Постанова

від 19.11.2024 по справі 644/7216/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 644/7216/21 Номер провадження 22-ц/814/3197/24Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Ванда А.М.,

розглянувши у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Полтави від 25 червня 2024 року, постановлене суддею Яковенко Н.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Харківська міська рада, відділ реєстрації місця проживання в Індустріальному районі м.Харкова, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

в с т а н о в и в:

31.07.2021 ОСОБА_1 звернулася в Орджонікідзевський районний суд м.Харкова із позовом, у якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із непроживанням у вказаному житлі більше 6 місяців.

В обґрунтування підстав позову зазначає, що указана квартира на підставі ордеру №76 від 20.02.1990 була надана ОСОБА_3 , її чоловіку ОСОБА_2 , шлюб із яким розірвано 07.11.2007, та позивачці, їх дочці.

Відповідач зареєстрований у спірній квартирі з 23.01.1991, але фактично там не проживає без поважних причин починаючи із 2005 року. Із того часу він не сплачує комунальні послуги, вивіз із квартири усі свої речі та став проживати у іншій країні.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Позивачка особисто веде господарство, а реєстрація відповідача у квартирі впливає на розмір оплати комунальних послуг, у зв`язку із чим просить суду визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 06.08.2021 відкрито провадження у справі.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 14.03.2022 №7/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Орджонікідзевського районного суду м.Харкова на Київський районний суд м.Полтави.

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 02.05.2024 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 25.06.2024 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовлено.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту відсутності відповідача у спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин, що виключає підстави для визнання відповідача таким, що в силу положень статей 71, 72 ЖК України втратив право користування спірним житлом.

Позивачка не погодилася із таким рішенням та оскаржила його в апеляційному порядку. Посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Розгляд апеляційної скарги просить проводити за її відсутності.

Із підстав, раніше викладених нею у позовній заяві, доводить наявність у справі належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Зокрема, такими доказами є: Акт про не проживання відповідача у спірній квартирі, посвідчений начальником дільниці Жилкомсервіса №49 у м.Харкові ОСОБА_4 ; а також копія ухвали Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 02.07.2007 у справі №2-2349/2007, якою установлено, що «відповідач 11 років тому залишив сім`ю, дочкою та дружиною не цікавиться, з того часу позивачка його не бачила, нічого про нього не знає, місце перебування відповідача не відомо».

Цитуючи зміст статей 71, 72 ЖК України, а також положення статей 4, 12, 19, 76, 77, 89 ЦПК України, вважає, що у матеріалах справи знаходяться достатні докази, що із 2005 року відповідач з власної ініціативи не проживає у спірній квартирі, що свідчить про втрату ним інтересу до такого житла.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 12.08.2024 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 23.08.2024.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про поважність причин неявки апеляційний суд не повідомили, що за правилами частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі спеціального ордеру №76 від 20.02.1990 ОСОБА_3 на склад сім`ї з трьох осіб, до якої увійшли ОСОБА_2 (чоловік) та ОСОБА_1 (донька) надано право заселення 1 кімнати житловою площею 19,03 кв.м. у квартирі АДРЕСА_2 , на час перебування у трудових відносинах./а.с.8/

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ./а.с.10/

29.07.2005 комісією РОКЖЕП №1 Орджонікідзевського району складено Акт, яким підтверджено, що у квартирі АДРЕСА_2 , прописані та проживають: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 . Зазначено, що у квартирі прописаний, на даний час не проживає ОСОБА_2 , чоловік ОСОБА_3 . Зі слів сусідів по будинку та мешканців квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_2 в квартирі не проживає./а.с.13/

11.06.2007 комісією у складі начальника дільниці №49 Жилкомсервіс Степанової Л.С., майстра дільниці ОСОБА_5 , складено Акт з питання проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами обстеження установлено, що ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає із 1996 року, речей, належних йому, в квартирі немає, про що свідчать сусіди ОСОБА_6 , ОСОБА_7 /а.с.14/

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 02.07.2007 (справа №2-2349/2007) відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про розірвання шлюбу; у описовій частині цієї ухвали установлено, що відповідач 11 років тому залишив сім`ю, дочкою та дружиною не цікавиться, з того часу позивачка його не бачила, нічого про нього не знає, місце перебування відповідача їй не відомо. ОСОБА_3 вважає, що їх шлюб давно існує тільки формально, сім`я відновлена бути не може, тому наполягає на розірванні шлюбу з відповідачем./а.с.15/

07.11.2007 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбу зроблено відповідний актовий запис за №554, свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 ./а.с.11/

28.04.2021 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 ./а.с.12/

На час звернення позивача з даним позовом позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 мають зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_2 ./а.с.6, 23/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що позивачка ОСОБА_1 не є власником спірного житлового приміщення та відсутніми є дані, що вона є його наймачем чи вимагала укладення з нею відповідного договору у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_3 . Тому відсутніми є підстави вважати, що наявність реєстрації відповідача у спірному житловому приміщенні порушує її права як наймача жилого приміщення.

Надані позивачкою копії актів про не проживання районний суд оцінив критично, указавши, що вони датовані 2005 та 2007 роками, в той час із позовом вона звернулася до суду в 2021 році. Тоді як посилання позивачки на встановлені ухвалою суду від 02.07.2007 у справі №2-2349/07 обставини, районний суд відхилив, указавши, що текст ухвали містить посилання на виклад обставин позивачем в поданій до суду позовній заяві про розірвання шлюбу.

Із підстав викладеного, установивши відсутність належних доказів на підтвердження факту відсутності відповідача у спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання відповідача таким, що в силу положень статей 71, 72 ЖК України втратив право користування спірним житлом.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції у повній мірі погодитися не може з огляду на наступне.

За змістом частин першої, другої статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

За змістом частин першої, другої статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до частини першої статті 106 ЖК Української РСР повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Отже, незалежно від того, чи укладено із позивачкою договір найму жилого приміщення у зв`язку зі смертю наймача, житлові права сторін є рівними і реалізація позивачкою належних їй прав перебуває у безпосередньому зв`язку із наявністю реєстрації відповідача у спірному житловому приміщенні. Відтак, позивачка має право на захист порушеного права в межах заявленого спору, із залученням до участі у справі житлово-експлуатаційної організації, а при її відсутності - підприємства, установи, організації, як наймодавця.

Суд першої інстанції викладене залишив поза увагою, а тому доводи апеляційної скарги позивачки щодо наявності у неї права на звернення в суд із цим позовом знайшли своє підтвердження. Проте наведене не спростовує правильного висновку суду першої інстанції про недоведеність належними доказами факту відсутності відповідача у спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин.

Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують, оскільки не ґрунтуються на належних доказах та зводяться до довільного трактування норм права на власну користь. При цьому апеляційний суд ураховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. У частині третій цієї статті наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності особа зберігає намір ставитися до жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житло, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №490/12384/16 від 24.10.2018.

Згідно із позицією Верховного Суду, сформованою у справі №182/6536/13-ц від 18.03.2020 житлове законодавство не встановлює вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89ЦПК України щодо оцінки доказів.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню згідно вимог статей 77-80 ЦПК України, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Наведений обов`язок позивачем не виконано та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, якими не можуть бути Акт начальника дільниці №49 Жилкомсервіса та Акт комісії КЖТ №1 Орджонікідзевського району датовані 29.07.2005 та 11.06.2007, оскільки вони не містять відтиску печаток цих установ, які б посвідчували підписи зазначених в актах осіб.

Надаючи оцінку обставинам, установленим ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 02.07.2007 у справі №2-2349/2007, колегія суддів зазначає, що абзац другий описової частини цієї ухвали є стислим викладом підстав позову ОСОБА_3 про розірвання шлюбу із ОСОБА_2 .

Згадувані обставини «відповідач 11 років тому залишив сім`ю, дочкою та дружиною не цікавиться, з того часу позивачка його не бачила, нічого про нього не знає, місце перебування відповідача не відомо» не одержали оцінку суду, де предметом спору було розірвання шлюбу. Відтак, такі обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №911/233/22 від 05.10.2023.

Інші доводи апеляційної скарги не грунтуються на належних та допустимих доказах, а тому апеляційним судом до уваги не приймаються. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10.02.2010), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Із урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення районного суду слід змінити, виключивши з його мотивувальної частини твердження про відсутність підстав вважати, що наявність реєстрації відповідача у спірному житловому приміщенні порушує права позивача, який не є власником чи наймачем жилого приміщення. В іншій частині рішення районного суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 25 червня 2024 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини твердження про відсутність підстав вважати, що наявність реєстрації відповідача у спірному житловому приміщенні порушує права позивача, який не є власником чи наймачем жилого приміщення.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19.11.2024.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак