Постанова

від 20.11.2024 по справі 235/2584/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8477/24 Справа № 235/2584/24 Суддя у 1-й інстанції - Хмельова С. М. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М.,

за участю секретаря Лідовської А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №235/2584/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», Державного підприємства» «Вугілька компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське»,

на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області 28 червня 2024 року,

встановив:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» (далі по тексту ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське»), Державного підприємства» «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі по тексту ДП «ВК «Краснолиманська») про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтованім тим, що з відповідачем ВАТ «ВК «Шахта «Красноармійська Західна №1», яке на теперішній час перейменоване у ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», позивач перебував у трудових відносинах з 02 січня 2008 року. Прийнятий машиністом підземних установок 3 розряду підземним з повним робочим днем в шахті. В наступному переведений на посаду гірничого майстра підземного, а потім помічником начальника дільниці з повним робочим днем в шахті. Звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

З відповідачем ДП «ВК «Краснолиманська» позивач перебував у трудових відносинах з 20 грудня 2017 року. Прийнятий машиністом підземних установок 3 розряду з повним підземним робочим днем в шахті. Наказ № 7410-к від 20 грудня 2017 року. 08 серпня 2023 року звільнений у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваної роботи за станом здоров`я п. 2 ч.1 ст.40 КЗпП України. Наказ №1131/К від 08 серпня 2023 року.

27 червня 2023 року складений Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, яким встановлено професійні захворювання: Пневмоконіоз, (s/t, 2/2), ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст., фаза затихаючого загострення, ЛН ІІ ст.

08 серпня 2023 року позивач був первинно оглянутий на МСЕК за професійним захворюванням, де йому було встановлено 40% втрати професійної працездатності з 08 серпня 2023 року до 01 вересня 2026 року первинно, визнано ІІІ група інвалідності за професійним захворюванням. Визначена потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне лікування професійного захворювання, санаторно-курортне лікування по профзахворюванню при відсутності протипоказань. За висновками про умови та характер праці позивачу протипоказана важка фізична праця, несприятливі метеоумови, вплив небезпечних чинників виробництва. Рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності: спостереження у пульмонолога, сімейного лікаря, стаціонарне лікування за показанням, санаторно-курортне лікування при відсутності протипоказань.

Вважає, що умовами виробництва йому заподіяна моральна шкода. Робота позивача на користь підприємств була надважкою, впродовж тривалого часу впливу шкідливих факторів виробничого середовища, в умовах зі значним перевищенням гранично допустимих норм.

Починаючи з 2019 року позивач перебуває на «Д» обліку у сімейного лікаря. Неодноразово лікувався амбулаторно і стаціонарно. З 12 червня 2023 року до 26 червня 2023 року перебував на стаціонарному лікуванні в ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва академії медичних наук України», з основним діагнозом: Пневмоконіоз, (s/t, 2/2), ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст., фаза затихаючого загострення, ЛН ІІ ст. захворювання професійне, встановлене вперше.

Внаслідок професійних хвороб у позивача з`явився постійний біль вздовж хребта, задуха при незначному фізичному навантаженні та при ході на 20м, утруднене дихання, кашель, переважно сухий, на протязі всього дня, з тяжко відділяємим харкотінням, підвищення АТ, головний біль, швидка втомлюваність, пітливість, загальна слабкість. Наслідки профзахворювань суттєво погіршили загальний стан здоров`я. Вимушений досить часто проходити курс лікування, змушений обмежувати себе в рухах, бо різкі рухи та трохи підвищена фізична активність одразу впливають на самопочуття. Захворювання бронхів і легенів приводять до постійного відчуття слабкості, недомагання. Частий кашель, задишка позбавляють позивача нормального образу життя, активного спілкування з оточуючими, реалізації своїх здібностей, бажань. Ці обставини спричиняють моральні страждання.

Багато років позивач виконував роботу в умовах впливу шкідливих факторів. Праця в шахті була надважка, але він вимушений був працювати, оскільки оплата роботи підземного робітника задовольняла його потреби та основні потреби сім`ї та давала право на пенсію на пільгових умовах незалежно від віку.

Погіршення стану здоров`я відкладається як на сімейних стосунках так і на стосунках з оточуючими, він часто хворіє, обмежений в своїх можливостях, тому вимушений відмовитись від активного образу життя, не зважаючи на свій вік.

Позивач має на утриманні матір, яка є інвалідом ІІІ групи та двох неповнолітніх доньок.

Таким чином, позивачу доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки порушені його нормальні життєві зв`язки, що викликає негативні емоції та переживання, суттєво позначається на психологічному стані, тому вважає за необхідне звернутись з даною позовною заявою до підприємств, з якими перебував у трудових відносинах про солідарне стягнення суми на відшкодування моральної шкоди.

У зв`язку з викладеним, просить стягнути з відповідачів на його користь 180 000 гривень у відшкодування моральної шкоди, заподіяної в результаті професійного захворювання.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», ДП «ВК «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди задоволений частково. Стягнуто з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди солідарно 90 000 гривень без утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ДП «ВК «Краснолиманська», ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 гривень в рівних долях по 605,60 гривень з кожного. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, які мають суттєве значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції визначено зв`язок між професійними захворюваннями позивача та умовами праці саме на ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», а не з умовами праці на іншому підприємстві, яке не було останнім місцем роботи позивача та на якому мали місце шкідливі фактори виробничого середовища, які можуть викликати саме те профзахворювання, яке встановлено позивачу. В той же час законодавством визначено, що встановлення того роботодавця, який винен в профзахворюванні особи (якщо у особи таких роботодавців декілька), здійснюється за спеціально визначеною процедурою. Цією процедурою зазначені повноваження покладено не на суд. Суд, на думку відповідача, не може без спеціальних знань зіставляти діагноз, історію виникнення хвороби, динаміку розвитку профзахворювання та інтенсивність впливу шкідливих виробничих факторів на конкретних робочих у того чи іншого роботодавця.

Позивач зазначає, що має багаторічний стаж на підприємстві відповідача ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», але така логіка вважається відповідачем хибною, оскільки критерії стажу роботи на підприємстві або критерії пропорційності такого стажу для визначення одного з роботодавців, який є винним в профзахворюванні особи, законодавством не передбачений.

Крім того, підприємство відповідача ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» не було останнім місцем роботи позивача, де були фактори та умови для виникнення профзахворювання.

Позивачем зазначено, що протиправними діями відповідача ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» йому спричинено моральні страждання, пов`язані з подальшим захворюванням, яке є прямим наслідком важких та непереборних умов праці на підприємстві. При цьому, позивачем не зазначено які саме дії відповідача завдали йому моральні страждання.

Посилається, що позивач працював на підприємстві ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» по 04 вересня 2014 року і звільнений з підприємства згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. При працевлаштуванні на ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» та на момент проходження медичного огляду позивач був здоровий та придатний до роботи, професійних захворювань виявлено не було. Розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання, за результатами якого було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 18 серпня 2021 року, проводилося в ДП «ВК «Краснолиманська» і відповідно саме цьому підприємству було направлене спеціалізованим профпатологічним закладом охорони здоров`я повідомлення за формою П-3. Посилається, що саме ДП ВК «Вугільна компанія «Краснолиманська» є тим роботодавцем, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до виникнення у позивача хронічного професійного захворювання. На момент звільнення позивача з їхнього підприємства у нього не було навіть ранніх ознак профзахворювання.

Вважає, що наданими позивачем доказами заподіяння моральної шкоди позивачу саме ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» не підтверджено. Просить врахувати невеликий стаж роботи позивача на підприємстві відповідача і те, що жодних інших доказів отримання ним професійних захворювань під час роботи в ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» матеріали справи не містять.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності і обґрунтованості судового рішення, сума відшкодування моральної шкоди, стягнута на користь позивача без урахування вимог розумності та справедливості та без законодавчо обґрунтованих підстав, що не відповідає судовій практиці у аналогічних справах.

