Рішення

від 26.11.2024 по справі 360/1261/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

26 листопада 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/1261/24

Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 21 жовтня 2024 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі перший відповідач, ТУ ДСА України в Луганській області), Державної судової адміністрації України (далі - другий відповідач, ДСА України) з такими вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків ОСОБА_1 суддівської винагороди з липня по вересень 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

2) зобов`язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків для виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з липня по вересень 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

3) визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з липня по вересень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;

4) зобов`язати ТУ ДСА України в Луганській області нарахувати та виплатити, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів, ОСОБА_1 суддівську винагороду з липня по вересень 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн, з урахуванням щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу.

В обґрунтування вимог зазначено, що Указом Президента України від 24 вересня 2016 року № 410/2016 позивача призначено на посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області строком на п`ять років.

Наказом в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2016 року № 87-ОС позивача зараховано до штату Рубіжанського міського суду Луганської області на посаду судді з окладом згідно зі штатним розписом з 05 жовтня 2016 року.

Наказом в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД позивачу встановлено доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу як такому, стаж роботи якого на посаді судді становить 10 років, з 24 вересня 2023 року.

З липня по вересень 2024 року перший відповідач нараховував позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року», в розмірі 2102 грн, тобто розмір окладу складає: 2102 грн х 30 = 63060,00 грн.

Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, перший відповідач повинен нарахувати позивачу суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року в розмірі 3028 грн (3028 грн х 30 = 90840 грн).

Позивач вважає, що внаслідок цього, розмір винагороди протягом періоду з 01 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року не відповідав розміру, установленому спеціальним Законом, у зв`язку із чим він не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди і вважає, що відповідачами порушено його право на належне матеріальне забезпечення.

Ухвалою від 24 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано відповідачам подати відзиви на позовну заяву; встановлено сторонам строк для обміну заявами по суті справи; витребувано від відповідачів докази, яких не вистачає для розгляду справи.

Від ТУ ДСА України в Луганській області 04 листопада 2024 року надійшов відзив, в якому перший відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.

ТУ ДСА України в Луганській області діє на підставі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) та Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області.

З посиланням на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII перший відповідач зазначив, що ТУ ДСА України в Луганській області здійснює функцію розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України.

Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду - одного календарного року.

Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в Україні установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня в розмірі 2102 гривні.

На момент виникнення спірних правовідносин зазначені законодавчі норми були чинними, неконституційними не визнавались, а тому були обов`язковими для застосування під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди.

Прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, не застосовувався як розрахункова величина для подальшого виділення коштів ДСА України територіальному управлінню для виплати суддівської винагороди позивачу в 2024 році.

Таким чином, ТУ ДСА України в Луганській області діє виключно в рамках чинного законодавства, має повноваження тільки у нарахуванні та виплаті коштів, які є у рамках бюджетного року, та не уповноважене приймати рішення щодо відповідності норм чинного законодавства Конституції України.

Також перший відповідач з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року № 260-рп/2008, від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, слідує, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Враховуючи вищевикладене, ТУ ДСА України в Луганській області не порушувало прав позивача. Дії відповідача ґрунтуються на законі і є цілком правомірними.

ДСА України правом подати відзив не скористалася.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Керуючись наведеними положеннями, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) Указом Президента України від 24 вересня 2016 року № 410/2016 призначений на посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області строком на п`ять років.

Наказом в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2016 року № 87-ОС позивача зараховано до штату Рубіжанського міського суду Луганської області на посаду судді з окладом згідно штатного розпису з 05 жовтня 2016 року.

Наказом в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД позивачу встановлено доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу як такому, стаж роботи якого на посаді судді становить 10 років 00 місяців 00 днів, з 24 вересня 2023 року.

Згідно із довідкою ТУ ДСА України в Луганській області від 04 листопада 2024 року № 791/24-Вих. про розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди з 01 січня 2024 року по 31 жовтня 2024 року судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 за спірний період позивачу нарахована і виплачена суддівська винагорода в такому розмірі: за липень 2024 року - 63060,00 грн, за серпень 2024 року - 63250,94 грн, за вересень 2024 року 63190,20 грн.

Також у довідці вказано, що нарахування та виплата суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2024 року по 31 жовтня 2024 року здійснювалися із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 20102,00 грн.

Дослідженням наявної в матеріалах справи копії штатного розпису Рубіжанського міського суду Луганської області на 2024 рік, затвердженого ТУ ДСА України в Луганській області, встановлено, що у 2024 році посадовий оклад судді становить 63060,00 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Згідно із статтею 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Статтею 7 Закону України від 9 листопада 2023 року № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460-IX) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

працездатних осіб - 3028 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Суд зауважує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом № 1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема, їх матеріального забезпечення встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону № 3460-IX введено такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

Водночас Закон № 3460-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Однак, означений Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, перший відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

З огляду на викладене суд вважає, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), на підставі положень статті 7 Закону № 3460-IX, є неправомірною.

Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2024 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 3028,00 грн.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами зазначений обов`язок не виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм абзацу п`ятого статті 7 Закону № 3460-IX.

Зважаючи, що виплата суддівської винагороди регулюється статтями 135 та 136 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд дійшов висновку про неправильне обчислення позивачу у спірному періоді суддівської винагороди.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно із пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З наведеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а ТУ ДСА України в Луганській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

В силу частин першої, другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі -Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України (через своє територіальне управління) затвердила у кошторисі Рубіжанського міського суду Луганської області на 2024 рік.

Судом встановлено, що сума коштів відповідно до кошторису Рубіжанського міського суду Луганської області на 2024 рік є недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 3028,00 грн.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Ruiz Toriya v. Spaine», рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вище викладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність бездіяльності та дій відповідачів, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту позовних вимог слідує, що вимога зобов`язального характеру, сформована до ТУ ДСА України в Луганській області, викладена позивачем із проханням про захист його порушеного права шляхом зобов`язання ТУ ДСА України в Луганській області нарахувати та виплатити, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів, ОСОБА_1 суддівську винагороду з липня по вересень 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн, з урахуванням щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу.

Водночас суд зазначає, що предмет розгляду даної справи стосується нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн, а не безпосередньо складових такої винагороди, зокрема, щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (дії відповідача(-ів) щодо її нарахування або не нарахування, зміни розміру, тощо), оскільки позивачем таких вимог не заявлено та відповідних обґрунтувань у позові не викладено.

Отже, з урахуванням того, що виплата позивачу доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу не є предметом спору у даній справі, суд дійшов висновку, що вказана позовна вимога підлягає частковому задоволенню з корегуванням обраного позивачем способу захисту його порушених прав.

Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду до негайного виконання у межах одного місяця суд зазначає таке.

У відповідності до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

З аналізу вище викладених правових норм слідує, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.

Враховуючи обраний спосіб захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про відмову позивачу у зверненні рішення суду до негайного виконання.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (місцезнаходження: 52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище міського типу Слобожанське, вулиця Слобожанська, будинок 23-А, код за ЄДРПОУ 26297948), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Липська, будинок 18/5, код за ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 липня 2024 року по 30 вересня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028 гривень, із урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова