Рішення

від 13.11.2024 по справі 910/10182/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2024Справа № 910/10182/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича

до 1. Державної служби України з безпеки на транспорті

2. Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі

Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства

юстиції

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державна казначейська служба України

про стягнення 74.800,00 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

16.08.2024 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича до Державної служби України з безпеки на транспорті та Ізюмського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення 74.800,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 17.12.2019 начальником управління Укртрансбезпеки у Харківській області були винесені дві постанови про застосування адміністративно-господарських санкцій до позивача у розмірі 34.000,00 грн по кожній постанові, відповідно до яких 17.02.2020 державним виконавцем Міжрайонного відділу ДВС по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020 у справі № 520/3286/2020 було визнано протиправними та скасовано постанови про застосування адміністративно-господарських санкцій № 172048 та № 172049 від 17.12.2019. Під час виконання виконавчих проваджень позивачем були сплачені штрафні санкції у загальній сумі 68.800,00 грн, 6.800,00 грн виконавчого збору та 291,20 грн витрати виконавчого провадження. Позивач 23.02.2021 звернувся до Головного управління ДКСУ у Харківській області з вимогою повернути сплачені кошти в сумі 68.000,00 грн, проте у відповідь листом № 04-21/1418 від 01.03.2021 повідомлено про відмову у поверненні коштів. 04.03.2021 позивач звернувся до Державної служби України безпеки на транспорті в якому просив вирішити питання про повернення стягнутих коштів, проте жодної відповіді не отримано. У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з Державного бюджету України грошові кошти у розмірі 74.800,00 грн, з яких 68.000,00 грн стягнутих адміністративно-господарських санкцій та 6.800,00 грн стягнутого виконавчого збору на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/10182/24 від 23.08.2024 позивачу відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення його від сплати судового збору та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання доказів сплати судового збору в розмірі 3.028,00 грн.

Позивач недоліки позовної заяви у визначені судом в ухвалі № 910/10182/24 від 23.08.2024 спосіб та строк не усунув.

Натомість 06.09.2024 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання, в якому позивач повторно просить суд звільнити його від сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/10182/24 від 13.09.2024 звільнено Фізичну особу-підприємця Шейко Сергія Сергійовича від сплати судового збору за подачу позовної заяви.

У позовній заяві позивач у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору зазначив Державну казначейську службу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2024 відкрито провадження у справі № 910/10182/24 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державну казначейську службу України.

Даною ухвалою встановлено відповідачам строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та доказів направлення цих документів позивачу; встановлено третій особі строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі пояснень щодо позову з урахуванням вимог ст. 168 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 13.09.2024 було надіслано відповідачу-1 в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 25.09.2024 о 02:35 год., що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, а тому відповідач-2 мав подати відзив на позов у строк до 10.10.2024 включно.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 13.09.2024 було надіслано відповідачу-2 в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 25.09.2024 о 02:35 год. що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, а тому відповідач-2 мав подати відзив на позов у строк до 10.10.2024 включно.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 13.09.2024 було надіслано третій особі в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 25.09.2024 о 17:02 год. що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, а тому третя особа мала подати пояснення щодо позову у строк до 11.10.2024 включно.

30.09.2024 від відповідача-1 до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що підставою для оплати позивачем штрафу є не факт накладення на нього адміністративно-господарського штрафу шляхом винесення відповідної постанови про застосування штрафу, а факт допущення порушення приписів законодавства, зокрема Закону України «Про автомобільний транспорт». Оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, доведено протиправність застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, відповідно була відсутньою і підстава для оплати такого штрафу. Події, що передували зверненню позивача з позовом у цій справі, стали наслідком протиправного (помилкового) винесення управлінням постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача. Отже, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи сплата позивачем до Державного бюджету України штрафу є помилкою, а тому його повернення з Державного бюджету України має відбуватися відповідно до приписів частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України та пунктів 3, 5 Порядку № 787. Також, у позовній заяві відсутні обставини, які вказують на наявність спору між позивачем та відповідачем-1. Крім того, позовна заява не містить аргументів, які б засвідчили бездіяльність або протиправність поведінки відповідача-1 щодо предмету цієї судової справи.

Відповідач-2 вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 13.09.2024 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Третя особа вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 13.09.2024 не виконала, письмові пояснення щодо позову не подала.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

17.12.2019 Управлінням Укртрансбезпеки у Харківській області винесено постанову № 172048 про застосування адміністративно-господарського штрафу до Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича в розмірі 34.000,00 грн.

17.12.2019 Управлінням Укртрансбезпеки у Харківській області винесено постанову № 172049 про застосування адміністративно-господарського штрафу до Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича в розмірі 34.000,00 грн.

17.02.2020 головним державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Харіною Ярославою Ігорівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 щодо виконання постанови № 172049 від 17.12.2019 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича штрафу у розмірі 34.000,00 грн.

17.02.2020 державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Вергун Юлією Віталіївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 щодо виконання постанови № 172048 від 17.12.2019 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича штрафу у розмірі 34.000,00 грн.

23.03.2020 головним державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Харіною Ярославою Ігорівною винесено постанову про закриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 щодо виконання постанови № 172049 від 17.12.2019 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича штрафу у розмірі 34.000,00 грн на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконання в повному обсязі рішення за виконавчим документом, що підтверджується платіжним дорученням № 2719 від 03.03.2020.

В межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 з Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича стягнуто на користь держави виконавчий збір в розмірі 3.400,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2561 від 03.03.2020 та реєстром № 2561 від 03.03.2020 на перерахування виконавчого збору відповідно до розпоряджень державних виконавців.

23.03.2020 державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Вергун Юлією Віталіївною винесено постанову про закриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 щодо виконання постанови № 172048 від 17.12.2019 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича штрафу у розмірі 34.000,00 грн на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконання в повному обсязі рішення за виконавчим документом, що підтверджується платіжним дорученням № 2861 від 05.03.2020.

В межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 з Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича стягнуто на користь держави виконавчий збір в розмірі 3.400,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2832 від 05.03.2020 та реєстром № 2832 від 05.03.2020 на перерахування виконавчого збору відповідно до розпоряджень державних виконавців.

Фізична особа-підприємець Шейко Сергій Сергійович звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Управління Укртрансбезпеки у Харківській області, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 172048, винесену 17.12.2019 Управлінням Укртрансбезпеки у Харківській області про стягнення з фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича адміністративно-господарського штрафу в розмірі 34.000,00 грн; визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 172049, винесену 17.12.2019 Управлінням Укртрансбезпеки у Харківській області про стягнення з фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича адміністративно-господарського штрафу в розмірі 34.000,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/3286/2020 від 10.09.2020 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Фізична особа-підприємець Шейко Сергій Сергійович , не погодившись з даним рішенням суду, звернувся до Другого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 520/3286/2020 від 25.11.2020 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі № 520/3286/2020 скасовано. Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 172048, винесену 17.12.2019 начальником Управління Укртрансбезпеки у Харківській області Шатохіним Є.А. про стягнення з фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича адміністративно-господарського штрафу в розмірі 34.000,00 грн. Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 172049, винесену 17.12.2019 начальником Управління Укртрансбезпеки у Харківській області Шатохіна Є.А. про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича адміністративно-господарського штрафу в розмірі 34.000,00 грн.

Таким чином постанови, які стали підставою стягнення з позивача адміністративно-господарських санкцій були скасовані судом.

23.02.2021 позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області з вимогою повернути сплачені грошові кошти в сумі 68.000,00 грн, у зв`язку з тим, що постанови, на підставі яких вони були стягнуті скасовано.

Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області листом № 04-21/1418 від 01.03.2021 відмовило у поверненні коштів позивачу.

23.01.2021 позивач звернувся до Державної казначейської служби України з вимогою про повернення грошові кошти в розмірі 6.800,00 грн.

04.03.2021 позивач звернувся до Державної служби України з безпеки на транспорті в якому просив вирішити питання про повернення стягнутих грошових коштів в розмірі 68.000,00 грн, проте жодної відповіді не отримано.

Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції змінило найменування на Ізюмський відділ державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Спір у справі виник у зв`язку з твердженнями позивача про наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача безпідставно набутих коштів у розмірі 68.000,00 грн та 6.800,00 грн виконавчого збору на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015, Державна служба України з безпеки на транспорті (надалі - Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (абзац другий пункту 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 з подальшими змінами, у редакції, чинній на час винесення такої постанови щодо позивача).

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта (за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати цього штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (див. постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 21), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2022 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 15.02.2022 у справі №910/6175/19 (пункт 7.45), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пункт 8.16) і №922/1830/19 (пункт 7.1), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (пункт 37)).

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пункт 8.17) і №922/1830/19 (пункт 7.2), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справі №923/199/21 (пункт 8.18) і №922/1830/19 (пункт 7.3), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (пункт 38)).

Отже, те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Укртрансбезпеку - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 Цивільного кодексу України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 Цивільного кодексу України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 Цивільного кодексу України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету (частина друга статті 45 Бюджетного кодексу України).

Повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності) (абзаци перший і восьмий пункту 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013).

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 Цивільного кодексу України).

17.02.2020 головним державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Харіною Ярославою Ігоревною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича штрафу у розмірі 34.000,00 грн.

17.02.2020 державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Вергун Юлією Віталівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_3 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича штрафу у розмірі 34.000,00 грн.

Позивач згідно виконавчих проваджень ВП № НОМЕР_2 та ВП № НОМЕР_3 сплатив штраф у загальному розмірі 68.000,00 грн, а також виконавчий збір у розмірі 6.800,00 грн.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 520/3286/2020 від 25.11.2020 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі № 520/3286/2020 скасовано. Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 172048, винесену 17.12.2019 начальником Управління Укртрансбезпеки у Харківській області Шатохіним Є.А. про стягнення з фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича адміністративно-господарського штрафу в розмірі 34.000,00 грн. Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 172049, винесену 17.12.2019 начальником Управління Укртрансбезпеки у Харківській області Шатохіна Є.А. про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича адміністративно-господарського штрафу в розмірі 34.000,00 грн.

На момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - були чинними постанови про застосування штрафу та відкриті виконавчі провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначених постановах. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправними та скасування таких постанов відповідна юридична підстава відпала.

Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, даний Порядок на спірні правовідносини не поширюється.

Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанов про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

За змістом глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

З огляду на наведене суд вважає, що на ці правовідносини поширюються приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Оскільки, постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 520/3286/2020 від 25.11.2020 визнано протиправними та скасовано постанови Управління Укртрансбезпеки у Харківській області про застосування адміністративно-господарського штрафу № 172048 та № 172049 від 17.12.2019, то правові підстави утримання Державою сплачених позивачем в якості адміністративно-господарського штрафу коштів в розмірі 68.000,00 грн відпали.

Доказів повернення позивачу грошових коштів в розмірі 68.000,00 грн матеріали справи не містять, тому суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.

Варто відзначити, що до аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21.

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому в господарському процесі згідно із частиною четвертою статті 56 Господарського процесуального України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

При цьому, судом враховано, що у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16. Згідно з цим висновком Господарський процесуальний кодекс України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови).

Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.06.2018 у справі №910/23967/16 та від 05.02.2020 у справі № 910/15295/18.

Таким чином, вимога Фізичної особи - підприємця Шейко Сергія Сергійовича про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача безпідставно набутих коштів у розмірі 68 000,00 грн підлягає задоволенню.

Щодо стягнення виконавчого збору.

Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Оскільки відповідно до наведеної вище норми набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.

Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182.

Після визнання протиправними та скасування адміністративним судом постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цих постанов, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

У п. 6.14 - 6.19 постанови від 18.06.2018 у справі № 910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що територіальний орган Державної казначейської служби України є тим органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі виступає Державна виконавча служба України. Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. При цьому в господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами є Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, Господарський процесуальний кодексу України не передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 постанови).

Враховуючи норми законодавства та обставини справи суд приходить до висновку про стягнення 6.800,00 грн виконавчого збору з Державного бюджету України.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачами не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Судовий збір, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача-1 в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Шейко Сергія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 68.000 (шістдесят вісім тисяч) грн 00 коп сплаченого штрафу та 6.800 (шість тисяч вісімсот) грн. 00 коп сплаченого виконавчого збору.

3. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 9; код ЄДРПОУ 39816845) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3.028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В.Сівакова