Ухвала

від 21.11.2024 по справі 621/3906/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 621/3906/24 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Провадження №11-сс/818/1321/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2024 року м. Харків

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

- головуючого судді ОСОБА_2 ,

- суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

- секретаря ОСОБА_5 ,

- прокурора ОСОБА_6 ,

- представника власника майна ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Зміївського районного суду Харківської області від 21.10.2024,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цією ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання прокурора Зміївського відділу Чугуївської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_6 про арешт майна.

Накладено арешт на тимчасово вилучені під час огляду місця події 15 жовтня 2024 року - вміст борту транспортного засобу МАЗ моделі 6501С5-524-000, реєстраційний номер НОМЕР_1 зовні схожий на пісок, орієнтованим об`ємом 8 - 9 м3.

В іншій частині клопотання відмовлено.

Передано вищезазначене майно на зберігання до ВП №2 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області.

Забезпечення організації зберігання арештованого майна покладено на орган досудового розслідування - ВП №2 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

Як зазначено в ухвалі слідчого судді, 16.10.2024 прокурор Зміївського відділу Чугуївської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотаннями про арешт майна.

В обґрунтування клопотання зазначила, що у провадженні СВ ВП №2 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження за №12024221260000632 від 15.10.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240 КК України.

Задовольняючи частково клопотання про арешт майна, слідчий суддя послався на те, що майно, має значення для забезпечення кримінального провадження, оскільки необхідно встановити його належність до категорії корисних копалин, встановити власника, вартість, розмір завданої шкоди та інші обставини, що мають значення для кримінального провадження.

Відмовляючи в задоволенні іншої частини клопотання, слідчий суддя прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання в іншій частині, оскільки прокурором не доведено, що в застосуванні цього заходу є необхідність, і що потреби досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, як арешт транспортного засобу.

Не погодившись з ухвалою слідчого судді, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Зміївського районного суду Харківської області від 21.10.2024та постановити нову, якою повністю задовольнити клопотання.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам КПК України, а прокурором повною мірою обґрунтовано необхідність накладення арешту на майно.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу, думку представника власника майна який заперечував проти її задоволення, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів судового провадження вбачається, що проводиться досудове слідство по кримінальному провадженні №12024221260000632 від 15.10.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240 КК України.

Також з клопотання слідчого про арешт майна вбачається, що арештоване майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України і може мати доказове значення у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 98 КПК України матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом є речовими доказами по справі. Якщо документи містять зазначені вище ознаки, вони теж є речовими доказами.

Згідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Так, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Задовольнивши частково клопотання слідчий суддя прийшов до висновку, що слідчий довів достатність підстав вважати, що вилучене майно є речовим доказом, має доказове значення для забезпечення кримінального провадження та відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Також слідчий суддя зазначив про те, що прокурором не доведено необхідності в застосуванні цього заходу, і що потреби досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, як арешт транспортного засобу.

Як вбачається з матеріалів справи транспортний засіб належить на праві власності ОСОБА_8 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 ) та на підставі договору оренди №1/02 від 01.02.2024 переданий ПП «Торговий будинок «Азімут». (а.с. 11, 23-24)

02.09.2024 між ПП «Торговий будинок «Азімут» та ТОВ «Міст Інжінірінг» укладено договір перевезення вантажів в порядку якого перевізник взяв на себе зобов`язання по перевезенню вантажу транспортними засобами, в тому числі й самоскидом. (а.с. 25-27)

Як вбачається з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

В ч. 5 ст. 170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до вимог ст. 214, 223 КПК України після внесення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчий або прокурор розпочинають досудове розслідування, виконують слідчі (розшукові) дії спрямовані на отримання (збирання) доказів.

З матеріалів вбачається, що є достатні підстави вважати, що майно вказане в клопотанні відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Окрім того, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.

Згідно зі ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги ч.ч. 2, 4 ст. 173 КПК України та ст. 172 КПК України, зміст ухвали слідчого судді в цілому відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України.

Мотиви прийнятого рішення слідчим суддею викладені в мотивувальній частині ухвали, з чим погоджується і апеляційний суд.

Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар .

Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою та належним чином мотивованою і підстав для її скасування, за доводами апеляційної скарги прокурора, не вбачає.

Керуючись ст. 392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Зміївського районного суду Харківської області від 21.10.2024 щодо накладення арешту на майно по кримінальному провадженню №12024221260000632 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді