Постанова

від 18.11.2024 по справі 472/320/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 472/320/24

Провадження № 61-9647св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури Фальченка Дениса Вікторовича на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 квітня 2024 року в складі судді Вуїва О. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 червня 2024 року в складі колегії суддів Тищук Н. О., Коломієць В. В., Серебрякової Т. В.,

в справі за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури Денисенко Віти Василівни в інтересах держави в особі Миколаївської обласної військової адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Веселинівської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Селянського (фермерського) господарства «Пролісок», Товариства з обмеженою відповідальністю «Веселинівська автоколона № 3», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом визнання незаконними та скасування наказів та рішень, визнання недійсними договорів, скасування державної реєстрації земельних ділянок та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року керівник Вознесенської окружної прокуратури Денисенко В. В. звернулася до суду з позовом, у якому просила усунути Миколаївській обласній державній адміністрації перешкоди в користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом:

- визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру) від 27 червня 2018 року № 4213/0/14-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою» зі змінами, внесеними наказом ГУ Держгеокадастру від 12 липня 2018 року № 4447/0/14-18 у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформована земельна ділянка з кадастровим номером 4821755100:06:000:0060 площею 69,00 га;

- визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 26 вересня 2018 року № 6517/0/14-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність» у частині надання територіальній громаді сіл в особі Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області (далі - Веселинівська селищна рада) в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0060 площею 69,00 га (№ 97 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються в комунальну власність Веселинівської селищної об`єднаної територіальної громади (далі - Веселинівська ОТГ), що є додатком до акта приймання-передачі земель від 27 вересня 2018 року та наказу ГУ Держгеокадастру від 26 вересня 2018 року № 6517/0/14-18-СГ);

- визнання незаконним і скасування рішення Веселинівської селищної ради від 11 жовтня 2018 року № 56 «Про прийняття в комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення згідно переліку» в частині прийняття в комунальну власність Веселинівської селищної ради земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0060 площею 69,00 га;

- визнання незаконним і скасування рішення Веселинівської селищної ради від 26 травня 2020 року № 81 «Про затвердження проєкту землеустрою та надання у власність без зміни цільового призначення» ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4821755100:06:000:0101 площею 1,7434 га в межах території Веселинівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Миколаївської області;

- визнання незаконним і скасування рішення Веселинівської селищної ради від 26 травня 2020 року № 107 «Про затвердження проєкту землеустрою та надання у власність без зміни цільового призначення» ОСОБА_3 земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4821755100:06:000:0109 площею 2,00 га в межах території Веселинівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Миколаївської області;

- визнання незаконним і скасування рішення Веселинівської селищної ради від 26 травня 2020 року № 105 «Про затвердження проєкту землеустрою та надання у власність без зміни цільового призначення» ОСОБА_4 земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4821755100:06:000:0114 площею 2,00 га в межах території Веселинівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Миколаївської області;

- визнання незаконним і скасування рішення Веселинівської селищної ради від 26 травня 2020 року № 104 «Про затвердження проєкту землеустрою та надання у власність без зміни цільового призначення» ОСОБА_6 земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4821755100:06:000:0115 площею 2,00 га в межах території Веселинівської селищної ради (Веселинівська ОТГ) Миколаївської області;

- скасування вчиненої 08 травня 2020 року в Державному земельному кадастрі (далі - ДЗК) державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0101 площею 1,7434 га;

- скасування вчиненої 07 серпня 2020 року в ДЗК державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0109 площею 2,00 га;

- скасування вчиненої 27 серпня 2020 року в ДЗК державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0113 площею 51,9313 га;

- скасування вчиненої 27 серпня 2020 року в ДЗК державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0114 площею 2,00 га;

- скасування вчиненої 27 серпня 2020 року в ДЗК державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0115 площею 2,00 га;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0101 площею 1,7434 га, укладеного 15 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0109 площею 2,00 га, укладеного 05 лютого 2024 року між ОСОБА_3 та Селянським (фермерським) господарством (далі - СФГ) «Пролісок»;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0114 площею 2,00 га, укладеного 08 лютого 2021 року між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Веселинівська автоколона № 3»;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0115 площею 2 га, укладеного 08 лютого 2021 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Веселинівська автоколона № 3».

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

23 квітня 2024 року ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог про:

- визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 27 червня 2018 року № 4213/0/14-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою» зі змінами, внесеними наказом ГУ Держгеокадастру від 12 липня 2018 року № 4447/0/14-18 у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформована земельна ділянка з кадастровим номером 4821755100:06:000:0060 площею 69,00 га;

- визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 26 вересня 2018 року № 6517/0/14-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність» у частині надання територіальній громаді сіл в особі Веселинівської селищної ради в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0060 площею 69,00 га (№ 97 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються в комунальну власність Веселинівської селищної ОТГ, що є додатком до акта приймання-передачі земель від 27 вересня 2018 року та наказу ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області від 26 вересня 2018 року № 6517/0/14-18-СГ);

- визнання незаконним і скасування рішення Веселинівської селищної ради від 11 жовтня 2018 року № 56 «Про прийняття в комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення згідно переліку» в частині прийняття у комунальну власність Веселинівської селищної ради земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0060 площею 69,00 га;

-скасування вчиненої 27 серпня 2020 року в ДЗК державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0113 площею 51,9313 га.

07 червня 2024 року постановою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу керівника Вознесенської окружної прокуратури залишено без задоволення, ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 квітня 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що справи в спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, реєстрації або обліку прав на майно, яка (права на яку) є предметом спору, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства, що узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 липня 2024 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури Фальченко Д. В. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 квітня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, в якій просить їх скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що оспорювані накази ГУ Держгеокадастру від 27 червня та 28 вересня 2018 року про інвентаризацію земель лісового фонду, їх передачу в комунальну власність, а в подальшому прийняття земель лісового фонду в комунальну власність рішенням Веселинівської селищної ради від 11 жовтня 2018 року є незаконними, оскільки прийняті з порушенням вимог Земельного та Лісового кодексів України.

Усі інші вимоги, зокрема щодо скасування вчиненої 27 серпня 2020 року державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0113, є похідними від зазначених. Водночас незаконність зазначених вище наказів нерозривно пов`язана з незаконністю рішень Веселинівської селищної ради.

Усунення державі в особі Миколаївської обласної військової адміністрації перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою через негаторний позов може бути досягнуто виключно за обов`язкової наявності такої передумови, як визнання незаконними вказаних наказів та рішень, якими було змінено категорію, цільове призначення та форму власності земельної ділянки.

Посилаючись на приписи статті 50 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) про можливість пред`явлення позову кількома позивачами до кількох відповідачів, вважає, що заявлені позовні вимоги повинні розглядатися в межах одного судового провадження як однорідні та нерозривно пов`язані між собою, оскільки їх вирішення прямо залежить від вирішення вимог до фізичних осіб - відповідачів у справі.

Пряме визначення в процесуальному законодавстві належності вказаних предметів спору до певної юрисдикції відсутнє.

Заявник посилався на неврахування судами постанов Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 469/1346/18, від 20 березня 2019 року в справі № 766/9544/17 та від 30 травня 2018 року в справі № 569/2749/15-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 755/13532/15-ц та від 21 листопада 2018 року в справі № 201/9100/16.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

30 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

У статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 20 ЦПК України).

За частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, встановив, що мають ознаки господарського спору вимоги про зобов`язання усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користування та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом:

- визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 27 червня 2018 року №4213/0/14-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою» зі змінами, внесеними наказом ГУ Держгеокадастру від 12 липня 2018 року № 4447/0/14-18 - в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформована земельна ділянка з кадастровим номером 4821755100:06:000:0060 площею 69 га;

- визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 26 вересня 2018 року № 6517/0/14-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» - в частині надання територіальній громаді сіл в особі Веселинівської селищної ради в комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0060 площею 69 га (№97 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність Веселинівської селищної ОТГ, що є додатком до акта приймання-передачі земель від 27 вересня 2018 року та наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 26 вересня 2018 року №6517/0/14-18-СГ);

- визнання незаконним і скасування рішення Веселинівської селищної ради від 11 жовтня 2018 року №56 «Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення згідно переліку» - в частині прийняття у комунальну власність Веселинівської селищної ради земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0060 площею 69 га;

- скасування вчиненої 27 серпня 2020 року у ДЗК державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4821755100:06:000:0113 площею 51,9313 га.

Зі змісту заявлених позовних вимог та наданих доказів вбачається, що спір в частині зазначених виник виключно між юридичними особами Миколаївською обласною державною адміністрацією (яка діє від імені держави) з однієї сторони та ГУ Держгеокадастру, Веселинівською селищною радою з іншої - щодо рішень цих юридичних осіб, що стосуються передачі земельної ділянки з державної в комунальну власність, а також щодо реєстрації земельної ділянки, яка належить на праві комунальної власності.

Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням характеру правовідносин у цій справі, предмета спору та з`ясованих судами обставин, Верховний Суд вважає, що суди обґрунтовано виснували про закриття провадження в справі в частині позовних вимог до ГУ Держгеокадастру, Веселинівської селищної ради.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року в справі № 369/473/15-ц (провадження № 61-5275св22), від 31 січня 2024 рокув справі № 569/19798/20 (провадження № 61-3534св22), постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) та підтверджено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2024 року в справі № 676/180/20 (провадження № 14-16цс24).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин в справі (висновки Верховного Суду в постанові від 05 серпня 2021 року в справі № 199/6042/19).

Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог (висновки Верховного Суду в постанові від 18 травня 2022 року в справі № 932/13956/20).

У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 904/2720/22 зазначено, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18 та постановах Верховного Суду від 06 червня 2023 року в справі № 920/277/22, від 10 травня 2023 року в справі № 920/343/22, від 10 травня 2023 року в справі № 920/155/22.

Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких передбачено в порядку іншого судочинства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 травня 2023 року в справі № 920/225/22, від 23 травня 2023 року в справі № 925/352/22, від 21 січня 2020 року в справі № 922/807/19, від 23 червня 2021 року в справі № 917/1372/20.

У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року в справі № 910/13049/22 вказано, що для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18.

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (зокрема, постанови від 12 жовтня 2022 року в справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року в справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року в справі № 641/5523/19 та інші).

Наведені висновки в частині загального правового регулювання підстав розмежування юрисдикції судів застосовні до цієї справи та дотримані судами попередніх інстанцій.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 469/1346/18 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (схожий за змістом правовий висновок міститься у її постановах від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17, від 10 листопада 2021 року в справі № 825/997/17, від 08 серпня 2023 року в справі № 910/8115/19 (910/13492/21), від 04 жовтня 2023 року в справі № 906/1026/22).

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 766/9544/17 та від 30 травня 2018 року в справі № 569/2749/15-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 755/13532/15-ц та від 21 листопада 2018 року в справі № 201/9100/16-ц, не заслуговують на увагу, оскільки спори в цих справах ініційовані на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, тоді як у справі, що переглядається, спір ініційований на підставі процесуальних норм, які діяли після 15 грудня 2017 року.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури Фальченка Дениса Вікторовича залишити без задоволення.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 квітня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська