Ухвала

від 22.11.2024 по справі 754/14588/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 754/14588/24

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

"22" листопада 2024 р. м.Київ

Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Коваленко І.В., перевіривши виконання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бажаємо Здоров`я» про усунення перешкод у безпечному використанні житла шляхом заборони використання генератора, -

в с т а н о в и в :

19.11.2024 року на підставі ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бажаємо Здоров`я» про усунення перешкод у безпечному використанні житла шляхом заборони використання генератора.

19.11.2024 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву передано в провадження судді Коваленко І.В.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд вважає, що вона підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до п. 4 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

Частина 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначає с пособи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до пред`явлених вимог, позивач ОСОБА_1 просить суд:

1. Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Бажаємо Здоров`я» використання генератора при здійсненні господарської діяльності в аптеці АДРЕСА_1 .

При цьому, у мотивувальній частині позовної заяви, позивач посилаючись на п.3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, вказує на такий спосіб захисту, як - припинення дії, яка порушує право.

Отже, з огляду на наведене, суддя звертає увагу позивача, що «заборонити» та «припинити» не є тотожними поняттями.

Крім того, пред`явлення позовних вимог обґрунтовується порушенням з боку відповідача прав позивача, яка власника квартири, розташованої у тому ж будинку, в якому відповідач здійснює свою господарську діяльність.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

На підтвердження права власності на квартиру АДРЕСА_2 позивач надає «Договор купли-продажи недвижимости» від 28.05.1999 року та реєстраційне посвідчення Київського міського БТІ про реєстрацію права власності на дану квартиру за ОСОБА_1 , із записом в реєстрову книгу за реєстрованим №1586.

Разом з тим, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до вимог статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Порядок ведення реєстру затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 р. № 599), визначає умови, підстави та процедуру надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) про зареєстровані речові права, обтяження речових прав та про осіб, що отримували інформацію з Державного реєстру прав (далі - користувачі інформації), права та обов`язки суб`єктів, що є учасниками зазначеної процедури.

Таким чином, аналіз зазначених положень нормативно-правових актів свідчить про те, що, звертаючись з вказаним позовом, на підтвердження свого права власності на квартиру позивач має надати Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Щодо клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору, яке обґрунтоване тим, що позивач є пенсіонером та отримує мінімальну пенсію, а тому на підставі положень ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» просив звільнити його від сплати судового збору. На підтвердження зазначених обставин надав довідку про доходи №7275922646722209 від 01.04.2024 року, складену уповноваженим працівником головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Дніпровський район).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 177 ЦПК до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Стаття 8 Закону України «Про судовий збір» визначає перелік підстав щодо розстрочення, відстрочення сплати судового збору, його зменшення та звільнення від сплати.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

При цьому, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір»).

Разом з тим, ч. 1 ст. 136 ЦПК України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати (ч. 3 ст. 136 ЦПК України).

При цьому, п. 29 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», роз`яснено, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» та ст. 82 ЦПК України (в ред. 2005 року) єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи. Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 10 ЦПК (в ред. 2005 року) повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Подана позивачем довідка про доходи №7275922646722209 від 01.04.2024 року, складена уповноваженим працівником головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Дніпровський район) не є повним та єдиним джерелом інформації про майновий стан особи, оскільки в даному випадку такими доказами у своїй сукупності можуть слугувати: відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору; банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, документи про заборгованість за комунальні послуги, документи про стягнення заборгованості з позивача в межах виконавчого провадження, відомості про відсутність рухомого чи нерухомого майна, від яких позивач може отримувати доходи, тощо.

Проте, таких відомостей позивач не надав, а тому клопотання про звільнення його від сплати судового збору задоволенню не підлягає.

Предметом позову є одна вимога немайнового характеру - заборона відповідачу вчиняти певні дії (використання генератора при здійсненні господарської діяльності).

Згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Станом на 2024 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028,00 грн., 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 1211,20 грн.

Додатково роз`яснюю, що при зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: UA478999980313141206000026005, код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Документи, що підтверджують оплату судового збору подаються до суду в оригіналах.

Недотримання обов`язкових вимог до змісту позову є перешкодою до відкриття провадження у справі.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позову не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, суд приходить до висновку, про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху та надати строк позивачу для усунення зазначених в ухвалі недоліків, оскільки позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону.

На підставі викладеного та керуючись статями 4, 175, 177, 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,-

п о с т а н о в и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бажаємо Здоров`я» про усунення перешкод у безпечному використанні житла шляхом заборони використання генератора, - залишити без руху.

Надати можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше ніж п`ять днів з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.

Попереджаю, що у разі невиконання вимог суду щодо усунення вказаних недоліків, Ваша заява буде вважатись неподаною та підлягає поверненню.

С у д д я: