Постанова

від 25.11.2024 по справі 480/3555/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 р. Справа № 480/3555/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Катунова В.В.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.09.2024, головуючий суддя І інстанції: С.О. Бондар, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/3555/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Навчально-методичний центр охорони праці "Безпека"

до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Навчально-методичний центр охорони праці "Безпека" (далі - позивач) звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач), в якому просило суд:

- визнати протиправною бездіяльність Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо нереєстрації декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці, поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Навчально-методичний центр охорони праці «Безпека» за вхідним номером ДК 543/ПНС-24 від 01.04.2024;

- зобов`язати Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці здійснити реєстрацію декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці Товариством з обмеженою відповідальністю «Навчально-методичний центр охорони праці «Безпека» поданої 29.03.2024 через портал електронних послуг Міністерства економіки України, вхідний номер ДК 543/ПНС-24 від 01.04.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 29.03.2024 позивачем через портал електронних послуг Міністерства Економіки України подано декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці. Проте, замість повідомлення про реєстрацію декларації позивач отримав лист-роз`яснення Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 08.04.2024, відповідно до якого декларація товариства повернута без розгляду у зв`язку з тим, що в неї не заповнені поля - відсутня інформація про місце виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. На думку позивача, така бездіяльність Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо нереєстрації декларації є протиправною, оскільки всі відповідні поля декларації, а саме: місце виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки заповнені згідно з вимогами чинного законодавства.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо нереєстрації декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці, поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Навчально-методичний центр охорони праці "Безпека" за вхідним номером ДК 543/ПНС-24 від 01.04.2024.

Зобов`язано Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці здійснити реєстрацію декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Навчально-методичний центр охорони праці "Безпека" 29.03.2024 через портал електронних послуг Міністерства економіки України, вхідний номер ДК 543/ПНС-24 від 01.04.2024.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Навчально - методичний центр охорони праці "Безпека" витрати зі сплати судового збору в сумі 3028 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що Міжрегіональне управління за результатами опрацювання декларації позивача встановило її невідповідність вимогам, передбаченим додатком 8 до Порядку №1107, а саме: не заповнення відповідних полів декларації та надіслало лист-роз`яснення, яким повідомило про необхідність доопрацювання декларації з урахуванням пункту 21 Порядку №1107. Вважає, що з урахуванням пункту 21 Порядку № 1107 Міжрегіональне управління мало право на законних підставах повернути без розгляду ТОВ «Навчально-методичний центр охорони праці «Безпека»» декларацію матеріально - технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці. Зазначив про дискреційні повноваження відповідача та вказав, що належним способом захисту порушеного права є зобов`язання повторного розгляду поданої декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці.

Також не погодився з рішенням суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивача втрат на правничу допомогу в сумі 4000 грн. Вважав, що підготовлені адвокатом процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, отже беручи до уваги принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності сума витрат є занадто завищеною і не підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 29.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Навчально-методичний центр охорони праці «Безпека» через портал електронних послуг Міністерства Економіки України my.gov.ua подана декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці (далі за текстом - декларація) (а.с. 15).

За результатами опрацювання декларації Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці направило позивачу лист-роз`яснення від 08.04.2024 № ДК 2967/ПНС/2-24-П, відповідно до якого декларація товариства повернута без розгляду у зв`язку з тим, що в ній виявлено незаповнення полів, передбачених Додатком 8 до Порядку, а саме: місце виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Вказало, що декларація подається на конкретно визначений об`єкт та за однією визначеною адресою місцезнаходження, областю, регіоном тощо (а.с. 16).

Вважаючи бездіяльність Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо нереєстрації декларації протиправною, Товариство з обмеженою відповідальністю "Навчально - методичний центр охорони праці "Безпека" звернулося до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що подана позивачем декларація повністю відповідає вимогам Порядку №1107 та Додатку 8 до цього Порядку, тому у відповідача не існувало підстав для повернення документів позивачу.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 21 Закону України «Про охорону праці» №2694-ХІІ від 14.10.1992 роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - дозвіл). Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, видає дозволи на безоплатній основі на підставі висновку експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання, проведеної експертно-технічними центрами, які належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або незалежними експертними організаціями, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці. На застосування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки виробник або постачальник устаткування підвищеної небезпеки отримує дозвіл до прийняття зобов`язань на постачання. Одержання дозволу не вимагається у разі експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, яке прийнято в експлуатацію з видачею відповідного сертифіката або щодо якого зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації, а також у разі реєстрації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Порядок видачі дозволів або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання дозволів центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, переліки видів робіт, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, проведення або експлуатація (застосування) яких потребує отримання дозволу, та граничні розміри тарифів на проведення експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб`єкта господарювання, висновок якої є підставою для видачі дозволів, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107 (далі - Порядок № 1107).

