Постанова

від 25.11.2024 по справі 522/4528/23-е

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5016/24

Справа № 522/4528/23-Е

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Святогеоргіївський» про стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

У березні2023року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Святогеоргіївський» та просила стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та видачі копії наказу про звільнення, що станом на 07 березня 2023 року в розмірі 10 227,15 грн., посилаючись на те, що 04 січня 2023 року вона звільнена з посади прибиральниці ОСББ «Святогеоргіївський» за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, наказом № 4-к/тр від 31 грудня 2022 року, 04 січня 2023 року їй виплачено 4042,50 грн. в якості розрахунку при звільненні, що не включає в себе заробітну плату за період січня 2023 року. Ні трудова книжка, ні копія наказу про звільнення, ні письмове повідомлення про нараховані суми при звільненні у цей день Позивачці вручені не були. Трудову книжку разом з повідомленням про складові розрахунку при звільненні ОСОБА_1 отримала лише 27 лютого 2023 року, а копію наказу про звільнення № 4-к/тр від 31 грудня 2022 року не отримала взагалі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Святогеоргіївський» про стягнення заробітної плати задоволено частково.

Стягнуто з об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Святогеоргіївський» (Код ЄДРПОУ 38296468, 65063, Одеська обл., м. Одеса, вул. Зоопаркова, 8-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) частину розрахунку при звільненні в розмірі 681 (шістсот вісімдесят одна) гривня 81 копійка.

Стягнуто з об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Святогеоргіївський» (Код ЄДРПОУ 38296468, 65063, Одеська обл., м. Одеса, вул. Зоопаркова, 8-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 8 636 (вісім тисяч шістсот тридцять шість) гривень 26 копійок.

Стягнуто з об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Святогеоргіївський» (Код ЄДРПОУ 38296468, 65063, Одеська обл., м. Одеса, вул. Зоопаркова, 8-А) на користь держави судовий збір у сумі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2024 року змінити в частині розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнутого з ОСББ «Святогеоргіївський» на користь ОСОБА_1 , збільшивши його з 8 636,26 грн. до 71 817,32 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції через неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права прийнято протиправне, необґрунтоване рішення у справі, яке підлягає зміні з огляду на наступне. Так, ї у день звільнення (04 січня 2023 року) позивачці не були вручені трудова книжка, копія наказу про звільнення, повідомлення про нараховані та належні до виплати суми у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади прибиральниці ОСББ «Святогеоргіївський», вимога щодо надсилання яких національним поштовим оператором була надіслана позивачкою 19 січня 2023 року та отримана відповідачем 03 лютого 2023 року. 27 лютого 2023 року позивачка отримала поштове відправлення за трек-номером 6505811058684, в якому крім іншого нею отриманий бланк наказу про звільнення від 04 січня 2023 року № 4-к/тр, а не копія наказу про її звільнення з займаної посади від 31 грудня 2022 року № 4-к/тр, який вказаний у трудовій книжці в якості підстави звільнення. У зв`язку з тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав встановленим факт отримання ОСОБА_1 27 лютого 2023 року копії наказу про її звільнення від 31 грудня 2022 року № 4-к/тр ним помилково розрахований розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі копії наказу про звільнення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі копії наказу про звільнення.

Від ОСББ «Святогеоргіївський» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення заробітної плати, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Частково задовольняючи вимоги позивача та стягуючи з ОСББ «Святогеоргіївський» на користь ОСОБА_1 частину розрахунку при звільненні в розмірі 681,81 грн. та середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 8 636,26 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачу несвоєчасно вручено трудову книжку та копію наказу про звільнення з вини відповідача, у зв`язку з чим вирішив питання про застосування норми ст. 235 КЗпП України та розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки видачі копії наказу про звільнення, врахувавши обставини, за яких було встановлено наявність порушення, та істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 09 червня 2022 року по 04 січня 2023 року працювала на посаді прибиральниці ОСББ «Святогеоргіївський».

Наприкінці 2022 року сторони дійшли згоди про доцільність припинення трудових відносин між ними та звільнення ОСОБА_1 з займаної посади з 04 січня 2023 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Факт наявності взаємної згоди ОСОБА_1 та ОСББ «Святогеоргіївський» на припинення трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України сторонами не заперечується.

Наказом № 4-к/тр від 31 грудня 2022 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 04 січня 2023 року згідно ч. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці позивача.

04 січня 2023 року ОСОБА_1 в якості розрахунку при звільненні отримала 4 042,50 грн., до яких увійшли 1 811,25 грн. частина заробітної плати за грудень 2022 року, та 2 771,74 грн. (з вирахуванням податків 2 231,25 грн.) компенсація за невикористану відпустку.

19 січня 2023 року позивач направила відповідачу вимогу надіслати їй на вказану поштову адресу трудову книжку, копію наказу про звільнення, повідомлення про суму та складові її розрахунку при звільнені.

На адресу позивача направлено поштове відправлення за трек-номером 6505811058684, що отримано ОСОБА_1 27 лютого 2023 року, вміст якого, згідно опису вкладення складався з:

1. Трудова книжка - 80 стр.;

2. Вкладка в трудову книжку - 63 стр.;

3. Наказ про звільнення 1 од. № 4-к/тр;

4. Наказ про невикористану відпустку № 1 від 04.01.2023 року;

5. Журнал-ордер і відомість по дох. 651;

6. Журнал-ордер і відомість по дох. 6852.

Згідно журналу-ордеру і відомості по рахунку № 661 розрахунків за заробітною платою ОСОБА_1 , у січні 2023 року їй було нараховано 2771,74 грн. в якості компенсації за невикористані дні відпустки.

Суму, яка надійшла на банківську карту позивача 04 січня 2023 року (4042,50 грн.), складає 1 811,25 грн. частина заробітної плати за грудень 2022 року, та 2 771,74 грн. (з вирахуванням податків 2231,25 грн.) компенсація за невикористану відпустку.

Заробітна плата ОСОБА_1 за період 02 січня 2023 року 04 січня 2023 року відповідачем не нараховувалася та не виплачувалася.

Колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами для припинення трудового договору є, зокрема: угода сторін, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі" № 1217-IX від 05 лютого 2021 року, що набрав чинності 10 червня 2021 року, статтю 48 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції, відповідно до якої, зокрема облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Після 10 червня 2021 року трудова діяльність працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а тому подання трудової книжки при влаштуванні на роботу законом не визначено як обов`язкове.

Відтак, у зв`язку з ухваленням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі" № 1217-ІХ від 05 лютого 2021 року, що набрав чинності 10 червня 2021 року", діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством були скасовані правові підстави для застосування матеріальної відповідальності роботодавця при затримці видачі трудової книжки.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним.

Згідно з пунктом 4.2 Інструкції якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Оскільки при прийнятті на роботу ОСОБА_1 була надана роботодавцю трудова книжка, яка весь час протягом існування трудових відносин зберігалася в ОСББ «Святогеоргіївський», тому у відповідача був обов`язок повернути цю трудову книжку позивачці у день звільнення.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У справі, що переглядається, судом встановлено, та не заперечується сторонами, що наказом № 4-к/тр від 31 грудня 2022 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 04 січня 2023 року, згідно ч. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Колегія суддів зазначає, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21) зроблено висновок про те, що реалізація передбаченого статтею 47 КЗпП України права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 у день звільнення не була присутня на роботі, однак була обізнана про дату та підставу свого звільнення та не оскаржувала їх. Крім того, станом на день звільнення роботодавець провів розрахунок із ОСОБА_1 шляхом зарахування коштів на картковий рахунок позивача.

Належних доказів того, що відповідач перешкоджав ОСОБА_1 в отриманні копії наказу про звільнення матеріали справи не містять. Крім того, 13.01.2023 року на поштову адресу позивача було направлено повідомлення про необхідність отримати або вказати спосіб отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення (т. 1 а/с 72-73).

19 січня 2023 року позивач направила відповідачу вимогу надіслати їй на вказану поштову адресу трудову книжку, копію наказу про звільнення, повідомлення про суму та складові її розрахунку при звільнені, що отримана ОСББ «Святогеоргіївський» 03 лютого 2023 року.

На адресу позивача направлено поштове відправлення за трек-номером 6505811058684, що отримано ОСОБА_1 27 лютого 2023 року. Згідно опису вкладення поштове відправлення містило: трудову книжку; вкладку в трудову книжку; наказ про звільнення; наказ про невикористану відпустку № 1 від 04.01.2023 року; журнал-ордер і відомість по дох. 651; журнал-ордер і відомість по дох. 6852.

Відповідно до частини четвертої статті 235 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Аналіз вищевказаного положення закону свідчить про те, що для його застосування необхідна наявність таких складових: затримка у видачі копії наказу про звільнення, вина роботодавця у цій затримці, вимушений прогул, викликаний затримкою видачі копії наказу про звільнення.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20 (провадження № 61-429св21) зазначено: "частиною 5 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню. Отже, для застосування цієї норми права необхідна наявність таких умов: затримка видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки".

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 712/12727/19.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20, оскільки у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

Копія наказу про звільнення та трудова книжка позивачу у день звільнення вручені не були, однак отримані ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 27 лютого 2023 року.

Посилання скаржника на неналежно оформлену копія наказу про звільнення № 4-к/тр від 31 грудня 2022 року не спростовує факт отримання такого наказу позивачем, ознайомленням з датою та підставами звільнення щонайменше з 27лютого 2023року (дата отримання поштового відправлення), а відтак і виконання ОСББ «Святогеоргіївський» з цього часу вимог статті 47 КЗпП України.

Крім того, вказані недоліки в оформлення копії наказу не вплинули на можливість захисту ОСОБА_1 своїх трудових прав у судовому порядку. Так, у встановленому законом порядку скаржник з позовом про визнання наказу про звільнення № 4-к/тр від 31 грудня 2022 року незаконним та поновлення на роботі до суду першої інстанції не зверталася.

Колегія суддів звертає увагу на те, що будучи обізнаною про своє звільнення та отримавши трудову книжку з відповідною відміткою про звільнення, відсутні належні та допустимі докази того, що позивач мала перешкоди у реалізації гарантованого Конституцією України права на працю та була позбавлена можливості подальшого працевлаштування.

Таким чином посилання позивача на підстави для стягнення "вимушеного прогулу" більше ніж за рік є безпідставними.

При цьому ураховуючи, що днем звільнення в такому разі вважається день отримання копія наказу про звільнення, позивач має право на виплату їй відповідачем середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, тобто з дня звільнення по дату фактичного отримання копії наказу про звільнення, а саме 27 лютого 2023 року, а не по день ухвалення судового рішення.

Відтак, позивач має право на відшкодування відповідачем середнього заробітку за час затримки у видачі копії наказу про звільнення, тобто фактично з 04 січня 2023 року по 27 лютого 2023 року.

Слід зазначити, що рішення суду про стягнення на користь позивача частини розрахунку при звільненні у розмірі 681 гривень 81 копійок та про стягнення середньої заробітної плати за затримку видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення за період з 04.01.2023 року по 27.02.2023 року у розмірі 8 636 гривень 26 копійок, відповідачем (роботодавцем) не оскаржується.

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці", середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених нормами КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до вимог ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та підлягає розрахунку у відповідності до вимог «Порядку обчислення середньої заробітної плати», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі Порядок).

З урахуванням зазначених норм, зокрема абзацу 3, 4 пункту 2 Порядку, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з п. 8 розділу ІV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Отже середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати, отриманої за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, на число цих відпрацьованих робочих днів.

Два останні календарні місяці, які передували звільненню ОСОБА_1 , листопад та грудень 2022 року.

Відповідно до відомостей по рахунку № НОМЕР_2 (розрахунків за заробітною платою) позивача, у листопаді та грудні 2022 року її заробітна плата складала по 5 000 грн.

Фактично відпрацьованих днів у листопаді та грудні 2022 року було по 22 робочих дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача для оплати часу вимушеного прогулу становить 227,27 грн, виходячи з (5000 грн / 22 дні).

Вимушений прогул за період з 04 січня 2023 року по 27 лютого 2023 року становить 38 робочі дні.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 8 636,26 грн, виходячи з (227,27 грн * 38 робочі дні).

Таким чином, з ОСББ «Святогеоргіївський» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 січня 2023 року по 27 лютого 2023 року в загальній сумі становить 8 636,26 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки видачі копію наказу про звільнення. При цьому суд правильно визначив період затримки та розмір середнього заробітку, який апеляційним судом перевірений та з яким колегія суддів погоджується.

Доводи апеляційної скарги про незгоду з періодом нарахування судом середнього заробітку за час затримки видачі копії наказу про звільнення з 04.01.2023 року до 27.02.2023 року, оскільки дана дата не визнається скаржником, як дата отримання нею належного наказу роботодавця про звільнення позивача та про необхідність у зв`язку з цим збільшення періоду нарахування середнього заробітку до 21.03.2024 року (дата ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення), фактично зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С ТА Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 п. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О.Погорєлова