерелом його походження з України, утримує податок з таких доходів за ставкою в розмірі 15 відсотків. До таких доходів належить, зокрема, проценти, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками. При цьому передбачено, що міжнародними договорами може бути передбачено інший порядок оподаткування.

У свою чергу, між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр 08 листопада 2012 року укладено Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи (набрала чинності для України 07 серпня 2013 року). Пунктами 1 і 2 статті 11 зазначеної Конвенції визначено таке.

Проценти, що виникають у Договірній Державі і сплачуються резиденту іншої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій іншій Державі, якщо такий резидент є особою - фактичним власником таких процентів.

Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо особа - фактичний власник процентів є резидентом іншої Договірної Держави, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 2 відсотків від загальної суми процентів. Спосіб застосування цих обмежень встановлюється компетентними органами Договірних Держав за взаємною домовленістю.

За змістом пункту 103.2 статті 103 ПК України особа має право самостійно застосувати зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент:

1) є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу

2) є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (за умови надання нерезидентом податковому агенту документа, який підтверджує статус податкового резидента).

У спірних правовідносинах позивач виплачував дохід у вигляді процентів за кредитними договорами на користь нерезидента - компанії «АГРОПРОСПЕРІС 1 ЛІМІТЕД» (Кіпр), застосовуючи при цьому зменшену ставку оподаткування у розмірі 2 відсотки на підставі зазначених вище норм.

Заперечуючи можливість застосування зменшеної ставки податку, контролюючий орган зазначає, що позивач не мав правових підстав для застосування зменшеної ставки податку, оскільки, на його думку, компанія «АГРОПРОСПЕРІС 1 ЛІМІТЕД» не є кінцевим отримувачем грошових коштів, а здійснює лише транзит коштів - всі отримані кошти від позивача зазначена компанія-нерезидент перераховувала іншій компанії.

Зі свого боку, позивач уважає, що зазначені вище обставини щодо транзитної ролі компанії-нерезидента не відповідають дійсності, а податковий орган не надав належних доказів того, що компанія «АГРОПРОСПЕРІС 1 ЛІМІТЕД» не була бенефіціарним власником процентного доходу, отриманого від позивача.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції було постановлено ухвалу від 24 жовтня 2024 року про звернення до Верховного Суду про розгляд цієї адміністративної справи як зразкової.

Обґрунтовуючи необхідність розгляду цієї справи як зразкової, суд першої інстанції зазначає, що на розгляді у Вінницькому окружному адміністративному суді перебуває 22 адміністративні справи з аналогічними предметами спору: № 120/530/24, № 120/6780/24, № 120/7637/24, № 120/7999/24, № 120/8527/24, № 120/8968/24, № 120/9025/24, № 120/9361/24, № 120/9379/24, № 120/9601/24, № 120/10390/24, № 120/10439/24, № 120/10440/24, № 120/11043/24, № 120/11366/24, № 120/12158/24, № 120/13639/24, № 120/13665/24, № 120/13668/24, № 120/13770/24, № 120/13774/24, № 120/14171/24.

У всіх вищевказаних адміністративних справах:

1) позивачі є платниками податку, які здійснювали виплату доходу на користь нерезидента у вигляді процентів за кредитними договорами;

2) позовні вимоги пред`явлені до податкових органів;

3) позивачами заявлено тотожні позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень, якими позивачам збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних підприємств;

4) суть спору стосується правомірності застосування позивачами зменшеної ставки податку при здійсненні виплат на користь нерезидента доходів у вигляді процентів із джерелом їх походження з України на підставі положень міжнародних двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування, укладених між Україною та іншими державами;

5) відповідачі, заперечуючи можливість застосування зменшеної ставки податку, наполягають на тому, що нерезидент, на користь якого здійснювалася виплата доходів у вигляді процентів із джерелом їх походження з України, не є бенефіціарним (фактичним) власником такого доходу.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені вище адміністративні справи мають ознаки типових справ, а їх кількість та ціна позовів визначають доцільність ухвалення зразкового рішення Верховним Судом.

Також, суд першої інстанції звертає увагу на те, що суди різних інстанцій, розглядаючи справи з аналогічним предметом спору, неоднаково застосовують норми матеріального права, внаслідок чого існують різні підходи у вирішенні такої категорії спорів.

Серед іншого, у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року у справі № 320/29244/23, залишеному без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2024 року, зазначено, що надання довідки про підтвердження статусу податкового резидента іншої країни, з якою укладено міжнародний договір України, є достатньою підставою для застосування зменшеної ставки податку. При цьому відповідач не надав доказів того, що нерезидент фактично не є власником отриманих грошових коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Сумського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року у справі № 480/5208/23, рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі № 560/5190/24, рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 380/28749/23.

Поряд з цим, не усі суди застосовують саме такий підхід до вирішення цієї категорії спорів.

Так, Хмельницький окружний адміністративний суд у рішенні від 05 вересня 2024 року у справі № 560/8133/24 відмовив у задоволенні аналогічних позовних вимог, оскільки під час розгляду справи було належним чином підтверджено, що компанія-нерезидент не є бенефіціарним власником отриманих від позивача процентних доходів, адже уся частина отриманого доходу перераховувалася на користь інших осіб. Отже, у зв`язку з тим, що компанія-нерезидент не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, немає підстав для застосування зменшеної ставки податку.

Вивчивши зазначене подання, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у зразковій справи з огляду на таке.

Згідно з пунктом 21 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 290 КАС України якщо у провадженні одного або декількох адміністративних судів перебувають типові адміністративні справи, кількість яких визначає доцільність ухвалення зразкового рішення, суд, який розглядає одну чи більше таких справ, може звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд однієї з них Верховним Судом як судом першої інстанції.

Частина друга статті 290 КАС України передбачає, що у поданні про розгляд справи Верховним Судом як зразкової зазначаються підстави, з яких суд, що надає подання, вважає, що справа має бути розглянута Верховним Судом як зразкова, у тому числі посилання на типові справи. До подання додаються матеріали справи.

Аналізуючи наведені положення процесуального закону у вимірі доцільності ухвалення зразкового рішення, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, зокрема у справах № 360/1809/20, № 620/4149/20, № 300/3440/20, № 420/13452/20, що інститут зразкової справи запроваджений з метою вирішення Верховним Судом питань застосування норм матеріального права у значній кількості адміністративних справ, які характеризуються аналогічними позовними вимогами та підставами виникнення спору, однаковими нормами, які регулюють спірні правовідносини, а також відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень.

Так, Верховний Суд констатував, що лише наявність усіх вищезазначених ознак типових справ та їх значна кількість є підставою для висновку про доцільність ухвалення рішення у зразковій справі задля забезпечення передбачуваності та єдності правозастосовної практики у певній категорії спірних правовідносин та швидкого розгляду великої кількості однотипних справ.

Суд зазначає, що при вирішення питання про відкриття провадження у справі як зразковій слід ураховувати доцільність ухвалення зразкового рішення у певній категорії типових спорів, яка повинна виводитися передусім через призму завдання Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою забезпечувати сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Водночас, основним способом забезпечення єдності судової практики є касаційний перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, у рамках якого Верховний Суд власне як суд касаційної інстанції повинен (у межах підстав касаційного провадження) перевірити правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору.

У своїй ухвалі суд першої інстанції обґрунтовує необхідність розгляду цієї справи як зразкової, зокрема, посилаючись на наявність у провадженні цього суду низки аналогічних справ, а також на неоднакове застосування норм матеріального права іншими судами. Однак, як свідчить аналіз судової практики, у зразкових справах, провадження у яких відкривав Верховний Суд, мова йшла про вирішення дійсно фундаментальних правових питань, які впливали на широке коло осіб, створювали загальнозначущі наслідки та мали значний суспільний інтерес.

Наприклад, у з зразковому рішенні Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 806/3265/17 розглянуто питання щодо можливості отримання паспорта громадянина України старого зразка у зв`язку з релігійними переконаннями або у рішенні Верховного Суду від 30 березня 2018 року у справі № 812/292/18 щодо застосування норм про сплату єдиного соціального внеску на території проведення антитерористичної операції вирішувалися питання, які охоплювали значну кількість платників податків, зокрема тих, що постраждали внаслідок надзвичайних обставин. При цьому, в обох наведених випадках спірні правовідносини виникли насамперед внаслідок нового чи зміненого правового регулювання у певній сфері суспільних відносин (запровадження нового зразка паспорта громадянина України або виникнення надзвичайних обставин - антитерористичної операції), що в свою чергу зумовило необхідність скерування практики застосування таких змін з метою їх правильного сприйняття і реалізації.

У цьому ж випадку заявником у всіх зазначених у поданні справах є одна й та сама особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОБОДІВКА-АГРО". Тобто, йдеться про особливості діяльності одного конкретного платника податків, що не відповідає меті інституту зразкових справ. Відтак, не вбачається, що зразкове рішення у цій справі матиме вплив на широке коло осіб або вирішить важливу правову проблему.

Аналіз поданих матеріалів також свідчить про те, що спірні у цій справі правовідносини не є новими у правозастосовчій практиці. Зокрема, положення про можливість застосування зменшеної ставки оподаткування доходів нерезидентів відповідно до міжнародних угод, зокрема Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр, діють ще з 2012 року. При цьому суди в різних справах надавали оцінку обставинам, пов`язаним із застосуванням цієї норми, зокрема довідкам про підтвердження статусу податкового резидента, питанням необхідності визначення фактичного власника доходів.

Відтак, суд першої інстанції не довів існування у цій категорії справ фундаментальної правової проблеми, що потребує зразкового рішення.

Основною проблемою, яку порушує суд першої інстанції у своєму поданні, є питання про те, чи є компанія-нерезидент бенефіціарним (фактичним) власником доходу, виплаченого на її користь позивачем. Колегія суддів звертає увагу, що це питання носить індивідуальний характер і потребує оцінки конкретних доказів у кожній справі, зокрема документів, що підтверджують статус бенефіціарного власника, умов укладення угод та характеру подальшого використання отриманих доходів.

Суд першої інстанції не надав обґрунтованих доводів щодо можливості вироблення єдиного підходу до вирішення цієї категорії справ шляхом ухвалення зразкового рішення з урахуванням того, що висновки судів у кожній справі з аналогічним предметом спору можуть суттєво відрізнятися залежно від наявності чи відсутності доказів, які визначають фактичного власника доходів. З огляду на зазначене, відкриття провадження у зразковій справі не є доцільним.

Згідно з частинами третьою, четвертою, шостою статті 290 КАС України вирішення питання про відкриття провадження у зразковій справі, відмову у відкритті провадження у зразковій справі, розгляд зразкової справи здійснюється колегією суддів Верховного Суду у складі не менше п`яти суддів, визначених відповідно до вимог цього Кодексу.

Питання про відкриття провадження у зразковій справі вирішується протягом 10 днів з дня надходження до Верховного Суду матеріалів, зазначених у частині другій цієї статті.

Верховний Суд відмовляє у відкритті провадження у зразковій справі, якщо подання не відповідає вимогам частини першої та (або) другої цієї статті, зокрема через значні розбіжності у їх фактичних обставинах, які унеможливлюють прийняття для них зразкового рішення.

Оскільки у цьому конкретному випадку зазначені у поданні підстави не зумовлюють доцільності розгляду цієї справи Верховним Судом як зразкової, тобто подання не відповідає вимогам частини першої статті 290 КАС України, у відкритті провадження за поданням Вінницького окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом як зразкової справи № 120/10390/24 слід відмовити.

Керуючись статтями 241-243, 248, 290 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Відмовити у відкритті провадження за поданням Вінницького окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом як зразкової адміністративної справи № 120/10390/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБОДІВКА-АГРО" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Матеріали адміністративної справи № 120/10390/24 повернути до Вінницького окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді І. А. Васильєва

М. М. Гімон

В. В. Хохуляк

В. П. Юрченко