Статтею 21 Закону №2694-ХІІ визначено, що набуття права на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатації (застосування) машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки може здійснюватися на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці. Переліки видів робіт, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, виконання або експлуатація (застосування) яких може здійснюватися на підставі такої декларації, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 8, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: декларація про провадження господарської діяльності (далі - декларація) - документ, яким суб`єкт господарювання повідомляє дозвільний орган про свою відповідність вимогам законодавства до певного виду господарської діяльності (у тому числі матеріально-технічної бази, кваліфікації персоналу - якщо це зумовлено особливостями провадження відповідного виду господарської діяльності) та на підставі якого набуває право на провадження заявленого виду господарської діяльності і несе передбачену законом відповідальність.

Форма та порядок повідомлення адміністратора або відповідного дозвільного органу про відповідність матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства та внесення про це запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» суб`єкт господарювання має право на одержання (переоформлення, анулювання) документів дозвільного характеру та подання декларацій за своїм місцезнаходженням або у випадках, передбачених законом, - за місцем провадження діяльності або місцезнаходженням об`єкта.

Згідно з частиною 5 статті 4 Закону України «Про дозвільну систему в сфері господарській діяльності» суб`єкт господарювання має право на здійснення певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності на підставі подання декларації без отримання документа дозвільного характеру, за винятком тих видів господарської діяльності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Реєстрацію декларацій здійснює дозвільний орган на безоплатній основі протягом п`яти робочих днів з дня отримання декларації шляхом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відмова у реєстрації декларації не допускається.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться відомості про документи дозвільного характеру, визначені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», та декларації. Дозвільні органи вносять до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань:

1) рішення, прийняті дозвільними органами відповідно до цього Закону, - у день їх прийняття;

2) заяви та декларації, подані до дозвільних органів, та іншу інформацію про документи дозвільного характеру та декларації, необхідну для ведення зазначеного реєстру, - у день їх отримання дозвільними органами.

Аналіз вказаних норм закону дозволяє прийти до висновку, що законодавець чітко розмежував процедури, за результатами яких суб`єкти господарювання отримують право виконувати роботи підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, поділивши їх на ті, зайняття якими потребує отримання дозволу від уповноваженого органу, та види діяльності, для зайняття якими достатньо повідомити дозвільний орган про свою відповідність вимогам законодавства до певного виду господарської діяльності.

Отже, законодавчо визначені дозвільний та повідомний порядок набуття права на здійснення різних видів робіт підвищеної небезпеки.

Крім того, законом безпосередньо визначений строк внесення відомостей про декларації, подані до дозвільних органів, - у день їх отримання дозвільними органами.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 1107 виконання робіт підвищеної небезпеки, що зазначені у групі Б переліку видів робіт підвищеної небезпеки (додаток 2), експлуатація (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, зазначених у групі Б переліку, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2021 р. № 77, здійснюються на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці за формою згідно з додатком 8.

Декларація подається роботодавцем не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки. Документи повертаються протягом п`яти робочих днів без розгляду у разі незаповнення полів, зазначення робіт підвищеної небезпеки та машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, які не включено до групи Б переліку видів робіт підвищеної небезпеки (додаток 2) та групи Б переліку машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2021 р. № 77.

Декларація подається роботодавцем або уповноваженою ним особою, надсилається поштою до адміністратора центру надання адміністративних послуг у паперовій формі або в електронній формі через Портал електронних сервісів Мінекономіки, Єдиний державний веб-портал електронних послуг, у тому числі через Портал електронних сервісів Мінекономіки, інтегровану з ним інформаційну систему Держпраці.

Територіальний орган Держпраці здійснює реєстрацію декларацій на безоплатній основі протягом п`яти робочих днів з дня їх отримання.

Відмова в реєстрації декларації не допускається.

У разі зміни відомостей або виявлення суб`єктом господарювання помилки в поданій декларації суб`єкт господарювання в порядку, встановленому цим пунктом для подання декларації, подає оновлену декларацію протягом семи робочих днів з дня настання таких змін або з дня подання декларації в разі виявлення помилки.

Отже, Порядком №1107 передбачена можливість повернення Декларації без розгляду у разі незаповнення полів, зазначення робіт підвищеної небезпеки та машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, які не включено до групи Б переліку видів робіт підвищеної небезпеки (додаток 2) та групи Б переліку машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2021 № 77.

Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці у своєму листі - роз`ясненні від 08.04.2024 № ДК 2967/ПНС/2-24-П, з посиланням на п. 21 Порядку №1107 повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Навчально-методичний центр охорони праці "Безпека", що під час розгляду поданої Декларації виявлено незаповнення полів, згідно вимог, передбачених додатком 8 до Порядку №1107, а саме: місце виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, у зв`язку з чим документи повертаються без розгляду.

Крім того зазначило, що декларація подається на конкретно визначений об`єкт та за однією визначеною адресою місцезнаходження, областю, регіоном тощо.

Проте, як убачається з поданої позивачем копії Декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці, поля "місце виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки" є заповненими, а саме вказано: "за місцезнаходженням роботодавця - 4000, м. Суми, вул. Шишкарівська, буд. 11, оф. 18, та\або за постійним місцезнаходженням об`єкта - 4000, м. Суми, вул. Шишкарівська, буд. 11, оф. 21, або за місцем виконання робіт/експлуатації, що змінюється - Сумська, Київська, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області за договорами, що зберігаються у роботодавця".

Крім того, колегія суддів зазначає, що додаток 8 до Порядку №1107 передбачає зазначення місця виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки за місцезнаходженням роботодавця та/або за постійним місцезнаходженням об`єкта або за місцем виконання робіт/експлуатації, що змінюється.

Тобто, посилання відповідача у листі - ро`ясненні від 08.04.2024 № ДК 2967/ПНС/2-24-П на те, що декларація подається на конкретно визначений об`єкт та за однією визначеною адресою місцезнаходження, областю, регіоном, суперечать додатку 8 до Порядку №1107, оскільки декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці передбачає заповнення місця виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки за місцезнаходженням роботодавця та/або за постійним місцезнаходженням об`єкта, або за місцем виконання робіт/експлуатації, що змінюється.

Тобто, подана позивачем Декларація є заповненою та відповідає вимогам Додатку 8 до Порядку №1107.

Враховуючи викладене, у відповідача не існувало підстав для повернення позивачу документів без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У свою чергу, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності повернення без розгляду декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці, поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Навчально-методичний центр охорони праці "Безпека", з посиланням на не заповнення її полів.

Крім того, відповідно до положень п. 21 Порядку №1107 територіальний орган Держпраці здійснює реєстрацію декларацій на безоплатній основі протягом п`яти робочих днів з дня їх отримання, при цьому відмова в реєстрації декларації не допускається.

Оскільки п. 21 Порядку №1107 не передбачає можливість відмови у реєстрації декларації, тому у територіального органу Держпраці в даному випадку відсутні дискреційні повноваження і відповідач зобов`язаний здійснити реєстрацію поданої позивачем декларації.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Навчально-методичний центр охорони праці "Безпека" підлягають задоволенню.

Доводи апелянта про те, що ним встановлено невідповідність поданої декларації вимогам, передбаченим додатком 8 до Порядку №1107, тому Міжрегіональне управління мало право на законних підставах повернути без розгляду ТОВ «Навчально-методичний центр охорони праці «Безпека»» декларацію матеріально - технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці, колегія суддів вважає необгрунтованими.

Стосовно доводів апелянта в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, здійснених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів зазначає, що положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.

Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд указав, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.

Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження розміру витрат, понесених на оплату послуг з правничої допомоги позивач надав копію ордера про надання правничої (правової) допомоги від 16.04.02024 серії ВМ №1048681 та копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 15.04.2024, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Навчально-методичний центр охорони праці "Безпека" та адвокатом Даценко Артуром Миколайовичем.

Відповідно до п. 4.1 вказаного договору вартість послуг адвоката становить:

- підготовка адміністративного позову - 2500 грн;

- підготовка відповіді на відзив - 2500 грн;

- підготовка клопотання, звернення тощо - 700 грн;

- адвокатський/інший запит - 750 грн;

- участь в судовому засіданні першої інстанції - 750 грн;

- участь в судовому засіданні апеляційної інстанції - 1250 грн.

Оцінюючи співмірність заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу у співставленні зі складністю даного публічно-правового спору, суд першої інстанції, враховуючи ту обставину, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тому представник позивача не брав участі в судових засіданнях, про які вказано у договорі про надання правничої (правової) допомоги від 15.04.2024, зменшив такі витрати із заявлених 8000 грн до 4000 грн.

Колегія суддів зазначає, що дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.

Разом з тим, враховуючи предмет спору, виконану адвокатом роботу, колегія суддів вважає, що стягнутий судом до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу, у цій конкретній справі у розмірі 4000 грн, не є завищеним, а є співмірним із складністю справи (предметом позову) з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла до висновку, що підстави для зменшення витрат на правничу допомогу відсутні.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 по справі № 480/3555/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.В. Катунов Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло