Ухвала

від 25.11.2024 по справі 160/30573/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

25 листопада 2024 року Справа 160/30573/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучугурна Н.В. (м. Дніпро, вул. Академіка Чекмарьова, 5), перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15.11.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат ОСОБА_1 з 24.02.2022 року по 31.12.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 30.07.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат ОСОБА_1 з 01.01.2023 року по 30.07.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/30573/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Перевіривши матеріали позовної заяви, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3 ст.122 КАС України).

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (суддівської винагороди).

Так, у п. 2.1. мотивувальної частини рішення від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи №280/6779/22, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин. Застосування такого підходу судом касаційної інстанції є сталим та послідовним.

В цій частині справи також слід врахувати вказані у пунктах 44-45 постанови Верховного Суду у справі №280/6779/22 висновки про подовження на підставі пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України строків, визначених статтею 233 цього Кодексу, на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, зі скасуванням карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відпали підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на викладене, суд зазначає, що з позовними вимогами щодо нарахування та виплати відповідачем додаткової винагороди за період з 19 липня 2022 року по 30 червня 2023 року позивач мав звернутись до суду до 01 жовтня 2023 року (протягом трьох місяців після відміни карантину, оскільки позивач не міг і не повинен був знати про те, що 30 червня 2023 року такий карантин буде відмінений, у зв`язку з чим, відпадуть безумовні підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України); за липень 2023 року - до 01.11.2023.

Поряд з цим, позовну заяву позивачем подано до суду 18.11.2024, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду в наведеній частині позовних вимог.

Із заявою про поновлення пропущеного строку для подачі цієї позовної заяви позивач до суду не звертався.

За таких обставин, позивачу необхідно надати суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами на підтвердження поважності причин його пропуску в наведеній вище частині позовних вимог або надати докази звернення до суду в межах строків, про які зазначено в цій ухвалі.

Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим статтями 160, 161 КАС України, тому згідно з частиною 1 ст. 169 цього Кодексу, вона підлягає залишенню без руху, з наданням позивачу строку на усунення зазначених недоліків.

Поряд з цим, суд зазначає, що не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати за період до 19.07.2022.

Керуючись статтями 121-123, 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, які стосуються нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі за період з 19.07.2022 по 31.07.2023.

Установити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в описовій частині ухвали, з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно направити на адресу позивача.

Роз`яснити позивачу, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.293 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Ухвала про залишення позовної заяви без руху в самостійному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя Н.В. Кучугурна