Постанова

від 18.11.2024 по справі 212/2040/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 212/2040/23

Провадження № 61-7519св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фузік Вікторії Валеріївни на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року в складі судді Зіміна М. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року в складі колегії суддів Корчистої О. І., Агєєва О. В., Зубакової В. П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа - Філія «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця», про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що він працював у Акціонерному товаристві «Укрзалізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») на посаді заступника директора Філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Філія «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця»).

06 січня 2022 року він направив керівнику Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» заяву про надання відпустки за період з 07 до 20 січня 2022 року без збереження заробітної плати у зв`язку з необхідністю проходження лікування та відновлення стану здоров`я.

Однак відпустка за його заявою роботодавцем надана не була і від нього вимагали надати пояснення причин відсутності на робочому місці.

03 березня 2022 року наказом № 313/ос його було звільнено з посади заступника директора Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вважав, що звільнення відбулося з порушенням трудового законодавства, оскільки він був відсутній на робочому місці з поважних причин.

Просив скасувати наказ АТ «Укрзалізниця» від 03 березня 2022 року № 313/ос про звільнення, поновити його на посаді заступника директора Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця»), стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 886 966,95 грн та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

24 жовтня 2023 року рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в задоволенні позову відмовлено.

17 квітня 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що роботодавець довів факт відсутності ОСОБА_1 протягом робочого дня на робочому місці 20 січня 2022 року без поважних причин.

У роботодавця були відсутні підстави для надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати з 07 до 20 січня 2022 року на підставі пункту 11 частини першої статті 25 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), оскільки на час звернення до відповідача із заявою від 06 січня 2022 року про надання відпустки без збереження заробітної позивач санаторно-курортного лікування не проходив, а, отже, в нього не було необхідності його завершувати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фузік В. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:

- від 16 січня 2023 року в справі № 568/487/22, від 08 червня 2021 року в справі № 185/4195/19, про те, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника;

- від 15 листопада 2021 року в справі № 212/9516/19, про те, що визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності;

- від 04 серпня 2020 року в справі № 489/692/18, про те, що в справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися піж час звільнення ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника;

- від 11 вересня 2019 року в справі № 235/3148/17-ц, від 23 січня 2019 року в справі № 520/211/16-ц,про те, що тягар доведення законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві;

- від 01 липня 2020 року в справі № 760/7225/16-ц, від 18 березня 2020 року в справі № 484/2962/17, від 20 лютого 2019 року в справі № 757/28453/14-ц, від 27 червня 2018 року в справі № 664/2820/15-ц, про те, що для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисциплінарної відповідальності;

- від 03 листопада 2021 року в справі № 387/326/20, про те, що під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Зазначив, що, попередньо погодивши із безпосереднім керівником дату й тривалість майбутньої відпустки, 06 січня 2022 року ОСОБА_1 направив директору Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» Миснік А. В. заяву про надання відпустки на період з 07 до 20 січня 2022 року включно у зв`язку із нагальною необхідністю відновлення стану здоров`я. До вказаної заяви долучив підтверджуючі документи, а саме: копію виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого; копію санітарно-курортної картки; копію довідки для одержання путівки на санаторно-курортне лікування. Вказані обставини підтверджувалися та не спростовувалися відповідачем.

Враховуючи обов`язковість надання такого виду відпустки згода роботодавця на її надання не вимагалася, що суди не врахували.

Заяву від 06 січня 2022 року адресат одержав 10 січня 2022 року у зв`язку з тим, що це був перший робочий день після святкових та вихідних днів у січні 2022 року.

Акт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці роботодавець мав оформити безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі, проте акти з 10 до 12 січня 2022 року посадовими особами не складалися.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що роботодавець не вчиняв спроб встановити причини відсутності працівника в перші дні його відсутності на робочому місці, як це передбачено в постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року в справі № 676/2489/19.

ОСОБА_1 не ознайомлювався ні із Методичними рекомендаціями щодо механізму оформлення відпусток працівникам AT «Укрзалізниця», ні із Порядком призначення на посади та звільнення з посад керівників та інших працівників AT «Укрзалізниця».

Згода профспілкової організації Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» на звільнення позивача отримана незаконно, оскільки останній був позбавлений можливості надати відповідні пояснення.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2024 року представник АТ «Укрзалізниця» - адвокат Лазаренко В. В. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін. Послалася на те, що матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі в період з 10 до 20 січня 2022 року без поважних причин, про що складені відповідні акти. Водночас вимогу про необхідність підтвердити поважність своєї відсутності на роботі в цей період позивач не виконав.

Позивач не надав ні роботодавцю разом із заявою про надання відпустки, ні суду разом із позовною заявою доказів на підтвердження того, що він проходив санаторне курортне лікування і мав медичний висновок про необхідність завершити таке лікування з конкретно визначеним терміном, як це передбачено в пункті 11 частини першої статті 25 Закону № 504/96-ВР.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

22 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 червня 2021 року між АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 укладений письмовий трудовий договір № 340-2021, згідно з пунктом 1.3 якого останнього прийнято на посаду заступника директора Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця». У пункті 6.2 договору сторони погодили, що він може бути припинений, зокрема, з ініціативи роботодавця у випадках, передбачених законодавством України (статті 40, 41 КЗпП України). У пункті 7.1 договору визначено, що він діє з 02 липня 2021 року до 04 липня 2022 року включно (т. 1, а. с.118-129).

30 червня 2021 року наказом АТ «Укрзалізниця» за № 282/ОС ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» на умовах трудового договору в письмовій формі строком з 02 липня 2021 року до 04 липня 2022 року зі строком випробування - три місяці (т. 1, а. с. 117).

Відповідно до пункту 1.2 посадової інструкції заступника директора Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» посада «заступник директора філії» належить до розділу класифікації професій «Керівники» (т. 1, а. с. 132-142).

У пункті 5.1 Положення про Філію «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» визначено, що призначення та звільнення працівників філії, посади яких зазначені в номенклатурі посад голови правління товариства, здійснюється відповідно до встановленого порядку (т. 2, а. с. 106-125).

06 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до в.о. директора Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» про надання відпустки без збереження заробітної плати з 07 до 20 січня 2022 року у зв`язку з необхідністю проходження лікування та відновлення стану здоров`я. До заяви ОСОБА_1 додав копії санітарно-курортної картки, виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, довідки для одержання путівки на санаторне-курортне лікування (т. 1, а. с. 16).

Із виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 вбачається, що останній проходив амбулаторне лікування в медичному закладі з 17 грудня 2021 року до 06 січня 2022 року. За результатами лікування останньому надано лікувальні рекомендації із санаторно-курортного лікування (т. 1, а. с. 17, 18).

06 січня 2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Небозвід» (далі - ТОВ «Небозвід») видано ОСОБА_1 довідку для одержання путівки на санаторне-курортне лікування захворювання органів дихання в місцях з морським повітрям (т. 1, а. с. 19).

Роботодавець повідомив ОСОБА_1 про неможливість надання працівнику відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з несвоєчасним отриманням такої заяви та ненаданням заявником відповідного медичного висновку.

12 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до голови правління АТ «Укрзалізниця», в якій виклав факти звернення 06 січня 2022 року до в.о. директора Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» з заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати з 07 до 20 січня 2022 року (т. 1, а. с. 20, 21).

04 лютого 2022 року листом АТ «Укрзалізниця» № Ц-3-89/13-22 роботодавцем запропоновано ОСОБА_1 надати інформацію щодо відсутності на робочому місці з 10 до 20 січня 2022 року (т. 1, а. с. 176).

У пояснювальній записці від 21 лютого 2022 року ОСОБА_1 зазначив, що 06 січня 2022 року він направив заяву про надання відпустки з 07 до 20 січня 2022 року у зв`язку з необхідністю відновлення стану здоров`я (т. 1, а. с. 23, 24).

18 лютого 2022 року листом АТ «Укрзалізниця» за № ЦЦЦП-11/46 роботодавець запропоновав ОСОБА_1 надати інформацію щодо відсутності на робочому місці 14 лютого 2023 року та у період з 10 до 20 січня 2022 року (т. 1, а. с. 178).

У пояснювальній записці від 21 лютого 2022 року ОСОБА_1 зазначив, що 14 лютого 2022 року він був відсутній на робочому місці у зв`язку з необхідністю пройти діагностику в лікаря, що вважав поважною причиною його відсутності на робочому місці. Щодо відсутності його на робочому місці з 10 січня 2022 року до 20 січня 2022 року зазначив про звернення із заявою про надання йому відпуски з 07 до 20 січня 2022 року у зв`язку із необхідністю відновлення стану здоров`я (т. 1, а. с. 25-28).

21 лютого 2022 року листом АТ «Укрзалізниця» № ЦЦЦП-11/51 роботодавець запропонував ОСОБА_1 надати інформацію щодо відсутності на робочому місці 14 лютого 2023 року та в період з 10 до 20 січня 2022 року (т. 1, а. с. 180).

У відповіді на лист адміністрації АТ «Укрзалізниця» від 21 лютого 2022 року про ненадання відпустки без збереження заробітної плати з 07 січня 2022 року ОСОБА_1 зазначив, що ним було скеровано заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 07 січня 2022 року до безпосереднього керівника - директора Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» (т. 1, а. с. 29-31).

Філією «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» складено акти про відсутність на робочому місці заступника директора Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 в період з 10 до 20 січня 2022 року впродовж робочого дня з 07 год. 30 хв. до 16 год. 30 хв. (т. 1, а. с. 184-192).

У табелі робочого часу апарату управління Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» за січень 2022 року зазначено, що, зокрема, 20 січня 2022 року ОСОБА_1 не був присутній на робочому місці із значенням причин «нз» (т. 1, а. с. 193).

03 березня 2022 року наказом АТ «Укрзалізниця» № 313/ос відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, пункту 6.2 трудового договору від 30 червня 2021 року № 340-2021 ОСОБА_1 звільнено 03 березня 2022 року з посади заступника директора Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» за прогул 20 січня 2022 року та припинено дію трудового договору в письмовій формі від 30 червня 2021 року № 340-2021 (т. 1, а. с. 36).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (стаття 139 КЗпП України).

Згідно із статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Верховний Суд в постановах від 04 вересня 2024 року в справі № 206/3355/19, від 28 лютого 2024 року в справі № 758/5941/21, від 10 січня 2024 року в справі № 522/142/20, від 25 січня 2023 року в справі № 734/2607/20 та інших виснував, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися під час звільнення ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024року в справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року в справі № 757/45015/20-ц та інших.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.

Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

Зазначені висновки викладено в постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 14 червня 2023 року в справі № 727/3770/21, від 28 квітня 2022 року в справі № 761/48981/19.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що з урахуванням вимог трудового законодавства в справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (від 25 червня 2024 року в справі № 500/4416/19 (провадження № 61-17112св23), від 08 травня 2024 року в справі № 401/1203/22 (провадження № 61-15594св23), від 23 січня 2018 року в справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17) та ін.).

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, якими є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Зазначаючи про поважність причин відсутності на робочому місці, зокрема 20 січня 2022 року, позивач посилався на те, що ним було скеровано відповідачу заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 07 до 20 січня 2022 року і на підставі пункту 11 частини першої статті 25 Закону № 504/96-ВР роботодавець не мав права відмовити йому в наданні такої відпустки.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України (стаття 2 Закону № 504/96-ВР).

Відповідно пункту 5 статті 4 Закону № 504/96-ВР одним із видів відпусток є відпустка без збереження заробітної плати, яка надається відповідно до статей 25, 26 цього Закону.

За вимогами статті 84 КЗпП України у випадках, передбачених статтею 25 Закону № 504/96-ВР, працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 25 Закону № 504/96-ВР відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку.

Отже, наведені положення пункту 11 частини першої статті 25 Закону № 504/96-ВР визначають право працівників, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування, на відпустку без збереження заробітної плати за їх бажанням для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що на час звернення до відповідача із заявою від 06 січня 2022 року про надання відпустки без збереження заробітної плати, позивач санаторно-курортного лікування не проходив, а тому в нього не було необхідності його завершувати.

Із виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 від 06 січня 2022 року вбачається, що останній проходив амбулаторне лікування в медичному закладі з 17 грудня 2021 року. Дата виписки - 06 січня 2022 року. За результатами лікування ОСОБА_1 надано лікувальні рекомендації із санаторно-курортного лікування. Цього ж дня - 06 січня 2022 року ТОВ «Небозвід» видало ОСОБА_1 довідку для подальшого одержання путівки на санаторне-курортне лікування захворювання органів дихання в місцях з морським повітрям.

Посилання позивача на те, що зазначена довідка була підставою для надання йому безоплатної відпустки, є безпідставними, оскільки суди встановили, що на час звернення із заявою від 06 січня 2022 року про надання відпустки позивач санаторно-курортного лікування не проходив, 06 січня 2022 року він був виписаний з амбулаторного лікування, отже, в нього не було необхідності його завершувати. Довідка для одержання путівки на санаторно-курортне лікування надана терміном на 12 місяців з дати видачі; зазначено, що ця довідка не дає пацієнту права на санаторно-курортне або амбулаторно-курортне лікування.

Листок непрацездатності, в якому було б зазначено про його необхідність доліковування в санаторно-курортному закладі саме з 07 січня 2022 року позивач роботодавцю не надавав, матеріали справи таких доказів не містять.

Факту санаторно-курортного лікування в період з 07 по 20 січня 2022 року ОСОБА_1 не підтвердив, належних доказів не надав.

Такі обставини підтверджують правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що в роботодавця був відсутнім обов`язок для надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати з 07 по 20 січня 2022 року на підставі пункту 11 частини першої статті 25 Закону № 504/96-ВР.

Доказів про погодження позивачу роботодавцем заяви про надання відпустки в період з 07 по 20 січня 2022 року матеріали справи не містять.

Станом на 20 січня 2022 року ОСОБА_1 було відомо про ненадання йому роботодавцем відпустки без збереження заробітної плати на підставі пункту 11 частини першої статті 25 Закону № 504/96-ВР.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що роботодавцем доведено факт відсутності ОСОБА_1 протягом робочого дня на робочому місці 20 січня 2022 року без поважних причин. Роботодавцю в письмових поясненнях ОСОБА_1 не зазначив поважності причин його відсутності на робочому місці 20 січня 2022 року протягом робочого дня.

Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що матеріали справи не містять належно оформлені акті про відсутність позивача на робочому місці в період з 10 до 20 січня 2022 року впродовж робочого дня з 07 год. 30 хв. до 16 год. 30 хв., спростовані матеріалами справи (т. 1, а. с. 184-192).

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи позивача про те, що на підставі наказу з особового складу № 313/ос позивач був звільнений з займаної посади за прогул саме 20 січня 2022 року, з чого випливає, що відповідач визнав поважність причин відсутності позивача на робочому місці в період з 07 до 19 січня 2022 року, а тому звільнення позивача за прогул 20 січня 2022 року свідчить про формальний підхід з боку відповідача, оскільки в даному випадку Філією «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» факт відсутності на робочому місці заступника директора Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 з 10 до 20 січня 2022 року впродовж робочого дня з 07 год. 30 хв. до 16 год. 30 хв. зафіксований відповідними актами про відсутність, а законодавством про працю не встановлено обов`язку роботодавця в разі тривалого прогулу працівника звільняти його саме за весь період прогулу.

Для отримання відпустки без збереження заробітної плати, незалежно від її типу, працівник має завчасно написати заяву. На підставі цієї заяви роботодавець готує наказ, в якому зазначаються тривалість відпустки та причина для її надання.

Суди правильно виснували, що, надіславши 06 січня 2022 року заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 07 січня 2022 року, яка була отримана відповідачем лише 11 січня 2022 року (т. 1, а. с. 158), позивач позбавив відповідача можливості належним чином, відповідно до вимог законодавства про працю, оформити вказану відпустку.

Доводи ОСОБА_1 про те, що роботодавець не ознайомлював його з Методичними рекомендаціями щодо механізму оформлення відпусток працівникам AT «Укрзалізниця» та Порядком призначення на посади та звільнення з посад керівників та інших працівників AT «Укрзалізниця» не спростовують факту порушення ним трудового законодавства і не є підставами для скасування законних та обгрунтованих рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи позивача про те, що згода профспілкової організації Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» на звільнення позивача отримана незаконно, оскільки останній був позбавлений можливості надати відповідні пояснення, також є безпідставними, з огляду на таке.

За положенням статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

02 березня 2022 року первинною профспілковою організацією Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» листом № 6 погоджено звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частин першої статті 40 КЗпП України (т. 2, а. с. 153).

10 серпня 2023 року ухвалою суду першої інстанції запитано згоду виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частин першої статті 40 КЗпП України.

Із протоколу первинної профспілкової організації Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» від 07 серпня 2023 року № 12 вбачається, що на виконання ухвали суду листом від 29 серпня 2023 року ОСОБА_1 було запрошено на засідання профспілкового комітету на 07 вересня 2023 року. На засідання профспілкового комітету ОСОБА_3 не з`явився, у зв`язку з чим вирішено повторно направити позивачу запрошення на засідання 19 вересня 2023 року (т. 2, а. с. 148).

19 вересня 2023 року протоколом первинної профспілкової організації Філії «ПВЗ» АТ «Укрзалізниця» № 14 погоджено звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частин першої статті 40 КЗпП України. Із зазначеного протоколу вбачається, що позивач на засідання не з`явився, проте направив на електронну адресу профспілкового комітету лист, у якому повідомив, що оскільки вже надано згоду на його звільнення, він не вбачає доцільності проведення повторного засідання з розгляду питань, які вже розглянуті (т. 2, а. с. 149, 150).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що в справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки в справі узгоджуються з постановою Верховного Суду від 16 січня 2018 року в справі № 235/1954/16-ц щодо застосування пункту 11 частини першої статті 25 Закону № 504/96-ВР й не суперечать постановам Верховного Суду, на які послався заявник в касаційній скарзі.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, в справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають таїх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фузік Вікторії Валеріївни залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська