Постанова

від 25.11.2024 по справі 916/3056/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3056/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД"

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2024, прийняте суддею Малярчук І.А., м. Одеса, повний текст складено 13.09.2024,

у справі №916/3056/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД"

про стягнення 178 712,57 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 178712,57 грн, з яких: 63822,18 грн основної заборгованості, 64065,19 грн пені, 4459,77 грн 3% річних, 11334,36 грн інфляційних втрат та 35031,07 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки №33П-2022 від 28.06.2022 в частині проведення оплати вартості поставленого товару.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 15.07.2024 відкрито провадження у справі №916/3056/24

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2024 у справі №916/3056/24 (суддя Малярчук І.А.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" 63822,18 грн основної заборгованості, 32032,59 грн пені, 17515,54 грн 10% штрафу, 11334,36 грн інфляційних втрат, 4459,77 грн 3% річних, 2188,49 грн судового збору та 3500 грн витрат на правничу допомогу; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості товару, поставленого за договором поставки №33П-2022 від 28.06.2022, що зумовило правомірність заявлення Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" заборгованості з оплати вартості вказаного товару, компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних) і штрафних санкцій (пені та штрафу), при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми неустойки.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2024 у справі №916/3056/24 в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що з видаткових накладних, наданих позивачем на підтвердження поставки товару за договором №33П-2022 від 28.06.2022, вбачається, що у особи, яка їх підписала зі сторони отримувача товару, відсутня довіреність, що свідчить про неналежність оформлення вказаних первинних документів, а підпис у товарно-транспортних накладних взагалі не відповідає підпису директора Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" Пославського М.П. Крім того, апелянт стверджує про не надання відповідачеві податкових накладних, а також про відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачем рахунку на оплату поставленого товару.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 29.10.2024 (вх.№3627/24/Д2 від 29.10.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2024 у справі №916/3056/24 без змін, посилаючись на те, що видаткові накладні підписані директором товариства відповідача, у зв`язку з чим довіреність на їх підписання не потрібна. Водночас позивач зауважує на тому, що чинне законодавство передбачає обов`язок платника податку на додану вартість скласти та зареєструвати податкову накладну, проте не встановлює обов`язку щодо надання її контрагенту. Крім того, за твердженням позивача, відповідач, отримавши товар, був зобов`язаний оплатити його вартість відповідно до умов договору навіть у разі не виставлення позивачем відповідного рахунку на оплату, оскільки такий рахунок не є первинним документом та носить інформаційний характер.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (178712,57 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 22.10.2024 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 28.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" ("Постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" ("Покупець") укладено договір поставки №33П-2022 (далі договір №33П-2022 від 28.06.2022), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується продати та поставити (передати) у власність Покупця у строки, передбачені цим договором, товар, вказаний у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору, а Покупець зобов`язується приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно з встановленим цим договором порядком.

Асортимент, номенклатура, кількість, ціна та характеристики товару, строки та умови поставки і оплати товару визначаються сторонами на підставі замовлення Покупця та виходячи з наявності товару на складі Постачальника й вказуються у відповідній специфікації та видаткових накладних. Кожна специфікація підписується сторонами, додається до договору і є його невід`ємною частиною (пункт 1.3 договору №33П-2022 від 28.06.2022).

В силу підпункту 3.2.1 пункту 3.2 договору №33П-2022 від 28.06.2022 Покупець зобов`язаний оплатити товар в строки та на умовах, передбачених договором та специфікаціями (додатковими угодами, видатковими накладними) до нього шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника.

У підпункті 3.2.4 пункту 3.2 договору №33П-2022 від 28.06.2022 вказано, що датою продажу товару вважається дата підписання або видаткової накладної (акту прийому-передачі товару), або відмітки в товаросупровідних документах Перевізника відповідно до умов поставки.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору №33П-2022 від 28.06.2022 загальна сума кожної окремої поставки вказана в специфікації та у видатковій накладній (та/або додаткових угодах), що є невід`ємними його частинами. Остаточна ціна договору визначається виходячи із загальної вартості замовленого і поставленого товару згідно з підписаними сторонами специфікаціями та видатковими накладними на товар в період дії цього договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору №33П-2022 від 28.06.2022 оплата товару Покупцем здійснюється у безготівковій формі, за ціною та у строки, вказані в специфікації, видаткових накладних шляхом перерахування вартості товару на поточний банківський рахунок Постачальника в терміни, зазначені в специфікаціях до цього договору, на підставі виставленого Постачальником рахунку.

Пунктами 6.1, 6.2 договору №33П-2022 від 28.06.2022 передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах, визначених сторонами у специфікації, та тлумачиться за правилами Інкотермс 2020. Приймання-передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін та (або) сторони і оформлюється шляхом підписання відповідних видаткових накладних на товар (або акту прийому-передачі). Датою поставки товару вважається дата, вказана у видаткових накладних (актах прийому-передачі).

За умовами 8.1 договору №33П-2022 від 28.06.2022 у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов`язань є невиконання або неналежне виконання, тобто виконання умов, визначених змістом зобов`язань цим договором та/або законодавством.

У разі прострочення строків оплати товару відповідно до пункту 5.1 Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченої партії товару. У випадку несвоєчасної оплати товару згідно з умовами договору (додаткової угоди та/або специфікації) більш ніж на 10 (десять) днів Покупець сплачує на користь Постачальника пеню, яка обчислюється з 11 (одинадцятого) дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочки до повного виконання стороною своїх зобов?язань. У разі відмови Покупця від прийняття товару, доставленого в обумовлені сторонами у специфікації строк і місце, з неповажних причин, Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 30% від вартості поставленого товару. У разі поставки товару, що не відповідає посвідченню про якість переданого Постачальником (якщо такий передавався), що підтверджується висновком лабораторії в порядку, передбаченому пунктом 6.4 договору, в такому випадку Покупець зобов`язаний повернути отриманий товар, а Постачальник проводить його заміну або повертає кошти Покупцю в разі їх оплати (пункти 8.3-8.5 договору №33П-2022 від 28.06.2022).

В силу пункту 8.7 договору №33П-2022 від 28.06.2022 строк нарахування штрафних санкцій (штрафу та пені) за цим договором не обмежується строком, встановленим частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов?язання. До вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України. Кредитор за зобов?язанням, що порушене, може звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим договором в межах строку загальної позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України.

У пункті 12.1 договору №33П-2022 від 28.06.2022 узгоджено, що цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.12.2022 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

Відповідно до специфікації №2 від 25.07.2022 до договору №33П-2022 від 28.06.2022 Постачальник зобов?язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, а саме: Квадростим, в.р.к. регулятор росту рослин (фасування 5 кг) у кількості 190 кг на загальну суму 50160 грн (з ПДВ); умови поставки: поставка товару здійснюється на умовах склад Постачальника та місце призначене для поставки відповідної партії товару, визначене Покупцем товару та вказане в цій специфікації, доставка автотранспортом Постачальника ФОП Балинець Ю.І.; строк поставки: протягом 90 діб з моменту підписання специфікації; умови оплати: оплата 100% загальної вартості товару, яка вказана у даній специфікації, на підставі рахунку, відтермінування платежу до 31.10.2022.

Згідно зі специфікацією №3 від 31.08.2022 до договору №33П-2022 від 28.06.2022 Постачальник зобов?язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, а саме: біополімерний комплекс (БПК) ТЕСЕЙ (фасування 20 л) у кількості 160 л та Тітон Бор Актив, в.р., органо-мінеральне добриво (фасування 20 л) у кількості 780 л на загальну суму 170640 грн (з ПДВ); умови поставки: поставка товару здійснюється на умовах склад Постачальника та місце призначене для поставки відповідної партії товару, визначене Покупцем товару та вказане в цій специфікації, доставка автотранспортом Постачальника ФОП Балинець Ю.І.; строк поставки: протягом 90 діб з моменту підписання специфікації; умови оплати: оплата 100% загальної вартості товару, яка вказана у даній специфікації, на підставі рахунку, відтермінування платежу до 31.10.2022.

Відповідно до специфікації №4 від 27.09.2022 до договору №33П-2022 від 28.06.2022 Постачальник зобов?язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, а саме: Азотофіт-р, біопрепарат (ІІ група, фасування 10 л) у кількості 50 л та Азотофіт-р, біопрепарат (ІІ група, фасування 1 л) у кількості 10 л на загальну суму 9945,36 грн (з ПДВ); умови поставки: поставка товару здійснюється на умовах склад Постачальника та місце призначене для поставки відповідної партії товару, визначене Покупцем товару та вказане в цій специфікації, доставка автотранспортом Постачальника ФОП Балинець Ю.І.; строк поставки: протягом 90 діб з моменту підписання специфікації; умови оплати: оплата 100% загальної вартості товару, яка вказана у даній специфікації, на підставі рахунку, відтермінування платежу до 30.11.2022.

Згідно зі специфікацією №5 від 03.10.2022 до договору №33П-2022 від 28.06.2022 Постачальник зобов?язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, а саме: Біополімерний комплекс (БПК) ТЕСЕЙ (фасування 5 л) у кількості 75 л, Тітон Макро-фос, в.р., органо-мінеральне добриво (фасування 5 л) у кількості 150 л та Азотофіт-р, біопрепарат (ІІ група, фасування 10 л) у кількості 60 л на загальну суму 55620,36 грн (з ПДВ); умови поставки: поставка товару здійснюється на умовах склад Постачальника та місце призначене для поставки відповідної партії товару, визначене Покупцем товару та вказане в цій специфікації, доставка автотранспортом Постачальника ФОП Балинець Ю.І.; строк поставки: протягом 90 діб з моменту підписання специфікації; умови оплати: оплата 100% загальної вартості товару, яка вказана у даній специфікації, на підставі рахунку, відтермінування платежу до 30.11.2022.

Відповідно до специфікації №6 від 04.10.2022 до договору №33П-2022 від 28.06.2022 Постачальник зобов?язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, а саме: Біополімерний комплекс (БПК) ТЕСЕЙ (фасування 5 л) у кількості 105 л та Тітон Макро-фос, в.р., органо-мінеральне добриво (фасування 5 л) у кількості 210 л на загальну суму 63945 грн (з ПДВ); умови поставки: поставка товару здійснюється на умовах склад Постачальника та місце призначене для поставки відповідної партії товару, визначене Покупцем товару та вказане в цій специфікації, доставка автотранспортом Постачальника ФОП Балинець Ю.І.; строк поставки: протягом 90 діб з моменту підписання специфікації; умови оплати: оплата 100% загальної вартості товару, яка вказана у даній специфікації, на підставі рахунку, відтермінування платежу до 30.11.2022.

На виконання умов договору №33П-2022 від 28.06.2022 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 350310,72 грн, що підтверджується видатковими накладними №196 від 05.09.2022 на суму 50160 грн, №219 від 05.09.2022 на суму 30240 грн, №236 від 21.09.2022 на суму 140400 грн, №247 від 04.10.2022 на суму 55620,36 грн, №248 від 04.10.2022 на суму 9945,36 грн, №252 від 04.10.2022 на суму 63945 грн та товарно-транспортними накладними №Р196 від 05.09.2022, №Р219 від 05.09.2022, №Р236 від 21.09.2022, №Р248 від 04.10.2022, №Р247 від 04.10.2022, №Р252 від 04.10.2022.

За вказаними господарськими операціями в Єдиному реєстрі податкових накладних були зареєстровані відповідні податкові накладні.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" також було виставлено відповідачу рахунки на оплату №230 від 04.10.2022 на суму 63945 грн, №226 від 03.10.2022 на суму 55620,36 грн, №219 від 27.09.2022 на суму 9945,36 грн, №200 від 31.08.2022 на суму 170640 грн, №178 від 25.07.2022 на суму 50160 грн.

В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" повернуло позивачу товар на загальну суму 193770 грн, про що свідчать накладні на повернення товару №10 від 22.12.2022 на суму 30240 грн, №11 від 22.12.2022 на суму 75600 грн, №12 від 22.12.2022 на суму 45675 грн, №13 від 22.12.2022 на суму 25095 грн, №14 від 22.12.2022 на суму 17160 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" здійснило часткову оплату вартості товару, поставленого останньому позивачем на підставі договору №33П-2022 від 28.06.2022, шляхом перерахування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" грошових коштів у загальному розмірі 92718,54 грн, що не заперечується сторонами.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 178712,57 грн, з яких: 63822,18 грн основна заборгованість, 4459,77 грн 3% річних, 11334,36 грн інфляційні втрати, 64065,19 грн пеня та 35031,07 грн штраф, нараховані у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині проведення оплати вартості товару, поставленого останньому позивачем за договором №33П-2022 від 28.06.2022.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо проведення повної оплати вартості товару, поставленого за договором №33П-2022 від 28.06.2022, а відтак із правомірності заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості, компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних) і штрафних санкцій (пені та штрафу), між тим суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми неустойки.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №33П-2022 від 28.06.2022 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Отже, договір №33П-2022 від 28.06.2022 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" з позовом у даній справі визначено наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" заборгованості перед позивачем за договором №33П-2022 від 28.06.2022, у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаним правочином та зміст таких операцій.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За умовами частини першої статті 581 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час оформлення видаткових накладних) суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 20.12.2018 у справі №910/19702/17.

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Отже, здійснення позивачем поставки товару у розумінні положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, що повинні мати певні реквізити. Відтак у разі, якщо видаткова накладна оформлена з урахуванням вищевказаних вимог, вона є первинним документом, який фіксує факт отримання/передачі товарів.

Як зазначалося вище, позивачем до місцевого господарського суду на підтвердження поставки відповідачу товару подано, зокрема, видаткові накладні, які підписані сторонами без зауважень із зазначенням посад і прізвищ, імен та по батькові осіб-підписантів, а також містять усі інші обов`язкові реквізити, зокрема, дату складання, назву підприємства, від імені якого складено документ і який є постачальником, назву покупця, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, кількість, ціну, вартість продукції.

Колегія суддів також вбачає, що особистий підпис уповноваженої особи покупця, яким виступив директор Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" Пославський М.П., на видаткових накладних засвідчено відтиском печатки товариства відповідача.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних накладних та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на первинних документах, господарський суд повинен дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто, чи співпадає така особа з відповідачем у цій справі, чи ні).

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.08.2020 у справі №927/833/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження того, що його печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Таким чином, беручи до уваги те, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, та з огляду на той факт, що відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про відсутність підстав вважати, що печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" використовувалась проти його волі.

Саме таку правову позицію Верховного Суду щодо проставлення печатки однієї із сторін на спірних документах викладено в постанові від 23.07.2019 у справі №918/780/18.

Доводи апелянта про те, що з видаткових накладних, наданих позивачем на підтвердження поставки товару за договором №33П-2022 від 28.06.2022, вбачається, що у особи, яка їх підписала зі сторони отримувача товару, відсутня довіреність, апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, як зазначалося вище, підпис особи-отримувача скріплений печаткою відповідача; по-друге, підписантом вказаних накладних виступає директор Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" Пославський М.П., у зв`язку з чим представництво останнім відповідача у господарських відносинах, у тому числі і під час підписання документів щодо приймання поставленого товару, не потребує додаткового уповноваження шляхом видачі довіреності.

Південно-західний апеляційний господарський суд також зауважує на тому, що, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).

Водночас визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження здійснення відповідачу поставки товару за договором №33П-2022 від 28.06.2022 позивач надав до місцевого господарського суду товарно-транспортні накладні.

При цьому товарно-транспортна накладна є належним доказом, що свідчить про виконання продавцем (постачальником) свого обов`язку відповідно до умов договору поставки.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.03.2019 у справі №920/417/18.

Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що надані позивачем товарно-транспортні накладні оформлені належним чином, адже містять всі необхідні реквізити первинного документа, передбачені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням, у зв`язку з чим підтверджують факт переміщення товарно-матеріальних цінностей для учасників даного процесу.

Твердження скаржника про те, що підпис у товарно-транспортних накладних не відповідає підпису директора Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" Пославського М.П., колегією суддів оцінюються критично, оскільки, по-перше, вказані доводи ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені належними та допустимими доказами (зокрема, висновком експерта), при цьому матеріали справи свідчать про те, що питання щодо призначення відповідної судової експертизи відповідачем під час розгляду даної справи не порушувалося, між тим згідно з частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій; по-друге, підписи вищенаведеної особи у товарно-транспортних накладних скріплені печаткою підприємства відповідача.

Крім того, у разі невизнання стороною факту поставки спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити цей факт не лише первинними документами, але й іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення такої поставки, зокрема, доказами, які свідчать про відображення здійснення спірних господарських операцій з поставки та отримання товару в податковому обліку господарських товариств.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 04.07.2018 у справі №908/733/16.

Згідно зі статтею 15 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Податковий кодекс України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

В силу підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За умовами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні у матеріалах справи первинні документи (видаткові і товарно-транспортні накладні), а також податкові накладні підтверджують факт поставки відповідачу товару на підставі договору №33П-2022 від 28.06.2022.

Доводи апелянта про те, що матеріали справи не містять доказів надання податкових накладних відповідачу, відхиляються апеляційним господарським судом у зв`язку з їх необґрунтованістю, оскільки, виходячи зі змісту пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, право покупця на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у нього в силу факту реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних і жодним чином не залежить від факту направлення покупцю такої накладної контрагентом, враховуючи також те, що згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі, у зв`язку з чим законодавцем дії позивача (постачальника) надати податкові накладні відповідачу (покупцю) не визнаються як обов`язкові. Крім того, сам факт реєстрації позивачем податкових накладних у встановленому Податковому кодексі України порядку відповідачем не оспорюється та не заперечується жодним учасником справи.

Посилання скаржника на відсутність у матеріалах справи доказів направлення позивачем рахунків на оплату не спростовують обов`язок відповідача здійснити оплату поставленого товару, адже хоча у пункті 5.1 договору №33П-2022 від 28.06.2022 і зазначено про те, що оплата товару покупцем здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку, однак за змістом статті 692 Цивільного кодексу України та пунктів 8 специфікацій така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання, тим більше, що відповідачу були відомі реквізити для перерахування коштів, про що свідчить факт проведення часткової оплати вартості поставленого товару.

Більше того, за своєю правовою природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати, при цьому ненадання такого рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відтак наявність або відсутність рахунку не звільняє боржника від обов`язку з оплати вартості наданих йому послуг (прийнятих ним робіт), тобто виставлення позивачем рахунку не є подією, з якою пов`язано початок перебігу строку виникнення зобов`язання, оскільки подія є об`єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, у той час як виставлення рахунку є саме дією, яка є вираженням суб`єктивної волі учасників правовідносин (постанова Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/13527/17).

Враховуючи вищевикладене, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вбачає, що на виконання умов договору №33П-2022 від 28.06.2022 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 350310,72 грн, а в подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" повернуло Товариству з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" товар загальною вартістю 193770 грн на підставі відповідних накладних на повернення товару та провело часткову оплату вартості решти поставленого товару у загальній сумі 92718,54 грн. Доказів проведення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого позивачем на підставі договору №33П-2022 від 28.06.2022, до суду не подано.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" заборгованості з оплати вартості товару, поставленого за договором №33П-2022 від 28.06.2022, у сумі 63822,18 грн (розраховано наступним чином: 350310,72 грн - 193770 грн - 92718,54 грн = 63822,18 грн).

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" обґрунтовано нараховано відповідачу 3% річних у загальній сумі 4459,77 грн за період з 11.11.2022 по 02.07.2024 та інфляційні втрати у загальній сумі 11334,36 грн за період з листопада місяця 2022 року по червень місяць 2024 року.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, на відміну від пені, яка є довготривалою санкцією, штраф застосовується одноразово у відсотковому відношенні від суми невиконаного зобов`язання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, до боржника, який порушив господарське зобов`язання, можливе застосування штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань.

Судом апеляційної інстанції враховується, що у випадку порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Водночас у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Перевіривши проведений Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" розрахунок штрафних санкцій, апеляційний господарський суд зазначає про його арифметичну та методологічну правильність, відтак у зв`язку з неналежним виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару за договором №33П-2022 від 28.06.2022 правомірно нараховано 10% штрафу у сумі 35031,07 грн та пеню у загальному розмірі 64065,19 грн за період з 11.11.2022 по 02.07.2024, при цьому колегією суддів враховано, що в силу пункту 8.7 вищенаведеного договору строк нарахування штрафних санкцій (штрафу та пені) за цим договором не обмежується строком, встановленим частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, натомість штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов?язання.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог щодо стягнення штрафних санкцій, місцевий господарський суд зменшив їх розмір на 50% (штрафу з 35031,07 грн до 17515,54 грн та пені з 64065,19 грн до 32032,59 грн).

