Постанова

від 21.11.2024 по справі 910/16639/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/16639/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю

секретаря судового засідання Іщука В. В.,

представників учасників справи:

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд» - Шкрабалюк Ю. В., Шеремети А. С.,

відповідача Антимонопольного комітету України - Данилова К. О.,

розглянувши касаційну скаргу відповідача Антимонопольного комітету України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 (головуючий - суддя Євсіков О. О., судді: Алданова С. О., Корсак В. А.),

та рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 (суддя Зеленіна Н. І.)

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд»

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України від 12.08.2021 № 467-р,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд» (далі - ТОВ «Шляхбуд», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення АМК від 12.08.2021 № 467-р у справі № 143-26.13/129-19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - Рішення АМК) у частині, що стосується позивача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Шляхбуд» вказувало на те, що Рішення АМК прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; при недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; за невідповідності висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 22.06.2022, яке залишене без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2022, позовні вимоги ТОВ «Шляхбуд» задовольнив у повному обсязі у зв`язку з їх обґрунтованістю.

Верховний Суд, переглядаючи вказані рішення у касаційному порядку, у постанові від 19.01.2021 касаційну скаргу АМК задовольнив частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 скасував, справу передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У постанові Верховний Суд вказав, зокрема, що суди попередніх інстанцій: не врахували те, що сама по собі відповідність дій суб`єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства; не дослідили та не перевірили покладених в основу Рішення АМК висновків в аспекті того, чи є у цьому випадку встановлені обставини пов`язаності суб`єктів господарювання, які брали участь у торгах, і наявність між ними господарських відносин та інші встановлені у Рішенні АМК обставини в сукупності підтвердженням тієї обставини, яка надавала їм можливість обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 23.03.2023, яке залишене без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023, позов ТОВ «Шляхбуд» задовольнив. Визнав недійсним та скасував пункт 1 резолютивної частини Рішення АМК в частині, що стосується ТОВ «Шляхбуд». Визнав недійсним та скасував пункт 4 резолютивної частини рішення АМК про накладення штрафу на ТОВ «Шляхбуд» у розмірі 12 065 480 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2023 касаційну скаргу АМК задовольнив, вказані рішення суду першої інстанції від 23.03.2023 та постанову апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у цій справі скасував. Справу направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи ухвалені у справі судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що зі змісту оскаржуваних АМК судових рішень вбачається, що у новому розгляді справи суди попередніх інстанцій повторно здійснили оцінку кожного доказу окремо, втім, не провели належної оцінки всіх встановлених обставин справи у їх сукупності та взаємозв`язку, а отже, дійшов висновку про те, що доводи скаржника АМК щодо порушення судами попередніх інстанцій приписів статті 316 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України в аспекті невиконання обов`язкових вказівок Верховного Суду у постанові від 19.01.2023 знайшли своє підтвердження. Вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не перевірили покладених в основу Рішення АМК висновків, а саме: чи встановлені обставини пов`язаності суб`єктів господарювання, які брали участь у торгах, наявність між ними господарських відносин разом з іншими, встановленими у Рішенні АМК обставинами в сукупності, які є підтвердженням можливості обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність. Висновки суду апеляційної інстанції щодо включення у предмет доказування у справі безпосередньо факту наявності доступу сторонніх осіб чи працівників інших учасників торгів в орендовані приміщення, факту здійснення господарських відносин саме у формі спільної діяльності Суд оцінив критично з огляду на відсутність повноважень у суду здійснювати кваліфікацію правопорушення, що відноситься до повноважень органів АМК.

За результатами нового розгляду справи Господарський суд міста Києва у рішенні від 27.03.2024, яке залишене без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024, позов ТОВ «Шляхбуд» задовольнив. Ухвалив визнати недійсним та скасувати пункт 1 резолютивної частини рішення АМК від 12.08.2021 № 467-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» в частині, що стосується ТОВ «Шляхбуд». Ухвалив визнати недійсним та скасувати пункт 4 резолютивної частини рішення АМК від 12.08.2021 № 467-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», згідно з яким накладено штраф на ТОВ «Шляхбуд» у розмірі 12 065 480,00 грн. Стягнув з АМК на користь ТОВ «Шляхбуд» 4 540 грн витрат зі сплати судового збору.

Обґрунтовуючи вказані судові рішення, суди виходили з того, що обставини, які, на думку Комітету, свідчать про узгодженість дій, в сукупності та взаємозв`язку характерні господарській діяльності в цілому, оскільки позивач здійснював підприємницьку діяльність у сфері будівництва та ремонту доріг задовго до оголошення досліджуваної процедури закупівлі, а відповідач не довів, що обставини, які існували до початку вчинення ймовірного порушення законодавства, зазнали змін під час торгів. Суди вказували, що АМК у рішенні не з`ясував наявності спільних економічних інтересів позивача з іншими учасниками торгів при участі в торгах та не дослідив можливості впливу позивача як учасника торгів на інших учасників, на господарську діяльність один одного, механізмів та способів такого впливу.

Надавши оцінку встановленим обставинам справи відповідно до вимог статті 86 ГПК України у сукупності з іншими доказами та поясненнями сторін, та, здійснивши аналіз поведінки саме позивача як учасника торгів у контексті синхронності його дій з іншими учасниками торгів, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановив відсутність обставин, які переконливо свідчили б про обмін позивача з ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» та ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» під час підготовки до участі у торгах та участі у торгах будь-якою іншою інформацією, крім інформації, що стосується питання ведення господарської діяльності. Суд зазначив, що фактично у рішенні АМК не наведено достатніх фактичних обставин, які у своїй сукупності дають підстави дійти висновку щодо доведення АМК об`єктивної сторони порушення з боку позивача як учасника торгів відносно інших учасників, а наведені АМК у рішенні обставини у своїй сукупності не доводять факту, що саме позивач, діючи свідомо та недобросовісно шляхом погодження своєї поведінки з учасниками торгів за взаємоузгодженим між ними планом, бажав спотворити результати торгів та сприяв настанню такого наслідку.

Не погоджуючись з ухваленими за результатами нового розгляду у справі рішенням суду першої інстанції від 27.03.2024 та постановою апеляційного господарського суду від 12.08.2024, АМК просить Суд вказані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставами касаційного оскарження з урахуванням доводів скаржника є пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, АМК посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права, а саме статтю 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - ЗУ «Про захист економічної конкуренції», Закон № 2210), без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 917/1983/19.

Скаржник зазначає, що неврахування судами в оскаржуваних ним судових рішеннях правових висновків Верховного Суду у вказаній ним постанові призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин справи у зв`язку з недослідженням зібраних у справі доказів через призму порушення імперативного зобов`язання учасників торгів, аукціонів, тендерів, публічних закупівель забезпечити таємницю інформації. Наведене, на думку скаржника, призвело до порушення принципу верховенства права, імперативного обов`язку суду всебічно, повно та об`єктивно дослідити докази та суперечить принципу вірогідності доказів, що призвело до ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Окрім наведеного, скаржник у касаційній скарзі зазначив, що правова позиція, викладена у вказаній постанові є усталеною та неодноразово підтверджувалась Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 13.03.2018 у справі № 924/381/17, від 12.06.2018 у справі № 922/5616/15, від 18.10.2019 у справі № 916/3214/17, від 18.12.2018 у справі № 922/5617/15, від 05.03.2020 у справі № 924/552/19, від 11.06.2020 у справі № 910/10212/19, від 22.10.2019 у справі № 910/2988/18, від 05.08.2018 у справі № 922/2513/18, від 07.11.2019 у справі № 914/1696/18, від 02.07.2020 у справі № 927/741/19. Проте, у судовому засіданні скаржник уточнив, що не посилається на вказані постанови Верховного Суду, як на підставу неоднакового застосування норми права, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Крім того, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи не дослідили зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/16639/21 визначено колегію суддів у складі: Жайворонок Т. Є. (головуючої), Булгакової І. В., Колос І. Б.

Верховний Суд згідно з ухвалою від 30.09.2024 відкрив касаційне провадження у справі № 910/16639/21 та встановив строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 15.10.2024.

14.10.2024 позивач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, зокрема, заперечив доводи касаційної скарги щодо недотримання обов`язкових вказівок Верховного Суду та вказав, що оскаржувані АМК судові рішення, ухвалені за результатами нового розгляду цієї справи, повністю відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 910/16662/21 за позовом ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» до АМК про визнання частково недійсним рішення АМК. Вважає, що скаржник фактично просить Верховний Суд здійснити самостійну оцінку (переоцінку) обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, що суперечить вимогам статті 300 ГПК України. Крім того, матеріали справи не містять ні усних, ні письмових клопотань скаржника дослідити певні докази, які, на його думку, судами досліджені не були, а тому вважає, що касаційне провадження у справі в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, слід закрити, а оскаржувані судові рішення з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Суди попередніх інстанцій встановили, що Голова Комітету - державний уповноважений Розпорядженням від 13.11.2019 № 01/388-р розпочав розгляд антимонопольної справи № 143-26.13/129-19 (далі - справа) за ознаками вчинення ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна», ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» і ТОВ «Шляхбуд» порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пункту 1 статті 50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю «Експлуатаційне утримання та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування державного значення у Вінницькій області (додатково)» (оголошена в системі закупівель Prozorro № UA-2019-04-18- 001033-b) (далі - торги) та проведених Службою автомобільних доріг у Вінницькій області Державного агентства автомобільних доріг України.

12.08.2021 АМК прийняв Рішення № 467-р у вказаній справі № 143-26.13/129-19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».

Згідно з пунктом 1 указаного Рішення АМК визнав ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна», ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та ТОВ «Шляхбуд» такими, що вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю - «Експлуатаційне утримання та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування державного значення у Вінницькій області (додатково)» (ідентифікатор процедури закупівлі в системі Prozorro UA-2019-04-18-001033-b), проведених Службою автомобільних доріг у Вінницькій області Державного агентства автомобільних доріг України (пункт 1).

За вчинене порушення, зокрема, на ТОВ «Шляхбуд» накладено штраф у розмірі 12 065 480,00 грн (пункт 4 Рішення).

АМК у Рішенні, зокрема, встановив, що:

- відповідачами в антимонопольній справі є ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна», ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» і ТОВ «Шляхбуд»;

- основним видом діяльності ТОВ «Шляхбуд» є будівництво доріг і автострад (код КВЕД 42.11);

- відповідно до статуту ТОВ «Шляхбуд» у редакції, яка була чинна на час проведення торгів, товариство здійснювало діяльність відповідно до своїх цілей у напрямку здавання в оренду власного нерухомого майна та діяльності агенції нерухомості, наведене підтверджується й відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

- Служба автомобільних доріг у Вінницькій області Державного агентства автомобільних доріг України (замовник) проводила відкриті торги на закупівлю - «Експлуатаційне утримання та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування державного значення у Вінницькій області (додатково)» (ідентифікатор процедури закупівлі в системі Prozorro UA-2019-04-18-001033-b) (далі - торги);

- кінцевий строк подання тендерних пропозицій: 24.05.2019 о 09:00 год; початок аукціону: 03.06.2019 о 12:59 год; очікувана вартість 50 000 000,00 грн;

- відповідно до протоколу розкриття Служба автомобільних доріг у Вінницькій області як замовник отримала такі пропозиції: 1) ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» (початкова цінова пропозиція 48 500 209,00 грн з ПДВ, кінцева цінова пропозиція 47 750 000,00 грн з ПДВ); 2) ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (початкова цінова пропозиція 48 820 335,00 грн з ПДВ, кінцева цінова пропозиція 47 800 000,00 грн з ПДВ); 3) ТОВ «Шляхбуд» (початкова цінова пропозиція 49 486 000,00 грн з ПДВ, кінцева цінова пропозиція 48 400 000,00 грн з ПДВ);

- за результатами аукціону переможцем торгів визначено ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна», з яким замовник уклав договір від 25.06.2019 № 94/19 на загальну суму 47 750 000,00 грн з ПДВ;

- ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» використовувало для здійснення господарської діяльності приміщення, які належать іншим відповідачам в антимонопольній справі (ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» і ТОВ «Шляхбуд»);

- ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» користувалося офісним приміщенням за адресою: вул. Я. Шепеля, 29, м. Вінниця, протягом 2018- 2019 років, на підставі договору оренди від 02.01.2018 № 02/01-18, укладеного з орендодавцем - ТОВ «Шляхбуд» (пункт 24 Рішення АМК);

- відповідно до пункту 29 Рішення АМК ТОВ «Шляхбуд» 20.04.2018 подало до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ) заяву про внесення змін до переліку видів робіт із провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів, до якої нею було додано відомості про виробничо-технічну базу. Згідно з пунктом 5 цих відомостей необхідно було надати інформацію про наявність складу комплектів будівельних машин, технологічних комплектів засобів малої механізації, устаткування, оснащення, інвентарю, пристроїв та інструменту відповідно до технологічних вимог виконання робіт. У підпунктах 38- 45 вказаного пункту відомостей ТОВ «Шляхбуд» зазначено: баштовий кран, автомобіль КАМАЗ, екскаватор-бульдозер ЕО2621, екскаватор Zepelin, автокран КС 3575, коток ДУ 47, асфальтоукладач, рідкопаливний нагрівач, які були орендовані у ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на підставі договору оренди б/н від 20.02.2017;

- у пункті 30 Рішення АМК зазначив, що ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» для отримання ліцензії 16.01.2018 подало до ДАБІ заяву про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів. До заяви ним було додано відомості про виробничо-технічну базу, склад працівників тощо. Згідно з пунктом 5 цих відомостей необхідно було надати інформацію про наявність складу комплектів будівельних машин, технологічних комплектів засобів малої механізації, устаткування, оснащення, інвентарю, пристроїв та інструменту відповідно до технологічних вимог виконання робіт. У підпунктах 1- 10 вказаного пункту відомостей ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» зазначено: асфальтоукладач, екскаватор 0,25, автокран КС-3575-А, баштовий кран, трактор МТЗ-82 з навісним обладнанням (фреза, щітки), коток самохідний гладковальцевий 8т, коток причіпний кулачковий, автогудронатор Д-640 (ЗИЛ-130), автогрейдер ДЗ-143, автосамоскид МАЗ. Зазначена техніка та механізми використовуються ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» на підставі договору про надання послуг механізмів та транспорту від 15.12.2017, укладеного з ТОВ «Шляхбуд»;

- у пункті 31 Рішення АМК вказано, що ТОВ «Шляхбуд» використовувало / використовує для здійснення господарської діяльності машини та механізми, які орендує у ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»;

- ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна», крім того, використовувало / використовує для здійснення господарської діяльності машини та механізми, які використовуються ТОВ «Шляхбуд» (пункт 32 Рішення).

Вказані обставини, на переконання АМК, свідчать про сприяння у можливості ТОВ «Шляхбуд» здійснювати господарську діяльність у сфері будівництва доріг, надавши останньому в оренду машини та механізми для здійснення такої діяльності (пункт 33 Рішення АМК), та, відповідно, про сприяння ТОВ «Шляхбуд» у можливості ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» здійснювати господарську діяльність у сфері будівництва доріг, надавши останньому послуги механізмів та транспорту для здійснення такої діяльності (пункт 34 Рішення АМК).

Згідно з пунктом 35 Рішення АМК дійшов висновку про те, що використання відповідачами для здійснення господарської діяльності машин та механізмів, які належать / використовуються іншим відповідачем, свідчить про спільне здійснення відповідачами господарської діяльності, доступ до інформації про господарську діяльність один одного, а також про сприяння в обміні інформацією між ними, в тому числі й під час підготовки до у часті у торгах.

У пункті 36 Рішення АМК встановив, що основним видом діяльності відповідачів є ремонт та будівництво автомобільних доріг, а отже, відповідачі повинні самостійно, незалежно один від одного здійснювати свою діяльність, конкурувати між собою (пункт 37 Рішення).

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру податкових накладних з 01.01.2018 до 30.11.2019 відносно учасників торгів, яка міститься у листі Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області від 10.01.2020, протягом 2018 року ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» всього поставило товарів, робіт і послуг на загальну суму 251 532 095 грн. При цьому обсяг товарів, робіт і послуг, який поставлено ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» і ТОВ «Шляхбуд», становить 95, 06 % від загального обсягу здійснених поставок. Протягом 11 місяців 2019 року ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» всього поставило товарів, робіт і послуг на загальну суму 580 129 969,00 грн, при цьому обсяг товарів, робіт і послуг, який поставлено ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» і ТОВ «Шляхбуд», становить 35, 925 % від загального обсягу здійснених поставок.

Крім того, відповідно до інформації, наданої ПАТ АТ «Укргазбанк» і АТ «Укрсиббанк», між учасниками торгів ще до оприлюднення оголошення про торги існували тісні господарські відносини.

Отже, АМК дійшов висновку про пов`язаність учасників торгів тісними господарськими відносинами та інтересами стосовно спільної діяльності (як до подачі тендерних пропозицій, так і після завершення торгів).

У пункті 56 Рішення АМК встановив, що у відповідь на вимогу АМК ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» у листі від 09.12.2019 № 754 надало інформацію щодо структури підприємства, згідно з якою до складу підприємства входять такі структурні підрозділи (філії): Берщадський райавтодор, Вінницький райавтодор, Жмеринський райавтодор, Калинівський райавтодор, Козятинський райавтодор, Липовецький райавтодор, Муровано-Куриловецький райавтодор, Немирівський райавтодор, Погребищенський райавтодор, Томашпільський райавтодор, філія «Вінницька ДЕД», філія «Калинівська ДЕД», філія «Могилів-Подільська ДЕД» і філія «Немирівська ДЕД», які мають у своєму складі асфальтні заводи, бітумні бази, машини та механізми, а також персонал, необхідні для виконання робіт з будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг. З огляду на зазначене АМК дійшов висновку про те, що ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» може самостійно виконувати роботи з будівництва, ремонту та утримання доріг без залучення для цього інших суб`єктів господарювання, які є його конкурентами.

Отже, як вважає АМК, наведена інформація щодо залучення ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» для виконання робіт з ремонту доріг ТОВ «Шляхбуд» і ТОВ «СУАП «Інтервіас України» свідчить про відсутність конкуренції між ними, про спільне здійснення господарської діяльності та єдність інтересів, зокрема, й під час участі у торгах.

Крім того, у Рішенні АМК встановив, що між представниками учасників торгів у період їх проведення та під час підготовки і подання тендерних пропозицій для участі в торгах здійснювалися телефонні розмови між абонентськими номерами, які використовували представники відповідачів у вказаній антимонопольній справі (пункти 70- 84 Рішення АМК). Крім того, АМК встановив, що властивості PDF-файлів, завантажених в електронну систему закупівель ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна», ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та ТОВ «Шляхбуд», мають однакові значення параметрів, а самі файли були створені в один день та мали однакові характеристики.

У пункті 59 Рішення АМК встановлено, що ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» сприяв в участі ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» у торгах (під час підготовки до участі у торгах ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» отримало від ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» документ-відгук Служби автомобільних доріг у Вінницькій області від 22.05.2019 № 894 та лист-відгук ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» від 22.05.2019 № 302, які завантажило у складі своєї тендерної пропозиції, що дало можливість ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» взяти участь у торгах та бути допущеним до аукціону. Надання листа-відгука ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» свідчить про зацікавленість останнього в участі ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» у торгах.

Таким чином, АМК у Рішенні встановив, що вказані вище факти свідчать про тісну комунікацію та координацію між відповідачами під час підготовки та участі у торгах, наявність сталих взаємозв`язків (господарська діяльність, інше) та їх поведінка під час підготовки й проведення торгів свідчать про те, що відповідачі мали можливість узгодити та узгодили свою поведінку під час проведення торгів, замінивши ризик, який породжує конкуренція, на координацію своєї економічної поведінки. Така координація економічної конкуренції відповідачів у антимонопольній справі за висновком АМК призвела до усунення між ними конкуренції під час проведення торгів.

З таким Рішенням АМК ТОВ «Шляхбуд» не погодився та звернувся до Господарського суду міста Києва з цим позовом.

Позивач надав до суду першої інстанції висновок експертного дослідження від 09.11.2021 № ЕД-19/102-21/15463-ЕК, проведеного завідувачем відділу економічних досліджень Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, відповідно до якого відсоток взаєморозрахунків від загальної суми розрахунків за субрахунком 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» розрахунок з ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» у 2019 році становить 1,13 %; відсоток взаєморозрахунків від загальної суми розрахунків за субрахунком 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками» розрахунок з ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» у 2019 році становить 1,89 %; відсоток взаєморозрахунків від загальної суми розрахунків за субрахунком 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» розрахунок з ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» у 2019 році становить 0,27 %; відсоток взаєморозрахунків від загальної суми розрахунків по субрахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками» розрахунок з ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» у 2019 році становить 0,15 %.

Обґрунтовуючи ухвалені у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, переглядаючи справу № 910/16639/21, з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 19.01.2023, дійшли висновку про неповне з`ясування АМК обставин, що мають значення для справи і які визнано встановленими, а також вказали про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення в частині, що стосується позивача.

Переглядаючи у касаційному порядку рішення суду першої інстанції від 23.03.2023 та постанову апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі, що розглядається, Верховний Суд дійшов висновку, що при новому розгляді справи суди попередніх інстанцій повторно здійснили оцінку кожного доказу окремо, втім, не надали належної оцінки всім встановленим обставинам справи у їх сукупності та взаємозв`язку.

Крім того, Суд звернув увагу на обов`язок судів при оцінці обставин використовувати, зокрема, термінологію норм законодавства, що регулюють відповідні правовідносини.

Вказуючи що:

- сам факт оренди складських приміщень не може свідчити про обмін інформацією між учасниками торгів під час підготовки та участі, чи про намір спотворити результат процедури закупівлі;

- позивач та ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» знаходилися за різними юридичними та фактичними адресами;

- оренда виробничих приміщень не створює умов для обміну інформацією про торги між працівниками позивача та ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна»,

суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не врахували, що відповідно до статті 93 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку; відповідно до статті 7 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб підприємців з Єдиного державного реєстру; - відповідно до частини другої статті 9 названого Закону в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи; - згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідні обставини підлягали дослідженню та оцінці судами з урахуванням вимог чинного законодавства та у взаємозв`язку і в сукупності з іншими встановленими обставинами, а застосування статті 79 ГПК України не виключає необхідності дотримання вимог статей 76- 78 ГПК України.

Ухвалюючи рішення під час нового розгляду цієї справи, Господарський суд міста Києва виходив з того, що позивач підтвердив, а відповідач не спростував, що ТОВ «Шляхбуд» та ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» мають свої відокремлені офіси та приміщення, а надання в оренду складського приміщення не є підтвердженням узгодженості дій, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що факт надання позивачем в оренду ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» виробничих приміщень у 2018 році не може свідчити про обмін інформацією між вказаними особами під час підготовки та участі у торгах у 2019 році або про намір спотворити ці торги з огляду на те, що договір оренди було укладено з ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» задовго до оголошення про проведення торгів. Оскільки позивач та ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» знаходилися за різними юридичними та фактичними адресами, а оренда виробничих приміщень не створює умови для обміну інформацією про торги між працівниками позивача та ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна». Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що АМК доводить взаємозв`язок позивача з ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» виключно фактом укладеного задовго до проведення торгів договору оренди. Відповідач не вказує яким чином наявність укладеного договору оренди машин і механізмів між позивачем та ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» у 2017 році свідчить про спільне здійснення діяльності позивача з учасниками торгів у 2019 році, а також про доступ до інформації про господарську діяльність один одного, сприяння в обміні інформацією між позивачем та іншими учасниками торгів, також і під час підготовки до участі у торгах та участі у торгах.

Оскільки перебування у господарських відносинах не суперечить приписам чинного законодавства України та не є свідченням узгодженості дій між зазначеними особами під час підготовки до участі у торгах та участі у торгах, суд першої інстанції під час нового розгляду справи дійшли висновку, що факт укладення договорів оренди із суб`єктами господарювання, які також брали участь в торгах, не доводить узгодженості поведінки позивача з іншими учасниками під час проведення торгів. Крім того, встановивши, що факт наявності телефонних розмов уповноважених представників учасників торгів мав місце у зв`язку з підготовкою та відправленням ряду документів за раніше укладеними правочинами, суд дійшов висновку про скасування спірного рішення АМК в частині, що стосується позивача.

З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд врахував правові висновки Верховного Суду у постанові від 09.02.2023 у справі № 910/16662/21 за позовом ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» до АМК про визнання частково недійсним рішення від 12.08.2021 № 467-р в частині, що стосується ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України». Вказав, що місцевий господарський суд надав оцінку всім встановленим обставинам справи відповідно до вимог статті 86 ГПК України у сукупності з іншими доказами та поясненнями сторін та, здійснивши аналіз поведінки саме позивача, як учасника торгів, у контексті синхронності його дій з іншими учасниками торгів. Обставини, які на думку АМК свідчать про узгодженість дій, в сукупності та взаємозв`язку є такими, що характерні господарській діяльності в цілому. Оскільки позивач здійснював підприємницьку діяльність у сфері будівництва та ремонту доріг задовго до оголошення торгів, апеляційний суд дійшов висновку, що АМК не довів, що обставини, які існували й до початку вчинення ймовірного порушення антимонопольного законодавства, зазнали змін під час торгів, не з`ясував наявність спільних економічних інтересів учасників під час участі в торгах та не дослідив можливості впливу учасників на господарську діяльність один одного, механізмів та способів такого впливу. Вказав, що обставини, які на думку Комітету свідчать про узгодженість дій, в сукупності та взаємозв`язку є такими, що характерні й господарській діяльності в цілому, а поведінка ТОВ «Шляхбуд» як учасника торгів у контексті синхронності його дій з іншими учасниками торгів під час підготовки до участі у торгах та участі у торгах не свідчить про обмін під час торгів будь-якою іншою інформацією, крім інформації, що стосується питання ведення господарської діяльності.

Ураховуючи наведене, апеляційний господарський суд, погодившись з рішенням суду першої інстанції, дійшов висновку про те, що у Рішенні АМК не наведено достатніх фактичних обставин, які у своїй сукупності дають підстави дійти висновку щодо доведення АМК об`єктивної сторони порушення з боку позивача як учасника торгів щодо інших учасників. Наведені у Рішенні АМК обставини в своїй сукупності не доводять, що саме позивач, діючи свідомо та недобросовісно у вигляді вчинення дій, шляхом погодженості своєї поведінки між учасниками торгів за взаємоузгодженим між ними планом, бажав спотворити результати торгів та сприяв настанню такому наслідку.

АМК не погодився з ухваленими у справі рішеннями судів попередніх інстанцій за результатами нового розгляду справи, та оскаржив їх у касаційному порядку.

Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, зі змісту Рішення АМК вбачається, що дії ТОВ «Шляхбуд» кваліфіковано АМК за ознаками пункту 4 частини другої статті 6, пункту 1 статті 50 Закону у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю.

Предметом розгляду у цій справі є визнання недійсним рішення АМК в частині вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210.

Скаржник, посилаючись на правові висновки Верховного Суду у постанові від 10.02.2022 у справі № 917/1983/19, вказує, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 6 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» не врахували, що змагальність учасників під час торгів забезпечується таємністю інформації, що полягає у самостійних та незалежних діях (поведінці) кожного з них та обов`язку кожного учасника готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією. Крім того, судами не враховано висновку, що для визнання органом АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб`єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки та участі у торгах, що разом з тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури торгів. Наведене призвело до неправильного застосування судами попередніх інстанцій частини першої статті 79 та частин першої та третьої статті 86 ГПК України, оскільки суди у такому разі не повинні досліджувати та надавити оцінку доказам щодо необхідності доведення саме наміру обмінятись інформацією. Таким чином, неврахування судами наведених вище висновків, на думку скаржника, призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин справи у зв`язку з недослідженням зібраних у справі доказів з урахуванням порушення судами попередніх інстанцій імперативного зобов`язання учасників торгів забезпечити таємницю інформації, у зв`язку з чим суди порушили принцип верховенства права та не дослідили всебічно, повно та об`єктивно докази у справі, що суперечить принципу вірогідності доказів та має наслідком прийняття судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Предметом розгляду наведеної скаржником справи № 917/1983/19 було визнання недійсним та скасування рішення АМК від 04.09.2019 № 66/14-р/к у справі № 66-1-50/11-19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладання штрафу», яким визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Гаранттранссервіс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-СТО» такими, що вчинили правопорушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 ЗУ «Про захист економічної конкуренції».

У справі № 917/1983/19 та справі, що розглядається, позивачів було притягнуто до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.

Згідно з пунктом 1 статті 50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, є антиконкурентні узгоджені дії.

Антиконкурентними узгодженими діями відповідно до пункту 4 частини другої статті 6 Закону визнаються, зокрема, узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Отже, Верховний Суд виходить з того, що вказана скаржником справа і справа, що розглядається, є схожими в частині, що стосується предмета позову (визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції), за однаковим нормативно-правовим регулюванням кваліфікації та притягнення за правопорушення, а саме за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону.

У наведеній скаржником справі Верховний Суд розглядав питання необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 917/1983/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, зокрема в частині, що «розглядаючи заяву чи справу, АМК чи його територіальне відділення здійснюють дослідження процедури закупівлі на предмет дотримання законодавства про захист економічної конкуренції учасниками, а не контроль у сфері публічних закупівель». Задовольняючи позовні вимоги у вказаній справі, суд першої інстанції виходив з того, що, зокрема, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ЗУ «Про публічні закупівлі», у зв`язку з чим Відділення мало розглядати і оцінювати тендерну документацію та пропозиції учасників торгів на предмет порушення норм ЗУ «Про публічні закупівлі». Крім того, Відділенням під час розгляду антимонопольної справи та у Рішенні АМК не було досліджено обставин наявності протоколу розкриття тендерних пропозицій від 22.08.2018 та зміст такого протоколу (відповідно до якого до розкриття тендерних пропозицій допущено лише двох учасників ТОВ «Транс-СТО» та ТОВ «ДІПІ Форвардінг», оскільки ТОВ «Гаранттранссервіс» не виконало умови тендерної документації у повному обсязі та участі в ньому не брало, у зв`язку з чим конкуренція під час участі в торгах відбулася між двома учасниками, а ТОВ «Гарантранссервіс» не було допущено до етапу розкриття тендерних пропозицій). Суд апеляційної інстанції у вказаній скаржником справі, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що Відділення АМК належним чином встановило та довело узгодженість поведінки ТОВ «Гаранттранссервіс» (позивач 1) та ТОВ «Транс-СТО» (позивач 2), що стосується результатів торгів.

Верховний Суд у наведеній скаржником справі погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із самої суті інкримінованого ТОВ «Гаранттранссервіс» та ТОВ «Транс-СТО» порушення - вчинення антиконкурентних узгоджених дій, враховуючи встановлені Відділенням АМК обставини щодо нездійснення позивачем 1 під час проведення аукціону будь-яких дій щодо зниження своєї цінової пропозиції, та сукупності фактів, встановлених Відділенням у Рішенні АМК щодо узгодженої поведінки позивачів під час підготовки до участі у торгах (аукціоні). Так, апеляційний суд вказав, що встановлена Відділенням сукупність обставин не може бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об`єктивних чинників, а може свідчити про узгодженість (координацію) позивачами своєї підготовки під час тендерних пропозицій та участі в торгах. Отже, Верховний Суд вказані доводи касаційної скарги щодо того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ЗУ «Про публічні закупівлі» відхилив з огляду на те, що у постанові від 21.01.2021 Суд наголосив, що у новому розгляді справи № 917/1983/19 судам слід враховувати те, що ТОВ «Гарантранссервіс» та ТОВ «Транс-СТО» притягнуті до відповідальності за порушення норм конкурентного законодавства, а не приписів ЗУ «Про публічні закупівлі». Отже, суди повинні досліджувати процедури закупівлі на предмет дотримання законодавства про захист економічної конкуренції учасниками торгів, а не контроль у сфері публічних закупівель.

У справі, що розглядається, суди, досліджували питання наявності / відсутності узгоджених антиконкурентних дій учасників торгів, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв`язок у відповідності до приписів статті 86 ГПК України. Суд, у справі, що розглядається, врахував надані позивачем докази на спростування доводів АМК та надав їм оцінку, а саме, що стосується: взаємопов`язаності між ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна», ТОВ «Шляхбуд» та ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»; наявності між ними господарських відносин за їх основним видом діяльності; наявності укладеного між ними договору оренди підписаного задовго до проведення торгів; місцезнаходження учасників торгів; використання під час здійснення господарської діяльності ТОВ «Шляхбуд» машин та механізмів, які воно орендує у ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», та використання ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» машин та механізмів, які використовує ТОВ «Шляхбуд» (надання в оренду власних машин та механізмів іншим суб`єктам господарювання, що є окремим видом господарської діяльності); спільне здійснення господарської діяльності та наявності фінансових відносин між учасниками торгів; наявності спільних економічних інтересів учасників торгів. Суди встановили, що обставини, які на думку АМК свідчать про узгодженість дій, в сукупності та взаємозв`язку є такими, що характерні й господарській діяльності в цілому, а тому відсутні обставини, які переконливо б свідчили про обмін ТОВ «Шляхбуд», ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» та ДП «Вінницький облавтодор «ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» будь-якою інформацією під час підготовки до участі у торгах, крім інформації, що стосується ведення господарської діяльності.

У касаційній скарзі АМК жодним чином не спростовує встановлені у справі обставини.

Проаналізувавши рішення у наведеній скаржником справі № 917/1983/19, на яку як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України посилається скаржник, та у справі, що розглядається, № 910/16639/21, Верховний Суд зазначає про неподібність цих справ за встановленими обставинами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказана для порівняння постанова Верховного Суду - релевантною до обставин цієї справи, оскільки названі справи суттєво відрізняються за поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що виключає подібність названих справ за змістовним критерієм.

Отже, доводи скаржника з приводу застосування судами попередніх судових інстанцій норм статті 6 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» всупереч наведеним висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові зі справи № 917/1983/19, не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).

При цьому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою АМК в частині підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України у сукупності з пунктом 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи вказану підставу касаційного оскарження, АМК посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою - третьою статті 310 цього Кодексу.

Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, ухвалених за результатами нового перегляду справи, не дослідили зібрані Комітетом факти та наведені обставини, зокрема через призму саме обов`язку зберігати таємницю власних дій та не порушувати таємницю інформації конкурентів.

Обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, АМК зазначає, що судами не досліджено та не надано оцінки:

- чи був у посадових осіб ТОВ «Шляхбуд», ТОВ «СУАП «Інтервіас», та ДП «Вінницький облавтодор ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» доступ (опосередкований чи прямий) у зв`язку з орендними правовідносинами та фактом юридичної реєстрації за однією адресою до інформації один одного, пов`язаної з торгами;

- не досліджено питання чи свідчить факт недбалості у формі ігнорування вимоги статті 6 Закону щодо створення необхідних організаційних умов для забезпечення таємниці інформації, пов`язаної з участю в торгах;

- про наявність єдності інтересів суб`єктів господарювання та як наслідок обізнаності із діяльністю один одного та можливості доступу й обміну інформацією щодо господарської та фінансової діяльності між відповідачами, зокрема й щодо участі в торгах;

- не досліджено саме через призму обов`язку зберігати таємницю інформації спільної мети та мотивів розподілу між учасниками торгів завдань, координування діяльності, настання спільного результату;

- не досліджено питання пов`язаності позивача з іншими конкурентами саме через призму обов`язку збереження таємниці інформації;

- не досліджено чи були створені ТОВ «Шляхбуд» всі умови для збереження таємниці інформації та власних дій;

- не досліджено через призму збереження інформації та не надано відповідну оцінку питанню здійснення комунікацій між конкурентами у період проведення торгів.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19 кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині.

Різність фактично-доказової бази у кожній із зазначених справ не має правового значення у контексті необхідності дослідження обставин справи, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, в їх взаємозв`язку.

Ураховуючи наведене, питання про наявність / відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами, виходячи саме з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв`язок, у відповідності до приписів статті 86 ГПК України.

Верховний Суд вказує, що за змістом пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що наявність порушення норм процесуального права як підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України у сукупності з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник пов`язує з неврахуванням судами правових висновків Верховного Суду у справі № 917/1983/19, наведеної в якості підтвердження наявності підстави касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Однак, враховуючи положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України та те, що Суд відхилив посилання скаржника на висновки Верховного Суду у зазначеній скаржником справі з огляду на неподобність правовідносин у ній та у справі, що розглядається, доводи скаржника про недослідження судами зібраних у цій справі доказів є недостатніми і відхиляються судом касаційної інстанції, отже підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України немає.

Таким чином, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 вказаного Кодексу визнані необґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим.

Подібна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 17.09.2020 зі справи № 915/1734/18.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У даній справі учасникам (зокрема, й відповідачу) було надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Як визначено частиною першою статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

Вимога касаційної скарги в цій справі полягає, як зазначалося, зокрема, у скасуванні судових рішень попередніх інстанцій та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, скаржник не навів й не обґрунтував наявності підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій у розумінні приписів статті 310 ГПК України й передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У Касаційного господарського суду, в свою чергу, відсутні підстави для виходу за межі вимог касаційної скарги.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Ураховуючи положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України та те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилась, доводи скаржника про неправильну оцінку доказів відхиляються судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наявності визначених законом підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій скаржником не доведено.

У зв`язку із наведеним вище, Суд враховує доводи відзиву позивача в тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у цій постанові із нормами матеріального та процесуального права.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій, ухвалених за результатами нового розгляду справи, - відсутні.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до спонукання Суду здійснити переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У зв`язку з тим, що касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, сплата судового збору за подання касаційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Антимонопольного комітету України в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Залишити без задоволення касаційну скаргу Антимонопольного комітету України в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 у справі № 910/16639/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Суддя І. В. Булгакова

Суддя І. Б. Колос

З окремою думкою судді Колос І. Б.