Рішення

від 14.11.2024 по справі 207/257/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024м. ДніпроСправа № 207/257/19

За позовом Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд ""ВІМІНАЛ" від імені в інтересах якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «КАПІТАЛ ГРУП», м. Київ

до ОСОБА_1 , м. Кам`янське, Дніпропетровська область

Третя особа: ОСОБА_2 , м. Кам`янське, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості в розмірі 906 349, 75 грн.

Суддя Ліпинський О.В.

Секретар судового засідання Вереніч Д.Е.

Представники:

від позивача Корольова Ю.В.

від відповідача ОСОБА_3

від третьої особи не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

У січні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк Земельний капітал (далі - Позивач) звернулося до Баглійського районного суду м Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 906 349, 75 грн. за простроченими нарахованими процентами за період з 26 липня 2015 року до 25 жовтня 2016 року.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором від 05 березня 2014 року № 003-2014року.

Рішенням від 26.10.2020 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області позов задовольнив, стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ Земельний капітал 906 349,75 грн. заборгованості за простроченими нарахованими процентами та судовий збір в сумі 13 595,25 грн.

Постановою від 17.02.2021 року Дніпровського апеляційного суду апеляційну рішення суду від 26.10.2020 року скасовано, в позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.07.2022 року, рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26.10.2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17.02.2021 року скасовано. Провадження у справі закрито.

Ухвалою суду Верховного Суду від 31.08.2022 року справу № 207/257/19 передано для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2022 року, справу №207/257/19 передано судді Ліпинському О.В. для розгляду.

Ухвалою суду від 21.10.2023 року справу №207/257/19 прийнято до провадження для розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому засіданні.

Ухвалою від 27.12.2022 року суд зупинив провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №910/4518/16.

30.09.2024 року суд поновив провадження у справі.

Ухвалою від 17.10.2024 року суд замінив позивача у справі Акціонерне товариство «Комерційний банк «Земельний капітал» на його правонаступника - Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд ""ВІМІНАЛ", від імені в інтересах якого діє ТОВ «Компанія з управління активами «КАПІТАЛ ГРУП».

29.10.2024 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 14.11.2024 року.

Представник Позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі. Представник Відповідача проти позову заперечував, посилаючись на відсутність правових підстав для стягнення відсотків за користування кредитом після припинення кредитного договору.

В порядку ст.ст. 233, 240 ГПК України, в судовому засіданні 14.11.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, складання повного рішення відкладено на строк до десяти днів із дня закінчення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні, заслухавши зміст та підстави вимог і заперечень сторін, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2014 року між ПАТ КБ Земельний капітал (надалі - Банком) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Позичальником) укладено Кредитний договір № 003-2014 (надалі Кредитний Договір).

Згідно п. 1.1. Кредитного Договору з урахуваннями Договору про внесення змін та доповнень № 1 від 28.05.2014 року Банк при наявності кредитних ресурсів надає Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної відзивної кредитної лінії з лімітом 4 020 000,00 грн. строком погашення 04.03.2017 року, сплатою процентів з розрахунку 18 % річних і графіком зменшення ліміту за кредитною лінією.

Свої зобов`язання за Кредитним договором Банк виконав вчасно та в повному обсязі, перерахував кредитні кошти на рахунки позичальника, що підтверджується меморіальними ордерами (том 2 а.с.18-20).

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором, 05.03.2014 року ПАТ КБ Земельний капітал та Відповідач уклали іпотечний договір № 003-2014-1-І, згідно з яким останній передав в іпотеку торгівельний комплекс за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 05.03.2014 року ПАТ КБ Земельний капітал та Третя особа уклали іпотечний договір № 003-2014-2-І, згідно з яким остання передала в іпотеку житловий будинок та земельну ділянка за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до пунктів 5.6., 5.7. Кредитного договору, позичальник зобов`язався забезпечувати повне погашення суми кредиту в строк згідно з п.1.1. цього Договору, а також перераховувати проценти за користування кредитом по останній робочий день кожного поточного місяця на рахунок, вказаний в кредитному договорі.

В пункті 5.13 Кредитного договору визначено, що кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитними ресурсами та штрафних санкцій, при обставинах, перелічених у п. 5.12 цього договору.

Відповідно до п. 5.14 Кредитного договору при обставинах, викладених у п. 5.12 цього договору та відмові позичальника в достроковому погашені кредиту чи непогашенні заборгованості протягом 5 календарних днів з дня отримання повідомлення кредитора, кредитор має право достроково розірвати кредитний договір в односторонньому порядку з вимогою повернення кредиту, сплатою процентів, нарахованих на дату розірвання договору та штрафних санкцій та звернути стягнення на заставне майно.

Пункті 7.4 Кредитного договору визначено, що розірвання цього договору може бути здійснене шляхом направлення позичальнику письмового повідомлення за 5 календарних днів до дати розірвання та є підставою для стягнення Банком з позичальника кредиту, отриманого за цим договором, процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та відшкодування збитків. У разі розірвання цього договору кредитор продовжує нараховувати, а Позичальник сплачувати у терміни, встановлені пунктом 5.7 цього договору, проценти за користування кредитом до повного повернення заборгованості за кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що 15.05.2014 року Банк склав вимогу про дострокове повернення кредиту (том 2 а.с. 27-29), в якій повідомив позичальника про необхідність протягом 5 календарних днів з дня отримання цієї вимоги здійснити дострокове погашення зобов`язання за Кредитним договором №003-2014 від 05.03.2014 р. з одночасною сплатою процентів за фактичний час користування кредитними ресурсами та штрафних санкцій. Вимога отримана позичальником 20.05.2014 року.

За доводами Позивача, внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх зобов`язань з повернення Кредитних коштів, в останнього виникла заборгованість з оплати процентів за користування кредитними ресурсами після розірвання кредитного договору, зокрема, за період з 26.07.2015 по 25.10.2016, стягнення яких у розмірі 906 349,75 грн., є предметом заявленого позову.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з приписами статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із ч. 2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (пункти 80-87), "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (постанови від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54), від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.19), від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (пункт 91)).

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 зробила наступні висновки.

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Тобто твердження скаржників про те, що проценти за користування кредитом нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за користування кредитом за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за користування кредитом (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, 15.05.2014 року Банк, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, пред`явив вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором і вказав Відповідачу у вимозі, що ця заборгованість має бути погашена протягом 5 днів з моменту отримання вимоги. Тобто, Банк змінив строк виконання основного зобов`язання з 04.03.2017 р. на 25.05.2014 р.

Аналізуючи зміст умов п. 5.13., 7.4. Кредитного договору, суд приходить до висновку, що передбачена сторонами сплата відсотків після розірвання договору, визначена саме як плата за користування кредитними ресурсами, а не як міра відповідальності за порушення умов договору, що не відповідає правовій природі таких процентів та суперечить вимогам закону.

З урахуванням наведеного, суд робить висновок, що після розірвання кредитного договору, у Банка відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитними коштами в розмірі визначеному договором. За таких обставин кредитор не позбавлений можливості захистити свої права щодо прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання із застосуванням положень статті 625 ЦК України.

За наведеного, нарахування Позивачем процентів за користування кредитними ресурсами після розірвання кредитного договору на підставі ст. 1048 ЦК України в сумі 906 349,75 грн., визнається судом безпідставним, в зв`язку з чим, в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 129, 165, 202, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.11.2024

Суддя О.В. Ліпинський