Зменшуючи розмір штрафних санкцій, Господарський суд Одеської області врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення зобов`язань (відсутність у матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків в результаті прострочення відповідача), ступінь виконання відповідачем зобов`язань та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Відтак, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №33П-2022 від 28.06.2022 (зокрема, часткову оплату вартості поставленого товару) та відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, а також те, що розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій становить майже 150% від суми основної заборгованості, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, внаслідок чого, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належних до сплати сум штрафних санкцій на 50% (штрафу з 35031,07 грн до 17515,54 грн та пені з 64065,19 грн до 32032,59 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" інфляційних втрат, 3% річних та частини заявленої суми неустойки компенсує негативні наслідки, пов`язані з простроченням останнім виконання прийнятих на себе зобов`язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов`язання.

Колегія суддів також зазначає, що апеляційна скарга не містить жодних доводів щодо незаконності/необґрунтованості оскаржуваного рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3500 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом даної справи в суді першої інстанції, у зв`язку з чим, беручи до уваги те, що за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Південно-західний апеляційний господарський суд, враховуючи процесуальний принцип диспозитивності, не вбачає підстав для надання оцінки вказаному розподілу судових витрат.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 13.09.2024 у справі №916/3056/24 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Щодо викладеної у відзиві на апеляційну скаргу заяви позивача про стягнення з відповідача 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

08.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" ("Клієнт") та адвокатом Трояном Юрієм Олександровичем укладено договір про надання правничої допомоги №6 (далі договір №6 від 08.08.2023), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого Адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правничу допомогу Клієнту у формі, обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Положеннями пунктів 4.1, 4.2 договору №6 від 08.08.2023 передбачено, що отримання винагороди Адвокатом за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару. Гонорар адвоката складається, виходячи з обсягу наданих послуг.

Вартість окремих послуг Адвоката наведена у відповідних підпунктах пункту 4.2 договору №6 від 08.08.2023.

Відповідно до пункту 4.3 договору №6 від 08.08.2023 при виконанні договору Адвокат надає Клієнту акт наданих послуг, в якому зазначається перелік наданих Адвокатом послуг за цим договором.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до моменту фактичного виконання умов договору або до моменту його розірвання (пункти 7.1, 7.2 договору №6 від 08.08.2023).

Додатковою угодою №1 від 29.10.2024 до договору №6 від 08.08.2023 сторони домовились доповнити підпункт 4.2.3 пункту 4.2 вказаного договору наступним: "написання відзиву на апеляційну скаргу у справі №916/3056/24 5000 грн без ПДВ". Всі інші умови договору залишили незмінними.

29.10.2024 між адвокатом Трояном Юрієм Олександровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" було підписано без зауважень акт приймання-передачі послуг б/н, відповідно до якого на виконання додаткової угоди №1 від 29.10.2024 до договору б/н від 08.08.2023 Адвокатом надано правничу допомогу Клієнту за його дорученням, яка полягає у поданні відзиву на апеляційну скаргу у справі №916/3056/24; вартість наданих послуг становить 5000 грн без ПДВ; розрахунок за додатковою угодою №1 від 29.10.2024 до договору б/н від 08.08.2023 проведено у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу у справі №916/3056/24 від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" підписаний адвокатом Трояном Юрієм Олександровичем, який діяв на підставі ордеру серії СА №1101513 від 29.10.2024.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За умовами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

В силу статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В силу приписів частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справах "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, враховуючи частини п`яту-сьому, дев`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18, акцентує увагу на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а тому відповідно до вимог чинного процесуального закону цілком достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15.06.2021 у справі №922/2987/20, від 18.05.2021 у справі №923/121/20, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18 та від 26.02.2020 у справі №910/14371/18.

Крім того, частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Відтак, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Даний правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.

При цьому чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.06.2021 у справі №906/698/20.