Також, судом першої інстанції вирішено питання щодо стягнення моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Суд першої інстанції зобов`язав відповідача робити те, що не передбачено законодавством, а саме: здійснити виплату доходу позивачу без виконання визначеноїПодатковим кодексом Українифункції податкового агента, яка полягає в тому, що виплата доходу можлива лише з утриманням податку і за рахунок особи, що його отримує. Питання про те, чи проводити стягнення з утриманням чи без утримання податків повинно врегульовуватись не рішенням суду, а визначатись діючим на час виконання рішення суду законодавством.

Посилається на практику судів апеляційної інстанції та викладений у постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 180/505/20-ц (провадження №61-5св21), якою визначено, що з 23 травня 2020 року стягнута моральна шкода підлягає оподаткуванню у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга, ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Відповідно ч. 1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.3ст. 3 ЦПК Українивизначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч. 1ст. 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ч. 1, 2, 5ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вказаним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 він працював на ВАТ «ВК «Красноармійська Західна №1» (ПАТ Шахтоуправління «Покровське») з 02 січня 2008 року до 04 вересня 2014 року (ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське») машиністом підземних установок 3 розряду підземним з повним робочим днем в шахті, гірничим майстром підземним з повним робочим днем в шахті, помічником начальника дільниці підземного з повним робочим днем у шахті. Звільнений позивач на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням.

У період з 20 грудня 2017 року по 08 серпня 2023 року позивач працював на ДП «ВК «Краснолиманська» машиністом підземних установок 3 розряду з повним підземним робочим днем у шахті. Звільнений у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я.

Відповідно Акту розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 27 червня 2023 року стаж роботи ОСОБА_1 в умовах впливу шкідливих факторів склав 05 років 06 місяці 09 днів, за професією 10 років 05 місяців 22 дні, загальний стаж 15 років 08 місяців 23 дні.

27 червня 2023 року складений акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, відповідно до якого позивачу встановлено професійні захворювання: Пневмоконіоз, (s/t, 2/2), ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст., фаза затихаючого загострення, ЛН ІІ ст.

Раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було. (п. 15 Акту)

Згідно пункту 17 Акту, професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи на різних підприємствах вугільної промисловості України, а саме ВП «Шахта «Центральная» ДП «Красноармійськвугілля», Шахта «Красноармійська-Західна №1», ДП «ВК «Краснолиманська» в умовах дії шкідливих факторів, параметри яких перевищували допустимі норми.

У зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу, переважно фіброгенної дії під час роботи технологічного устаткування при недостатній ефективності засобів пилоподавлення), недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до протипилових респіраторів), виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (гідропилопридушення застосовувалось не на усіх ланках технологічного процесу). ОСОБА_1 працював в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища, концентрації яких перевищували допустимі параметри.

У пункті 18 Акту визначені причини виникнення хронічного професійного захворювання. Якими є: пил переважно фіброгенної дії, викопне вугілля та вуглепородний пил з вмістом вільного діоксиду кремнію 5% - фактична величина 19.0 мг/ м3, при нормативному значенні - 10 мг/м3. Час дії протягом зміни -94.4%.

Таким чином, робота позивача була надважкою, впродовж тривалого часу впливу шкідливих факторів виробничого середовища, в умовах зі значним перевищенням гранично допустимих норм.

У період з 12 червня 2023 року по 26 червня 2023 року ОСОБА_1 перебував на обстеженні та лікуванні у ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Академії медичних наук України».

Згідно з медичним висновком Лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) від 14 червня 2023 року за № 238484, ОСОБА_1 встановлено такі професійні захворювання: Пневмоконіоз, (s/t, 2/2), ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст., фаза затихаючого загострення, ЛН ІІ ст.

Підґрунтям для визначення професійної категорії захворювань явились: дані клініко-функціональних обстежень, в тому числі рентгенологічні дані ОГК; динаміка захворювання, інформація про умови праці, представлена в санітарно-гігієнічній характеристиці від 06.06.2023 року, згідно який я підлягав дії пилу, концентрація якого перевищують ГДН; профмаршрут.

08 серпня 2023 року ОСОБА_1 вперше оглянутий на МСЕК за професійним захворюванням, де йому встановлено первинно 40% втрати професійної працездатності. Визначено йому ІІІ групу інвалідності за професійними захворюваннями.

Визначена потреба у медичній та соціальній допомозі: медикаментозне лікування по профзахворюваннях, санаторно-курортне лікування. Протипоказана важка фізична праця, несприятливі метеоумови, вплив небезпечних чинників виробництва.

Відповідно виписки з амбулаторної карти ОСОБА_1 , починаючи з 2019 року, періодично проходив стаціонарне та амбулаторне лікування з приводу захворювань, які в подальшому визнані професійними.

Таким чином, період виникнення професійного захворювання у позивача припадає на період перебування в трудових відносинах з відповідачами, який працював в тяжких умовах праці.

З матеріалів справи вбачається, що період виникнення професійного захворювання припадає на періоди перебування в трудових відносинах з відповідачем ДП «ВК «Краснолиманська». Встановлення діагнозу професійного захворювання в Україні здійснюється відповідно Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 р. № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві».

Згідно п. 94. Порядку №337 спеціалізовані профпатологічні заклади охорони здоров`я проводять амбулаторне та/або стаціонарне обстеження хворих і встановлюють діагноз хронічного професійного захворювання (отруєння). Професійний характер хронічного захворювання (отруєння) встановлюється лікарсько-експертною комісією спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (далі - лікарсько-експертна комісія), склад якої затверджує керівник такого закладу (п.97 Порядку №337).

Рішення про зв`язок захворювання з умовами праці приймається на підставі клінічних, функціональних досліджень (амбулаторних або стаціонарних) з урахуванням відомостей, зазначених у: трудовій книжці - для визначення стажу роботи в умовах дії виробничих факторів; виписці з амбулаторної картки (форма 025/у); історії хвороби за весь період спостереження; направленні хворого на огляд до лікарсько-експертної комісії з медичним висновком лікаря-профпатолога; санітарно-гігієнічній характеристиці умов праці; інформаційній довідці про умови праці працівника, що складається лікарями з гігієни праці територіального органу Держпраці, який здійснює нагляд за підприємством (установою, організацією), у разі підозри в нього хронічного професійного захворювання (отруєння); висновку фтизіатра, нарколога та інших документах (у разі потреби); акті за формою Н-1 (у разі гострого професійного захворювання (отруєння) (п.99 Порядку №337).

Згідно п. 101 Порядку №337 спеціалізованими профпатологічними закладами охорони здоров`я стосовно кожного хворого складається повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) за формою П-3 (далі - повідомлення за формою П-3) згідно з додатком 19. Повідомлення за формою П-3 протягом трьох робочих днів після встановлення діагнозу надсилається керівникові підприємства (установи, організації), шкідливі виробничі фактори на якому призвели до виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння), територіальному органу Держпраці, який здійснює державний нагляд (контроль) за підприємством (установою, організацією), територіальному органові Пенсійного фонду України за фактичним місцезнаходженням підприємства (установи, організації), а також профпатологу, який направив хворого до спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я.

В п. 17 Акту розслідування вказано, що хронічне професійне захворювання (отруєння) виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи на різних підприємствах вугільної промисловості України, а саме - ВП «Шахта «Центральна» ДП «Красноармійськвугілля», Шахта «Красноармійська - Західна №1», ДП «ВК Краснолиманська» в умовах дії шкідливих факторів, параметри яких перевищували допустимі норми.

Розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, за результатами якого було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 27 червня 2023 року, проводилось на ДП «ВК «Краснолиманська» і, відповідно, саме цьому підприємству спеціалізованим профпатологічним закладом охорони здоров`я було направлене повідомлення за формою П-3.

Отже, відповідачі є тими підприємствами, шкідливі виробничі фактори на яких призвели до виникнення у позивача хронічного професійного захворювання.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, 237-1 КЗпП Україниі обґрунтовано виходив з обов`язку відповідачів ПрАТ «ШУ «Покровське» та ДП ВК «Краснолиманська» відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Суд першої інстанції врахував тривалий період роботи позивача в шкідливих умовах на підприємствах відповідачів, характер отриманий професійних захворювань, відсоток втрати позивачем професійної працездатності в розмірі 40 % та ІІІ групу інвалідності, з переоглядом 01 вересня 2026 року. Суд, також, прийняв до уваги тяжкість та невідворотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача та дійшов висновку про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 90000 гривень.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися в повній мірі з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Статтею 3 Конституції Українипередбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті43, частина 1 статті46 Конституції Українипередбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідност. 173 КЗпП Українишкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»,Закону України від 14 жовтня 1992 р. №2694-XII «Про охорону праці»,КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями у 2023 році, з переоглядом 01 вересня 2026 року, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватисяРішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 рокута ст.153,237-1 КЗпП України.

Відповідно ч. 2ст. 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною 1статті 237-1 КЗпП Українипередбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно достатті 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно п. 18 вказаного Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за Формою П-4, складеного 27.06.2023причина професійного захворювання: тривалий час впливу на працівника шкідливих факторів виробничого середовища.

Відповідно п. 17 Акту професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи на різних підприємства вугільної промисловості України, а саме ВП «Шахта Центральна» ДП «Красноармійськвугілля» Шахта «Красноармійська-Західна № 1, ДП «ВК Краснолиманська» - в умовах дії шкідливих факторів, параметри яких перевищували допустимі норми.

Наведене вище, спростовує доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» про те, що відповідальність за завдану шкоду повинно нести лише підприємство, з яким позивач перебував в трудових відносинах на час фіксування виникнення професійного захворювання, а саме ДП «ВК «Краснолиманська».

Отже, роботодавці, в тому числі й ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», під час роботи позивача, допустили перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушеннямст. 153 КЗпП Українитаст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Доводи апеляційної скарги про те, що між позивачем та ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» трудові відносини було припинено, а Акт за формою П-4 про розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання складено 27 червня 2023 року, тому, з огляду на положення ч. 1ст. 1172 ЦК України, належним відповідачем по справі має бути саме ДП «ВК «Краснолиманська», є безпідставними, оскільки судом встановлено порушення прав позивача з боку роботодавця ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», в період його роботи на підприємстві відповідача, а саме з 02 січня 2008 року по 04 вересня 2014 року.

При цьому, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли у тому числі і з вини ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено порушення ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягуючи в солідарному порядку з ПрАТ «ШУ «Покровське» та ДП «ВК «Краснолиманська» моральну шкоду в розмірі 90 000 гривень, суд першої інстанції виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя.

Апеляційний суд не може погодитися з висновком суду про покладення солідарного обов`язку на відповідачів з відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання, оскільки такого висновку суд першої інстанції дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Солідарна відповідальність(фр.solidaire взаємно зобов`язаний)- один із різновидівцивільно-правової відповідальності. Солідарна відповідальність- це у зобов`язальному праві відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором. Так, у ст. 1190Цивільного кодексу Українизазначено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Розглядаючи вимоги позивача щодо солідарного стягнення шкоди, суд керується нормамистатті 540 ЦК України, якою передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно статті 541 ЦК Українисолідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Системний аналіз статей540та541 ЦКдозволяє зробити висновок, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникають часткові зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання. Ухвала КЦС ВС від 13.11.2019 року у справі № 638/18231/15-ц

Аналіз нормЦК Українидозволяє зауважити, що встановлення солідарних зобов`язань відбувається досить рідко. Безумовно, законодавець передбачає виникнення солідарних зобов`язань лише у випадках наявності множинності осіб у зобов`язаннях, як правило, на боці боржника. Тобто, якщо частина 1статті 541 ЦК Українипередбачає виникнення і солідарного обов`язку, і солідарної вимоги, однак за змістом нормЦК Українипереважно йдеться про виникнення саме солідарного обов`язку.

На рівніЦК Українипро солідарні пасивні зобов`язання йдеться коли особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (ст. 1190 ЦК України).

При існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникає часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість, солідарне (від лат. solidus - цілий, увесь) зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання (ст. 541 ЦК України). Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (ч. 1ст. 1190 ЦК України).

Під час розгляду справи судом не встановлені спільні дії ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» та ДП «ВК «Краснолиманська», внаслідок яких позивач отримав моральну шкоду, тому підстави для застосування солідарної відповідальності відсутні.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підстава, а саме: за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Аналізуючи зазначені норми національного законодавства, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про необхідність визначення ступеню відповідальності відповідачів перед позивачем.

Згідно п. 17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 27 червня 2023 року, професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи позивача на різних підприємствах вугільної промисловості України, а саме ВП «Шахта «Центральная» ДП «Красноармійськвугілля», Шахта «Красноармійська-Західна №1», ДП «ВК «Краснолиманська» в умовах дії шкідливих факторів, параметри яких перевищували допустимі норми.

Згідно записів в трудовій книжці ОСОБА_1 він працював на ВАТ «ВК «Красноармійська Західна №1» (ПАТ Шахтоуправління «Покровське») з 02 січня 2008 року до 04 вересня 2014 року (ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське») машиністом підземних установок 3 розряду підземним з повним робочим днем в шахті, гірничим майстром підземним з повним робочим днем в шахті, помічником начальника дільниці підземного з повним робочим днем у шахті. Звільнений позивач на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. У період з 20 грудня 2017 року по 08 серпня 2023 року позивач працював на ДП «ВК «Краснолиманська» машиністом підземних установок 3 розряду з повним підземним робочим днем у шахті. Звільнений у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я.

При визначенні розміру моральної шкоди апеляційний суд враховує, що життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров`я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

З урахуванням встановленого, колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з розміром моральної шкоди, визначеним судом першої інстанції, з урахуванням заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , а також, що позивачем не оскаржується визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в грошовому еквіваленті, приходить до висновку, що роботодавці ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» та ДП «ВК «Краснолиманська» мають відповідати за заподіяну моральну шкоду перед позивачем та визначає розмір відповідальності з урахуванням відпрацьованого позивачем часу на підприємстві в розмірі: ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» - 58%, ДП «ВК «Краснолиманська» - 42%, відповідно.

Приймаючи до уваги вищевикладене, в межах доводів апеляційної скарги відповідача, враховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивача, ступінь втрати професійної працездатності, а також вимоги розумності, виваженості і справедливості, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо компенсації моральної шкоди, та стягнення на користь позивача ОСОБА_1 з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» моральної шкоди у розмірі 52 200 гривень (90 х 58%), а з ДП «ВК «Краснолиманське» - моральної шкоди у розмірі 37800 гривень (90 х 42%)

Отже, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 червня 2024 року в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ПрАТ «ШУ «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 52000 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, та стягнення з ДП «ВК «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 37800 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства,

При цьому, колегія суддів апеляційного суду не приймає доводи апеляційної скарги відповідача, що у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №180/505/20-ц суд дійшов висновку, що з 23 травня 2020 року суми на відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Так, для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовну практику Верховного Суду, викладену у постанові від 30 червня 2021 року у справі №180/505/20-ц є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаній справі та справі №235/2584/24 є відмінним. Так, у справі №180/505/20 склалися правовідносини щодо оскарження дій державного виконавця при виконанні рішення суду, яким стягнуто моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, без утримання податку з доходу фізичних осіб, тоді як предметом даного спору є відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК Українизі змінами, внесеними згідно ізЗаконом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. За таких обставин, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо визначення розміру моральної шкоди із урахування податку.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки частиною 4статті 263 ЦПК Українивизначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothersv. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorouv. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 червня 2024 року в частині солідарного стягнення з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» та ДП «ВК «Краснолиманська» моральної шкоди на користь ОСОБА_1 та ухвалення нового судового рішення про стягнення з ПрАТ «ШУ «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 52200 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, та про стягнення з ДП «ВК «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 37800 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Відповідно ч. 13ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідност. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 702,50 гривень, з ДП «ВК «Краснолиманська» підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 508,70 гривень пропорційно задоволених позовних вимог.

Оскільки по суті позовних вимог ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції залишається без змін, підстави для відшкодування витрат відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» задовольнити частково.

РішенняКрасноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 червня 2024 року в частині солідарного стягнення з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» та Державного підприємства «ВК «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди та стягнення судового збору скасувати.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 52 200 гривень без утримання податку з доході фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 37 800 гривень без утримання податку з доході фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь держави судовий збір в сумі 702,50 гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь держави судовий збір в сумі 508,70 гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 25 листопада 2024 року.

Головуючий О.І. Корчиста