Рішення

від 25.11.2024 по справі 344/20184/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/20184/23

Провадження № 2/344/854/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді Домбровської Г.В.

при секретарі c/з Стефанюк Х.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області Чаплинської Оксани Миколаївни, Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування пункту рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити дії, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі «Позивач») в особі свого уповноваженого представника звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до державного реєстратора Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області Чаплинської Оксани Миколаївни (надалі «Відповідач 1»), Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області (надалі «Відповідач 2»), ОСОБА_2 (надалі «Відповідач 3»), в якому просила визнати недійсним і скасування пункту 7 рішення сесії Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради №26-52/2019 від 11.04.2019 року; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про державну реєстрацію за №46670320 від 26.04.2019 року; зобов`язати ОСОБА_2 звільнити частину земельної ділянки, належної ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивувала тим, що ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області по справі №344/4487/20 від 05 вересня 2022 року встановлено недбалість дій спеціаліста-землевпорядника Крихівецької сільської ради ОСОБА_3 , внаслідок яких Крихівецькою сільською радою Івано-Франківської міської ради було прийнято п.7 рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» №26-52/2019 від 11 квітня 2019 року в частині затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва в с. Крихівці, с/т «Дружба» площею 0,0263 га, кадастровий номер 2610192001:25:001:0521 та передачу у приватну власність.

Окрім цього, на підставі вищевказаного п.7 рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» №26-52/2019 від 11 квітня 2019 року державним реєстратором Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради Чаплинською О.М. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №46670320 від 26.04.2019 року, на підставі якого було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2610192001:25:001:0521.

Просила визнати вищевказані рішення протиправними та скасувати їх. В якості правових підстав позову посилалася на норми ст.ст. 203, 215-217 Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.

В судових засіданнях представник Позивача також зазначив, що земельна ділянка, яку оскаржуваними рішеннями передано у власність відповідачу ОСОБА_2 , є власністю позивача ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на землю IV-ІФ №032114, виданого на підставі ухвали ІІ сесії народних депутатів Крихівецької сільської ради від 04 листопада 1994 року.

В судове засідання, призначене на 15.11.2024 року, представник Позивача, будучи належним чином повідомленим про дату та час судового засідання, не з`явився, про причини неявки суду не сповістив, заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Враховуючи те, що перерву в судовому засіданні було оголошено на стадії судових дебатів, а попередні два судові засідання відкладалися саме за клопотанням сторони ОСОБА_1 , Суд, враховуючи строки розгляду даної справи та стадію судового процесу, вважає за можливе завершити розгляд справи без участі сторони позивача.

Відповідач 1 державний реєстратор Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області Чаплинська Оксана Миколаївна в судові засідання не з`явилася, явку уповноваженого представника не забезпечила, про причини неявки суду не сповістила, про дату та час судових засідань повідомлялася належним чином. Відзиву на позов від Відповідача 1 до суду не надходило.

Відповідачем 2 Івано-Франківською міською радою Івано-Франківської області на адресу суду подано Відзив на позов, у якому представник посилається на необґрунтованість позовних вимог та просить в їх задоволенні відмовити.

Зокрема, заперечуючи проти позову, представник Відповідача 2 покликається на те, що рішення Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради №26-52/2019 від 11 квітня 2019 року, яким ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва в с. Крихівці, с/т «Дружба», площею 0,0263 га, кадастровий номер 2610192001:25:001:0521 та передано її у приватну власність є законним, оскільки прийняте в межах повноважень органу місцевого самоврядування в сфері земельних відносин, у спосіб, передбачений законом, зокрема, Земельним кодексом України, на підставі документації, яка подана разом із заявою ОСОБА_2 . Будь-яких порушень чинного законодавства при передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 допущено не було право власності на земельну ділянку виникло на законних підставах.

На думку представника Відповідача 2, при зверненні до суду ОСОБА_1 не надано обґрунтування, в чому полягає незаконність прийняття оскаржуваних рішень, не наведено підстав для їх скасування, не надано належних та допустимих доказів приналежності земельної ділянки позивачу та обґрунтування заявлених позовних вимог.

Представником Відповідача 2 подано заяву про розгляд справи без її участі, в якій зазначила, що при винесенні рішення покладаються на розсуд суду.

Відповідачем 3 ОСОБА_2 на адресу суду подано відзив на позов, у якому він заперечив проти позову ОСОБА_1 та просив відмовити в його задоволенні.

В обґрунтування заперечень на позов Відповідач 3 покликається на те, що, ставлячи позовну вимогу про зобов`язання його, ОСОБА_2 , звільнити частину земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , Позивач при цьому не додає до позовної заяви доказів на підтвердження того, що вона є або була безспірним власником цієї земельної ділянки, і що Відповідач 3 неправомірно заволодів нею.

Також у відзиві на позов Відповідач 3 покликається на обрання Позивачем невірного способу захисту, а також заявляє про застосування строку позовної давності до позову ОСОБА_1 .

Крім того, у відзиві на позов Відповідач 3 звертає увагу на те, що в провадженні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківській області вже перебувала цивільна справа №344/14840/20 з приводу визнання недійсним державного акту на право власності на землю, належного Позивачу, в якій винесено рішення від 15.11.2021 року, яке набрала законної сили та має преюдиційне значення в даній справі.

Представником Відповідача 3 подано заяву про розгляд справи без його участі, в якій він просив в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

ОСОБА_2 (надалі «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з зустрічним позовом до ОСОБА_1 (надалі «Відповідач 1»), Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області (надалі «Відповідач 2») про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №032114, виданого 04.11.1994 року.

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 є законним власником земельної ділянки площею 0,0263 га кадастровий номер 2610192001:25:001:0521.

У листопаді 2023 року, отримавши ухвалу про відкриття провадження за первісним позовом ОСОБА_1 та копії позовних матеріалів, як зазначено у зустрічному позові, ОСОБА_2 вперше дізнався, що у ОСОБА_1 , наявний Державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №032114, виданий 04.11.1994 року, який стосується належної йому на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,0263 га кадастровий номер 2610192001:25:001:0521.

Посилаючись на статтю 82 Цивільного процесуального кодексу України, ОСОБА_2 звертає увагу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15.11.2021 року у цивільній справі №344/14840/20 з приводу визнання недійсним державного акту на право власності на землю, належного ОСОБА_1 , яким було відмовлено в задоволенні позову Івано-Франківської міської ради у зв`язку з пропуском строку позовної давності, однак зроблено висновок про недійсність даного державного акта на право власності та землю та наявність підстав для його скасування.

В судових засіданнях представник ОСОБА_2 вимоги зустрічного позову підтримував та просив його задовольнити. В подальшому подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представником Відповідача 1 за зустрічним позовом ОСОБА_1 подано до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якій покликається на відсутність підстав для визнання належного ОСОБА_1 . Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №032114, виданого 04.11.1994 року, недійсним. ОСОБА_1 добросовісно, відкрито та безперервно володіла спірною земельною ділянкою, яку у 1994 році було надано її чоловіку ОСОБА_4 (який був членом садівничого товариства «За мир»), більше 40 років.

Наявність технічних помилок у даті державного акту, на думку представника ОСОБА_1 , не свідчить про незаконність такого державного акту, оскільки відповідальність за внесення записів до державних актів несуть відповідні посадові особи та орган, який здійснює їх видачу.

Представником ОСОБА_1 також подано на адресу заяву про застосування строків позовної давності до зустрічного позову, в якій представник посилається на пропуск ОСОБА_2 строку звернення до суду з зустрічним позовом, який для нього, на думку представника ОСОБА_1 , розпочався 11.04.2019 року (з часу передачі йому у власність спірної земельної ділянки).

В судових засіданнях представник ОСОБА_1 проти зустрічного позову заперечував, просив в його задоволенні відмовити.

Відповідачем 2 за зустрічним позовом Івано-Франківською міською радою відзиву на зустрічний позов не подавалося.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 грудня 2023 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю прийнято до провадження, та ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 січня 2024 року об`єднано її в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2024 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено її до розгляду по суті.

Відповідно до ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (надалі «ЦПК України») у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

1. Первісний позов ОСОБА_1 до державного реєстратора Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області Чаплинської Оксани Миколаївни, Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування пункту рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Отже, за загальним правилом саме власнику належить правоможність вчинення правочинів, спрямованих на розпорядженням його майном (див. пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 826/20221/16).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України).

Як вбачається з членської книжки садовода, ОСОБА_4 , як члену садівничого товариства «За мир» від 21.09.1984 року, видано зазначену книжку на садовий масив № НОМЕР_1 , участок №15, 321 га.

04 листопада 1994 року Крихівецькою сільською Радою народних депутатів Івано-Франківської міської ради народних депутатів винесено ухвалу ІІ сесії XXI скликання про передачу земель у приватну колективну власність садівничому товариству «За мир» сад №3 відповідно до якої ухвалено передати у приватну колективну власність громадянина садівничому товариству «За мир» сад №3 земельні ділянки загальною площею 12,09.

Як вбачається із додатку до рішення Криховецької сільської Ради народних депутатів 1994 року, в списку громадян, яким видаються державні акти на право приватної власності на землю садівничого товариства «За мир» сад №3, де в пункті 15 міститься запис про ОСОБА_4 , на 0,0312 га.

В подальшому на підставі ухвали ІІ сесії Крихівецької сільської ради від 04 листопада 1994 року ОСОБА_1 видано Державний акт на право приватної власності на землю IV-ІФ № 032114, з якого вбачається, що вказаний акт виданий 4 листопада 1994 року на ділянку під № НОМЕР_2 , площею 0,0312га., в садівничому товаристві «За Мир» сад № 3. Також з копії вказаного акту вбачається, що він зареєстрований в книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за ІФ №150502-000424.

З копії книги записів Державних актів на право приватної власності на землю, вбачається, що на підставі ухвали II сесії Крихівецької сільської ради XXI скликання від 04 листопада 1995 року ОСОБА_1 видано Державний акт на право приватної власності на землю ІФ №150502-000424, зареєстрований в книзі записів державних актів під номером 425, дата видачі 04.09.1996 року.

Як вбачається з листа-відповіді начальника відділу Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 17.05.2019 року ОСОБА_1 видано державний акт IV-ІФ № 032114 від 4 вересня 1995 року, зареєстрований за номером 150502-000424 та долучено до відповіді копію вказаного державного акту.

Відповідно до квитанції № 141498 від 04.09.1995 року ОСОБА_1 оплачено 168 тис. крб.. за реєстрацію Державного акта.

Відтак, із зазначеного державного акту на право приватної власності на землю IV-ІФ № 032114 від 4 вересня 1995 року та квитанції вбачається, що вказаний акт виданий ОСОБА_1 4 вересня 1995 року на ділянку під № НОМЕР_2 , площею 0,0312га., в садівничому товаристві «За Мир» сад № 3. Також з копії вказаного акту вбачається, що він зареєстрований в книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за ІФ №150502-000424.

15.10.2015 року ПП «Західземпроет» складено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 для індивідуального садівництва на території с.Крихівці, Садівниче товариство «За Мир» Івано-Франківської міської ради.

В подальшому, пунктом 7 Рішення Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради №26-52/2019 від 11 квітня 2019 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено гр. ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва в с. Крихівці, с/т «Дружба», площею 0,0263 га, кадастровий номер 2610192001:25:001:0521 та передано у приватну власність.

26 квітня 2019 року державним реєстратором Чаплинською О.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №46670320, яким проведено державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки 2610192001:25:001:0521, за суб`єктом: ОСОБА_2 . Відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.

Посилаючись на те, що передана ОСОБА_2 у власність земельна ділянка кадастровий номер 2610192001:25:001:0521 включає в себе земельну ділянку ОСОБА_1 , яка належить їй на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю IV-ІФ № 032114 від 4 вересня 1994 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним первісним позовом, за яким пред`явила вимоги про:

визнання недійсним і скасування пункту 7 рішення сесії Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради №26-52/2019 від 11.04.2019 року;

скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про державну реєстрацію за №46670320 від 26.04.2019 року;

зобов`язання ОСОБА_2 звільнити частину земельної ділянки, належної ОСОБА_1 .

В якості правових підстав позову посилалася на норми ст.ст. 203, 215-217 Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.

Крім того, як на підстави позову посилається на Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2022 року у кримінальній справі № 344/4487/20 (провадження № 1-кп/344/408/22) про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, якою клопотання обвинуваченої ОСОБА_3 та її захисника Ярицького Л.І. задоволено. На підставі ст. 49 КК України звільнено обвинувачену ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 367 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо неї відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України закрито.

Вирішуючи питання щодо належності обраного ОСОБА_1 способу захисту порушеного, за її твердженням, права, Суд звертає увагу на наступне.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

8.14. У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.43-8.46 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) та багатьох інших (пункт 72 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18; пункт 8.15 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).

Велика Палата Верховного суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі №496/1059/18 звернула увагу на таке:

«8.24. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

8.25. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

8.26. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у пункті 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та пункті 100 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

…

8.28. У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, пункт 98 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

8.30. Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на момент подання позовної заяви, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

8.32. Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Реєстру регламентована Законом № 1952-IV. За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 127 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

8.33. Абзацами другим та четвертим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

8.34. За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

…

8.36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 ЦК України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34). При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

8.37. У подальшому Велика Палата Верховного Суду поширила цей підхід та вказала, що оспорювання ланцюга договорів купівлі-продажу майнових прав (або інших правочинів) не є ефективним способом захисту в тому випадку, коли особа відступила право вимоги, яке їй не належить (у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт), а також коли відбулось відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору в будь-якого суб`єкта), що не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою (див. пункти 139-141 постанови від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20)».

У постанові від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:

«74. Велика Палата Верховного Суду знов нагадує, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

75. При цьому, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6).

76. Таким чином, ані позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, ані позовна вимога про визнання права власності на земельну ділянку не відповідають належному способу захисту у цій справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52)».

У іншій справі №925/642/19 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02.2021 року вказала на таке:

«40. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

41. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

42. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

43. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

44. Предметом спору в цій справі є визнання незаконним та скасування рішення Уманської міської ради від 08 квітня 2014 року № 5.16-52/6 «Про затвердження документації із землеустрою, надання земельних ділянок у власність та у користування». На думку позивача, спірна земельна ділянка знаходиться в адміністративних межах Родниківської сільської ради та належить до комунальної власності територіальної громади села Родниківки, тому відповідач не мав права передавати її в оренду третій особі.

45. Отже, позовні вимоги заявлено позивачем, у тому числі, з підстав порушення відповідачем меж адміністративно-територіальної одиниці - села Родниківки та виділення ним спірної земельної ділянки серед інших земельних ділянок одного земельного масиву як земельної ділянки, що знаходиться у межах міста Умані.

46. Повноваження щодо встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць належить відповідним органам державної влади та місцевого самоврядування (стаття 174 Земельного кодексу України). Натомість суд, якщо це необхідно для вирішення спору, своїм рішенням не встановлює і не змінює межі адміністративно-територіальних одиниць, а з`ясовує, в межах яких саме адміністративно-територіальних одиниць розташована земельна ділянка, оскільки від такого розташування може залежати, до чиєї саме власності така ділянка належить.

47. Велика Палата Верховного Суду вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Уманської міської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.

48. Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

49. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

50. Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

51. У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Родниківської сільської ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення Уманської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

52. Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

53. Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те що відповідно до обраного позивачем способу захисту належним відповідачем, крім Уманської міської ради, може бути фізична особа, якій передано земельну ділянку, тоді залежно від статусу такої особи (фізична особа або фізична особа - підприємець) спір буде належати до юрисдикції цивільного або господарського суду.

54. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги».

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, пункті 23 постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 та підпункті 8.49 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

В даній цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 стверджує про те, що вона є власником земельної ділянки (на підставі Державного акту на право приватної власності на землю IV-ІФ № 032114 від 4 вересня 1994 року), яку, на її думку, незаконно передано у приватну власність ОСОБА_2 (шляхом надання йому у власність земельної ділянки кадастровий номер 2610192001:25:001:0521, яка включає в себе земельну ділянку ОСОБА_1 ).

Матеріалами справи підтверджується, що реєстрація права власності на земельну ділянку кадастровий номер 2610192001:25:001:0521 (яка, за твердженням Позивача за первісним позовом, включає в себе земельну ділянку ОСОБА_1 ) проведена за ОСОБА_2 , у зв`язку з цим, ОСОБА_1 , як неволодіючому власнику, слід пред`являти віндикаційний позов (про витребування земельної ділянки).

Вимоги про визнання недійсним та скасування пункту рішення органу місцевого самоврядування, рішення про державну реєстрацію та зобов`язання звільнити земельну ділянку (як вимога, що притаманна негаторному позову) не є належним способом захисту у спірних правовідносинах.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (підпункт 8.46), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).

За таких обставин у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку з обранням нею неналежного способу захисту своїх прав.

За таких обставин заява представника Відповідача ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності до вимог первісного позову не розглядається, оскільки обрання неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

2. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю.

Статтею 17 ЗК України (1990 року) передбачено, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 даного Кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЗК України (1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно з підпунктом 34 пункту 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання регулювання земельних відносин.

Отже, вирішення питань щодо надання у власність земельних ділянок належить до виключної компетенції територіальної громади в особі місцевих рад.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України (справа 6-57цс13 від 19.06.2013 року), державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України від 25.06.2014 року (справа № 6-67 цс 14), державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акту безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт видано і дотримання вимог, передбачених ст.ст. 116, 118 ЗК України.

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Предметом зустрічного позову ОСОБА_2 , який пред`явлено до відповідачів ОСОБА_1 та Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області є позовні вимоги про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ІФ №032114, виданого 04.11.1994 року на ім`я ОСОБА_1 .

Так, як встановлено Судом, у 2020-2021 році в провадженні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебувала цивільна справа № 344/14840/20 (провадження № 2/344/1379/21) за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю та скасування його реєстрації.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року у цій справі № 344/14840/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/101175996) в позові Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю та скасування його реєстрації відмовлено.

Зі змісту мотивувальної частини вказаного рішення випливає, що в задоволенні позову було відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Вказане рішення набрало законної сили 16 грудня 2021 року.

Відповідно до частини 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки у справі № 344/14840/20 та у даній справі №344/20184/23 беруть участь ті самі особи (зокрема, ОСОБА_1 та Івано-Франківська міська рада), за відсутності іншого, встановленого законом, обставини, встановлені рішенням суду у справі № 344/14840/20 не доказуються при розгляді справи №344/20184/23, та вважаються преюдиційними.

Посилання представника ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 не був учасником цивільної справи № 344/14840/20, не спростовують вказаного вище висновку.

Отже, рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року у справі № 344/14840/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/101175996) встановлено наступне:

«Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується ухвалою II сесії Крихівецької сільської ради XXI скликання від 4 листопада 1994 року «Про передачу земель у приватну власність садівничому товариству «За Мир» сад № 3, садову ділянку №15 було надано ОСОБА_4 , а Державний акт на право приватної власності на землю на підставі ухвали II сесії Крихівецької сільської ради XXI скликання від 4 вересня 1995 року виданий ОСОБА_1 .

Даючи оцінку здобутим в судовому засіданні доказам, суд приходить до висновку, що оскаржуваний державний акт був виданий з порушенням норм чинного законодавства, оскільки сесія Крихівецької сільської ради XXI скликання від 4 листопада 1994 року рішення про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, № 15, площею 0,0312га., в садівничому товаристві «За Мир» сад № НОМЕР_1 , не приймала. За таких обставин суд вважає, що державний акт про право приватної власності на землю серії IV-ІФ № 032114, виданий на ім`я ОСОБА_1 , слід визнати недійсним. Крім того, оскільки суд прийшов до висновку про недійсність державного акту про право приватної власності на землю серії IV-ІФ № 032114, тому реєстрацію такого державного акта слід скасувати.

…

Представником відповідача подана заява про застосування строків позовної давності.

Позивач як юридична особа набуває та здійснює свої права і обов`язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Таким чином, сільська рада могла дізнатися про порушення свого права (з причин, зазначених в позовній заяві) - в день видачі оспореного державного акту.

Представником позивача не надано доказів поважності причин пропуску строку позовної давності, а тому суд вважає, що сільська рада при завіренні печаткою Державного акта на право приватної власності на землю, виданого у 1995 році ОСОБА_1 , достеменно знала про своє порушене право, але не вжила дій по захисту такого права, та з відповідним позовом до суду звернулася тільки в 2020 року, у зв`язку з чим приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через сплив строків позовної давності».

Таким чином, у справі № 344/14840/20 суд дійшов висновку про недійсність державного акту про право приватної власності на землю серії IV-ІФ № 032114, тому реєстрацію такого державного акта вважав за необхідне скасувати.

Однак, у зв`язку з поданням ОСОБА_1 заяви про застосування строку позовної давності та відсутності підстав для визнання причин пропуску такого строку поважними з боку Крихівецької сільської ради (правонаступником якої є Івано-Франківська міська рада), суд відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Вказане рішення суду не оскаржувалося сторонами в апеляційному та касаційному порядку та набрало законної сили.

За таких обставин, встановлені рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року у справі № 344/14840/20 обставини щодо недійсності державного акту про право приватної власності на землю серії IV-ІФ № 032114, та необхідність скасування його реєстрації є преюдиційними в даній цивільній справі в частині зустрічного позову, та не підлягають доказуванню.

При цьому, представником Відповідача ОСОБА_1 подано до суду заяву про застосування строку позовної давності до зустрічного позову, як підставу позову.

В обґрунтування такої заяви посилається на те, що право ОСОБА_2 на звернення до суду із відповідним позовом виникло з часу ухвалення рішення про передачу йому у власність земельної ділянки 11 квітня 2019 року. Зазначає, що на момент виділення ОСОБА_2 спірної земельної ділянки на ній знаходилися споруди, які вказували на те, що земельна ділянка не є вільною. Про наявність прав у ОСОБА_1 на земельну ділянку ОСОБА_2 було достеменно відомо і в ході досудового розслідування та розгляду кримінальної справи №344/4487/20 щодо зловживанням владою або службовим становищем стосовно обвинуваченої ОСОБА_5 де потерпілою виступає ОСОБА_6 .

Представник ОСОБА_2 в судових засіданнях покликався на те, що про наявність оскаржуваного державного акту йому стало відомо лише після відкриття провадження у даній цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до нього. Раніше він відповідною інформацією не володів, оскільки не був учасником відповідного кримінального провадження. Наявність споруд при передачі йому його земельної ділянки заперечував.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Статтею 268 ЦК України визначено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.

Відповідно достатті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно ч.3 ст. 267ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Також, суд зазначає, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

З даним зустрічним цивільним позовом ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського міського суду 30.11.2023 року (про що свідчить реєстраційна відмітка на позовній заяві).

В обґрунтування дотримання строку звернення до суду ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві зазначає про те, що про існування оскаржуваного ним державного акту на землю, належного ОСОБА_1 , він дізнався лише 20.11.2023 року, отримавши рекомендованого листа №0600232219162, в якому містилася ухвала про відкриття провадження у справі №344/20184/23 та позов ОСОБА_1 з додатками.

В ході судового розгляду справи та, зокрема, заяви представника ОСОБА_1 , про застосування строку позовної давності до зустрічного позову, Судом не встановлено за допомогою належних засобів доказування іншого часу, у який ОСОБА_2 дізнався чи повинен був дізнатися про наявність оскаржуваного державного акту на право власності на землю.

Так, рішення сесії Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради №26-52/2019 від 11.04.2019 року, яким ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, як і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про державну реєстрацію за №46670320 від 26.04.2019 року не містять інформації про державний акт про право приватної власності на землю серії IV-ІФ № 032114, належний ОСОБА_1 .

Зі змісту ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 вересня 2022 року у кримінальній справі №344/4487/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106114098) вбачається, що ОСОБА_2 учасником кримінального провадження у цій справі не був. Не була учасником даного кримінального провадження і ОСОБА_1 .

Щодо обставин наявності на спірній земельній ділянці споруд, за твердженням представника ОСОБА_1 , які свідчили про те, що земельна ділянка не є вільною, то доказів на підтвердження цих обставин стороною ОСОБА_1 не надано, а сторона ОСОБА_2 такі обставини заперечує.

У зв`язку з цим Судом не встановлено обставини пропуску ОСОБА_2 строку звернення до суду з даним зустрічним позовом, і його права підлягають захисту шляхом задоволення зустрічного позову про визнання недійсним оскаржуваного державного акту.

Частинами 1-4 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Так, статтею 81 ЦПК України встановлено правила обов`язку доказування і подання доказів в цивільній справі.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Згідно ж з частиною 7 статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Судові витрати слід розподілити у відповідності до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 203, 204, 215, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора Крихівецької сільської ради Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області Чаплинської Оксани Миколаївни, Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування пункту рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання вчинити дії відмовити.

2. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю задовольнити.

3. Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ІФ №032114, виданий на ім`я ОСОБА_1 на підставі ухвали Крихівецької сільської ради народних депутатів ІІ сесії від 04 листопада 1994 року.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1074,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25.11.2024 року.

Суддя Домбровська Г.В.