Постанова

від 25.11.2024 по справі 916/619/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/619/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Принцевської Н.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ ТРЕЙД

на рішення Господарського суду Одеської області

від 23 квітня 2024 року (повний текст складено 30.04.2024 року)

у справі № 916/619/24

за позовом: Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Одеської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Одеського морського порту)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ ТРЕЙД

про стягнення 33 381,09 грн.

суддя суду першої інстанції: Нікітенко С.В.

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Одеської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Одеського морського порту) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовної заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ ТРЕЙД про стягнення 63677,61 грн, з яких: 30296,52 грн - сума основного боргу, 24767,52 грн - сума пені, 1718,29 грн - сума 3% річних та 6895,28 грн. - сума інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № 3242-П-ОДФ-21 про відшкодування експлуатаційних витрат від 07.07.2021 за період лютий-березень 2022 в частині повної та своєчасної оплати за отримані послуги.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 у справі №916/619/24 (суддя Нікітенко С.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ ТРЕЙД (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, 23; код ЄДРПОУ 43412100) на користь Державного підприємства Адміністрація морських портів України (01135, м. Київ, пр-т Берестейський, буд. 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Одеської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Одеського морського порту) (65026, Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, буд. 1, код ЄДРПОУ 38728457) суму пені у розмірі 24754,08 грн, суму 3% річних у розмірі 1716,40 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 6895,28 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3026,61 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджується виконання умов договору позивачем, внаслідок чого були виставлені відповідачу рахунки разом з актами приймання-передачі наданих послуг.

Натомість відповідач, в порушення умов п. 3.2. Договору та ч. 1 ст. 530 ЦК України жодних оплат по вищевказаним рахункам разом з актами приймання-передачі наданих послуг не здійснив, у зв`язку з чим за відповідачем рахувалась прострочена заборгованість у розмірі 30296,52 грн.

Водночас, суд вказав, що під час розгляду справи, 15 березня 2024 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ ТРЕЙД надійшов відзив на позов, в якому відповідач долучив докази оплати суми основного боргу у розмірі 30296,52 грн. Зазначена заборгованість була сплачена згідно платіжних інструкцій від 05.03.2024.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 було закрито провадження у справі № 916/619/24 в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 30296,52 грн.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що позивачем здійснені помилки у розрахунках, які призвели до зайвого нарахування 3% річних та пені. З огляду на що суд зробиві власні розрахунки та дішов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 3% річних лише у розмірі 1716,40 грн та пеня лише у розмірі 24754,08 грн.

Щодо інфляційних втрат, суд першої інстанції вважає їх розрахунок правильним та обгрунтованим.

Також, місцевий господарський суд вкзав, що доводи відповідача, викладені ним у заявах по суті справи в частині невизнання задоволених судом позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ ТРЕЙД звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 у справі №916/619/24 та ухвалити нове рішення. Стягнути з Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Одеської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Одеського морського порту) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ ТРЕЙД витрати зі сплати судового збору.

Скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки судом першої інстанції було неповно встановлено обставини, які мають значення для справи. Також не враховано позицію відповідача в першій інстанції та невірно оцінено надані факти.

Скажник вказує, що відповідно до укладеного договору №3242-П-ОДФ-21 від 07.07.2021 про відшкодування експлуатаційних витрат, згідно з п. 6.1 договору сторони звільняються від відповідальності невиконання або не належне виконання своїх зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили (форс- мажору). які не існували під час укладання цього договору та виникли поза волею сторін, перелік таких обставин визначено у ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово- промислові палати в Україні).

Апелянт зазначає що 22.05.2023 вихідним листом №22/05-1 ТОВ «ОМІ ТРЕЙД» повідомило, про те, що приміщення, що орендується та відносно якого відшкодовуються експлуатаційні витрати також, як і вся територія АПМУ, була пошкоджена внаслідок бойових дій агресора та зазнало ударів осколків російських ракет, спрямованих на територію порту. Є значні пошкодження, які потребують проведення ремонтних робіт.

Також, скаржник вказує, що відповідно до частини третьої статгі 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Скаржник зауважує, що розмір основного боргу складав 30296,52 грн, розмір пені - 24754,08 грн, сума 3% річних - 1716,40 грн, інфляційні - 6895,28 гри, що разом складає 33365,76, що на 3069,24 грн. перевищує суму основного боргу.

Оскільки сума пені, 3% річних, інфляційних втрат перевищують суму основного боргу, а також а також з урахуванням додаткових витрати на утримання майна 118 847, 36) та відсутність прибутку, керуючись чинним законодавством, судовою практикою та скаржник просить зменшити розмір штрафних санкцій.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 20.05.2024, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ ТРЕЙД було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Одеської області матеріалів справи №916/619/24 до суду апеляційної інстанції.

24.05.2024 матеріали справи №916/619/24 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ ТРЕЙД на рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 у справі №916/619/24. Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

19.06.2024 від Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Одеської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Одеського морського порту) до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу. в якому позивач не погоджується з доводами останньої, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Так, позивач зазначає, що у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання, він повинен сплати пеню, 3% річних та інфляційні втрати, нараховані відповідно до норм законодавства та умов договору. Підстави для звільнення боржника від відповідальності через неможливість виконання ним грошового зобов`язання законодавством не передбачені взагалі.

Щодо посилань скаржника на наявність форс-мажорних обставин позивач вказує, що

відповідачем не надано Адміністрації ані повідомлення у встановлені строки про виникнення форс-мажору, ані сертифікат Торгово-промислової палати про засвідчення таких обставин. Доказів, що спростовують ці обставини, суду скаржником також не надавалися.

Разом з тим, позивач зазначає, що посилання на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 як на підтвердження факту існування обставин військової агресії є необґрунтованим, так як введення воєнного стану в Україні ще не дає імперативної підстави контрагенту не виконувати свої зобов`язання частково або в повному обсязі. Саме по собі введення воєнного стану, без доведення учасником справи причинно- наслідкового зв`язку між його введенням та пропуском процесуального строку, не свідчить про поважність причин такого пропуску, а отже, не є підставою для його поновлення.

Позивач зауважує, що невиконання зобов`язань через вплив форс-мажорних обставин звільняє виключно від відповідальності за порушення зобов`язань та жодним чином не звільняє від виконання самого зобов`язання. Та більше, не звільняє від необхідності, за вимогою кредитора, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, оскільки таке зобов`язання є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на зазначене, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, перебування членів апеляційної колегії у відпустках, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ ТРЕЙД розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.07.2021 між Державним підприємством підприємства Адміністрація морських портів України в особі Одеської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Одеського морського порту) (далі адміністрація, позивач) і Товариством з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ ТРЕЙД (далі підприємство, відповідач) укладено Договір № 3242-П-ОДФ-21 про відшкодування експлуатаційних витрат (далі Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору адміністрація здійснює видачу питної води (подача холодної та гарячої води на об`єкти підприємства) в приміщення, що займає підприємство (далі об`єкти підприємства, прийом господарсько-побутових стоків, що скидаються підприємством у систему каналізації адміністрації), забезпечення теплом об`єктів підприємства відповідно з Додатком №1 Перелік об`єктів підприємства, що є невід`ємною частиною Договору.

Приміщення, по яким надаються вищезазначені послуги адміністрацією, підприємство займає на підставі договору оренди № 209840912046 нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного 26.02.2021 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, та акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 26.02.2021. Балансоутримувачем цього майна є ДП Одеський порт.

За положеннями п.1.2 Договору підприємство своєчасно відшкодовує витрати адміністрації, забезпечує належну експлуатацію згідно межі балансової належності водопровідно-каналізаційних мереж, мереж теплопостачання, приладів і пристроїв на них, у відповідності з Правилами, перерахованими в п.2.1.Договору та діючого законодавства України.

Відповідно до умов п. 2.4.7 Договору підприємство зобов`язується відшкодовувати матеріальний збиток, нанесений системам каналізації, спорудам, обладнанням і пристроям, а також водним об`єктам, викликаний скиданням ненормативно-очищених вод у каналізацію, згідно розрахунків адміністрації, виконаних на підставі рахунків постачальника послуг водовідведення в Одеському регіоні (на момент укладання цього Договору філія Інфоксводоканал ТОВ Інфокс), Акту розподілу понаднормативних стічних вод між споживачами та Рахунку вартості за скид понаднормативних стічних вод. Підприємство зобов`язується своєчасно і в повному обсязі оплачувати відшкодування витрат (п.2.4.14 Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору облік тепла, води та стоків здійснюється за показниками приладів обліку, встановлених на об`єктах підприємства, або розрахунковим шляхом у разі відсутності або неможливості встановлення приладів обліку або виходу з ладу. Обсяги стоків, що відводяться від підприємства, приймаються рівними обсягам спожитої води або визначаються за показаннями приладу обліку (п. 3.6 Договору).

Нарахування платежу за скидання ненормативно-очищених стоків проводиться згідно з Правилами приймання стічних вод, Акту розподілу понаднормативних стічних вод між споживачами та Розрахунку вартості за скид понаднормативних стічних вод (п. 3.7 Договору). Плата за витрати із забезпечення теплом проводиться за двома складовими: відшкодування витрат на енергоресурси при забезпеченні теплом та відшкодування витрат на утримання основних засобів при забезпеченні теплом (п. 3.3.1. Договору).

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що відшкодування витрат підприємством проводиться не пізніше 20-го числа місяця наступного за розрахунковим. Грошові кошти перераховуються на поточний рахунок адміністрації.

Відповідно до умов п. 4.1. Договору у разі несвоєчасного перерахування платежів підприємство сплачує адміністрації пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за котрий нараховується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

За положеннями п. 7.4. Договір укладається на строк до 31 грудня 2021 року, набирає чинності з дня його підписання сторонами та скріплення печатками (в разі наявності) та вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не було заявлено однією з сторін про відмову від цього Договору або його перегляд. Договір може бути розірвано в інший термін за ініціативою будь-якою із сторін у порядку, визначеному законодавством України.

Матеріали справи свідчать, що за період лютий-березень 2022 року за видачу питної води в приміщення, що займає відповідач, прийом господарсько-побутових стоків, що скидаються підприємством у систему каналізації Адміністрації (прийом стічних вод холодного і гарячого водопостачання, ненормативно-очищених стічних вод, що скидаються підприємством у систему каналізації Адміністрації) та забезпечення теплом об`єктів підприємства, було визначено розмір витрат, які підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивачу із розрахунку:

1) за лютий 2022:

- загальний обсяг води, спожитої Користувачем, становить - 4м3;

- обсяг господарсько-побутових стоків, що скидаються у систему каналізації адміністрації 4м3;

- скид понаднормативних стічних вод за період 18.11.2021 по 20.01.2022 6,7 м3;

обсяг спожитого тепла 1,32 Гкал;

2) за березень 2022:

- загальний обсяг води, спожитої Користувачем за лютий 2022 становить 0 м3;

- обсяг господарсько-побутових стоків, що скидаються у систему каналізації адміністрації 0 м3;

- скид понаднормативних стічних вод за період 18.11.2021 по 20.01.2022 0 м3;

- обсяг спожитого тепла 0,94 Гкал.

Зазначений обсяг підтверджується відомостями про водопостачання об`єктів ДП Одеський порт за відповідний період, показниками лічильників, довідкою про розрахунок об`єму споживання води, актами про заміну лічильника та його опломбування, актом розподілу понаднормативних стічних вод між споживачами разом з розрахунками та рахунками філії Інфоксводоканал ТОВ Інфокс, відомостями про теплопостачання об`єктів ДП Одеський порт за відповідний період, актом про зменшення обсягів теплоспоживання, довідкою про розрахунок об`єму споживання тепла.

