Ухвала

від 25.11.2024 по справі 520/10945/2020

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

25 листопада 2024 року

м. Київ

справа №520/10945/2020

адміністративне провадження № К/990/43190/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року

у справі №520/10945/2020

за позовом ОСОБА_1

до Служба безпеки України, Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Служба безпеки України, Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за період з 2016 по 2019 роки в розмірі 5 (п`яти) мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум, протиправною;

- зобов`язати Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок, нарахувати та забезпечити виплату ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за період з 2016 по 2019 роки у розмірі 5 (п`яти) мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Службу безпеки України виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за період з 2016 по 2019 роки у розмірі 5 (п`яти) мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року, відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 (далі - скаржник), в інтересах якого діє адвокат - Острицький Андрій Олегович, 11 листопада 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №520/10945/2020, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №348/2100/16-а, від 19 червня 2018 року у справі №459/2783/17, від 22 серпня 2018 року у справі №550/1131/17, від 13 червня 2019 року у справі №564/189/17 та від 31 липня 2019 року у справі №348/2005/16-а та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; справа має виняткове значення для позивача.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року позивач зазначає про необхідність відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 березня 2018 року у справі №348/2100/16-а, від 19 червня 2018 року у справі №459/2783/17, від 22 серпня 2018 року у справі №550/1131/17, від 13 червня 2019 року у справі №564/189/17 та від 31 липня 2019 року у справі №348/2005/16-а та застосованих в оскаржуваних судових рішеннях.

На цій підставі Суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, в постанові від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 зазначила, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.

До того ж, відповідно до сталої практики ЄСПЛ відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне підґрунтя, про що йдеться, зокрема, у пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі "Chapman v. the United Kingdom" (заява №27238/95).

Таким чином, необхідність відступу має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Причинами для відступу можуть бути лише вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 березня 2018 року у справі №348/2100/16-а, від 19 червня 2018 року у справі №459/2783/17, від 22 серпня 2018 року у справі №550/1131/17, від 13 червня 2019 року у справі №564/189/17 та від 31 липня 2019 року у справі №348/2005/16-а, а фактично висловив незгоду з вказаними правовими позиціями мотивуючи це потребою здійснити правову переоцінку Верховним Судом спірних правовідносин.

Станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих у постановах від 07 березня 2018 року у справі №348/2100/16-а, від 19 червня 2018 року у справі №459/2783/17, від 22 серпня 2018 року у справі №550/1131/17, від 13 червня 2019 року у справі №564/189/17 та від 31 липня 2019 року у справі №348/2005/16-а висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначеного висновку. Крім того, така необхідність належним чином не обґрунтована скаржником у касаційній скарзі.

Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстав касаційного оскарження.

Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.

Крім того, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд, зокрема, в ухвалах від 12 квітня 2023 року у справі №380/17504/22, від 22 червня 2023 року у справі №380/13736/22, від 23 листопада 2023 року у справі №160/12396/21.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у справі №520/10945/2020 за позовом ОСОБА_1 до Служба безпеки України, Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа