Рішення

від 26.11.2024 по справі 760/12653/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/1965/24

Справа № 760/12653/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Зуєвич Л.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_2 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса листування: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 /далі - ОСОБА_3 / (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса листування: АДРЕСА_3 ; e-mail представника: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП представника /для пошуку в системі «Електронний суд»: 3285307388/) про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

19.09.2022 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 19.09.2022, за підписом позивача, в якій він просив суд:

- визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя автомобіль «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер шасі: НОМЕР_4 ;

- розділити майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , таким чином, а саме:

- визнати за позивачем право власності на автомобіль «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер шасі: НОМЕР_4 ;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на: ноутбук Lenovo 17 000,00 грн.; кухонний комбайн 1 500,00 грн; мультиварку Moulinex 2 100,00 грн; телевізор Samsung Smart TV вартістю 14 000,00 грн, що дорівнює 34 600,00 грн;

- зобов`язати позивача - ОСОБА_1 компенсувати ОСОБА_3 грошову частку замість її частки у праві спільної сумісної власності у розмірі 110 400,00 грн;

- оплату послуг адвоката у розмірі 8 000,00 грн стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2022 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю ОСОБА_4 . Фактично справу передано судді по реєстру 20.09.2022.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 26.09.2022 вказаний позов прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Іншою ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 26.09.2022 було задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у даній справі; заборонено ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) відчужувати транспортний засіб марки: Renault; моделі: Grand Scenic; рік випуску: 2011, д.н.з. НОМЕР_3 , номер шасі: НОМЕР_4 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 ).

14.10.2022 до суду надійшло повідомлення Регіонального сервісного центру СЦ МВС в м. Києві від 07.10.20 № 31/26-6601в в якому зокрема, зазначено наступне:

«Повідомляємо, що згідно даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів, транспортний засіб марки RENAULT GRAND SCENІС, білого кольору, 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 29.09.2022 зареєстрований за новим власником, у зв`язку з чим не є можливим виконання ухвали про забезпечення позову від 26.09.2022 у справі 760/12653/22».

03.10.2022 та 05.10.2022 до суду надійшли клопотання позивача, датовані 30.09.2022, в яких він просить суд розгляд справи № 760/12653/22 проводити у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 18.10.2022 у задоволенні заяв позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, - відмовлено.

02.11.2022 до суду надійшла заяв позивача про зміну предмету позову в якій позовні вимоги ОСОБА_1 викладені наступним чином:

- Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя автомобіль «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 .

- Припинити право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль.

- Розділити майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , таким чином:

- Визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску д.н.з. НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 ;

- Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), грошову компенсацію за частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя - 1/2 вартості автомобіля у сумі 130 000,00 грн;

- Зобов`язати ОСОБА_3 надати суду договір лізингу на автомобіль «Рено Гранд Сценік»;

- Оплату послуг адвоката у розмірі 11 000,00 грн стягнути з відповідачки ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

З огляду на приписи ст.ст. 13, 43, 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), справа розглядається судом з урахуванням зазначеної заяви позивача про зміну предмету позову.

24.10.2022 до суду надійшла заява представника відповідача про виклик свідків ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ), які, зі слів заявника, можуть підтвердити обставину, що 13.01.2020 на день народження ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 частину своїх коштів, необхідну для придбання автомобіля, який остання придбала у лютому 2020 року.

09.11.2022 до суду надійшло клопотання позивача в якому він просить допитати у якості свідків таких осіб, що можуть підтвердити джерела отримання коштів сторонами справи для отримання майна, яке є предметом позову: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

29.11.2022 до суду надійшла заява позивача, в якій він просить суд викликати та допитати його ( ОСОБА_1 ), як свідка.

Щодо зазначених клопотань заяв сторін про виклик та допит осіб, як свідків, суд звертає увагу на наступне.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно не може бути спростована поясненнями свідків (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.09.2024 у справі № 523/6344/21, провадження № 61-7909св23).

З огляду на вказане, а також приписи ст.ст. 77-80 ЦПК України, суд не вбачає правових підстав для задоволення зазначених клопотань та відмовляє у їх задоволенні.

24.10.2022 до суду надійшло клопотання представника відповідача в якому заявник просить суд розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до 4 ст. 277 ЦПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про:

1) залишення заяви відповідача без задоволення;

2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Справа, що є предметом розгляду, до категорій спорів, для яких законом (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) передбачено розгляду в порядку зального позовного провадження, не відноситься.

У справі, що є предметом розгляду, зустрічного позову не подано, у задоволенні клопотань про виклик та допит свідків - відмовлено.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Суд наголошує, що спрощене провадження (як з викликом, так і без виклику сторін) спрямоване на всебічний, повний та об`єктивний розгляд справи з дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, тобто спрощене провадження без виклику сторін не є провадженням в якому розглядаються безспірні вимоги.

Сторони не були позбавлені можливості викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, надавати суду свої докази на спростування взаємних вимог та заперечень у строки визначені судом або законом, та в повній мірі користується правами, передбаченими ЦПК України.

Усі наявні у сторін докази сторони безперешкодно мали можливість подати до суду в межах розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмовому провадженні).

З наявних матеріалів справи необхідності проведення судового засідання (в т.ч. підготовчого) не вбачається.

Характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають здійснення судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

Як зазначено, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного суду від 14.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 26.10.2022 у справі № 712/1100/20 (провадження № 61-4266св22) зазначено, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку; зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії

Зважаючи на відсутність необхідності виклику сторін для надання пояснень, з огляду на предмет спору та характер спірних правовідносин, підстави для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження - відсутні, а тому суд у його задоволенні відмовляє.

09.11.2022 до суду надійшло клопотання позивача в якому він просить суд:

- Призначити автотоварознавчу експертизу автомобіля «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 ;

- Проведення експертизи доручити ТОВ «СУДОВА НЕЗАЛЕЖНА ЕКСПЕРТИЗА УКРАЇНИ», (адреса: 04073, м. Київ, просп. Степана Бандери, 6, е-mail: info@ekspertiza.com) та поставити перед експертами наступні питання:

яка ринкова вартість автомобіля «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 на момент проведення експертизи?

- Зобов`язати ОСОБА_3 надати експертам ТОВ «Експертна правова консалтингова компанія ЮРЕКС» для дослідження автомобіль ««Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 . та документи про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт), а також попередити її про відповідальність за невиконання ухвали суду.

29.11.2022 до суду надійшло клопотання позивача в якому він в порядку ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) просить суд витребувати у:

- ОСОБА_3 - відповідачки по справі зареєстрованої: АДРЕСА_4 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 правовстановлюючі документи (договір лізингу) за якими був придбаний та зареєстрований автомобіль «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску д.н.з. НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;

- Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві № 8043, адреса: (04073, м. Київ, п-кт. Степана Бандери, 26 В) копії правовстановлюючих документів (договору лізингу) за якими був зареєстрований автомобіль «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску д.н.з. НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03.10.2024 відповідачу ( ОСОБА_3 ) було запропоновано надати до суду письмові міркування щодо клопотання ОСОБА_1 про призначення автотоварознавчої експертизи у справі; витребувано у ОСОБА_3 : правовстановлюючі документи (договір лізингу) за якими був придбаний та зареєстрований автомобіль «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску д.н.з. НОМЕР_3 , НОМЕР_7 ; витребувано у Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві інформацію про всіх зареєстрованих власників транспортного засобу «Рено Гранд Сценік» (RENAULT GRAND SCENІС), білого кольору, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер шасі: НОМЕР_7 , із зазначенням дати, підстав набуття/перереєстрації транспортного засобу на кожного нового власника, та наданням копій відповідних правовстановлюючих документів (в т.ч. договору лізингу, за яким право власності на такий транспортний засіб набула ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25.10.2024 у задоволенні клопотання позивача про призначення автотоварознавчої експертизи у справі, - відмовлено; запропоновано сторонам ( ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) надати до суду докази на підтвердження ринкової вартості автомобіля «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску на час розгляду справи.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Доводи позивача

В обґрунтування позову вказується, що 29.06.2013 між сторонами було укладено шлюб, який зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві.

Зазначається, що життя між сторонами не склалося через різні характери, різні погляди на побут і сім`ю.

У позові зауважується, що 29.08.2022 позивачем було подано позовну заяву про розірвання шлюбу до Солом`янського районного суду міста Києва.

Зі слів позивача, ним було запропоновано відповідачці поділити спільне майно у добровільному порядку, однак від вказаної пропозиції остання відмовилася.

Як стверджується у позові, за час проживання у шлюбі сторонами було придбано автомобіль «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , вартістю - 260 000,00 грн.

У позові звертається увага на те, що у 2019 році позивач звільнився з військової служби і отримав вихідну допомогу у сумі 241 436,06 грн та з цієї суми він закрив договір лізингу по автомобілю «Чері Амулет».

При цьому, вказується, що після закриття договору лізингу сторони вирішили продати « ОСОБА_14 » та придбати інший автомобіль «Рено Гранд Сценік», оформивши знову договір лізингу попередньо порахувавши, що пенсії позивача вистачить на щомісячне погашення кредиту та, так, в лютому 2020 подружжя придбали «Рено Гранд Сценік».

Позивач зазначає, що оскільки договір лізингу був оформлений на відповідача, він сплачував кошти по договору наступним чином: знімав кошти зі своєї банківської картки та розраховувався в касі банку готівкою, зазначаючи у квитанціях ПІБ ОСОБА_3 .

Наголошується, що у березні місяці 2020 року позивачу нарахували кошти по групі інвалідності і він зміг повністю закрити договір лізингу по автомобілю «Рено Гранд Сценік».

На думку позивача, зареєстрований за відповідачкою автомобіль був придбаний ними під час шлюбу за спільні кошти, тому цей транспортний засіб є об`єктом спільної сумісної власності, яким відповідачка наразі користується одноособово.

Зважаючи що автомобіль марки «Рено Гранд Сценік» є неподільною річчю позивач просить виділити його у власність ОСОБА_3 , тим самим припинити його право власності на 1/2 частку у спільному майні та стягнути грошову компенсацію з відповідачки яка складає 130 000,00 грн, тобто половину вартості автомобіля.

Щодо правової позиції відповідача

16.11.2022 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про зміну предмету позову, в якому відповідач просить в задоволені позову відмовити (т. І, а.с. 129-133).

В обґрунтування таких вимог зазначається, що автомобіль, який є предметом спору у даній справі був придбаний в шлюбі, але за кошти матері відповідача ОСОБА_5 , яка подарувала їх їй на день народження ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зауважується, що вказані кошти зберігались у ОСОБА_5 після продажу належної їй трикімнатної квартири у м. Сміла.

В подальшому, як стверджує відповідач, нею було обрано автомобіль та укладено договір купівлі-продажу і сплачені кошти.

Зі слів відповідача, позивач не брав жодної участі у придбанні спірного автомобіля, а також подальшому його утриманні, пояснюючи, що автомобіль вона придбала собі за «мамин подарунок» тому і повинна сама його утримувати.

На думку відповідача, автомобіль «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску не може вважатись спільно нажитим майном, оскільки придбаний нею хоч і за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, а тому такий автомобіль не може бути поділений між сторонами.

Разом з тим, відповідач наголошує, що нею було проведено експертну оцінку транспортного засобу в якій визначено, що ринкова вартість автомобіля «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску, складає 100 000,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 29.06.2013 сторони уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (т. І, а.с. 6).

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30.09.2022 у справі № 760/11063/22 шлюб між сторонами розірвано (т. І, а.с. 150-154; https://reyestr.court.gov.ua/Review/106538457).

06.02.2020 ОСОБА_3 (Лізингоодержувач) підписала заяву про приєднання до публічного договору № АРКІ000000000091992 (т. І, а.с. 204), відповідно до якої вона дає згоду на приєднання до публічного договору про надання фінасового лізингу на умовах, визначених публічним договором фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті лізингодавця www.planetavto.ua. З моменту підписання лізингоодержувачем даної заяви та прийняття її лізингодавцем, сторони набувають прав та обов`язків, визначених договором, та несуть відповідальність за їх виконання.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору фінансового лізингу № АРКІ000000000091992 від 06.02.2020 Специфікації та акту приймання передачі (т. І, а.с.) лізингодавець ТОВ «Автокредит Плюс» передав лізингоодержувачу ОСОБА_3 автомобіль Renault Grand Scenic, двигун: 1598 куб.см. дизель, КПП: механічна, колір: білий, рік випуску: 2011, вартість (у т.ч. ПДВ): 235 000,00 грн, кузов № НОМЕР_4 , реєстраційний № НОМЕР_8 , а також документи та цінності, що передаються разом з транспортним засобом.

В матеріалах справи наявна копія квитанції від 18.03.2020 (т. І, а.с. 205), з якої вбачається що ОСОБА_3 перерахувала 197 048,00 грн АТ «Таскомбанк», з призначенням платежу «Внесення коштів на погашення заборгованості за кредитним договором № АРКІ000000000091992 від 06.02.2020»

Зі змісту долученої до матеріалів справи копії довідки щодо стану заборгованості за договором фінансового лізингу (т. І, а.с. 209) вбачається, що станом на 20.03.2020 за договором фінансового лізингу № АРКІ000000000091992 від 06.02.2020, лізингоотримувач ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_2 , предмет лізингу - автомобіль марки Renault модель Grand Scenic, номер кузова НОМЕР_4 , заборгованості для сплати не має.

З долученої до матеріалів справи копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 11.03.2021 (т. І, а.с. 15), вбачається, що власником автомобіля RENAULT GRAND SCENІС, білого кольору, 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_6 29.09.2022, з реєстраційним номером НОМЕР_3 є ОСОБА_3

У т. І на а.с. 238-239 міститься відповідь Регіонального сервісного центра ГСЦ МВС в м. Києві № 31/26-10907 на запит суду наступного змісту:

«Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС) ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03.10.2024 справа № 760/12653/22, провадження № 2/760/1965/24 щодо надання інформації та копій документів, в межах компетенції, розглянуто.

Згідно даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на 05.10.2024 повідомляємо наступне:

23.01.2020 здійснено реєстрація, привезеного з-за кордону по посвідченню митниці, транспортного засобу RENAULT GRAND SCENIC, 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_7 із видачею номерних знаків НОМЕР_9 та свідоцтва про реєстрацію на ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі вантажної митної декларації UA100650/2020/800890 від 22.01.2020 виданої Житомирською митницею, посвідчення митниці серії НОМЕР_10 від 22.01.2020 виданої Житомирською митницею та сертифікату відповідності UA.009.4690-20 від 21.01.2020 виданого ТОВ «УКР-ТЕСТ-СТАНДАРТ»;

07.02.2020 проведено перереєстрацію вказаного транспортного засобу (далі - ТЗ) на нового власника ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС», ЄДРПОУ 34410930 із видачею номерних знаків НОМЕР_8 та свідоцтва про реєстрацію, на підставі договору комісії № 7877/20/000216 від 07.02.2020 та договору купівлі-продажу 7877/20/000216 від 07.02.2020 укладених у суб`єкта господарювання ФОП « ОСОБА_16 »;

11.03.2021 здійснено перереєстрацію вказаного ТЗ на нового власника ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із видачею номерних знаків НОМЕР_3 та свідоцтва про реєстрацію, на підставі договору купівлі-продажу 8043/2021/2473144 від 11.03.2021 укладеного в ТСЦ 8043 РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві. Копія додається;

10.08.2022 проведено перереєстрація при втраті свідоцтва про реєстрацію;

11.08.2022 здійснено перереєстрацію вказаного ТЗ на нового власника ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_5 із видачею номерних знаків НОМЕР_11 та свідоцтва про реєстрацію, на підставі договору купівлі-продажу 8043/2022/3328828 від 11.08.2022 укладеного в ТСЦ 8043 РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві. Копія додається;

29.09.2022 проведено перереєстрацію вказаного ТЗ на нового власника ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_6 із видачею номерних знаків НОМЕР_12 та свідоцтва про реєстрацію, на підставі договору купівлі-продажу 8043/2022/3430387 від 29.09.2022 укладеного в ТСЦ 8043 РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві. Копія додається;

08.08.2023 здійснено перереєстрацію вказаного ТЗ на нового власника ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_7 із видачею номерних знаків НОМЕР_12 та свідоцтва про реєстрацію, на підставі договору купівлі-продажу 8043/2023/3981659 від 08.08.2023 укладеного в ТСЦ 8043 РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві. Копія додається.

Надати копії документів за 2020 рік не вбачається можливим, оскільки документи, що стали підставою для проведення реєстраційних операцій з транспортними засобами у 2020 році, знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання, який складає 3 (три) роки (наказ МВС України від 10.01.2014 № 5/дск).»

До зазначеної відповіді Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в м. Києві долучено копії додатків, зокрема: заяви № 289694105 від 11.03.2021 (т. І, а.с. 240); висновку експертного дослідження від 11.03.2021 (т. І, зворотній бік а.с. 240); договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8043/2021/2473144 від 11.03.2021 (т. І, а.с. 241); свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 07.02.2020 (т. І, а.с. 242); довідки про перебування транспортного засобу на військовому обліку від 23.02.2020 (т. І, а.с. 243); заяви № 721638198 від 11.08.2022 (т. ІІ, а.с. 3); ); свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 23.01.2020 (т. ІІ, а.с. 4); договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8043/2022/3328838 від 11.08.2022 (т. ІІ, а.с. 5); заяви № 799603747 від 29.09.2022 (т. ІІ, а.с. 6); свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 11.08.2022 (т. ІІ, а.с. 7); договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8043/2022/3430387 від 29.09.2022 (т. ІІ, а.с. 8); заяви № 1548386208 від 08.08.2023 (т. ІІ, а.с. 9); свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 29.09.2022 (т. ІІ, а.с. 10); договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8043/2023/3981659 від 08.08.2023 (т. ІІ, а.с. 11).

За змістом договору купівлі-продажу транспортного засобу 8043/2022/3328828 від 11.08.2022, ОСОБА_3 продала спірне авто ОСОБА_5 за 200,00 грн (т. ІІ, а.с. 41).

При цьому, як вбачається з письмових заяв, які подавались відповідачем у справі, ОСОБА_5 є матір`ю відповідача ( ОСОБА_3 ).

За договором купівлі-продажу транспортного засобу 8043/2022/3430387 від 29.09.2022 ОСОБА_5 продала спірний автомобіль ОСОБА_21 за 100 000,00 грн (т. ІІ, а.с.44).

За договором купівлі-продажу транспортного засобу 8043/2023/3981659 від 08.08.2023 ОСОБА_21 продала вказаний автомобіль ОСОБА_22 за 70 000,00 грн.

Відповідно до долученої до матеріалів справи довідки про доходи № 8150 5400 7311 4107 від 31.10.2022 (т. І, а.с. 120), сума пенсії ОСОБА_1 за період 01.12.2019 по 31.10.2022 складає 420 615,03 грн.

З наданого відповідачем звіту про оцінку транспортного засобу від 11.08.2022 (т. І, а.с. 63-73, 178-191) вбачається, що ринкова вартість автомобіля Renault Grand Scenic, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 на дату оцінки складає без урахування ПДВ 100 000,00 грн (т. І, а.с. 66, 183).

Відповідачем до матеріалів справи долучено звіт про оцінку транспортного засобу від 30.10.2024 (т. ІІ, а.с. 53-62) з висновку якого вбачається, що ринкова вартість автомобіля Renault Grand Scenic, державний реєстраційний номер НОМЕР_12 , номер шасі НОМЕР_4 на дату оцінки складає без урахування ПДВ 83 478,00 грн (т. ІІ, а.с. 59).

Крім того, в матеріалах справи містяться копії: паспорту ОСОБА_1 (т. І, а.с. 7-9); картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 (т. І, а.с. 10); паспорту ОСОБА_3 (т. І, а.с. 11); картки платника податків ОСОБА_3 (т. І, а.с. 12); пенсійного посвідчення ОСОБА_1 (т. І, а.с. 13); посвідчення водія ОСОБА_1 (т. І, а.с. 14); рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 760/10682/22 (т. І, а.с. 111-116); виписки по картковому рахунку № НОМЕР_13 ОСОБА_1 у АТ «Ощад банк» за період з 23.10.2019 по 28.10.2019 (т. І, а.с. 117); виписки по картковому рахунку № НОМЕР_14 ОСОБА_1 у АТ «Ощад банк» за період з 10.03.2020 по 20.03.2020 (т. І, а.с. 118-119); договору оренди квартири від 13.03.2021 (т. І, а.с. 155);

Також стороною відповідача до матеріалів справи долучено копії: договору купівлі-продажу квартири від 31.10.2014 укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_23 (т. І, а.с. 74); заяви ОСОБА_3 від 01.10.2022 (т. І, а.с. 80); пояснення ОСОБА_3 від 01.10.2020 (т. І, а.с. 81); свідоцтва про народження ОСОБА_24 (т. І, а.с. 82); свідоцтва про хворобу № НОМЕР_15 ОСОБА_3 (т. І, а.с. 83); виписного епікризу ОСОБА_3 (т. І, а.с. 84); рахунку-акту № 217133 від 13.07.2022 (т. І, а.с. 85); консультативного висновку спеціаліста від 29.06.2022 пацієнта ОСОБА_3 (т. І, а.с. 86); договору № 303121 від 13.07.2022 (т. І, а.с. 87-88); виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 08.07.2022 пацієнта ОСОБА_3 (т. І, а.с. 89); виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 13.07.2022 пацієнта ОСОБА_3 (т. І, а.с. 90); виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 17.07.2022 пацієнта ОСОБА_3 (т. І, а.с. 91); Додатку № 2 до Договору фінансового лізингу № АРКІ000000000091992 від 06.02.2020 (т. І, а.с. 207-208); фото автомобіля (т. І, а.с. 210-221); акту виконаних робіт № 974 від 12.08.2023 (т. І, а.с. 222); наряду-замовлення № 20004 від 26.07.2024 (т. І, а.с. 223); додаткової накладної № 2794 від 22.09.2023 (т. І, а.с. 224); акту виконаних робіт № 1860 від 19.04.2023 (т. І, а.с. 225); наряду-замовлення № 1857 від 04.04.2023 (т. І, а.с. 226); наряду-замовлення № 20037 від 27.07.2024 (т. І, а.с. 227); акту виконаних робіт № 2328 (т. І, а.с. 228).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України.

За змістом ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 359/441/20 (провадження № 61-6735св22), вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 754/16202/18, провадження № 61-15662св20).

Судом встановлено, що перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_3 уклала з ТОВ «Автокредит Плюс» договір фінансового лізингу № АРКІ000000000091992, відповідно до умов якого лізингодавець ТОВ «Автокредит Плюс» передав лізингоодержувачу ОСОБА_3 автомобіль Renault Grand Scenic, двигун: 1598 куб.см. дизель, КПП: механічна, колір: білий, рік випуску: 2011, вартість (у т.ч. ПДВ): 235 000,00 грн, кузов № НОМЕР_4 , реєстраційний № НОМЕР_8 .

Аналіз матеріалів справи свідчить, що автомобіль Renault Grand Scenic, 2011 року випуску, номер кузова: НОМЕР_4 , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки у даній справі сторонами у справі презумпцію спільності такого майна подружжя спростовано не було.

При цьому, суд не вважає за можливе взяти до уваги твердження відповідача про те, що вказаний автомобіль був придбаний нею за рахунок отриманих в подарунок від своєї матері ( ОСОБА_5 ) грошових коштів, оскільки належних та допустимих доказів цих обставин відповідачем суду не надано.

Так, з аналізу ч. 5 ст. 719 ЦК України можна зробити висновок, що вимога про необхідність нотаріального посвідчення прямо передбачена в цій нормі для дарування коштів в сумі, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Відсутність дотримання вимоги про нотаріальне посвідчення правочину, свідчить про його нікчемність. Якщо суд виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.11.2023 у справі № 755/12702/22, провадження № 61-11920св23).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просить в порядку поділу майна подружжя визнати за відповідачкою право власності на автомобіль із стягненням на його користь 1/2 частини його вартості.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу (ч. 3 ст. 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (абз. 1 ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (ч. 1 ст. 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 2 ст. 365 ЦК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України) /див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.10.2024 у справі № 757/58282/21, провадження № 61-4866св24).

Системне тлумачення ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України дає підстави дійти висновку, що згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача у цій справі) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача у цій справі) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого у відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. Відповідний висновок висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04.11.2020 у справі № 662/1069/17 (провадження № 61-22889св19), від 18.10.2022 у справі № 369/13810/20 (провадження № 61-6591св22).

При розгляді справи, встановлено, що спірний автомобіль ще під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі (11.08.2022) було продано відповідачем ( ОСОБА_3 ) своїй матері ОСОБА_5 (за 200,00 грн).

Згідно з ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду звертала увага на те, що тлумачення приватно-правових норм має бути розумним та вказала, що «загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України). Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства» (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, провадження № 61-28728 сво 18).

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (див. постанову Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23).

Коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2024 у справі № 504/112/22, провадження № 61-1582св23).

Відповідачем у справі ( ОСОБА_3 ) не наведено жодних аргументів щодо того, що спірний автомобіль був відчужений нею в інтересах сім`ї і лише на її потреби, як і аргументів про погодження та обізнаність щодо такого продажу позивачем ( ОСОБА_1 ).

Суд зауважує, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 545/2396/20, провадження № 61-4894св22).

Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості спірного автомобіля, суд виходить з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них, визначається виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна, що відповідає правовому висновку, викладеному, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18).

При визначені розміру компенсації суд виходить з вартості спірного майна, вказаної відповідачем (83 478,00 грн, т. І, а.с. 59), на підтвердження якої надано відповідні докази, на спростування яких позивачем, не надано жодних ні заперечень, ні доказів.

За таких обставин, суд вважає за можливе зобов`язати ОСОБА_3 сплатити грошову компенсацію ОСОБА_1 у розмірі 1/2 частини ринкової вартості спірного автомобіля на момент розгляду справи.

Щодо вимог позивача про визнання за ОСОБА_3 права власності на спірний автомобіль суд звертає увагу на те, що наразі таке авто перебуває у власності ОСОБА_22 на підставі договору-купівлі продажу транспортного засобу № 8043/2023/3981659 від 08.08.2023.

З огляду на зазначене, суд не вважає за можливе визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на спірне майно, оскільки, ще до моменту звернення позивача з даним позовом спірний автомобіль було продано.

Стосовно вимог позивача визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя автомобіль «Рено Гранд Сценік» 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_4 , та припинити право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль, суд звертає увагу на наступне.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц , провадження № 14-70цс22).

Окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20).

Отже, не вбачається правових підстав для задоволення відповідних позовних вимог.

За змістом ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі, яка переглядається, встановлено, що спірний транспортний засіб набуто подружжям у власність під час шлюбу.

Разом з тим, вбачається, що спірний автомобіль було продано ОСОБА_3 своїй матері ОСОБА_5 під час шлюбу, згоду на що іншим з подружжя ОСОБА_1 судом не встановлено, як у використання отриманих від такого продажу коштів в інтересах сім`ї, що не спростовано відповідачем.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача компенсації 1/2 вартості спірного автомобіля.

Щодо судових витрат

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо витрат на правничу допомогу

Згідно положень ч. ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:

«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у прохальній частині заяви про зміну предмету позову позивач просить стягнути з відповідача в т.ч. 11 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (т. І, а.с. 109).

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, зокрема, долучено:

- квитанцію до прибуткового касового ордера № б/н від 25.10.2022 на суму 11 000,00 грн (т. І, а.с. 120а);

- акт виконаних робіт № 18 від 25.10.2022 на загальну суму 11 000,00 грн, який складається з: послуги адвоката у складанні позовної заяви - 5 000,00 грн; послуги адвоката у підготовці заяви про зміну позовних вимог - 3 000,00 грн; участь у судовому засіданні (за 1 судове засідання) - 3 000,00 грн (т. І, а.с. 121.)

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права (див. постанову Верховного Суду від 17.02.2022 № 120/2553/19-а).

У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 910/1692/23).

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Відповідні висновки викладено в додатковій постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19 та постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Крім того, судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21).

Суд бере до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових заперечень та клопотання про зменшення розміру судових витрат не скористався.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (див. постанову Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 922/1583/23).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (див. постанову Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21).

Попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України (див. постанови Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 824/20/23, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19).

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Крім того, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19, провадження № 14-202цс21).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Відтак, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та пропорційності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

У справі, що є предметом розгляду, суд дійшов висновку, що заявлені витрати за послуги по підготовці заяви про зміну позовних вимог не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки такі послуги не були б необхідними для розгляду даної справи, якщо б позивач вже при поданні позову чітко визначився з своїми позовними вимогами, а отже такі витрати не відповідають критерію розумності.

Заявлені до відшкодування витрати за послуги по участі у судовому засіданні не можуть вважатися необхідними та реальними, з огляду на те, що справа розглядалась в письмовому провадженні.

Стосовно заявлених до відшкодування витрат за послугу складання позовної заяви, суд також вважає їх доведеними та обґрунтованими.

Враховуючи зазначене, предмет та складність питання, яке було предметом розгляду судом, обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відсутність клопотання відповідача про зменшення відповідних витрат, суд вважає що заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 5 000,00 грн, що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності.

Щодо судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд враховує, що відповідно до норми п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

На підтвердження обставин звільнення від сплати судового збору позивачем надано копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_16 , виданого 02.02.2022, з терміном дії до 31.12.2023 згідно з яким ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи.

У зв`язку з зазначеним ОСОБА_1 є таким, що звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях в силу закону (п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір»).

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 992,40 грн на користь держави.

За змістом ч. 4 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями про стягнення судового збору стягувачем є Державна судова адміністрація України.

Відповідно до п. 11 розділу XIX «Звернення судових рішень до примусового виконання» Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 оригінал виконавчого документа про стягнення судового збору надсилається судом до ДСА України або відповідного територіального управління ДСА України, як представника стягувача відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України "Про виконавче провадження", для його подальшого пред`явлення до виконання.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ;):

-41 739,00 грн (сорок одна тисяча сімсот тридцять дев`ять гривень) - грошової компенсації 1/2 частки вартості автомобіля Renault Grand Scenic, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова: НОМЕР_4 ;

-5 000,00 грн (п`ят ь тисяч гривень) витрат на правничу допомогу.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь держави 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) судового збору.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України)

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Оригінал виконавчого документа про стягнення судового збору надіслати до Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ: 26255795; адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5), як представника стягувача.

Суддя Л. Л. Зуєвич