Постанова

від 21.11.2024 по справі 461/1661/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/1661/23 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М.

Провадження № 22-ц/811/2029/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м.Львів

Справа №461/1661/23

Провадження № 22ц/811/2029/24

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова, ухвалене у м. Львові 28травня 2024року у складісудді Мисько Х.М. у справі за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятого приміщення; позовом ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівської міської ради, про визнання права власності,-

в с т а н о в и в:

15 березня 2023 року Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому проситьзобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняте нежитлове приміщення загальною площею 45 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову посилається на те, що будинок за вказаною адресою знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Львова та зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення Ленінського (Галицького) райвиконкому м. Львова №222 від 14 квітня 1987 року (реєстраційний номер 21856089). В будинку знаходиться нежитлове приміщення (1-й поверх) загальною площею 45 кв.м, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. 4 квітня 1995 року між Управлінням комунального майна м. Львова, правонаступником якого є Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, та Львівським Архиєпархіальним Управлінням Української греко - католицької церкви укладено договір №6524, за яким передано в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 45 кв.м у будинку АДРЕСА_1 строком на 30 років. Підпунктом «г» п.13 договору передбачено право орендаря передавати приміщення в суборенду АО «Адвокатська фірма «Верховенство права». 1 травня 1995 року між Львівським Архиєпархіальним управлінням Української греко - католицької церкви та АО «Адвокатська фірма «Верховенство права» укладено договір, за умовами якого вказане приміщення передано в суборенду строком на 25 років на умовах, визначених цим договором. Об`єкт суборенди переданий АО «Адвокатська фірма «Верховенство права» відповідно до акту прийому - передачі від 27 червня 1995 року. Строк дії договору суборенди нежитлового приміщення площею 45 кв.м у будинку АДРЕСА_1 закінчився 30 квітня 2020 року. Жодних звернень суборендаря АО «Адвокаська фірма «Верховенство права» або орендаря (Курії Львівського Архиєпархіального Управління УГКЦ) з питань продовження договору суборенди від 1 травня 1995 року не надходило. 26 серпня 2021 року представником Управління комунальної власності спільно з представником балансоутримувача та користувачем ОСОБА_1 проведено обстеження, в ході якого встановлено, що вказане нежитлове приміщення фактично використовує ОСОБА_1 , який є засновником колишнього суборендаря даного приміщення - АО «Адвокатська фірма «Верховенство права». 21 грудня 2021 року між Управлінням комунальної власності та Курією Львівської Архиєпархії УГКЦ укладено договір про припинення договору оренди №6524 від 4 квітня 1995 року, однак, відповідно до акту приймання - передачі від 21 квітня 2022 року, на момент передачі приміщення, таке без правових підстав зайняте ОСОБА_1 . Посилається на те, що 30 січня 2023 року представник Управління комунальної власності спільно з представником балансоутримувача намагалися провести обстеження спірних нежитлових приміщень, однак ОСОБА_1 їм було відмовлено в доступі до таких. Жодних правових підстав використання відповідачем приміщень немає. Зазначає, що незаконне володіння відповідачем об`єктом комунальної власності порушує право органу місцевого самоврядування та не дозволяє в повній мірі розпоряджатися вказаним об`єктом, вирішувати питання про подальше користування ним. Просить позов задовольнити.

9 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання права власності на спірне приміщення. З урахуванням уточнених вимог, прийнятих судом, просив визнати за ним ( ОСОБА_1 ) право власності на приміщення загальною площею 45 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю. В обґрунтування позову посилається на те, що 27 червня 1995 року вказане приміщення передане йому. Вказує, що в цьому приміщенні він ( ОСОБА_1 ) здійснює діяльність з налагодження роботи АО «Верховенство права». Стверджує, що ним здійснюється оплата податку на нерухомість з часу його введення та оплачено вартість вказаного приміщення майновими сертифікатами. Просить задовольнити його позов.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 28 травня 2024 року задоволено позов Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятого приміщення. Ухвалено зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняте нежитлове приміщення загальною площею 45 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 2 684 грн. сплаченого судового збору.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання права власності відмовлено.

Рішення суду оскаржує ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову та відмовити у задоволенні позову Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради. Вказує, що у спірному приміщенні він здійснив ремонт, поніс значні матеріальні витрати. Зазначає, що свої приватизаційні майнові та компенсаційні сертифікати, як частку у майні України та приватизаційні майнові сертифікати родичів він вклав у приватизацію, викуп приміщення згідно угод, що є його безумовною часткою у загальнодержавній власності. 27 червня 1995 року приміщення за адресою: АДРЕСА_1 передане йому ( ОСОБА_1 ), де ним здійснюється діяльність з налагодження роботи АО «Верховенство права». Стверджує, що ним здійснюється оплата податку на нерухомість, з часу його введення та оплачено вартість вказаного приміщення майновими сертифікатами. Вказує, що суд не прийняв до уваги факт його добросовісного і законного заволодіння і продовження відкритого, безпосереднього володіння та користування приміщенням.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на її доводи, та додатково пояснив, що спір виник між юридичними особами та має розглядатися господарським судом. Представники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого рішення, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що будинок АДРЕСА_1 та зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення Ленінського (Галицького) райвиконкому м. Львова № 222 від 14 квітня 1987 року (реєстраційний номер 8703509), що підтверджується Довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №320925392 від 24 січня 2023 року.

На першому поверсі зазначеного будинку знаходиться нежитлове приміщення загальною площею 45 кв. м, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

4 квітня 1995 року між Управлінням комунального майна м. Львова, правонаступником якого є Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, та Львівським Архиєпархіальним Управлінням Української греко - католицької церкви укладено договір №6524, за умовами якого передано в строкове платне користування зазначене вище приміщення строком на 30 років.

Згідно підпункту «г» п.13 договору орендар вправі передати спірне приміщення в суборенду АО «Адвокатська фірма «Верховенство права».

1 травня 1995 року між ЛьвівськимАрхиєпархіальним управлінням Української греко - католицької церкви та АО «Адвокатська фірма «Верховенство права» укладено договір суборенди, за умовами якого вказане приміщення передано в суборенду строком на 25 років на умовах, визначених цим договором. Об`єкт суборенди переданий АО «Адвокатська фірма «Верховенство права» відповідно до акту прийому - передачі від 27 червня 1995 року. Строк дії вказаного договору суборенди нежитлового приміщення закінчився 30 квітня 2020 року.

21 грудня 2021 року між Управлінням комунальної власності та Курією Львівської Архиєпархії УГКЦ укладено договір про припинення договору оренди №6524 від 4 квітня 1995 року.

Відповідно до акту приймання - передачі від 21 грудня 2022 року таке зайняте ОСОБА_1 без правових підстав.

З акту №30-н П/23 від 30 січня 2023 року, складеного за наслідками проведення перевірки приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 45 кв.м вбачається, що приміщення використовується ОСОБА_1 , проте під час перевірки користувачем було відмовлено в наданні доступу до нього, тому встановити фактичне цільове використання та відповідність технічній документації не виявилося можливим.

Оскаржене рішення мотивоване наступним.

Згідно зі ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею ст.327ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.143Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно із ч.1 ст.60Закону України«Про місцевесамоврядування вУкраїні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно із ч.5 цієї статті правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють органи місцевого самоврядування.

Положенням про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженим ухвалою Львівської міської ради від 14 липня 2016 року №777, визначено, що до повноважень Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради належить здійснення управління майном, що належить до комунальної власності міста у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності міста, надання обліку орендних платежів та контролю за її надходженням.

Відповідно до Положення про Управління комунальної власностіДепартаменту економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 2 грудня 2016 року № 1125, одним з основних завдань Управління є виконання функції органу управління майном комунальної власності територіальної громади м. Львова.

Право власності належить до основоположних прав, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Судом встановлено, що Управлінням комунальної власності чи Львівською міською радою спірні приміщення ніколи не відчужувались. Тому незаконне володіння ОСОБА_1 об`єктом комунальної власності порушує права органу місцевого самоврядування та не дозволяє територіальній громаді в повній мірі розпоряджатись вказаним об`єктом, вирішувати питання про його використання.

Згідно із ст. 391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад є дискреційними повноваженнями органів місцевого самоврядування

Львівська міська рада не приймала жодних рішень про передачу спірного приміщення у власність ОСОБА_1 .

Відповідно дост.41Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із ч. 5ст.55Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч.ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, зокрема, набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Мова йде про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на визнання права власності на це майно за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Водночас володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було відомо, що спірне приміщення належить до комунальної власності, відтак відсутня безумовна підстава для набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, передбачених ст. 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а тривалий час здійснення діяльності АО «Верховенство права» та безперервність користування та утримання спірного нерухомого майна не є безумовними та достатніми підставами для набуття права власності на вказане майно.

На підставі встановленого, суд прийшов до висновку про відсутність безтитульності володіння ОСОБА_1 спірним нерухомим майном, як обов`язкової умови набуття ним такого майна у власність за набувальною давністю.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення первісного позову та відмову в позові ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Є встановленим, що згідно рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів № 222 від 14 квітня 1987 року житловий будинок АДРЕСА_1 належить місцевим радам.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів № 728 від 24 грудня 1991 року «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць (підприємств та організацій житлово-комунального господарства області)» затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради, до якого включено також житловий та нежитловий фонд районів м.Львова.

Вказаний будинок АДРЕСА_1 та зареєстрований у Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер 21856089).

Спірне нерухоме майно, яке перебуває у комунальній власності, було предметом договорів: оренди, укладеного 4 квітня 1995 року між Управлінням комунального майна м.Львова та Львівським Архиєпархіальним Управлінням Української греко-католицької церкви строком на 30 років; та суборенди, укладеного 1 травня 1995 року вказаним орендарем із Адвокатським об`єднанням «Адвокатська фірма «Верховенство права» на 25 років, який закінчився 30 квітня 2020 року.

Надалі питання про набуття права на спірне приміщення не вирішувалося. Докази, що орендар або суборендар зверталися до власника майна для продовження договору відсутні.

21 грудня 2021 року Управління комунальної власності Львівської міської ради та Курія Львівської Архиєпархії УГКЦ уклали договір про припинення договору оренди спірного приміщення від 4 квітня 1995 року.

З акту перевірки спірного приміщення від 30 січня 2023 року вбачається, що таке використовується ОСОБА_1 , який не допустив до цього приміщення працівників Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку.

Частиною першою ст. 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За набувальноюдавністю можебути набутоправо власностіна нерухомемайно,яке немає власника,або власникякого невідомий,або власниквідмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про визнання права власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 не набув права власності на спірне нежитлове приміщення, натомість до 30 квітня 2020 року мав право використовувати це приміщення на підставі договору суборенди і це право ніким не оспорювалося, та приймаючи до уваги те, що сам по собі факт користування позивачем цим майном не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю, належить зробити висновок, що у позивача немає підстав для набуття права власності на вказане майно відповідно до статті 344 ЦК України.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у справі № 552/1354/18 (постанова від 28 січня 2020 року).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 займає спірне приміщення за відсутності правових підстав для цього та вірно задоволено вимоги Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятого приміщення та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він сплатив за спірне приміщення приватизаційними майновими та компенсаційними сертифікатами не може бути взяте до уваги, оскільки відсутні докази, що спірне приміщення було об`єктом приватизації, у чому ОСОБА_1 брав участь.

Також колегія суддів не приймає до уваги пояснення ОСОБА_1 в судовому засіданні, що спір виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства з тих підстав, що він не надав доказів про здійснення діяльності та реєстрацію ним Адвокатського об`єднання «Адвокатська фірма «Верховенство права»», Адвокатського об`єднання «Верховенство права» або іншої юридичної особи. Позов подано до ОСОБА_1 як фізичної особи, він також звернувся з позовом як фізична особа.

З урахуванням встановленого колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Висновки суду першої інстанції не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для касування оскарженого рішення не встановлені.

Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 28 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 25 листопада 2024 року.

Головуючий

Судді