Колегія суддів вбачає, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі в суді апеляційної інстанції та розміру останніх Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" було надано низку документів, а саме: копії укладеного між ним та адвокатом Трояном Юрієм Олександровичем договору про надання правової допомоги №6 від 08.08.2023 разом з додатковою угодою №1 від 29.10.2024 до нього, складеного на їх виконання акту приймання-передачі послуг б/н від 29.10.2024, а також ордеру серії СА №1101513 від 29.10.2024, виданого на представництво вищенаведеним адвокатом інтересів позивача у Південно-західному апеляційному господарському суді.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, колегія суддів зазначає, що відповідно до додаткової угоди №1 від 29.10.2024 до договору №6 від 08.08.2023 та акту наданих послуг б/н від 29.10.2024 гонорар адвоката за надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" у даній справі в суді апеляційної інстанції, а саме: за написання відзиву на апеляційну скаргу, складає 5000 грн.

Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 та від 01.09.2021 у справі №910/13034/20.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №923/1121/17 також вказано, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Колегія суддів зазначає, що жодних клопотань стосовно зменшення заявленої позивачем до стягнення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції, від Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" до Південно-західного апеляційного господарського суду не надходило.

Водночас для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок іншої сторони відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, в яких конкретно визначено наступне: не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, у зв`язку з чим суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При цьому колегія суддів наголошує на необхідності розмежування понять "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат". Зокрема, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №873/212/21, в межах якої господарський суд з власної ініціативи частково відмовив стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 викладено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Проаналізувавши опис робіт, який наведений в акті приймання-передачі наданих послуг б/н від 29.10.2024, апеляційний господарський суд зазначає про те, що відображена в ньому інформація про характер наданих адвокатом послуг відповідає матеріалам справи, а саме: відзив на апеляційну скаргу від імені позивача підписаний адвокатом Трояном Юрієм Олександровичем.

Між тим, адвокат Троян Юрій Олександрович виступав представником позивача у даній справі в місцевому господарському суді, відтак обізнаність адвоката щодо предмета спору, специфіки спірних правовідносин, сталої правової позиції відповідача та ходу розгляду справи презюмується, у зв`язку з чим необхідність як повторного дослідження судової практики в подібних правовідносинах, так і складання адвокатом процесуальних документів, які містять правову позицію щодо предмета спору, викликають обґрунтовані сумніви щодо дійсної необхідності надання таких послуг (зокрема, їх неминучості).

Суд апеляційної інстанції також наголошує, що зміст відзиву на апеляційну скаргу фактично зводиться до підтримки висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні останнього, яке переглядалось в апеляційному порядку, натомість доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" не зумовили збільшення джерел правого регулювання спірних правовідносин, збільшення доказової бази та обставин, які входять до предмету доказування, при цьому правова позиція позивача також залишилась незмінною, у зв`язку з чим, з огляду на наявність вже готових напрацювань, була відсутня потреба у докладанні значних зусиль з витратою великих обсягів часу на повторне відображення вказаної інформації у вищенаведеному документі.

Подібний правовий висновок стосовного того, що проведення аналізу правової позиції іншої сторони охоплюється одночасно з послугою зі здійснення підготовки відповідного процесуального документа для подання його до суду відображено в постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №916/3904/19.

З огляду на викладене, виходячи з конкретних обставин справи, а також обсягу та безпосередньо самого змісту (обґрунтованості) поданого позивачем до суду апеляційної інстанції процесуального документа, на переконання колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, розумна та справедлива вартість послуги зі складення відзиву на апеляційну скаргу складає 2500 грн, тобто 50% від розміру вартості такої послуги, визначеної заявником.

Таким чином, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на обсяг виконаних робіт та доказів понесення таких витрат, Південно-західний апеляційний господарський суд, керуючись принципами пропорційності та верховенства права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" щодо розподілу судових витрат та, відповідно, стягнення на користь останнього з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" вказаних витрат у розмірі 2500 грн, тим більше, що, виходячи з конкретних обставин справи, зазначена сума є справедливою, розумною та не має надмірний характер.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 13.09.2024 у справі №916/3056/24 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ПЕРЕМОГА 1 ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "КВАДРО ПЛЮС 2020" 2500 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.11.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук