Постанова

від 21.11.2024 по справі 707/1723/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1336/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №707/1723/23 Категорія: 302070000 Суходольський О. М. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний судв складі колегії:

судді-доповідача Новікова О. М., суддів Василенко Л. І., Карпенко О.В.,

за участю секретаря Ярошенка Б.М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 нарішення Черкаськогорайонного судуЧеркаської областівід 03червня 2024року усправі запозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усуненняперешкод укористуванні земельноюділянкою,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до Черкаського районного суду Черкаської області з вказаним позовом до ОСОБА_1 ,посилаючись на те, що вона є власницею житлового будинку АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки за цією адресою, кадастровий номер 7124987000:03:002:0599, площею 0,25 га. Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано 31.01.2019.

Відповідач ОСОБА_1 є власницею житлового будинку АДРЕСА_1 ) а також земельної ділянки за вказаною адресою, площею 0,1949 га, кадастровий номер 7124987000:03:002:0391.

У листопаді 2020 року між сторонами виник спір щодо місця розташування межових знаків за наступних обставин. Відповідачка встановила огорожу з металевої сітки на земельній ділянці позивач, частину якої було демонтовано чоловіком позивача ОСОБА_3 . У зв`язку з цим ОСОБА_1 у квітні 2021 року звернулася до суду з позовною заявою до подружжя ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межових знаків. Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 27 травня 2022 року у справі №707/668/21, залишеного без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено у повному обсязі. Суди першої та апеляційної інстанції мотивували свої рішення недоведеністю ОСОБА_1 порушення її прав на користування земельною ділянкою з боку ОСОБА_5 , ОСОБА_3 . Порушення меж земельних ділянок з боку суміжних землекористувачів не встановлено.

Позивач вказала, що після вирішення в судовому порядку спору між сторонами щодо межових знаків і встановлення судовими рішеннями, які набрали законної сили, відсутності будь-яких порушень позивачем прав відповідача як суміжного землекористувача, остання не вживає заходів щодо демонтажу огорожі з профнастилу, спорудженою нею в межах належної позивачці земельної ділянки з кадастровим номером: 7124987000:03:002:0599 за адресою: АДРЕСА_2 .

28 липня 2022 року позивач, в порядку досудового врегулювання спору, направляла на адресу відповідача листа з проханням демонтувати самовільно встановлену огорожу з профнастилу, проте даний лист відповідачкою було проігноровано.

Оскільки вказана огорожа з профнастилу, встановлена відповідачем, знаходиться на земельній ділянці позивача, ця огорожа створює їй перешкоди у праві володіння, користування та розпорядженням своїм майном, а тому ОСОБА_2 звернулася до суду і просила зобов`язати ОСОБА_1 демонтувати огорожу з профнастилу, розташовану в межах належної на праві власності ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 7124987000:03:002:0599 за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 03 червня 2024 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати огорожу з профнастилу, розташовану в межах земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , та яка розділяє земельні ділянки за АДРЕСА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у справі, що складаються із судового збору в сумі 992грн. 40коп., витрат за проведення земельно-технічної експертизи в сумі 20446, 56 грн., витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням місцевого суду, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 03.06.2024 та відмовити в позові.

В апеляційній скарзівказує, що експерт ОСОБА_6 під час проведення експертизи порушила вимоги ст. 72 ЦПК України, ст. 13 Закону України «Про судову експертизу», згідно з якими експерту не надано право залучати до проведення експертизи сторонніх осіб за власною ініціативою.

Висновок експерта № 2600/24 складений 26.01.2024 також не є належним доказом, так як ухвалою суду від 18.09.2023 була призначена судова будівельно-технічна експертиза, а експертом проведена земельна технічна експертиза, яка судом не призначалася. Також в самому висновку експерта на сторінці 3 вказана дата проведення експертизи 29 листопада 2024 року, яка ще не настала, а судом під час розгляду справи не була встановлена дата проведення експертизи і не було усунуте вказане протиріччя.

Крім того, апелянт вказує, що рішення суду є таким, що порушує право власності відповідача ОСОБА_1 на землю, так як позивач ОСОБА_2 фактично користується більшою земельною ділянкою ніж зазначено у правовстановлюючих документах на її земельну ділянку, що взагалі не перевірялося судом, а ОСОБА_1 - меншою земельною ділянкою ніж вказано у правовстановлюючих документах.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то апелянт вказує, що сума в 10000,00 грн. є необґрунтованою та несправедливою, враховуючи що ОСОБА_1 є пенсіонеркою, її син та внук є військовослужбовцями та приймають участь у військових діях по захисту України. Також не було враховано складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт і тому розмір є занадто великим.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Манзар Т.В. вказала, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не доведеною, а рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 03.06.2024 законним і підстав для його скасування чи зміни немає.

Також адвокат просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 6500,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги доходить наступних висновків.

Згідно з вимогами частин 1 та 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення щодо суті самого спору відповідає зазначеним вимогам закону, однак в частині стягнення витрат на правничу допомогу не повністю є обґрунтованим.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_4 .

Також, ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки, кадастровий номер 7124987000:03:002:0599, площею 0,25 га. Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано 31.01.2019 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 01.04.2021 року № 250807287.

28 липня 2022 року ОСОБА_2 в порядку досудового врегулювання спору направила на адресу ОСОБА_1 листа з проханням демонтувати самовільно встановлену огорожу з профнастилу, яка встановлена на території її земельної ділянки. Проте даний лист відповідачкою було проігноровано.

Відповідно до висновку експерта № 2601/24, складеного за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, встановлено: № 1. Координати поворотної фронтальної точки земельної ділянки між суміжними землекористувачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за адресами: АДРЕСА_1 - № 7 визначені на сторінці 16 дослідницької частини цього висновку та схематично земельні ділянки по фактичному користуванню та згідно з правоустановчими документами зображені в Додатку № 1 до висновку. Розбіжність між координатами поворотної фронтальної точки відповідно до право установчих документів та документації із землеустрою та фактичних координат межі по паркану між співвласниками складає 0,58 м. в бік зменшення довжини фронтальної лінії домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_2 . № 2. Довжина фронтальної лінії домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яка визначалась по лінії фактичного розташування його паркану складає 52,14 м., а 0,58 м. зайняті парканом гр. ОСОБА_1 (домоволодіння АДРЕСА_1 ).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності тієї обставини, що внаслідок будівництва відповідачем паркану на земельній ділянці позивача останній чиняться дії, які порушують її права на користування власною земельною ділянкою, а тому її права підлягають захисту.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції.

Відповідно достатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначенийстаттею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення паркану (металевої огорожі).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Статтею 14 Конституції Українипередбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другоюстатті 78 Земельного кодексу України(далі -ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першійстатті 79 ЗК Українияк частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною першоюстатті 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина першастатті 317 ЦК України).

Відповідно достатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК Українивстановлено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зістаттею 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

За змістомстатті 152 ЗК Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Статтею 91 ЗК Українивстановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та дотримуватися правил добросусідства.

Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок.

Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.

За змістом частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другоїстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їхдоказами, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 ,збудувавши спірний паркан,порушила визначенумежу суміжних земельних ділянок і, як наслідок, порушилаправа ОСОБА_2 ,як власника та користувача земельної ділянки по АДРЕСА_1 . При цьому районний суд вірно поклав в основу рішення висновок земельно-технічної експертизи №2601/24.

У зв`язку з цим суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача демонтувати між земельними ділянкамиогорожу.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Щодо доводів апеляційної скарги про належність експертизи як доказу, апеляційний суд вважає наступне.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 18.09.2023 було призначено судову будівельну-технічну експертизу. 16.11.2023 експертом було надіслано клопотання експерта ОСОБА_6 про оплату судової експертизи, забезпечення об`єктів дослідження та погодження залучення інженера-геодезиста до проведення експертизи. В самій експертизі, а.с. 3, зазначено, що до проведення експертного дослідження за усною згодою сторін допущено інженера-геодезиста ОСОБА_7 та судового експерта ОСОБА_6 .

Відповідно до п. 1.4 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень №53/5 від 08.10.1998, визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, методів дослідження) належить до компетенції експерта. Отже, у указаного слідує, що експертиза повністю відповідає ст. ст. 102-104 ЦПК України.

Положення статей76,102 - 113 ЦПК Українивизначають висновки експертів як один із засобів встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржниці щодо невірної дати проведення експертизи 29 листопада 2024 року, та вважає, що це суто механічна помилка, яка не впливає на самі висновки, зроблені експертом.

Відповідно до ч. 1 ст.95ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Надані позивачем письмові докази в їх сукупності підтверджують ту обставину, що паркан відповідача побудовано на земельній ділянці, що належить позивачу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідач не надала жодного доказу на спростування доводів позивача про те, що нею побудований паркан не знаходиться на належній позивачці земельній ділянці.

Доводи скаржниці ОСОБА_1 з приводу зменшення її земельної ділянки по фактичному користуванню та не відповідності площі до правовстановлюючих документів з вини позивачки ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження, що спростовується матеріалами справи та рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 27.05.2022 у справі № 707/668/21, яке залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 15.09.2022.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн., апеляційний суд вважає що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив надані адвокатом Передерій В. Г. докази на підтвердження понесених позивачкою ОСОБА_2 витрат.

Частина першастатті 133 ЦПК Українипередбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої, пунктів 2, 3 частини другоїстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови у позові, на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістомстатті 15 ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 60 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодувати судові витрати у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання позивача до утримання від подання необґрунтованого позову чи скарги на судове рішення, а сторін - до позасудового вирішення спору.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини першоїстатті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно з частиною третьоюстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертоїстатті 137 ЦПК Українислідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ятастатті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Задовольняючи частково вимоги позивачки про стягнувши з відповідача 10000 грн витрат за надання правничої допомоги, суд вважав достатньою та співвмірною зі складністю справи суму в 10000 грн. Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Передерій В.Г. надав докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, а саме: Договір про надання правової допомоги від 28.04.2024, між ОСОБА_2 та адвокатом Передерій В. Г., Додаткову угоди № 1 до Договору від 28.04.2024, де вказано, що гонорар адвоката який підлягає сплаті складає 15000,00 грн.; детальний опис робіт адвоката від 29.05.2024.

Крім того, в детальному описі робіт прописані 5 пунктів проведеної роботи адвокатом Передерій В. Г., зокрема, попереднє вивчення матеріалів справи які надані Клієнтом, підготовка заяви про добровільний демонтаж самовільно встановленої огорожі, підготовка позовної заяви, підготовка клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, участь адвоката у судових засіданнях.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява, клопотання щодо експертизи складалися іншим адвокатом Василенком О. В., який в позовній заяві та під час розгляду справи не подавав заяви щодо стягнення витрат за надання правової допомоги, а адвокат Передерій В. Г. фактично брав участь лише у двох засіданнях. Крім того, адвокатом не вказується кількість та вартість однієї години витраченого ним часу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30 березня 2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки викладені також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Надаючи оцінку доказам у справі, суд апеляційної інстанції враховує позицію Великої Палати ВС висловлену у справі № 904/4507/18, де зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата) підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VІ).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VІврахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно - виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. ВП ВС наголосила, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тошо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначити розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Заявник зазначає в обґрунтування даних витрат як витрачений час пов`язаним із розглядом даної справи в апеляційному суді, а саме: наданням консультацій кожному окремо відповідачу, підготовкою та поданням відзиву на апеляційну скаргу, ознайомленням з апеляційною скаргою позивача у справі, участю в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до переконання, що стягнення суми коштів 10000,00 грн з відповідача на користь позивачки за надану правничу допомогу не є обґрунтованим, враховуючи складність справи, час затрачений на надання допомоги (а це лише два судові засідання), інших доказів витраченого часу не надано.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи критерій реальності наданих послуг та обсяг виконаних робіт адвоката Передерій В. Г. на представництво інтересів позивачки, вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в цій частині, зменшивши суму витрат на правничу допомогу з 10000,00 грн. до 2500,00 грн.

Також представник позивачки у відзиві просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивачки ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу за розгляд справи в апеляційному суді в сумі 6500,00 грн.

Проаналізувавши вказані вище обставини, надані адвокатом Манзар Т.В. докази (договір про правову допомогу, додатковий договір, Акт прийому наданих послуг, квитанція № 31), колегія з урахуванням критерію розумності та справедливості, вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 1500, 00 грн.

Така сума буде відповідати принципу співмірності та розумності і узгоджується із позицією Великої Палати ВС справа № 904/4507/18 щодо визначення критеріїв розміру гонорару.

Отже за наведених обставин рішення місцевого суду у даній справі слід змінити в частині витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.35, 258, 374,376,381-384 ЦПКУкраїни, апеляційнийсуд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.

РішенняЧеркаського районного суду Черкаської області від 03 червня 2024року в частині стягнення витрат на правничу допомогу змінити, зменшивши її розмір з 10000,00 грн. до 2500,00 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в апеляційному суді в сумі 1500,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постановискладено 25 листопада 2024 року.

Судді: