Рішення

від 26.11.2024 по справі 120/2464/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 р. Справа № 120/2464/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач), який поданий його представником за довіреністю - ОСОБА_2 , до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 457929,80 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2017 №287 він був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Водночас, відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільнені, а відтак він був змушений захищати свої права в суді.

Позивач вказує, що на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 19.10.2020 у справі №120/3874/20-а, від 08.10.2020 у справі № 120/3879/20-а, від 26.01.2022 у справі № 120/13636/21-а, від 14.02.2023 у справі № 120/10074/22 відповідачем було виплачено належне йому грошове забезпечення в сумі 181353,86 грн., та останній фактичний розрахунок за цими рішеннями відбувся лише 29.01.2024.

Відтак, на переконання позивача, оскільки остаточний розрахунок військовою частиною НОМЕР_1 відбувся лише 29.01.2024, тому відповідачем недотримано вимог статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, з врахуванням нової редакції статті 117 КЗпП України, яка набула чинності з 19.07.2022, позивач ділить періоди виплати середнього заробітку з 24.12.2017 по 18.07.2022, в межах якого визначає суму в розмірі 435361,19 грн., та період з 19.07.2022 по 29.01.2024 обмежуючи його 6 місячним терміном в межах якого визначає середній заробіток в сумі 67356,88 грн. Таким чином, загалом позивач просив виплатити йому 457929,80 грн.

Ухвалою суду від 06.03.2024 позовну заяву у зв`язку з її невідповідністю вимогам ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

11.03.2024 до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли дві заяви. Так, в заяві за вх. № 14446 представник позивача надав письмові пояснення та уточнив позовні вимоги, а до заяви за вх. №14447 представником позивача долучені відповідні копії витребуваних доказів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки при звільнені у сумі 421766,88 грн.;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки при звільнені у сумі 421766,88 грн.

Ухвалою від 19.03.2024 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Окрім того цією ухвалою було витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.

01.04.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Як зазначає відповідач, особа звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідач вказує, що станом на момент звільнення позивача з військової служби, останній погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків. А застосування приписів трудового законодавства до військової служби не може відбуватися, позаяк ототожнювати військову службу і трудові відносини неможливо.

Крім того відповідач додатково звертає увагу суду, що на користь позивача вже були ухвалені судові рішення про стягнення з військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, це, зокрема, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.02.2023 у справі № 120/10073/22, згідно якого на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток в розмірі 44868,22 грн., та рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22.05.2023 у справі № 120/121/23, згідно якого на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток в розмірі 36162,92 грн.

Таким чином відповідач вказує, що оскільки за фактом одного звільнення позивача має відбуватися один загальний розрахунок і дата остаточного розрахунку має бути визначена одна, тому і середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку також повинен виплачуватися один раз.

За таких обставин відповідач вважає, що оскільки позивачу уже були виплачені відповідні компенсаційні виплати в порядку статті 117 КЗпП України за допущене порушення у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, тому підстав для застосування до військової частини повторної відповідальності - не має. За таких обставин відповідач в позові просить суд відмовити.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 287 від 23.12.2017 прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у зв`язку з закінченням строку контракту, з 24.12.2017 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Однак, як зазначає позивач, при виключені зі списків особового складу частини всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку він не отримав.

Наведені обставини змусили ОСОБА_3 здійснювати захист своїх прав у суді.

Так, судом встановлено, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19.10.2020 по справі № 120/3874/20-а відповідачем на його користь 30.03.2021 була виплачена грошова компенсація за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 2352,80 грн.

Також на виконання рішення на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2020 по справі № 120/3879/20-а відповідачем на його користь 15.02.2021 була виплачена індексація грошового забезпечення в розмірі 3508,53 грн.

На виконання іншого рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.01.2022 по справі № 120/13636/21-а відповідачем на його користь 08.11.2022 було проведено доплату індексації грошового забезпечення в розмірі 69525,36 грн.

Далі, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14.02.2023 по справі № 120/10074/22 відповідачем було проведено перерахунок його грошового забезпечення та 06.07.2023 здійснено виплату в розмірі 46847,76 грн., а 29.01.2024 проведено наступну виплату в сумі 59119,41 грн.

Таким чином в межах спірних відносин позивач вказує, що остаточний розрахунок із ним відповідач провів лише 29.01.2024.

А тому, враховуючи не виплату відповідачем середнього заробітку, як компенсацію за затримку розрахунку при звільнені за період з 24.12.2017 по 29.01.2024 згідно статті 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).

Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.

Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату виключення позивача зі списків особового складу військової частини) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" N 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Верховним Судом у постанові від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 викладено правовий висновок, згідно якого у спорах з подібними правовідносинами стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України (тобто до 19.07.2022) і після цього.

Тобто період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом N 2352-IX) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом N 2352-IX, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

Проте період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Разом із тим у наступній постанові від 20.06.2024 № 120/10686/22 Верховний Суд звернув увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України N 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням "але не більше як за шість місяців". Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Тобто, Верховним Судом у цій справі зроблено висновок про застосування до правовідносин, які виникли після 19.07.2022 сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

Так, суд враховує, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19).

При цьому зі змістом статті 117 КЗпП України (як в первинній редакції так і в редакції діючій до 19.07.2022) така відповідальність роботодавця, тобто його винні дії тривають до моменту остаточного розрахунку зі звільненим працівником. В той же час положення даної правової норми не передбачають можливості притягнення роботодавця до повторної відповідальності за один і той же факт порушення ним вимог ст. 116 КЗпП України. Ба більше, ухваливши відповідні зміни до сттаті 117 КЗпП України законодавець тим самим в цілому обмежив міру відповідальності роботодавця шестимісячним строком виплати працівнику середнього заробітку без прив`язки як до заборгованих (несвоєчасно виплачених) сум так і часу проведення таких виплат.

Як слідує зі змісту даного позову, позивач в межах цієї справи оскаржує бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2017 по 29.01.2024, ділячи його на два періоди. При цьому як на підставу несвоєчасного проведеного з ним розрахунку позивач посилається на обставини виконання відповідачем 4 судових рішень, прийнятих на його користь: від 19.10.2020 у справі №120/3874/20-а, від 08.10.2020 у справі № 120/3879/20-а, від 26.01.2022 у справі № 120/13636/21-а, від 14.02.2023 у справі № 120/10074/22, згідно яких загальна сума невиплачених при звільненні коштів становила 181353,86 грн.

Разом із тим судом встановлено, що ОСОБА_1 вже неодноразово використовував своє право на отримання від відповідача компенсації за несвоєчасно проведений розрахунок при звільненні згідно ст. 117 КЗпП України. Зокрема, згідно наявних матеріалів справи, а також інформації, яка міститься в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)", судом з`ясовано що позивач раніше вже двічі звертався до суду до військової частини НОМЕР_1 із вимогами щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з посиланням на проведення відповідачем відповідних грошових виплат в його користь на виконання зазначених вище судових рішень.

Так, судом з`ясовано, що в межах розглянутої Вінницьким окружним адміністративним судом справи №120/121/23 позивачем заявлялися вимоги про відшкодування з відповідача середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 24.12.2017 по 24.12.2022. На виконання рішення суду по справі №120/121/23 позивачу присуджено середній заробіток за затримку у проведені остаточного розрахунку при звільненні в сумі 36162,92 грн.

А в межах розглянутої судом іншої справи № 120/10073/22 позивачем заявлялися вимоги про відшкодування з відповідача середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 24.12.2017 по 07.11.2022. При цьому вимоги у цій справі якраз і обґрунтовувались обставинами виконання відповідачем ухвалених на користь позивача судових рішень від 08.10.2020 по справі № 120/3879/20-а, від 19.10.2020 у справі № 120/3874/20-а, від 26.01.2022 у справі № 120/13636/21, про що власне наводиться і обґрунтування в даному адміністративному позові.

Згідно постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 по справі № 120/10073/22 позивачу присуджено середній заробіток за затримку у проведені остаточного розрахунку при звільненні в сумі 44788,27 грн.

Отже, за наслідками виконання відповідачем ухвалених на користь позивача судових рішень від 08.10.2020 по справі № 120/3879/20-а, від 19.10.2020 у справі № 120/3874/20-а, від 26.01.2022 у справі № 120/13636/21 військова частина уже була притягнута до відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП України та на неї було покладено обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за час затримки в проведені остаточного розрахунку при звільненні в загальній сумі 80951,19 грн. (36162,92 грн. + 44788,27 грн.).

Із цього слідує, що відповідачем наразі не виплачено на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання лише останнього судового рішення, ухваленого на користь позивача рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14.02.2023 року по справі № 120/10074/22.

Як зазначає сам позивач, остаточний розрахунок за даним судовим рішенням відповідач провів 29.01.2024, виплативши відповідні суми грошового забезпечення в розмірі 59119,41 грн., в підтвердження чого надано виписку з банківського рахунку позивача.

Тобто, період який фактично має охоплюватися предметом даного позову та пов`язаний із виконанням відповідачем судового рішення у справі №120/10074/22, становить з 24.12.2017 по 29.01.2024. При цьому, враховуючи згадані вище правові висновки Верховного Суду, такий період варто поділити на дві частини: з 24.12.2017 до 19.07.2022 та з 19.07.2022 по 29.01.2024 (при цьому цей період має бути обмеженим шестимісячним строком).

Щодо періоду з 24.12.2017 до 19.07.2022 то суд вкотре зазначає, що в межах вказаного періоду право позивача та отримання відповідної компенсації, передбаченої статтею 117 КЗпП України, реалізовувалося ним в межах інших судових спорів у справах № 120/10073/22 та № 120/121/23, за результатами розгляду яких на користь позивача був присуджений середній заробіток в загальній сумі 80951,19 грн.

В цьому випадку суд враховує, що мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі N 821/1083/17 та надалі застосовані Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 у справі N 360/3574/19.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, в цьому контексті суд звертає увагу, що причиною затримки належних позивачу виплат грошового забезпечення згідно судових рішень є їх спірний характер, який обумовлювався існуючими судовими спорами. Відповідно, такі виплати були проведені відповідачем після набранням судовими рішеннями законної сили, з чого власне і виник значний період затримки розрахунку. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, оскільки пов`язана з порядком та процедурою виконання судових рішень.

Крім того, аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Тобто період затримки проведення відповідачем остаточних розрахунків пов`язаний в тому числі і з поведінкою позивача та очікуванням вирішення судового спору.

В даному випадку сам факт того, що позивач перед цим уже двічі звертався до суду з позовами до відповідача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не чекаючи саме остаточної дати такого розрахунку, про що йде мова у самій статті 117 КЗпП України, може свідчити про бажання останнього отримати якнайбільший зиск для від ситуації, що склалася, що не відповідає засадам добросовісності.

Отже, з огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд доходить висновку, що оскільки позивач вже отримав відповідну компенсації згідно ст. 117 КЗпП України від відповідача в сумі 80951,19 грн. за несвоєчасно проведений розрахунок при звільненні, що охоплювався в тому числі періодом часу з 24.12.2017 до 19.07.2022 (згідно його позовних вимог у попередніх двох справах №120/10073/22 та № 120/121/23), тому є підстави стверджувати про недоцільність покладення на відповідача втретє відповідальності у виді відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2017 до 19.07.2022, тобто до внесення відповідних змін в статтю 117 КЗпП України.

Таким чином в цій частині в позові суд відмовляє.

Щодо періоду з 19.07.2022 по 29.01.2024, то виходячи з нової редакції статті 117 КЗпП України, такий період має бути обмежений шестимісячним строком, тобто охоплюватись періодом з 19.07.2022 по 19.01.2023, що складає 184 дні.

Виходячи з того, що середньоденний заробіток позивача згідно наданої відповідачем довідки-розрахунку за два останні місяці перед звільненням становить 268,51 грн. (ця ж сума відображена і в постанові Сьомого ААС від 25.05.2023 у згаданій вище справі №120/10073/22), то розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 має становити 49405,84 грн. (268,51грн. х 184 кал. днів).

Суд вважає, що в цьому випадку відсутні підстави застосовувати підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023, позаяк сума відповідної компенсації, на переконання суду, є розумною по відношенню до суми невиплачених спірних коштів, поведінкою позивача та фактами понесення відповідачем відповідальності згідно ст. 117 КЗпП України за попередніми судовими рішеннями у справах № 120/10073/22 та № 120/121/23.

Таким чином, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд виходячи із обставин цієї справи доходить висновку, що розмір відшкодування в даному конкретному випадку за період з 19.07.2022 по 29.01.2024 має бути обмежений шестимісячним строком, тобто охоплюватись періодом з 19.07.2022 по 19.01.2023 та становити 49405,84 грн.

Відповідно, в цій частині позов належить задовольнити частково.

Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у визначений судом спосіб.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72 - 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 29.01.2024.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 29.01.2024, який обмежений шестимісячним строком, тобто з 19.07.2022 по 19.01.2023, в загальній сумі 49405,84 грн. (сорок дев`ять тисяч чотириста п`ять гривень 84 копійки).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 26.11.24.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).

СуддяСлободонюк Михайло Васильович