Ухвала

від 22.11.2024 по справі 403/244/23

УСТИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №403/244/23 провадження № 2-з/403/8/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2024 року с-ще Устинівка

Устинівський районний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Атаманової С.Ю., розглянувши заяву прокурора про забезпечення позову у цивільній справі за позовом першого заступника керівника Знамянської окружної прокуратури Кіровоградської області, подану в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, до ОСОБА_1 про конфіскацію у власність держави часток двох земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про конфіскацію у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області належних відповідачу: 16/100 частки земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 6,5418 га з кадастровим номером: 3525855100:02:001:0299 та 17/100 частки земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 6,2452 га з кадастровим номером: 3525855100:02:001:0314. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач по справі ОСОБА_1 , будучи громадянкою російської федерації та набувши право власності на зазначені вище частки земельних ділянок у 2016 році, упродовж встановленого законодавством України річного строку не здійснила їх відчуження, що є підставою для їх конфіскації у власність держави згідно положень ст.ст.22, 81, 143, 145 Земельного кодексу України.

Одночасно з пред`явленням позову до суду прокурором подано заяву про забезпечення позову, в якій він прохає суд вжити передбачені п.п.1 та 2 ч.1 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову шляхом: 1) накладення арешту на 16/100 частки земельної ділянки з кадастровим номером 3525855100:02:001:0299 площею 6,5418 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та заборони органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; 2) накладення арешту на 17/100 частки земельної ділянки з кадастровим номером: 3525855100:02:001:0314 площею 6,2452 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та заборони органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки.

На обгрунтування необхідності забезпечення позову прокурором зазначено про те, що відповідач по справі ОСОБА_1 , будучи громадянкою російської федерації, є співвласником двох земельних ділянок сільсьгосподарського призначення у наведених вище частках, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи, що припинення права власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації спрямоване на повернення у державну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які незаконно перебувають у власності іноземних громадян, подальше відчуження (продаж) цих земель, їх об`єднання чи роз`єднання ускладнить і навіть унеможливить ефективний захист інтересів держави та виконання судового рішення у даній справі, оскільки у такому разі відновлення порушених інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру України у Кіровоградській області потребуватиме затрат значних ресурсів, зокрема, пред`явлення нових позовів.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №308/8567/20 від 14 червня 2021 року, у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обовязку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову.

Відповідно до положень ч.1 ст.153 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі - Постанови від 22 грудня 2006 року №9) заява прокурора про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

При вирішенні питання про наявність підстав для забезпечення позову суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або законних інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належать відповідачеві, та забороною вчиняти певні дії. Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути повязана з необхідністю збереження обєкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено про те, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії».

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17).

Відповідно до роз`яснень п.4 Постанови від 22 грудня 2006 року №9 суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно роз`яснень,викладених вп.20постанови ПленумуВищого спеціалізованогосуду Україниз розглядуцивільних ікримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову (статті 151, 152 ЦПК), наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК (судовий секвестр).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є припинення права власності ОСОБА_1 на дві частки земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом їх конфіскації у власність держави з огляду на порушення (не виконання) нею, як громадянкою іншої держави (іноземцем), встановленого законодавством України обов`язку здійснити їх відчуження протягом одного року з дня набуття у власність.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність добровільного відчуження відповідачем, як власником, за власною волею належних їй часток земельних ділянок, судом встановлено, що між сторонами по справі дійсно існує спір щодо правомірності володіння ОСОБА_1 частками двох земельних ділянок сільськогосподарського призначення понад визначений законом строк та наявності у зв`язку з цим підстав для їх конфіскації у власність держави.

Відповідно до ч.1 ст.38 Закону України «Про міжнародне приватне право», який застосовується до питань, які виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

Судом встановлено, що дві земельні ділянки, про припинення права власності відповідача на 16/100 та 17/100 частки яких прокурором був поданий позов, знаходяться на території України та перебували в Україні, як нерухоме майно, також і на момент прийняття відповідачем ОСОБА_1 спадщини, як обставини, яка стала підставою для подальшого набуття нею права власності на вказані частки земельних ділянок, а тому питання права власності на них визначається правом України.

За змістом ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власники земельних ділянок мають право продавати або іншим чином відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність (п.«а» ч.1 ст.90 ЗК України).

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають: право власності на нерухоме майно, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.

Проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав здійснюється на підставі укладеного в установленому порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації (п.1 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, ОСОБА_1 , як власник двох часток земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не обмежена у праві здійснити їх відчуження, що матиме наслідком проведення щодо них відповідних реєстраційних дій та зміну правовідношення, за яким виник спір у даній справі.

Вказана обставинаобумовлює існуваннядостатньо обгрунтованогоприпущення,що невжиттяпередбачених п.п.1та 2ч.1ст.150ЦПК Українизаходів забезпеченняпозову можеунеможливити виконання майбутнього рішення суду (у разі задоволення позову про конфіскацію у власність держави двох часток земельних ділянок сільськогосподарського призначення), а також істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав держави в особі уповноваженого органу, в тому числі і шляхом необхідності звернення до суду в межах іншого позовного провадження (зокрема, щодо визнання правочинів по відчуженню цих часток недійсними).

Таким чином, метою вжиття передбачених п.п.1 та 2 ч.1 ст.150 ЦПК України заходів забезпечення поданого прокурором позову є забезпечення знаходження спірного нерухомого майна у володінні відповідача ОСОБА_1 на час судового розгляду та необхідність збереження у незмінному виді належних їй 16/100 та 17/100 часток двох земельних ділянок.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №308/8567/20 від 14 червня 2021 року, забезпечення позову по суті - це обмеження субєктивних прав, свобод та інтересів відповідача або повязаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З огляду на викладене, судом при вирішенні заяви про забезпечення позову враховується, що визначені прокурором види забезпечення позову: накладення арешту на майно та заборона вчинення щодо нього реєстраційних дій є співмірними із пред`явленими до відповідача позовними вимогами, оскільки такі заходи: 1) мають тимчасовий характер; 2) не призведуть до невиправданого обмеження прав відповідача ОСОБА_1 , як власника майна, оскільки мають наслідком обмеження права розпорядження належними їй частками двох земельних ділянок без заборони володіти та користуватися ними; 3) спрямовані виключно на збереження існуючих правовідносин сторін до розгляду судом справи по суті; 4) не мають наслідком фактичного вирішення спору по суті.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для застосування зазначених прокурором видів забезпечення позову, як таких, що забезпечать збалансованість інтересів сторін під час вирішення спору.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами прокурора щодо необхідності заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій стосовно двох земельних ділянок в цілому, а тому заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Зі змісту заяви про забезпечення позову та доданого до неї Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що земельна ділянка загальною площею 6,5418 га з кадастровим номером: 3525855100:02:001:0299 та земельна ділянка загальною площею 6,2452 га з кадастровим номером: 3525855100:02:001:0314 належать на праві спільної часткової власності відповідачу ОСОБА_1 (16/100 та 17/100 частки) та третій особі гр-ну ОСОБА_2 (84/100 та 83/100 частки).

Наявна в Державному реєстрі речових прав інформація підтверджує існуючий вид права власності на зазначені вище земельні ділянки як спільна часткова власність, а також проведення державної реєстрації права власності гр-на ОСОБА_2 на 84/100 та 83/100 частки цих двох земельних ділянок на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих йому 17 травня 2016 року державним нотаріусом Бобринецької державної нотаріальної контори Кіровоградської області Дроздовою О.П..

Судом встановлено, що предметом позову є конфіскація у власність держави 16/100 та 17/100 частки двох земельних ділянок, що належать відповідачу по справі ОСОБА_1 ..

Будь-яких доказів формування як самостійних обєктів цивільних прав двох земельних ділянок (з визначенням їх площі, меж та присвоєнням кадастрових номерів), які б відповідали належним відповідачу ОСОБА_1 часткам (16/100 та 17/100) двох земельних ділянок (кадастрові номери 3525855100:02:001:0299 та 3525855100:02:001:0314) прокурором суду надано не було.

Разом з тим, у заяві про забезпечення позову прокурор просить заборонити вчинення реєстраційних дій щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3525855100:02:001:0299 та 3525855100:02:001:0314 в цілому, тобто без урахування належності 84/100 та 83/100 часток цих земельних ділянок гр-ну ОСОБА_2 , який не є відповідачем по даній справі.

Отже, визначений прокурором захід забезпечення позову у вигляді заборони вчинення реєстраційних дій щодо двох земельних ділянок, які належать на праві спільної часткової власності відповідачу ОСОБА_1 та третій особі ОСОБА_2 , є неспівмірним із заявленими прокурором позовними вимогами, які стосуються конфіскації у власність держави належних саме відповідачу, як громадянці іншої держави, 16/100 та 17/100 часток земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Відповідно до правового висновку, викладеного в п.24 постанови Верховного Суду у справі №640/31850/20 від 28 липня 2022 року, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Таким чином, заборона вчинення реєстраційних дій щодо двох земельних ділянок в цілому, а не щодо належних відповідачу часток в них, виходить за межі позовних вимог, тобто не охоплюється предметом позову, що є неприпустимим.

Належного обгрунтування необхідності вжиття судом саме такого заходу забезпечення позову щодо всього нерухомого майна подана прокурором заява не містить.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Субєктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності (ч.1 ст.361 ЦК України).

Згідно п.«в» ч.1 ст.87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при прийнятті спадщини на земельну ділянку (п.«в» ч.1 ст.87 ЗК України).

З огляду на викладене, враховуючи, що за відповідачем ОСОБА_1 зареєстроване право власності на 16/100 та 17/100 частки двох земельних ділянок, вказані частки є окремими обєктами цивільних прав, які не є тотожними земельним ділянкам в цілому.

Отже, заборона вчинення реєстраційних дій щодо двох земельних ділянок в цілому порушуватиме права третьої особи ОСОБА_2 , як співвласника, до якого прокурором не було предявлено позову як до особи, яка порушує інтереси держави в особі уповноваженого органу, а тому правові підстави для застосування даного виду забезпечення позову щодо 83/100 та 84/100 часток двох земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які не належать відповідачу по справі, відсутні.

Таким чином, враховуючи зміст заявлених прокурором позовних вимог, які стосуються конфіскації у власність держави належних саме відповідачу ОСОБА_1 16/100 та 17/100 часток двох земельних ділянок сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами: 3525855100:02:001:0299 та 3525855100:02:001:0314, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначені частки двох земельних ділянок та заборони вчинення щодо них будь-яких реєстраційних дій.

Підстав для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення позову, передбачених ч.3 ст.154 ЦПК України, судом не встановлено.

Керуючись ст.ст.149, 150, 153, 157, 158, 258, 260, 353 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Заяву прокурора про забезпечення позову задоволити частково.

Забезпечити позов першого заступника керівника Знамянської окружної прокуратури Кіровоградської області, поданий в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області до ОСОБА_1 , про конфіскацію у власність держави часток двох земельних ділянок, шляхом:

1) накладення арешту на 16/100 частки земельної ділянки з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 6,5418 га з кадастровим номером: 3525855100:02:001:0299;

2) накладення арешту на 17/100 частки земельної ділянки з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 6,2452 га з кадастровим номером: 3525855100:02:001:0314;

3) заборони органам, які проводять державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо 16/100 частки земельної ділянки з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 6,5418 га з кадастровим номером: 3525855100:02:001:0299;

4) заборони органам, які проводять державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо 17/100 частки земельної ділянки з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 6,2452 га з кадастровим номером: 3525855100:02:001:0314.

В задоволенні заяви прокурора в частині заборони вчиняти реєстраційні дії щодо двох земельних ділянок в цілому (без визначення частки щодо якої застосовується така заборона) - відмовити.

На виконання вимог ч.1 ст.157 ЦПК України та ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» суд зазначає найменування сторін:

позивач (особа, на користь якої постановлена ухвала): Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, місцезнаходження: вул.Академіка Корольова, буд.№26 м.Кропивницький, поштовий індекс 25030, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39767636;

прокурор, який діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області) та який має процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої він діє (позивача): перший заступник керівника Знам`янської окружної прокуратури Кіровоградської області, адреса місцезнаходження: вул.Братів Лисенків, буд.№5 м.Знам`янка Кіровоградської області, поштовий індекс 27400;

відповідач: ОСОБА_1 ,адреса місцяпроживання: АДРЕСА_1 , зазначений в заяві про забезпечення позову реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» ухвала може бути предявлена до примусового виконання протягом трьох років.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складення) апеляційної скарги.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому даної ухвали суду.

Суддя С.Ю.Атаманова