Постанова

від 25.11.2024 по справі 520/5072/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Бабаєв А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 р. Справа № 520/5072/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 по справі № 520/5072/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «СМ- Группа»

до Головного управління ДПС у Рівненській області , Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання незаконним та скасування рішення, скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «СМ- Группа» звернулось до суду з позовом, в якому просило:

- визнати незаконним і скасувати рішення Головного управління ДПС у Рівненській області про застосування фінансових санкцій від 05.09.2022 № 000036870901;

- скасувати податкову вимогу від 02.05.2023 № 0002769-1310-2040, винесену Головним управлінням ДПС у Харківській області, зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області відкликати зазначену податкову вимогу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано рішення Головного управління ДПС у Рівненській області про застосування фінансових санкцій від 05.09.2022 № 000036870901 до ТОВ Фірма «СМ-Группа» у сумі 500000 грн.

Скасовано податкову вимогу від 02.05.2023 № 0002769-1310-2040, винесену Головним управлінням ДПС у Харківській області, в частині визначення податкового боргу у вигляді штрафних (фінансових) санкцій на суму 500000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Головне управління ДПС у Рівненській області, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апелянт посилався на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначав, що поняття місце зберігання пального не обмежує види ємностей за будь-якими ознаками, зокрема за ознакою рухомості та їх місткості. Тобто, ємністю для зберігання пального є будь-який сосуд за своїми властивостями та функціональними (технологічними) ознаками використовується для зберігання та/або використання пального, наприклад: резервуар, цистерна, автоцистерна, залізно-дорожня цистерна, бочка, каністра, баки механізмів, обладнання, устаткування та т. і. Також, згідно наведеного поняття місцем зберігання пального визнається не лише резервуари розташовані на певній території, а також споруди та обладнання, які використовуються для зберігання пального, тобто обладнання суб`єкта господарювання, яке працює за рахунок використання пального, що в свою чергу можливо лише за умови отримання та зберігання пального за місцезнаходженням такого обладнання. Тобто, процес застосування у діяльності суб`єкта господарювання обладнання, що працює за рахунок використання пального забезпечується процедурами отримання та зберігання пального у відповідних ємностях обладнання.

Таким чином, використання обладнання, що працює за рахунок пального неможливе без зберігання пального до використання такого обладнання, або під час його використання.

Для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення.

Однак судом не встановлювались обставини, де і яким чином зберігалось пальне.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судовим розглядом, фахівцями Головного управління ДПС у Харківській області з 20.01.2022 по 28.01.2022 проведена фактична перевірка ТОВ Фірма «СМ-ГРУППА» за місцем провадження господарської діяльності за адресою: вул. Лозівська 78, м. Дергачі, Харківська область та с. Курилівка, Куп`янський район, Харківська область, з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства в сфері виробництва, зберігання та обігу пального, контроль за виконанням якого покладено на органи ДПС.

За результатами перевірки складено акт про результати фактичної перевірки від 31.01.2022 № 2154/20-40-09-01-03/30590857, яким зафіксовано порушення позивачем положень: ч. 1, ч. 9 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовується в електронних сигаретах, та пального».

В подальшому, на підставі вказаного акту перевірки Головним управлінням ДПС у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.09.2022 № 000036870901 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 500000,00 грн. - за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії на право зберігання пального у період з 28.01.2021 по 26.02.2021 за адресою: с. Курилівка, Куп`янський район, Харківська область.

Також, Головним управлінням ДПС у Харківській області складено податкову вимогу від 02.05.2023 № 0002769-1310-2040.

Не погодившись із рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із відсутності у позивача обов`язку в отриманні ліцензії, оскільки пальне використовується ним виключно для потреб власного споживання.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначає Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального".

Відповідно до абз. 8 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500 000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону № 481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

За змістом частин 7, 8, 19, 16 ст. 15 Закону № 481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами 32, 38 ст. 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Згідно ч. 43 ст. 15 Закону № 481/95-ВР суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального.

Відповідно до ч. 19 ст. 15 Закону № 481/95-ВР ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Згідно ч. 21 ст. 15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують Статтею 1 Закону № 481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Колегія суддів звертає увагу, що Закон № 481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв.

Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон № 481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, колегія суддів вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з пп. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до пп. 14.1.6-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним:

транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

паливний бак транспортного засобу.

Відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України: у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками; при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які:

призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг;

належать іншим особам;

виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України розпорядник акцизного складу суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального).

Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу.

Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Отже, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Подібна правова позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального була предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 31 травня 2022 року (справа № 540/4291/20), від 15 червня 2022 року (справа № 260/3859/20), від 21 вересня 2022 року (справа № 140/16490/20).

Так, предметом доказування в цій справі є обставини, які підтверджують або спростовують висновки контролюючого органу про наявність в діях позивача складу правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності на підставі статті 17 Закону № 481/95-ВР, за фактом зберігання пального без ліцензії на право зберігання пального.

При цьому, під час розгляду справ, пов`язаних із притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності за таке правопорушення, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону № 481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.

Суть фактичної перевірки полягає у безпосередньому встановленні працівниками контролюючого органу (підтвердження або спростування обставин) саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання.

Невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

За змістом акту перевірки від 31.01.2022 № 2154/20-40-09-01-03/30590857 податковим органом встановлено, що відповідно до даних Єдиного реєстру акцизних накладних, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів, ТОВ Фірма «СМ-ГРУППА» у період з 28.01.2021 по 26.02.2021 отримувало пальне, а саме: важкі дистиляти (газойли) з кодом УКТ ЗЕД 2710194300 в загальній кількості 9277,28 л.

Як зазначено у акті перевірки, за сукупністю наведених обставин, фактичних даних та інформації, наявної в електронних реєстрах звітності, встановлено, що у період з 28.01.2021 по 26.02.2021 позивач приймав та зберігав пальне для потреб власного споживання за адресою: с. Курилівка, Куп`янський район, Харківська область за відсутності ліцензії на право зберігання пального.

У той же час, податковим органом не зафіксовано ні загального обсягу пального, що зберігалось позивачем станом на час проведення перевірки, ні місця зберігання та способу, не здійснено під час перевірки інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, не відобразив спосіб його зберігання.

Таким чином, під час проведення перевірки податковим органом не встановлено фактичних обставин зберігання позивачем придбаного пального за відсутності ліцензії.

Отже, висновки контролюючого органу про наявність в діях позивача складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 15 Закону № 481/95-ВР, за зберігання пального без наявності ліцензії, є помилковими, що тягне за собою неправомірність застосування штрафу відповідно до ст. 17 Закону № 481/95-ВР, а відтак і протиправність оскаржуваного рішення про застосування фінансових санкцій від 05.09.2022 № 000036870901.

Стосовно правомірності податкової вимоги від 02.05.2023 № 0002769-1310-2040 колегія суддів зазначає наступне.

Спірна податкова вимога винесена у зв`язку з несплатою позивачем у добровільному порядку суми податкового боргу у розмірі 775567,6 грн., яких податок на прибуток підприємств, який сплачують інші підприємства - 39394 грн., рентна плата за користування надрами для видобування інших корисних копалин загальнодержавного значення - 264,81 грн., податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) - 110019,92 грн., орендна плата з юридичних осіб - 125888,87 грн., штрафні санкції - 500000 грн.

Враховуючи, що судом розглядом встановлено протиправність застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 500000 грн. згідно з рішенням від 05.09.2022 № 000036870901, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав стягнення з позивача суми боргу у розмірі 500000 грн., з огляду на що оскаржувана вимога у вказаній частині є протиправною та підлягає скасуванню.

У той же час, стосовно іншої частини податкової вимоги позивачем доводів та обґрунтувань не наведено.

Таким чином, податкова вимога від 02.05.2023 № 0002769-1310-2040 Головного управління ДПС у Харківській області підлягає скасуванню в частині визначення податкового боргу у вигляді штрафних (фінансових) санкцій на суму 500000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 по справі № 520/5072/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло