Рішення

від 01.11.2024 по справі 643/12245/23

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/12245/23

Провадження № 2/643/840/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2024 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Паньшиної О.С.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»

до 1. ОСОБА_2

2. ОСОБА_3

про стягнення 9007, 93 доларів США та 65742, 35 грн.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (далі позивач) звернулося до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач-1), ОСОБА_3 (далі відповідач-2) про стягнення інфляційних втрат в сумі 50 939, 43 грн., нарахованих на суму бору 99 559, 14 грн. за період з 24.02.2019 року по 23.02.2022 року, 3% річних в сумі 9 007, 93 доларів США, нарахованих на суму боргу 60 584, 26 доларів США за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, 3% річних в сумі 14 802, 93 грн., нарахованих на суму боргу 99 559, 14 грн. за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року на підставі ст. 625 ЦК України.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23.09.2014 у справі № 643/9637/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "КБ "Надра" суму заборгованості за кредитним договором № 6/1/09/2008/840-К129 від 11.09.2008 р. у розмірі 60 584, 26 доларів США та 99 559, 14 грн. Ухвалою від 03.08.2020 року Московський районний суд м. Харкова замінив стягувача ПАТ Комерційний Банк «Надра» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» у виконавчих листах № 643/9637/14-ц, що видані Московським районним судом м. Харкова відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Оскільки відповідачі стягнуту за рішенням суду заборгованість не погасили, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою від 14.12.2023 року Московський районний суд м. Харкова відкрив провадження у справі № 642/12245/23, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 10.01.2024 року.

Ухвалою від 10.01.2024 року Московський районний суд м. Харкова закрив підготовче провадження та призначив справу № 643/12245/23 до судового розгляду по суті на 19.02.2024 року.

У подальшому, розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням представника позивача та відповідача-1, при цьому ними вчинялися дії щодо мирного врегулювання даного спору.

У судовому засіданні 01.11.2024 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх, зазначив що мирно врегулювати даний спір з відповідачами неможливо, згоди сторони не досягли.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, відзиву на позов не подали, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином шляхом направлення судових повісток за адресою реєстрації їх місця проживання, які були повернуті органом поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній».

Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

До повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 194/1422/19, від 23.09.2021 у справі № 757/56776/20-ц.

У постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.

Зокрема, відповідно до частини 3 статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 ЦПК України).

При цьому, згідно з частиною 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідачі належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідачів.

У судовому засіданні 01.11.2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23.09.2014 у справі № 643/9637/14-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "КБ "Надра" суму заборгованості за кредитним договором № 6/1/09/2008/840-К129 від 11.09.2008 р. у розмірі 60 584, 26 доларів США та 99 559, 14 грн.

Ухвалою від 03.08.2020 року Московський районний суд м. Харкова замінив стягувача ПАТ Комерційний Банк «Надра» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» у виконавчих листах № 643/9637/14-ц, що видані Московським районним судом м. Харкова відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Водночас, відповідачі рішення суду не виконали, заборгованість за кредитним договором не погасили.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи з положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом з цим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (п. 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 50939, 43 грн., нарахованих на суму бору 99 559, 14 грн. за період з 24.02.2019 року по 23.02.2022 року, 3% річних в сумі 9007, 93 доларів США, нарахованих на суму боргу 60584, 26 доларів США за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, 3% річних в сумі 14802, 93 грн., нарахованих на суму боргу 99 559, 14 грн. за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Положеннями ч. ч. 1 та 3 ст. 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 83 ЦПК України).

Разом з цим відповідачі не скористалися правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого строку. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідачі були позбавлені можливості у порядку частини 4 статті 83 ЦПК України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк доказів та об`єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, за приписами частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідачі неналежним чином виконували взяті на себе обов`язки, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 264, 265 ЦПК суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» задовольнити.

2.Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» 3% річних в сумі 9007 (дев`ять тисяч сім) доларів США 93 цента, 3% річних в сумі 14802 (чотирнадцять тисяч вісімсот дві) грн. 92 коп., інфляційні втрати в сумі 50939 (п`ятдесят тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять) грн. 43 коп.

3.Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» витрати по сплаті судового збору в сумі 2937 (дві тисячі дев`ятсот двадцять сім) грн. 65 коп.

4.Стягнути з ОСОБА_3 накористь Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «Гефест» витрати по сплаті судового збору в сумі 2 937 (дві тисячі дев`ятсот двадцять сім) грн. 65 коп.

5.Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6.Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (м. Київ, вул. Брановицького Ігоря, буд. 3; код ЄДРПОУ 42350033).

7.Відповідач-1: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

8.Відповідач-2: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено 22.11.2024 року.

Суддя Н.В. Новіченко