Рішення

від 26.11.2024 по справі 240/7887/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/7887/24

категорія 111031101

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,

установив:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Житомирській області) від 23 березня 2023 року №0011124-2498-0624 та від 28 серпня 2023 року №0387677-2409-0624-UA05020190000015755.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення рішення є протиправними та такими, що підлягає скасуванню, оскільки, належні йому нежитлові приміщення мають сільськогосподарське призначення; в оренду, лізинг чи на будь-яких інших підставах вказані приміщення нікому не передано; у приватній власності має земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», які використовуються для вирощування сільськогосподарських культур (городини) та вигодовування худоби, з метою утримання власної сім`ї, вирощену продукцію та сільськогосподарський інвентар зберігає у вказаних приміщеннях, та реалізовує разом з дружиною на ринку, тому, має статус сільськогосподарського виробника. Наведене, на переконання позивача, обумовлює застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та звільнення від оподаткування зазначених приміщень. Також зауважує, що податкове повідомлення рішення від 28 серпня 2023 року, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2020 рік, прийняте поза межами строку, визначеного приписами податкового законодавства.

Ухвалою суду від 25 квітня 2024 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду, позов прийнято до провадження та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов.

29 травня 2024 року відповідач подав до суду заяву про заміну сторони на правонаступника.

Ухвалою суду від 30 травня 2024 року замінено відповідача у справі №240/7887/24 Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області (код ЄДРПОУ 43142501) на його правонаступника Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області, як відокремлений підрозділ (10003, м. Житомир, вул. Юрка Тютюнника,7, код ЄДРПОУ 44096781).

05 червня 2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що оскаржені рішення винесені у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки позивачем не надано доказів, що він безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю (виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) та є сільськогосподарським товаровиробником, а відтак відсутні підстави для застування приписів податкового законодавства якими визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

21 червня 2024 року до суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких зазначено, що грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2020 рік було визначено у податковому повідомленні рішення №0103058-2405-0624 від 20 квітня 2021 року. Проте, з огляду на те, що таке рішення було направлено на адресу, яка не відповідає податковій адресі позивача, таке вважається скасованим (відкликаним), та було оформлено нове від 28 серпня 2023 року, яке направлено за правильною податковою адресою.

Ухвалою суду від 24 червня 2024 року зобов`язано Великонизгірецьку сільську ради Бердичівського району Житомирської області надати суду протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання цієї ухвали довідку про те, чи є ОСОБА_1 членом особистого селянського господарства, продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та зупинено провадження у справі № 240/7887/24 до дати отримання судом витребуваних документів.

На виконання вимог ухвали суду Великонизгірецька сільська рада Бердичівського району Житомирської області подала витребувані судом докази.

Ухвалою суду від 25 липня 2024 року поновлено провадження у справі та запропоновано ОСОБА_1 протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання цієї ухвали, подати суду з доказами направленні іншій стороні у справі, додаткові пояснення.

20 серпня 2024 року ОСОБА_1 подав додаткові пояснення, до яких долучив довідку Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області №133 від 05 серпня 2024 року, в якій повідомлено про те, що він дійсно є членом селянського господарства.

Ураховуючи, що в матеріалах справи наявні дві протилежні за своїм змістом довідки, суд для повного та об`єктивного вирішення справи 22 серпня 2024 року постановив ухвалу про витребування у Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області довідку про те, з якого моменту ОСОБА_1 є членом особистого селянського господарства.

З огляду на надходження до суду витребуваної інформації, ухвалою від 30 вересня 2024 року поновлено провадження у справі та запропоновано ОСОБА_1 протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання цієї ухвали, подати суду з доказами направленні іншій стороні у справі, додаткові пояснення.

19 вересня 2024 року до суду надійшла довідка, видана Семенівською сільською радою про те, що у формі №1 «Облікова картка об`єкта погосподарського обліку» у розділі ІІ «Список осіб, які ведуть особисте селянське господарство» погосподарської книги Семенівської сільської ради (с. Великі Низгірці) з 05 серпня 2024 року є відомості про ведення ОСОБА_1 особистого селянського господарства, які внесені на підставі наданої уповноваженій особі сільської ради відповідної письмової заяви ОСОБА_1 та правовстановлюючих документів.

Ухвалою суду від 30 вересня 2024 року поновлено провадження у справі та запропоновано ОСОБА_1 протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання цієї ухвали, подати суду з доказами направленні іншій стороні у справі, додаткові пояснення.

02 жовтня 2024 року до суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких наголошено на тому, що позивач згідно наданої довідки веде особисте селянське господарство лише з 05 серпня 2024 року. Зауважує, що будь-яких доказів того, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю (виробництвом сільськогосподарської продукції) та є сільськогосподарським товаровиробником, окрім тверджень позивача, матеріали справи не містять.

03 жовтня 2024 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача та клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні.

Наведене обумовило постановлення 03 жовтня 2024 року ухвали про поновлення провадження у справі, відмову в задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначення справи до розгляду у судовому засіданні 08 жовтня 2024 року.

Ухвалою суду від 07 жовтня 2024 року задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 08 жовтня 2024 року представник позивача наполягала на відкладенні розгляду справи з огляду на відсутність відповіді на адвокатський запит щодо обліку земельних ділянок, які належать позивачу, як таких, на яких ведеться особисте селянське господарство з моменту їх придбання позивачем.

За результатами заслуховування позиції представника відповідача, судом оголошено перерву до 22 жовтня 2024 року.

16 жовтня 2024 року до суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких зазначає про відсутність у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника. Наголошує, що позивач помилково дійшов висновку про наявність у нього права на пільгу, передбачену підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки сам по собі факт наявності у нього будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника.

Також 22 жовтня 2024 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача. Зауважує, що у облікових картках погосподарського обліку міститься інформація про голову домогосподарства (первинного власника) та інформація про зміну власника домоволодіння на ОСОБА_1 з 25 червня 2019 року. Відсутність заборгованості зі сплати земельного податку та відсутність відомостей про використання землі не за цільовим призначенням вказують на використання позивачем земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур. Знову наголошує на порушенні контролюючим органом порядку визначення податкового зобов`язання за 2020 рік.

У судовому засіданні представник позивача наполягала на задоволенні позову, з підстав викладених у ньому та додаткових поясненнях. Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві та додаткових пояснення.

На підставі положень частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на надходження клопотання представників сторін, 22 жовтня 2024 року суд постановив ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження, яка внесена до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 05 листопада 2024 року запропоновано позивачу протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання цієї ухвали, подати суду з доказами направленні іншій стороні у справі, докази на підтвердження придбання витратних матеріалів для здійснення сільськогосподарського виробництва та повідомлено, що після спливу визначеного у цій ухвалі строку, суд розглядатиме справи за наявними у ній матеріалами.

08 листопада 2024 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача з долученими до них доказами на підтвердження придбання запасних частин до комбайна, насіння та добрив за період з 2019 2022 роки. Також позивач надав копію договору № 7/11/2022 від 07 листопада 2022 року та Акту прийому-передачі виконаних робіт від 13 листопада 2022 року, які підтверджують замовлення позивачем робіт з оранки ділянок, у зв`язку з отриманням у жовтні 2022 року травми та перебування на лікуванні.

15 листопада 2024 року до суду надійшли заперечення відповідача, в яких у черговий раз наголошено, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, тобто є саме сільськогосподарським товаровиробником, а тому правові підстави для застосування пільги, визначеної у підпункті «ж» підпункту 266.2.2 пункту 2662.2 статті 266 Податкового кодексу України відсутні.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за позивачем обліковуються такі об`єкти нерухомого майна: земельна ділянка за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6651 га, та дві земельні ділянки за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 0,3362 га та 0,4394 га.

Окрім того, за позивачем зареєстроване право приватної власності на комплекс загальною площею 1723,90 кв.м. Підстава виникнення права власності: договір купівлі продажу №3 від 09 квітня 2009 року.

Зі змісту зазначеного договору вбачається, що продавець СВК «Долина» продав, а покупець ОСОБА_1 купив майно: нежитлове приміщення (будинок комора) літера «А» загальною площею 765,5 кв.м.; нежитлове приміщення критого току, загальною площею 958,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Також згідно договору купівлі продажу сільськогосподарської техніки від 27 травня 2015 року позивачем придбаний комбайн Сlaas Dominator 118 SL Maxi, 1991 року випуску.

Відповідачем надано до суду докази, що ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа підприємець ГУ ДПС у Житомирській області, Бердичівська ДПІ з 27 квітня 2020 року по 26 травня 2020 року, а станом на 2023 рік перебуває у стані припинення, але не знятий з обліку.

ГУ ДПС у Житомирській області 20 квітня 2021 року сформувало податкове повідомлення рішення №0103058-2405-0624, яким визначено суму податкового зобов`язання 37317,41 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік та 23 березня 2023 року сформувало податкове повідомлення рішення №0011124-2498-0624, яким визначено суму податкового зобов`язання 56026,75 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік. Об`єктом оподаткування є комплекс площею 1723,90 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тим, що податкове повідомлення рішення №0103058-2405-0624 від 20 квітня 2021 року було направлено на адресу, яка не відповідає податковій адресі позивача, таке вважається скасованим (відкликаним), та 28 серпня 2023 року було оформлено нове податкове повідомлення рішення №0387677-2409-0624-UA05020190000015755, яке направлено за правильною податковою адресою.

Уважаючи податкові повідомлення рішення від 23 березня 2023 року №0011124-2498-0624 та від 28 серпня 2023 року №0387677-2409-0624-UA05020190000015755 протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства Податковий кодекс України (далі ПК України).

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Статтею 15 ПК України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з вказаним Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з вказаним Кодексом.

Згідно з статтею 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

За змістом пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За результатами аналізу підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України слід дійти висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель). Залежно від періоду (до і після 01 січня 2019 року) застосовувалася додаткова умова безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України №507 від 17 серпня 2000 року, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів.

Як установлено з матеріалів справи, позивач на праві власності володіє комплексом: нежитлове приміщення (будинок комора) літера «А» загальною площею 765,5 кв.м; нежитлове приміщення критого току, загальною площею 958,4 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Надаючи правову оцінку належності зазначених об`єктів нерухомості (будівлі та споруди) до такого, що призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, суд уважає на необхідне зазначити таке.

У контексті положень норми підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо функціонального використання об`єктів нерухомості, тобто для сільськогосподарського виробництва, не лише цільове призначення нежитлової будівлі згідно з правовстановлюючими документами, а й фактичне її використання як об`єкта сільськогосподарського призначення, є підставою для звільнення від оподаткування.

На підтвердження такого позивач надав Довідку Оратівської селищної ради від 22 листопада 2021 року №14-161, яка видана Сабарівським старостинським округом Вінницького району Вінницької області про те, що належні позивачу сільськогосподарські будівлі загальною площею 1723,9 м.кв, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , використовуються за призначенням. Довідкою названої селищної ради від 19 квітня 2024 року №57/08.00.21-10 підтверджено, що в належних позивачу приміщеннях зберігається сільськогосподарська продукція, вирощена у 2023 році.

Також суд зауважує, що відповідач під час розгляду справи не заперечував факт належності зазначеного об`єкту нерухомості до класу «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023.

Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку про дотримання у спірний період таких умов для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а саме: об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель); безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у розмірі дотримання позивачем такої умови для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, як власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, суд зауважує на таке.

Обґрунтовуючи своє право на застосування пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, позивач указує, що він є сільськогосподарським товаровиробником, займається сільськогосподарською діяльністю, має у власності землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, які використовуються ним для вирощування сільськогосподарських культур для власного споживання ним та членами його сім`ї, а також для реалізації на ринку.

Надаючи правову оцінку таким доводам позивача, суд зауважує на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас, у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника дано виключно для цілей глави 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV цього Кодексу «Спеціальні податкові режими», до якої віднесено четверту групу сільськогосподарські товаровиробники. Таким чином, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», що прямо визначено вказаним підпунктом.

Отже, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно».

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 2 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 року №1877-ІV (далі Закон України №1877-ІV) з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, під яким мається на увазі юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа підприємець, основною діяльністю якої є виробництво сільськогосподарської продукції та/або розведення, вирощування, вилов риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробка на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, а також здійснення операцій з її постачання, при чому в такій діяльності питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно (пункт 2.151).

У пункті 2.26 названої правової норми також міститься визначення виробників сільськогосподарської продукції сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, які здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Суд зауважує, що наведені визначення з`явилися у названому нормативно-правовому акті в результаті набрання чинності 27 лютого 2020 року Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 15 січня 2020 року №465-ІХ та 04 грудня 2020 року Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування Державного аграрного реєстру та удосконалення державної підтримки виробників сільськогосподарської продукції» від 05 листопада 2020 року №985-ІХ, а тому можуть бути враховані під час розгляду цієї справи.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про застосування визначень поняття сільськогосподарського товаровиробника у наведеному законодавчому акті для цілей визначення змісту статусу сільськогосподарського товаровиробника, оскільки наведене поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке має чітко обмежену сферу застосування. Тому, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Відтак сільськогосподарським товаровиробником може виступати як юридична, так і фізична особа.

Однак, лише сам по собі факт наявності у позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника.

Таким чином, вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, слід установити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права.

Як вже зазначалось вище, позивач стверджує, що займається сільськогосподарською діяльністю, має у власності землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, які використовуються ним для вирощування сільськогосподарських культур для власного споживання ним та членами його сім`ї, а також для реалізації на ринку.

Згідно із приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року №742-ІV особисте селянське господарство це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Тим часом, як убачається зі змісту закріплених у Законі України №1877-ІV визначень, поняття «виробник сільськогосподарської продукції» є більш ширшим ніж поняття «сільськогосподарський товаровиробник», оскільки першими можуть бути у тому числі домогосподарства, а другими тільки визначені суб`єкти господарювання, що здійснюють виробництво та постачання сільськогосподарської продукції, в той час як домогосподарства реалізують тільки надлишки виробленої продукції.

Суд уважає недоречними посилання відповідача на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 квітня 2023 року у справі №380/2434/20, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин, що виступали предметом розгляду у зазначеній справі, нормативно-правове регулювання спірного питання, а саме поняття «сільськогосподарського виробника» мало інше нормативно-правове регулювання, а такому така не релевантною для цієї справи.

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі №240/31232/23 між тими самими сторонами, як на таку, що має преюдеційне значення для розглядуваної справи. Суд зауважує, що у зазначеній справі підставою для відмови в задоволенні позову стало ненадання позивачем доказів того, що він безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю (виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) та є сільськогосподарським товаровиробником. У справі, що розглядається судом позивач надав докази, які на його переконання, підтверджують статус сільськогосподарського товаровиробника, а тому висновки у справі №240/31232/23 не є релевантними до розглядуваних правовідносин.

Також суд не приймає до уваги посилання позивача на висновки, викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, зокрема: у постановах від 17 лютого 2021 року у справі №820/3707/17, від 10 квітня 2020 року у справі №823/1751/17, від 24 квітня 2020 року у справа №540/2206/19, від 27 січня 2022 року у справі №820/4188/17. Як установив суд, у згаданих постановах суд касаційної інстанції спростував висновки про те, що сільськогосподарським товаровиробником, у розумінні норм ПК України, є виключно юридична особа та зазначив, що такі не відповідають нормам матеріального закону. Аналогічному правову позицію застосовано судом і під час розгляду цієї справи.

Разом з тим, згаданий позивачем висновок, викладений у рішеннях Верховного Суду, є нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки у справі, яка розглядається, фактичні обставини та правове регулювання є дещо відмінним, затим, що позивачем не доведено жодними доказами статус сільськогосподарського товаровиробника для застосування пільги у вигляді звільнення від оподаткування податком. Матеріалами справи не підтверджується, що позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, тобто є саме товаровиробником. Відтак, не встановлено підстав для застосування приписів податкового законодавства, якими визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Додатково суд зауважує, що позивач помилкового ототожнює поняття «виробника сільськогосподарської продукції» та «сільськогосподарського товаровиробника», що, як наслідок, обумовлює його висновок про належність до останніх домогосподарств, які, тим часом, як убачається з наведеного вище нормативно-правового регулювання, є саме виробниками сільськогосподарської продукції, однак не мають статусу сільськогосподарських товаровиробників.

Надаючи правову оцінку доводам позивача про те, що податкове повідомлення рішення №0387677-2409-0624-UA05020190000015755 від 28 серпня 2023 року прийняте поза межами визначеного податковим законодавством строку, суд зауважує на таке.

Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно приписів підпункту 266.10.2 статті 266 ПКК України невиконання контролюючим органом такого обов`язку звільняє платника податків лише від відповідальності за несвоєчасність сплати податкового зобов`язання, проте не звільняє від обов`язку сплати такого податку за наявності відповідних правових підстав.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 19 червня 2022 року у справі №826/15940/18 дійшла висновку, що пропуск податковим органом встановленого підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України строку надсилання податкового повідомлення рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року), не є тим порушенням, яке спростовує правомірність нарахування грошового зобов`язання податковим органом, та не може бути самостійною підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення рішення.

Недотримання контролюючим органом установлених строків надіслання податкового повідомлення рішення не є підставою для припинення податкового обов`язку платника податку з податку на нерухоме майно. Строк надсилання податкового повідомлення рішення, встановлений підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, не є строком, що зумовлює припинення податкового обов`язку або звільнення від його виконання.

Підсумовуючи зазначене, суд приходить до висновку, що правові підстави для застосування пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, для об`єкта нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, відсутні, оскільки позивачем не надано доказів того, що він є сільськогосподарським товаровиробником.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач довів, що діяв в межах повноважень та в спосіб, передбачений законом, а тому позов не підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

26.11.24