З урахуванням обсягів водо-, теплоспоживання, адміністрацією були розраховані витрати за відповідні періоди, виставлені рахунки та складені акти відшкодування витрат:

- за лютий 2022: рахунки № 531103 від 28.02.22 на суму 2527,75 грн, № 510037 від 28.02.22 на суму 16643,87 грн та акти відшкодування витрат № 193 від 28.02.22 на суму 2527,75 грн, № 194 від 28.02.22 на суму 16643,87 грн;

- за березень 2022: рахунок № 510063 від 31.03.22 на суму 11124,90 грн та акт відшкодування витрат № 283 від 31.03.22 на суму 11124,90 грн.

Відповідно до п. 2.4.10. Договору протягом 3-х робочих днів після отримання, відповідач зобов`язаний підписати та повернути адміністрації Акт відшкодування витрат або надати лист-відмову у підписанні з обґрунтуванням причин. Вищезазначені акти відповідачем дотепер не підписані та не повернуті позивачу, зауваження по ним також не надані. Отже, вважається, що заперечення щодо обсягу споживання та нарахованих витрат відсутні.

Позивачем з метою досудового врегулювання заборгованості на адресу відповідача неодноразово направлялися листи про сплату заборгованості: № 569/19-06-04/Вих від 28.04.2022, № 347/19-06-04/Вих від 02.02.2023 та № 579/19-06-04/Вих від 10.03.2023.

Відповідач листом від 22.05.2023 №22/05-1 фактично визнав та не заперечував наявність заборгованості, повідомив про неможливість сплати заборгованості з огляду на наявність форс-мажорних обставин та просив відстрочити сплату боргу.

Враховуючи відсутність оплати відповідачем вищезазначених рахунків, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 63677,61 грн, з яких: 30296,52 грн сума основного боргу, 24767,52 грн - пеня, 1718,29 грн - 3% річних та 6895,28 грн - інфляційні втрати.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 суд закрив провадження у справі № 916/619/24 в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 30296,52 грн.

З огляду на що, предметом апеляційного розгляду є стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодекс України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань

Враховуючи наведене, встановивши факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором, перевіривши надані позивачем розрахунки, суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування 3% річних у розмірі 1716,40 грн та правильність нарахування інфляційних втрат у розмірі 6895,28 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо стягнення пені, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Відповідно до умов п. 4.1 договору у разі несвоєчасного перерахування платежів підприємство сплачує адміністрації пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за котрий нараховується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Дослідивши заявлений позивачем до стягнення розмір пені, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність помилок щодо періоду його нарахування. З огляду на що загальна сума пені, яка підлягає стягненню становить 24754,08 грн.

Апеляційний господарський суд не приймає до уваги посилань скаржника щодо зменшення розміру пені, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, враховуючи інтереси сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причину (причини) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірнезменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, крім того, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи значне просточення виконання зобов`язання за договором (більше 600 днів), відсутність доказів, які б свідчили про матеріальне становище відповідача, колегія суддів приходить до висновку про відсутність виняткових обставин для зменшення розміру пені.

Апеляційний господарський суд критично ставиться до посилань скаржника на наявність форс-мажорних обставин, оскільки відповідачем не надано позивачу ані повідомлення у встановлені строки про виникнення форс-мажору, ані сертифікат Торгово-промислової палати про засвідчення таких обставин.

Колегія суддів наголошує на тому, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої та на який посилається відповідач, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до місцевого господарського суду не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження існування форс-мажорних обставин.

Таким чином, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання договору внаслідок існування форс-мажорних обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006р. ).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ ТРЕЙД на рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 у справі №916/619/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОДЕСА МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТМЕНТ ТРЕЙД залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 у справі №916/619/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяДіброва Г.І.

СуддяПринцевська Н.М.