Рішення

від 19.09.2024 по справі 753/2463/23

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/2463/23

провадження № 2/753/1879/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року Дарницький районний суд міста Києва під головуванням судді Осіпенко Л.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Білоус Є.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Зоренко В.Є. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Дарницького районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до Управління справами апарату Верховної Ради України, Державного підприємства «Управління житловими будинками», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним ордеру на службове житлове приміщення, визнання права власності на житлове приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулись до суду з позовом до Управління справами апарату ВРУ, ДП «Управління житловими будинками», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент з питань реєстрації ВО КМР (КМДА), Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької РДА про визнання недійсним ордеру на службове житлове приміщення, визнання права власності на житлове приміщення.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що вони проживають в двокімнатній квартирі, житловою площею 29,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 вже понад 16 років, на підставі ордеру на службове приміщення №4, який виданий 25.11.2007 року Управлінням справами Апарату Верховної Ради України.

ОСОБА_4 неодноразово зверталась до органів приватизації з метою приватизації даної квартири, проте отримувала відмову, оскільки квартира є службовою, а тому не підлягає приватизації.

Позивачі вважають, що вказана квартира не має статусу службового житла, оскільки її віднесення до числа службових було здійснено з порушенням встановленого законодавством порядку, всі рішення в Управлінні справами апарату Верховної Ради України приймались незаконно на підставі розпорядження Голови Верховної Ради України, а тому квартира може бути приватизована позивачами.

Просять суд визнати недійсним ордер на службове жиле приміщення №4 від 25.11.2007 року та визнати за позивачами право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/6 частки квартири кожному (а.с. 1-8 том 1).

Узагальнені доводи відповідачів.

01.05.2023 року від представника Управління справами апарату Верховної Ради України до суду надійшов відзив на позов, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування посилався на те, що Управління уповноважене законодавством України видавати ордери на житлові приміщення. Так, розпорядженням по Управлінню справами Апарату Верховної Ради України від 31.12.2015 року №100 житловий будинок АДРЕСА_1 передано з балансу Управління житловими будинками Апарату Верховної Ради України на баланс ДП «Управління житловими будинками». Майно ДП «Управління житловими будинками» є державною власністю і закріплюється за ним Управлінням справами Апарату Верховної Ради України на праві господарського відання. У відповідності до Закону України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України», передати позивачам квартиру АДРЕСА_1 можливо лише за рішенням Верховної Ради України. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості. При цьому ДП «Управління житловими будинками» не відмовляється від розпорядження цією квартирою, а позивачами не доведено виникнення права власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 86-117 том 1).

15.05.2023 року та 17.05.2023 року представник ДП «Управління житловими будинками» підтримав відзив у повному обсязі та подав заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 118-120, 127-129 том 1).

Рух справи

Ухвалою суду від 03.03.2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання (а.с. 68 том 1).

Ухвалою суду від 25.09.2023 року до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, залучено Службу у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (а.с. 197 том 1).

Ухвалою суду від 21.12.2023 року ДП «Управління житловими будинками» залучено до справи у якості співвідповідача (а.с. 221-222 том 1).

Ухвалою суду від 08.02.2024 року закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті (а.с. 247-247а том 1).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів адвокат Матківський Т.О. підтримали позов та просили його задовольнити з підстав, викладених у ньому.

У судовому засіданні представник відповідача Управління справами Апарату Верховної Ради України Зоренко В.Є. заперечувала проти позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні.

У судове засідання представники відповідача ДП «Управління житловими будинками» та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Департаменту з питань реєстрації ВО КМР (КМДА), Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької РДА не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представників відповідача ДП «Управління житловими будинками» та Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької РДА надійшли заяви про розгляд справи без їх участі (а.с. 187 том 1; а.с. 249 том 1; а.с. 37 том 2).

Встановлені судом обставини.

25.11.2007 року громадянці ОСОБА_4 з родиною із трьох осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , видано ордер на службове приміщення №4, який надає їй та її родині право на зайняття житлового приміщення, а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с. 9 том 1).

Ордер на службове приміщення №4 видано на підставі рішення адміністрації та профспілкового комітету управління житловими будинками УС ВР України від 26.06.2006 року, що підтверджується витягом з протоколу засідання профспілкового комітету управління житловими будинками УС ВР України (а.с. 10 том 1).

Вказана квартира є службовою, що підтверджується Переліком службових квартир для обслуговуючого персоналу депутатських квартир у будинках по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (а.с. 28 том 1).

Бажаючи поліпшити свої житлові умови, у 2015 році позивачка ОСОБА_4 звернулась до Управління справами Апарату Верховної Ради України із заявою, в якій просила вивести квартиру АДРЕСА_1 з числа службових, для подальшої приватизації.

Згідно з відповіддю №15/26-556 від 25.03.2015 року, відповідальною особою Управління справами Апарату Верховної Ради України позивачці було повідомлено, що переведення службової квартири в квартиру для постійного проживання проводиться лише за умов, коли відпала потреба в службовій квартирі, а не за бажанням її мешканців. Крім того роз`яснено, що ОСОБА_4 має право поліпшити свої житлові умови відповідно до черги за основним місцем роботи (а.с. 11 том 1).

У 2022 році позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звернулись до директора ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України із заявою про приватизацію займаного житла (а.с. 30-35 том 1).

Згідно з відповідю ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України №15-1/27-234 від 16.11.2022 року, у відповідь на заяву повідомлено, що квартири, що відносяться до числа службових, приватизації не підлягають (а.с. 36 том 1).

Норми права, які підлягають застосуванню та оцінка суду.

Щодо визнання недійсним ордеру на службове житлове приміщення, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до п. 1 Переліку категорій осіб, яким може бути надано службові жилі приміщення, затвердженого Постановою РМ УРСР № 37 від 04 лютого 1988 року, до категорії працівників, яким може бути надано службове приміщення, відносять працівники житлово-комунального господарства, і зокрема, робітники озеленювачі районного господарства з обслуговування та догляду за зеленими насадженнями.

Відповідно до статті 121 ЖК УРСР порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Статтею 122 ЖК УРСР установлено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

За змістом статті 59 ЖК УРСР ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Правомірність набуття позивачами права на проживання в спірній службовій квартирі відповідачами не оспорюється.

Позивачі, вселившись в квартиру понад двадцяти років тому на підставі ордеру на службове житлове приміщення, не ставили під сумнів законність ордеру, а звернувшись до суду з позовною вимогою про визнання ордеру недійсним, не вказали на жодну з передбачених законом підстав для цього.

Порушення свого права позивачі убачають у неможливості приватизувати службову квартиру.

Згідно з п. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.

Отже, позивачі можуть приватизувати спірну службову квартиру тільки після того, як її статус "службової" буде знятий, проте зміна статусу житла не відноситься до компетенції суду.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням відповідного органу місцевого самоврядування.

Особа, яка бажає приватизувати службове житло, повинна звернутися до керівництва підприємства, установи чи організації, яке надавало службове приміщення, з проханням виключити житло із службового житлового фонду у зв`язку з відсутністю потреби в його використанні в статусі службового, а у разі відмови у зміні статусу житла як службового, оскаржити рішення орану місцевого самоврядування до суду.

Щодо визнання права власності на квартиру, суд зазначає наступне.

Законодавчими актами визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами.

Компетенція і порядок утворення органів приватизації передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

За змістом наведених вище нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації державного житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.

Отже визнання права власності на квартиру у порядку приватизації не є компетенцією суду, оскільки приватизація житла здійснюється органами приватизації, а суд вирішує спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду.

Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду хоча й вирішуються судом, однак належним способом захисту у разі порушення такого права є не визнання права власності на квартиру, а визнання безпідставною відмови органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду з покладенням обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.03.2020 року у справі № 483/731/19.

Щодо строків позовної давності суд зазначає наступне.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц).

Оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, правові підстави для застосування позовної давності відсутні, тому заява відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог задоволенню не підлягає.

Висновки суду.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 вказав, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Розглядаючи такий критерій, як ефективність способу захисту, Верховний Суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ефективним способом захисту права є такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Верховного Суду у справі № 916/3156/17 від 4 червня 2019 р.).

З огляду на викладене, з урахуванням наведених сторонами обґрунтувань, та наданих доказів, які містять матеріали справи, а також релевантної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, правозастосовного до спірних правовідносин законодавства України, суд приходить до висновку, що позивачі при зверненні до суду обрали неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі понесені позивачами судові витрати не підлягають відшкодуванню відповідно до ч.1 п.2 ст.141 ЦПК України.

Відповідачами не подано заяв про відшкодування понесених ними судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-80, 82, 89, 259, 263-265, 272-273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до Управління справами апарату Верховної Ради України, Державного підприємства «Управління житловими будинками», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним ордеру на службове житлове приміщення, визнання права власності на житлове приміщення - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 25.11.2024 року.

Суддя: Осіпенко Л.М.