Рішення

від 26.11.2024 по справі 947/17477/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/17477/24

Провадження № 2/947/4012/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2024 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.,

за участю секретаря Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

треті особи: Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі

Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

Приватне підприємство «УПТК»,

про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

30.05.2024 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про звільнення майна з-під арешту, в якій позивачка просить суд скасувати арешту з квартири АДРЕСА_1 з-під арешту накладеного державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, з посиланням на те, що позивачка є власником вказаної квартири, не була стороною виконавчого провадження в рамках якого накладено відповідне обтяження, яке порушує її права власника на належне їй на праві власності нерухоме майно.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 21.06.2024 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання з повідомленням сторін по справі.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 14.08.2024 року витребувано з Державної прикордонної служби України інформацію про останній перетин державного (митного) кордону України, з зазначенням дати, часу, кордонів, способу і напрямку таких перетинів, громадянкою України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

18.09.2024 року судом було ухвалено залучити до участі по справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватне підприємство «УПТК».

22.10.2024 року судом без видалення до нарадчої кімнати було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду справи по суті у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання призначене на 26.11.2024 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином.

В матеріалах справи наявна заява від позивача про розгляд справи за її відсутності.

Відповідачка та треті особи у відповідності до положень статті 128 ЦПК України вважаються належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, однак про причини неявки суд не повідомили, відзив на позовну заяву не надали.

Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень статті 223 ЦПК України, судом не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Приймаючи вищевикладене, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно дост.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши усі наявні в матеріалах справи докази по справі, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягаючим до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21 липня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 прийняла в дар вказану квартиру. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колмаковою Н.В., зареєстрований в реєстрі №2400.

18 серпня 2008 року вказаний договір дарування зареєстрований у КП «ОМБТІ та РОН».

18 травня 2010 року рішенням Київського районного суду м. Одеси був задоволений позов ОСОБА_3 , відповідно до якого договір дарування, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнаний недійсним.

13 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юхневич М.М., зареєстрований в реєстрі № 3099, а також нотаріусом була накладена заборона відчуження квартири АДРЕСА_1 .

25 січня 2011 року рішенням Апеляційного суду Одеської області скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 травня 2010 року, в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмолено.

В подальшому, рішенням Київського районного суду міста Одеси від 13.02.2012 року по справі №2-5184/11, яке набрало законної сили 24.02.2012 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано нікчемним договір довічного утримання від 13 жовтня 2010 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Повернуто ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Скасовано арешт квартири АДРЕСА_1 , який накладений ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 20 липня 2011 року. Скасовано заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка 13 жовтня 2010 року накладена нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юхневич М.М., зареєстрована в реєстрі № 3100.

Вище встановлені обставини судом також встановлені вказаним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 13.02.2012 року по справі №2-5184/11, яке набрало законної сили 24.02.2012 року.

Частинами 4,5 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

В силу положень статті 82 ЦПК України, вказані обставини встановлені рішенням Київського районного суду міста Одеси від 13.02.2012 року по справі №2-5184/11, яке набрало законної сили 24.02.2012 року, судом не ставляться під сумнів та додатковому доказуванню не підлягають.

Отже, ОСОБА_1 є належним власником квартири АДРЕСА_1 , а підстави набуття відповідачкою ОСОБА_2 прав на дане майно, визнані нікчемними.

Також судом встановлено, що 31.10.2013 року державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Шушулковим М.Д. зареєстровано обтяження у виді арешту на нерухоме майно, у тому числі на вказану квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про обтяження №3167014, яке накладено на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.10.2013 року, виданої Другим відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції по виконавчому провадженню №39584900 відносно боржника ОСОБА_2 . Вказані обставини підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №365774235 від 14.02.2024 року.

Отже, після ухвалення рішення Київського районного суду міста Одеси від 13.02.2012 року по справі №2-5184/11, яке набрало законної сили 24.02.2012 року, та яким повернуто у власність позивачки квартиру АДРЕСА_1 , на дане майно 31.10.2013 року зареєстровано обтяження у виді арешту нерухомого майна в інтересах ОСОБА_2 в межах виконавчого провадження №39584900, який чинний на теперішній час.

У відповідності до листа Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 07.03.2024 року за №1247/Б-1445-03/03.2-06, у другому Приморському ВДВС ОМУЮ перебувало виконавче провадження №39584900 з примусового виконання наказу №916/1004/13, виданого Господарським судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПП «УПТК» грошових коштів у розмірі 28903,05 грн., яке закінчено на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Підтверджено, що в рамках вказаного виконавчого провадження 25.10.2013 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Одночасно зазначено, що вказане виконавче провадження знищено за закінченням трирічного терміну зберігання.

Позивачка вважаючи відсутніми підстави для арешту на належне їй нерухоме майно, звернулась до суду з даним позовом.

Так, статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976р. №6 (в редакції від 30.06.1978р. №5) надані роз`яснення, що вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №5 від 03.06.2016р. «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз`яснив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) прийшла до висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першоїстатті 19 ЦПК Україниможуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Нормами частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та впорядку, встановленому законом.

Згідно з ст. 391 ЦК України, власник майна може вимагати скасування заборон в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року, справа № 1-10/2004, під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об`єктивний і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції та Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої, частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Одночасно судом враховується, що статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захистправ людиниі основоположнихсвобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В рішенніЄвропейського судуз прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власністю після закінчення відповідних розслідувань.

Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд також враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).

Приймаючи вищевикладене, надаючи оцінку усім наявним в матеріалах справи доказам, судом встановлено, що на належне позивачеві нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , було накладено арешт на підставі постанови державного виконавця від 25.10.2013 року в рамках виконавчого провадження №39584900, як на майно належне відповідачці ОСОБА_2 .

Разом з тим, приймаючи висновки рішення Київського районного суду міста Одеси від 13.02.2012 року по справі №2-5184/11, яке набрало законної сили 24.02.2012 року, вбачається, що станом на час винесення постанови державного виконавця від 25.10.2013 року в рамках виконавчого провадження №39584900,якою накладеноарешт нанерухоме майно-квартиру АДРЕСА_1 , вказане майно вже не належало відповідачці, а перебувало у власності позивача ОСОБА_1 .

Крім того, в даній справі, позивачка ОСОБА_1 ,, майно на яке накладено арешт, взагалі не є стороною виконавчого провадження №39584900 в рамках якого даний арешт накладено, а підстави набуття нею у власність цього майна не скасовані.

Також судом встановлено, що арешт майна позивача триває значний час, а саме більше 10 років, а виконавче провадження в рамках якого накладено спірний арешт, не є триваючим з підстав його завершення і знищення за закінченням терміну зберігання.

Судом встановлено, що через наявність арешту, який досі накладений на майно позивача, права останньої порушуються, внаслідок чого вона не має змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а тому права позивача підлягають судовому захисту у заявлений нею спосіб шляхом скасування арешту майна в межах позовних вимог.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий стороною на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів.

При вирішенні даного цивільно-правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори.

Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, нарішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, спірний арешт порушує право останньої на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

У відповідності до положень статті 141 ЦПК України, приймаючи задоволення позовних вимог, стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає у відшкодування понесених останньою витрат зі сплати судового збору 1211,20 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 263-265, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), треті особи: Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пастера, 58), Приватне підприємство «УПТК» (місцезнаходження: 65029, м. Одеса, вул. Князівська, 3, оф 802), про звільнення майна з-під арешту задовольнити.

Зняти арешт з нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.10.2013 року, виданої Другим відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції по виконавчому провадженню №39584900.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у відшкодування витрат зі сплати судового збору 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 26.11.2024 року.

Головуючий Л. В. Калініченко