Рішення

від 12.11.2024 по справі 904/1497/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2024м. ДніпроСправа № 904/1497/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Курінової О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Ракон" ЛТД, м. Дніпро

про стягнення заборгованості у сумі 1 647 066 грн 00 коп.

Представники:

від позивача: Кутовий Г.І. - ордер, адвокат;

від відповідача: Василюк М.О., - ордер, адвокат.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Ракон" ЛТД безпідставно набуті кошти у розмірі 1 647 066 грн 00 коп.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позов мотивовано тим, що між сторонами не виникло ніяких господарських зобов`язань, а правові підстави для оплати позивачем грошових коштів у сумі 1 647 066 грн 00 коп. були відсутні, у зв`язку з чим позивач, посилаючись на норми статті 1212 Цивільного кодексу України, вважає, що грошові кошти набуті відповідачем безпідставно.

Ухвалою господарського суду від 09.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 25.04.2024.

Ухвалою господарського суду від 25.04.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено до 25.06.2024.

01.05.2024 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній вказує на те, що зі змісту платіжних доручень про перерахування коштів № 1229 від 04.06.2021, № 1262 від 10.06.2021 та № 1310 від 15.06.2021, слідує, що позивачем було особисто надано банківській установі інформацію про отримання коштів, його реквізити та номер розрахункового рахунку з метою переказу грошових коштів.

При цьому, банківські квитанції містять вказівку про призначення платежу - сплата за виконання будівельних робіт згідно договору 3 30/40/21-1 від 30.04.2021 та сплата за виконання будівельних робіт згідно договору № 30/04/21-3 від 30.04.2021.

Таким чином, на думку відповідача, твердження позивача про відсутність між ними договірних відносин та здійснення безпідставного перерахунку коштів є надуманим та не відповідає дійсності, а положення ст. 1212 ЦК України не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідач отримав грошові кошти за виконані роботи на підставі договорів підряду № 30/04/21-1 від 30.04.2021 та № 30/04/21-3 від 30.04.2021.

30.05.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, доводи відповідача вважає необґрунтованими, з огляду на таке:

- твердження відповідача щодо виконання ним робіт «Реконструкція котельні № 33, за адресою: вул. Словянська, 8 в м. Харків» та «Реконструкція котельні № 19, за адресою: Ново-Баварський проспект, 99-А в м. Харків» не відповідає дійсності;

- відповідачем під час фальсифікації наданих ним документів всюди зазначено невірну адресу, а саме: замість «Ново-Баварський проспект, 99-А в м. Харків, останнім зазначено «Ново-Баварський бульвар 99-А в м. Харків», що додатково підтверджує створення даних документів, які директор ТОВ «Промспеціндустріал» Левченко О.В. не підписував;

- відповідач повідомив про необхідність здійснення попередньої оплати позивачем за майбутнє виконання останнім робіт, проте станом на сьогодні ТОВ НВП «Ракон» ЛТД, як Підрядник, досі не виконав перед ТОВ «Промспеціндустріал» та не здав йому жодних робіт, більш того, між позивачем та відповідачем так і не підписано жодних договорів, додатків до них та актів.

Крім того, позивач надав клопотання, в якому просить суд витребувати у відповідача оригінали наступних документів:

- Договору підряду № 30/04/21-1 від 30.04.2021 року, Додатку № 1 (кошторис) від 30.04.2021 року до Договору підряду № 30/04/21-1 від 30.04.2021 року, Акту надання послуг № 1630 від 29.09.2021 року; Договору підряду № 30/04/21-3 від 30.04.2021 року, Додатку № 1 (кошторис) від 30.04.2021 року до Договору підряду № 30/04/21-3 від 30.04.2021 року, Акту надання послуг № 1632 від 10.09.2021 року.

Також, позивачем заявлено клопотання про призначення почеркознавчої судової експертизи, проведення якої доручити експертам Національного наукового центру Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України.

Ухвалою господарського суду від 25.06.2024 застосовано розумні строки при розгляді даної справи; підготовче засідання відкладено на 18.07.2024, з його проведенням в режимі відеоконференції за участю представника позивача.

Задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" про витребування оригіналів документів; зобов`язано Науково-виробничого підприємства "Ракон"ЛТД надати до суду оригінали наступних документів:

- Договір підряду № 30/04/21-1 від 30.04.2021 року, Додаток № 1 (кошторис) від 30.04.2021 року до Договору підряду № 30/04/21-1 від 30.04.2021 року, Акт надання послуг № 1630 від 29.09.2021 року;

- Договір підряду № 30/04/21-3 від 30.04.2021 року, Додаток № 1 (кошторис) від 30.04.2021 року до Договору підряду № 30/04/21-3 від 30.04.2021 року, Акт надання послуг № 1632 від 10.09.2021 року.

Клопотання позивача про призначення почеркознавчої експертизи залишено на розгляді у суду.

09.07.2024 відповідачем через систему "Електронний суд" подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких останній вказує наступне:

- після витребування Господарським судом Дніпропетровської області оригіналів документів згідно ухвали від 25.06.2024, з`ясувалося, що договір підряду № 30/04/21-1 від 30.04.2021, додаток № 1 (кошторис) від 30.04.2021 до договору підряду № 30/04/21-1 від 30.04.2021, акт наданих послуг № 1630 від 29.09.2021, а також договір підряду № 30/04/21-3 від 30.04.2021, додаток № 1 (кошторис) від 30.04.2021 до договору підряду № 30/04/21-3 від 30.04.2021, акт наданих послуг № 1632 від 10.09.2021, залишились у ТОВ Науково-виробничого підприємства «Ракон» ЛТД тільки в електронному вигляді на цифрових носіях, оскільки 20.10.2023, первинні документи підприємства, в оригінальному вигляді, були викрадені, про що свідчить талон-повідомлення єдиного обліку № 20374 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне порушення та іншу подію.

Отже, на підставі вищевикладеного, відповідач не має можливості надати суду оригінали документів згідно ухвали від 25.06.2024.

Інші доводи та заперечення, викладені відповідачем у запереченнях на відповідь на відзив, аналогічні за змістом, що викладені останнім у відзиві на позов.

Ухвалою суду від 18.07.2024 підготовче засідання відкладено на 06.08.2024.

У підготовчому засіданні 06.08.2024 представник відповідача повторно заявив про неможливість надання витребуваних судом оригіналів документів, у зв`язку з їх викраденням.

Представник позивача просить розглядати справу відповідно до вимог ГПК, у зв`язку з ненаданням відповідачем оригіналів документів та неможливістю проведення почеркознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 06.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.09.2024, з його проведенням в режимі відеоконференції за участю представника позивача.

У призначене засідання 24.09.2024 позивач явку повноважного представника не забезпечив. 24.09.2024 позивачем через систему "Електронний суд" подано до суду клопотання про відкладення судового засідання.

У судовому засіданні представник відповідача не заперечував, щодо задоволення судом клопотання позивача.

Ухвалою суду від 24.09.2024 відкладено розгляд справи по суті на 22.10.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Рудь І.А. на лікарняному, судове засідання, що було призначено на 22.10.2024 не відбулося.

Ухвалою суду від 29.10.2024 розгляд справи призначено на 12.11.2024.

У судовому засіданні 12.11.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити; представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві на позов.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі є факт отримання коштів відповідачем, встановлення наявності/відсутності правових підстав для повернення коштів позивачу.

Звертаючись з даним позовом, позивач вказує про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал", як замовником, було оплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Ракон" ЛТД, як підрядника, грошову суму в загальному розмірі 1 647 066 грн 00 коп, що підтверджується платіжними дорученнями, а саме:

- платіжне доручення № 1229 від 04.06.2021 на суму 250 000 грн 00 коп., з призначенням платежу сплата за виконані роботи згідно договору № 30/04/21-1 від 30.04.2021 р. у т.ч. ПДВ 20% 41666.67 грн. (а.с. 13 том 1);

- платіжне доручення № 1262 від 10.06.2021 на суму 397 066 грн 00 коп., з призначенням платежу сплата за виконані роботи згідно договору № 30/04/21-3 від 30.04.2021 р. у т.ч. ПДВ 20% 66177.67 грн. (а.с. 14 том 1);

- платіжне доручення № 1310 від 15.06.2021 на суму 1 000 000 грн 00 коп., з призначенням платежу сплата за виконані роботи згідно договору № 30/04/21-1 від 30.04.2021 р. у т.ч. ПДВ 20% 166666.67 грн. (а.с. 15 том 1).

Втім, будь-яких господарських правовідносин, в результаті яких мало б бути здійснено дані платежі між позивачем та відповідачем не існувало.

Отже, вказане свідчить про те, що набувач Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Ракон" ЛТД безпідставно отримало кошти від Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" без жодної на те правової підстави, визначено законодавством України.

Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Ракон" ЛТД не повернуло на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" спірну суму грошових коштів, останнє звернулося з даним позовом до суду за захистом свої прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна,

б) набуття або збереження за рахунок іншої особи,

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інших правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз вищезазначених положень дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №917/803/18, від 09.07.2019 у справі №918/926/17, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

Отже, однією із підстав виникнення господарського зобов`язання є юридично значимі дії суб`єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов`язків сторін.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Як встановлено судом та не спростовується сторонами, позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в загальному розмірі 1 647 066 грн 00 коп, що підтверджується платіжними дорученнями, а саме:

- платіжне доручення № 1229 від 04.06.2021 на суму 250 000 грн 00 коп., з призначенням платежу сплата за виконані роботи згідно договору № 30/04/21-1 від 30.04.2021 р. у т.ч. ПДВ 20% 41666.67 грн. (а.с. 13 том 1);

- платіжне доручення № 1262 від 10.06.2021 на суму 397 066 грн 00 коп., з призначенням платежу сплата за виконані роботи згідно договору № 30/04/21-3 від 30.04.2021 р. у т.ч. ПДВ 20% 66177.67 грн. (а.с. 14 том 1);

- платіжне доручення № 1310 від 15.06.2021 на суму 1 000 000 грн 00 коп., з призначенням платежу сплата за виконані роботи згідно договору № 30/04/21-1 від 30.04.2021 р. у т.ч. ПДВ 20% 166666.67 грн. (а.с. 15 том 1).

Проте, як стверджує позивач, між ним та відповідачем не існує жодних господарських зобов`язань, на виконання яких могло б відбутися списання спірних грошових коштів.

Господарський суд зазначає про те, що під час розгляду даного спору відповідачем не надано до суду оригіналів договору підряду № 30/04/21-1 від 30.04.2021, додатку № 1 (кошторис) від 30.04.2021 до договору підряду № 30/04/21-1 від 30.04.2021, акту наданих послуг № 1630 від 29.09.2021, а також договору підряду № 30/04/21-3 від 30.04.2021, додатку № 1 (кошторис) від 30.04.2021 до договору підряду № 30/04/21-3 від 30.04.2021, акту наданих послуг № 1632 від 10.09.2021, про які зазначено в платіжних дорученнях. Жодного доказу, який би підтвердив укладання між сторонами таких договорів, матеріали справи не містять.

Так, відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл.

До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Таким чином, вищевикладена норма ЦК України пов`язує обов`язок з оплати за виконані роботи замовником з обов`язком виконання таких робіт підрядником.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими та іншими доказами, крім показів свідків (частина перша статті 218 ЦК України)

Таким чином, при вирішенні спору значення має факт вчинення правочину. Однак позивач заперечує проти такого факту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Подібне визначення поняття "первинних документів" міститься у пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 вказано, що первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (2.1. вказаного Положення).

Згідно частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відтак, саме первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

В той же час, господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг, при цьому на вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов`язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії.

На підтвердження фактичного здійснення операцій з надання (отримання) послуг, враховуючи специфіку таких послуг та договорів, що їх регламентують, сторони повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, зокрема і ті, які посвідчують мету, об`єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг, а також можливість проведення таких операцій контрагентом з урахуванням необхідного часу, місця, матеріальних ресурсів необхідних для надання таких послуг.

Наявні в матеріалах справи платіжні інструкції не розкривають змісту та обсягу виконаних робіт, тобто не дають можливості ідентифікувати за які саме роботи було здійснено оплату, період та строки їх виконання та оплати і чи взагалі виконувалися будь-які послуги.

Так, норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із цим, указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Отже, такі обставини можуть підтверджуватися також іншими доказами.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій особа повинна мати відповідні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб`єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.

Проте матеріали справи не містять жодного доказу, який підтверджував би фактичне виконання робіт відповідачем на замовлення позивача.

Долучені відповідачем до відзиву копії договору підряду № 30/04/21-1 від 30.04.2021, додатку № 1 (кошторис) від 30.04.2021 до договору підряду № 30/04/21-1 від 30.04.2021, акту наданих послуг № 1630 від 29.09.2021, а також договору підряду № 30/04/21-3 від 30.04.2021, додатку № 1 (кошторис) від 30.04.2021 до договору підряду № 30/04/21-3 від 30.04.2021 та акту наданих послуг № 1632 від 10.09.2021, господарським судом до уваги не приймаються, оскільки під час розгляду справи відповідачем, на вимогу суду, на надано оригіналів вказаних документів.

Господарський суд також зазначає, що відповідач несе повну відповідальність за фіксування факту здійснення ним господарських операцій.

Відтак, позивач факту укладання договорів підряду № 30/04/21-1 від 30.04.2021 та № 30/04/21-3 від 30.04.2021, про які зазначено в платіжних дорученнях, та отримання від відповідача будь-яких робіт на виконання таких договорів не визнає, а відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт укладання вказаних в платіжних дорученнях договорів, та виконання робіт позивачу на загальну суму суму 1 647 066 грн 00 коп.

Доказів повернення відповідачем вказаних коштів позивачу матеріали справи також не містять.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем в порушення ст. 73, 74 ГПК України не надано доказів які б свідчили про відсутність у діях останнього порушення прав позивача, а позивачем в свою чергу належним чином доведено факт користування відповідачем грошовими коштами позивача у сумі 1 647 066 грн 00 коп. без достатніх на те правових підстав.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 1 647 066 грн 00 коп. заявлені правомірно та підлягають задоволенню.

Стосовно інших доводів відповідача суд зазначає наступне.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Ракон" ЛТД (49083, м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 35, оф. 608, код ЄДРПОУ 13465479) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промспеціндустріал" (61035, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 117, код ЄДРПОУ 41789219) безпідставно отриманих коштів у розмірі 1 647 066 грн 00 коп. та 24 705 грн 99 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 22.11.2024.

Суддя І.А. Рудь