Постанова

від 26.11.2024 по справі 572/3239/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2024 року

м. Рівне

Справа № 572/3239/23

Провадження № 22-ц/4815/993/24

Головуючий у Сарненському районному суді

Рівненської області: суддя Ведяніна Т.О.

Час, дата і місце ухвалення рішення суду

першої інстанції: 14 год. 55 хв.

05 червня 2024 року в м. Сарни

Сарненського району Рівненської області

Дата складення повного тексту: не зазначено

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.

cекретар судового засідання: ОСОБА_1

учасники справи:

позивач: ОСОБА_2 ;

відповідач1: ОСОБА_3 ;

відповідач2: Сарненська міська рада Рівненської області;

за участі: позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 05 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Сарненської міської ради Рівненської області про визнання заповіту недійсним,

в с т а н о в и в :

У серпні 2023 року в суд звернулася ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 , Сарненської міської ради Рівненської області про визнання недійсним заповіту, який посвідчений 13 грудня 2000 року уповноваженою особою Кричильської сільської ради Сарненського району Рівненської області, і вчинений від імені ОСОБА_4 , оскільки волевиявлення заповідача не було вільним та цей заповіт нею не підписувався.

Мотивуючи свої вимоги, позивач покликалася на те, що вона успадкувала за законом дві земельні ділянки площею 0,6767 га з кадастровим номером 5625483400:08:001:0145 та площею 1,3253 га з кадастровим номером 5625483400:02:002:0171 після смерті матері - ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак 29 листопада 2021 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 дізналась, що 13 грудня 2000 року ОСОБА_4 нібито посвідчила у Кричильській сільській раді Сарненського району Рівненської області заповіт, яким усе своє майно, де б воно не знаходилось, і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що матиме право, вона заповіла своєму онуку ОСОБА_3 . На переконання позивача, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі. Так, Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №3306\5 від 11 листопада 2011 року, визначено, що заповіт має бути складений в письмовій формі, із зазначенням місця і часу його складання, дати та місця народження заповідача та має бути підписаний особисто заповідачем. Крім цього, посадова особа органів місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись в присутності не менше двох свідків. В разі наявності у заповідача фізичної вади, хвороби, заповіт може бути підписаний іншою особою. Між тим, ОСОБА_4 за життя не вміла писати та читати, отже, не могла ні підписати, ні прочитати заповіт. При цьому зі змісту заповіту видно, що відмітка про оголошення заповіту заповідачеві відсутня, свідки при посвідченні заповіту не залучались. Тому заповіт вважає недійсним, адже посвідчений всупереч вимогам законодавства.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 05 червня 2024 року ОСОБА_2 у задоволенні позову відмовлено.

Суд попередньої інстанції виходив із того, що заповідач не могла самостійно підписати та прочитати заповіт, посвідчений 13 грудня 2000 року уповноваженою особою Кричильської сільської ради Сарненського району Рівненської області, а тому він не відповідає вимогам ч.4 ст. 207 ЦК України. Однак суд зазначив про недоведеність позивачем того, що наявність оспорюваного заповіту порушує її законні права, а саме через відсутність доказів про те, що позивач є дочкою спадкодавця.

На рішення суду ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, до покликалась на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначалося про помилковість висновку суду попередньої інстанції з того приводу, що вона не є дочкою заповідача. На переконання заявника, за встановлення такої обставини їй слід було відмовити у відкритті провадження у справі, а не розглядати її по суті. При цьому, встановивши невідповідність заповіту вимогами ст. 207 ЦК України, суд фактично визнав законними неправомірні дії відповідача2 щодо посвідчення оспорюваного заповіту.

З наведених підстав просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким визнати оспорюваний заповіт недійсним.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористались, хоча їм про це роз`яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року.

Разом з тим ОСОБА_3 подав до апеляційного суду заяву, в якій просив не визнавати заповіт недійсним, оскільки його бабуся (заповідач) могла читати і ставити підписи в документах.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у спарві і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Як убачається з матеріалів справи, 10 листопада 2023 року Сарненський районний суд Рівненської області своєю ухвалою відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Сарненської міської ради Рівненської області про визнання заповіту недійсним та призначив підготовче судове засідання у справі.

Пунктами 3-5 ч. 5 ст. 12 ЦПК України установлено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, вживає заходів для виконання сторонами їхніх обов`язків.

Відповідно до пунктів 1, 3, 6 ч. 1, 2 ст. 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження, зокрема, є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно з пунктами 5, 6, 7, 19 ч.2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, в т.ч., може: роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Проте суд попередньої інстанції наведених вимог закону не дотримався, розглянувши справу по суті та не надавши можливості позивачу усунути допущену при складенні позовної заяви незначну та формальну процесуально-правову прогалину, а саме зазначати та надати докази про те, що позивач є дочкою спадкодавця.

До апеляційної скарги ОСОБА_2 додано копії свідоцтв про народження та про укладення шлюбу, згідно з якими її матір`ю є ОСОБА_4 , а після укладення шлюбу позивачу присвоєно прізвище " ОСОБА_5 " замість " ОСОБА_6 ".

Отже, апеляційному суду підлягає перегляду справа з урахуванням цих обставин.

З заповіту, посвідченого 13 грудня 2000 року уповноваженою особою Кричильської сільської ради Сарненського району Рівненської області, видно, що ОСОБА_4 усе своє майно, де б воно не знаходилось, з чого б не складалось, взагалі усе те, що їй належатиме на день смерті, і на що матиме право, заповіла онуку - ОСОБА_3 .

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 24 лютого 2020 року стверджується, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Довге Сарненського району Рівненської області.

Між тим, колегія суддів дійшла висновку щодо помилковості тверджень суду попередньої інстанції про невідповідність оспорюваного заповіту вимогам ч.4 ст. 207 ЦК України з тих міркувань, що заповідач не могла самостійно підписати та прочитати заповіт, а тому за її дорученням текст правочину мала би підписати інша особа.

Судом встановлено, що вказані обставини доводяться письмовими поясненнями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підтвердили, що їх ОСОБА_4 , яка була відповідно мамою та тещею, була неписьменною, писати та читати не вміла, а тому підписом, який внесений до тексту оспорюваного заповіту, не могла нічого не засвідчувати.

Спірні правовідносини виникли з того приводу, що заповіт, складений від імені ОСОБА_4 , є недійсним в зв`язку із тим, що заповідач не вміла читати та писати, а тому не могла підписати цей односторонній правочин і ознайомитись з його змістом. При цьому в заповіті відсутнє посилання на те, що він був прочитаний спадкодавцю. Натомість відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №3306/5 від 11 листопада 2011 року (далі Порядок), якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись в присутності не менше двох свідків. В разі наявності у заповідача фізичної вади, хвороби, заповіт може бути підписаний іншою особою.

Проте ні позивач при обґрунтуванні способу захисту своїх прав та інтересів, ні суд попередньої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахували те, що при вирішенні спірних правовідносин правила Цивільного кодексу України та Порядку до застосування не підлягають, виходячи з такого.

Так, заповіт складено та зареєстровано в 2000 році, а тому при розв`язанні спору слід застосовувати норми Цивільного кодексу Української РСР та Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджену Наказом Міністерства юстиції України N 22/5 від 25 серпня 1994 року (далі Інструкція).

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тому при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Цивільного процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Частиною першою ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Так, оспорюваний заповіт складено 13 грудня 2000 року, тобто під час дії Цивільного кодексу Української РСР, а не Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Відповідно до ч.1 ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Відповідно до ст. 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Згідно з ч.1 ст. 543 ЦК УРСР якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених (стаття 542 цього Кодексу), заповіт може підписати інший громадянин. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

Як зазначено в підпункті 2 п.1 Інструкції, у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів (далі посадові особи виконавчих комітетів) вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема посвідчують заповіти.

Абзацом першим, четвертим пункту 13 Інструкції передбачено, що нотаріально посвідчувані заповіти, доручення, заяви та інші документи підписуються у присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальну дію.

Якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, посадова особа виконавчого комітету, крім того, зобов`язана прочитати йому текст документа і зробити про це на документі відмітку.

Відповідно до п. 18 Інструкції нотаріальне посвідчення заповітів та довіреностей, засвідчення вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою виконавчого комітету з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету Ради народних депутатів. Текст посвідчувального напису може бути надрукований на друкарській машинці або написаний чорнилом від руки ясно, чітко, без підчисток, вільні місця повинні бути прокреслені, дописки та інші виправлення - застережені. Для вчинення посвідчувальних написів можуть застосовуватися штампи з текстом відповідного напису.

Згідно із пунктом 27 Інструкції заповіти і довіреності, що посвідчуються в нотаріальному порядку, подаються посадовій особі виконавчого комітету не менш, ніж у двох примірниках, один з яких залишається у виконавчому комітеті Ради народних депутатів.

Апеляційним судом встановлено, що оспорюваний заповіт було посвідчено уповноваженою особою - секретарем Кричильської сільської ради Сарненського району Рівненської області, яка на цей час включена до складу Сарненської міської ради, в двох примірниках, він містить посилання на місце його складання, зазначено дату його складання, текст посвідчувального напису, гербову печатку, номер реєстрації в Книзі нотаріальних дій, а також відмітку про те, що його підписано власноручно ОСОБА_4 і їй роз`яснено зміст ст.ст. 534-535 ЦК УРСР.

Тобто заповіт складено з додержанням вимог ст. 541 ЦК УРСР і цей односторонній правочин не може бути визнаний недійсним через те, що не був складений в присутності двох свідків, оскільки відповідна Інструкції не вимагала такого.

При цьому відхиляються надані до позову задля доведення неписьменності заповідача письмові показання (заяви) свідків позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

В розумінні процесуального законодавства ці письмові заяви не є показаннями свідків, оскільки надані з порушенням порядку, встановленого процесуальним законом, а тому є недопустимим доказом.

Крім того, ці докази є й неналежними, оскільки факт неписьменності заповідача не може доводитись самими лише показаннями свідків заінтересованої сторони.

Встановлення такої обставини повинно здійснюватись у сукупності з іншими доказами, зокрема, які б підтверджували, що заповідач не змогла здобути та реалізувати відповідні уміння через істотні обставини, хворіла на відповідне захворювання, не могла написати заяви на отримання пенсії, комунальних послуг чи здійснити будь-які інші правочини тощо.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Частиною другою ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, хоча висновок суду про відмову в задоволенні позову і є правильним, однак оскаржуване рішення підлягає зміні у мотивувальній частині.

Підставою для зміни рішення суду першої інстанції відповідно до пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 05 червня 2024 року, виклавши її в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 26.11.2024

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

С.С. Шимків