Постанова

від 25.11.2024 по справі 442/2344/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/2344/24 Головуючий у 1 інстанції: Кучаковський Ю.С.

Провадження № 22-ц/811/2435/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цьони С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 червня 2024 року, -

ВСТАНОВИВ:

у березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 07 вересня 2007 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №2411-001/07Ф, за умовами якого ОСОБА_2 надано кредит в розмірі 150000 грн. за відсотковою ставкою 14.99 % річних строком до 07 вересня 2017 року. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 2411-001/07Ф, за умовами якого ОСОБА_1 поручається перед банком за виконання ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором № 2411-001/07Ф від 07 вересня 2007 року в розмірі 172275.15 грн. На виконання вищезазначеного рішення суду 28 квітня 2014 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області видано виконавчий лист №442/2470/13-ц. Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 грудня 2019 року замінено вибулого стягувача у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 442/2470/13-ц від 28 квітня 2019 року, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області з АКБ «Правекс-Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіастар». Стверджує, що набуло право вимоги до боржників за кредитним договором №2411-001/07Ф від 07 вересня 2007 року на підставі договору про відступлення права вимоги від 19 грудня 2019 року, укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіастар». Зазначає, що рішення Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2014 року не виконано, а боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вважає, що починаючи з 30 березня 2020 року строки позовної давності зупинені у зв`язку з введенням на території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, а в подальшому зупинення строків позовної давності спричинено введенням на території України воєнного стану. Вказує, що неустойка та інші платежі, передбачені договорами за прострочення їх виконання, нараховані включно з 24 лютого 2022 року підлягають списанню кредитодавцем. Звертає увагу, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат не є санкцією, передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування грошовими коштами. Наголошує, що за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2014 року у справі № 442/2470/13 за період з 30 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року на його користь підлягає стягненню 3 % річних в розмірі 25359.82 грн. та інфляційні втрати в розмірі 83539.66 грн., а всього 108899.48 грн.

З наведених підстав просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» 108899.48 грн. 3 % річних та інфляційних витрат за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2014 року у справі № 442/2470/13.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 червня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» за період з 30 березня 2017 року по 23 лютого 2024 року інфляційні витрати у розмірі 83540.28 грн. та 3 % річних у розмірі 25359.85 грн. за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2014 року у справі № 442/2470/13.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» 1514 грн. витрат по сплаті судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» 1514 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про витребування оригіналу договору про відступлення права вимоги № 20191219 від 19 грудня 2019 року з додатками до нього, оскільки наявність самого лише договору за відсутності додатка з повною інформацією щодо вимог, які перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», не свідчить про те, що саме права вимоги до неї та ОСОБА_2 передані Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест». Зазначає, що, встановивши, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» набуло право вимоги за кредитним договором №2411-001/07Ф та договором поруки № 2411-001/07Ф, суд першої інстанції в порушення норм процесуального права визнав встановленими факти, які не підтверджені належними та допустимими доказами. Вказує, що для набуття прав стягувача, особа, яка вважає себе правонаступником, зобов`язана довести, що вона набула прав стягувача у виконавчому провадженні, однак позивач не надав доказів на підтвердження цих обставин. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

11 листопада 2024 року представник ОСОБА_2 ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, долучивши до клопотання медичний висновок про тимчасову непрацездатність від 11 листопада 2024 року.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

З огляду на те, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення судового рішення, колегія суддів приходить до висновку про те, що клопотання представника ОСОБА_2 ОСОБА_4 не підлягає до задоволення.

В судове засідання не з`явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною 4ст.268ЦПК Українипередбачено,що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки текстпостанови складено25листопада 2024року,то незважаючина те,що судовезасідання призначенена 11листопада 2024року,датою ухваленняпостанови єсаме 25листопада 2024року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання відповідачами грошового зобов`язання за рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2014 року, у позивача виникло право на застосування передбачених ст. 625 ЦК України наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, а саме, стягнення за період з 30 березня 2017 року до 23 лютого 2024 року інфляційних втрат в розмірі 83540,28 грн. та 3% річних у розмірі 25359.85 грн.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зч.1ст.1049ЦК України Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 07 вересня 2007 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №2411-001/07Ф, за умовами якого позичальник отримав кредит на загальну суму 150 000 грн. строком до 07 вересня 2017 року із сплатою 14,99 % річних за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеним кредитним договором 07 вересня 2007 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки №2411-001/07Ф, за умовами якого поручитель зобов`язалася нести солідарну майнову відповідальність за виконання ОСОБА_2 взятих зобов`язань.

12 грудня 2012 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» надіслав вимогу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 платити заборгованість протягом 30 календарних днів, однак така залишилася без виконання.

02 квітня 2013 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

20 червня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Правекс-Банк», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2013 року позов Публічного акціонерного товариства КБ «Правекс-Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства КБ «Правекс-Банк» 211 308,04 гривень заборгованості за кредитним договором та 2113,10 гривень судових витрат.

В решті позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 - задоволено

Визнано припиненим договір поруки №2411-001/07Ф від 07 вересня 2007 року, укладений між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2014 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором №2411-001/07Ф від 07 вересня 2007 року в сумі 172275.15 грн. та 3169.65 грн. судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк», з участю третьої особи ОСОБА_2 про визнання припиненим договору поруки №2411-001/07Ф від 07 вересня 2007 року укладеного між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 відмовлено.

Встановлено, що на виконання вищезазначеного рішення суду 28 квітня 2014 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області видано виконавчі листи №442/2470/13-ц відносно боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Виконавчий лист №442/2470/13-ц, виданий 28 квітня 2014 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області відносно боржника ОСОБА_2 пред`явлено до виконання у Дрогобицький ВДВС ГТУЮ у Львівській області.

Виконавчий лист№442/2470/13-ц,виданий 28квітня 2014року Дрогобицькимміськрайонним судомЛьвівської областівідносно боржника ( ОСОБА_1 , перебував на виконанні у Дрогобицькому ВДВС ГТУЮ у Львівській області, однак в подальшому такий був повернутий стягувачу 29 грудня 2017 року.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансової компанії «Авістар» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено.

Замінено вибулого стягувача АКБ «Правекс-Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар», у виконавчому провадженні, що здійснюється з метою виконання виконавчого листа №442/2470/13-ц від 28.04.2014, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, відносно боржника ОСОБА_2 .

Замінено вибулого стягувача АКБ «Правекс-Банк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар», у виконавчому провадженні, що здійснюється з метою виконання виконавчого листа №442/2470/13-ц від 28.04.2014, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, відносно боржника (Сивохіп) ОСОБА_3 .

19 грудня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» укладено договір про відступлення права вимоги № 20191219, за умовами якого до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» за плату перейшло право вимоги до боржників та поручителів за кредитними договорами та договорами забезпечення, зазначеними в реєстрах.

Згідно з реєстром боржників , який є додатком № 1 до договору про відступлення прав вимоги № 20191219 від 19 грудня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» набуло право вимоги до боржників за кредитним договором№2411-001/07Ф від 07 вересня 2007 року та договором поруки№2411-001/07Ф від 07 вересня 2007 року.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 листопада 2021 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено.

Замінено стягувача ПАТ КБ «Правекс Банк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» у виконавчому провадженні, що здійснюється відносно ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області у справі №442/2470/13.

Замінено ПАТ КБ «Правекс Банк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» у виконавчому листі, виданому Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області у справі № 442/2470/13, відносно (Сивохіп) ОСОБА_3 .

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гефест» набуло статус кредитора за грошовим зобов`язанням позичальника, підтвердженим рішенням Апеляційного судуЛьвівської областівід 25квітня 2014року у справі № 442/2470/13, а виконавчий лист №442/2470/13-ц, виданий 28 квітня 2014 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області відносно боржника ОСОБА_2 пред`явлено до виконання у Дрогобицький ВДВС ГТУЮ у Львівській області.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази щодо виконання вищезазначеного рішення суду боржником ОСОБА_2 .

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16, до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).

Враховуючи те, що рішення Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2014 року не виконано, виданий на виконання цього рішення суду виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_2 пред`явлено до виконання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних витрат.

Згідно з наданим позивачем розрахунком сума 3 % річних за період прострочення з 30 березня 2017 року по 23 лютого 2023 року складає 25359.82 грн., а сума інфляційних витрат за цей період становить 83539.66 грн.

Відповідач ОСОБА_2 , всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів на спростування наданого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних витрат.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» за період з 30 березня 2017 року по 23 лютого 2024 року інфляційних втрат у розмірі 83539.66 грн. та 3 % річних у розмірі 25359.85 грн. за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2014 року у справі № 442/2470/13.

Крім того, 13 квітня 2023 року Товариство зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Гефест» звернулося до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа №422/2470/13-ц від 28 квітня 2014 року, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, відносно боржника ОСОБА_1 та поновлення строку на пред`явлення його до виконання.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 червня 2023 року визнано поважною причину пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа №422/2470/13-ц відносно ОСОБА_1 до виконання та поновлено його, видано Товариству з обмереженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» дублікат виконавчого листа №422/2470/13-ц від 28 квітня 2014 року, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області відносно ( ОСОБА_1 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 червня 2023 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою в задоволенні заяви Товариства з обмереженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачу дубліката виконавчого листа, з участю боржника ОСОБА_1 , відмовлено.

Отже,на часзвернення Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «Гефест» до суду з даним позовом рішення Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2014 року відносно боржника ОСОБА_1 на виконанні не знаходиться.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений Законом час, що порушило б принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:

1) натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

У постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15-ц та від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, вказано, що натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку

Подібний правовий висновок викладено і у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №757/44680/15-ц.

Враховуючи те, що банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту та на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2014 року у справі № 442/2470/13 стягнена заборгованість за кредитним договором, однак постановою Львівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у видачі дубліката виконавчого листа відносно боржника ОСОБА_1 та поновлення строку пред`явлення його до виконання відмовлено, тобто рішення суду відносно боржника ОСОБА_1 не може бути виконане, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 3 % річних та інфляційних витрат, оскільки основна вимога кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Частина 13 ст.141 ЦПК України передбачає,що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» в частині пред`явлених вимог до (Сивохіп) ОСОБА_3 щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, то на підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат та стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» 3028 грн. судового збору, сплаченого за подання позову, а з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» на користь ( ОСОБА_1 підлягає стягненню 4542.00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» звернулося із заявою про стягнення з відповідачів на його користь витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн., понесених в суді апеляційної інстанції у зв`язку з поданням апеляційної скарги, однак враховуючи те, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» пред`явлених до (Сивохіп) ОСОБА_3 , відсутні підстави для стягнення з неї на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» витрат на професійну правничу допомогу.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 червня 2024 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2014 року у справі № 442/2470/13 скасувати.

Ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання за рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2014 року у справі № 442/2470/13 відмовити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 червня 2024 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» 3028 грн. судового збору за подання позову.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» на користь ОСОБА_1 4542.00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена (у зв`язку із перебуванням у відпустці одного з членів колегії суддів) 25 листопада 2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк