Постанова

від 26.11.2024 по справі 480/938/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 р. Справа № 480/938/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРПОСТАЧ" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 р. (ухвалене суддею Опімах Л.М.) по справі № 480/938/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРПОСТАЧ"

до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області

про визнання протиправними та скасування наказів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОРПОСТАЧ» (в подальшому ТОВ «ДОРПОСТАЧ») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управлінням ДПС у Сумській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати накази Головного управлінням ДПС у Сумській області: № 146-кп «Про проведення фактичної перевірки»; № 148-кп «Про проведення фактичної перевірки».

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 р. та прийняти рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що доповідною запискою управління контролю за підакцизними товарами № 52/18-28-09-01-07 від 30.01.2023 р. повідомлено в. о. начальника Головного управління ДПС у Сумській області про те, що на акцизному складі ТОВ «Дорпостач» за уніфікованим номером №1003560 «АЗС» за адресою: Сумська області, м. Шостка, вул. Некрасова, буд. 6 розташовано 4 введені в експлуатацію резервуари для пального, всі з яких обладнані одним і тим же рівнеміром-лічильником пального з назвою «МШИ-3,5»; відповідно до Довідки за реєстраційним номером № 9231486609 від 12.08.2021 р. на АЗС за адресою: Сумська область, м. Шостка, вул. Слобідська, б/н, розташовано 2 введені в експлуатацію резервуари для пального, всі з яких обладнано одним і тим же рівнеміром-лічильником пального з назвою «МШИ-3,5» серійний номер 018. Відповідно до наданих ТОВ «Дорпостач» під час попередніх перевірок, «МШИ-3,5» є звичайним засобом вимірювальної техніки - метроштоком.

Наказом ГУ ДПС у Сумській області № 146-кп від 30.01.2023 р., керуючись пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу, на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, п. 69.2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, ст. 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу сприту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» зі змінами та доповненнями та інших нормативно-правових актів, з метою здійснення функції щодо контролю за дотриманням вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання, обігу та транспортування підакцизних товарів, призначено фактичну перевірку за місцем провадження діяльності ТОВ «ДОРПОСТАЧ».

Наказом ГУ ДПС у Сумській області № 148-кп від 30.01.2023 р., керуючись пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу, на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, п. 69.2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, ст. 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу сприту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» зі змінами та доповненнями та інших нормативно-правових актів, з метою здійснення функції щодо контролю за дотриманням вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання, обігу та транспортування підакцизних товарів, призначено фактичну перевірку за місцем провадження діяльності ТОВ «ДОРПОСТАЧ».

Не погоджуючись із вищевказаними наказами відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані накази відповідача обґрунтовані та не підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно із пп. 80.1 ст. 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Підстави проведення фактичної перевірки встановлені статтею 80 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 80.2 якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів (пп. 80.2.1 п. 80.2 ст. 80); у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80); письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування (п. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80); неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками (пп. 80.2.4 п. 80.2 ст. 80); у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80); у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3 (щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп. 80.2.6 п. 80.2 ст. 80); у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (пп. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80).

Пунктом 80.5 статті 80 Податкового контроль України встановлено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених Податковим.

Фактична перевірка не може бути проведена податковим органом довільно. Під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень визначених Податковим Кодексом.

Судовим розглядом встановлено, що доповідною запискою управління контролю за підакцизними товарами № 52/18-28-09-01-07 від 30.01.2023 р. повідомлено в. о. начальника Головного управління ДПС у Сумській області про те, що на акцизному складі ТОВ «ДОРПОСТАЧ» за уніфікованим номером № 1003560 «АЗС» за адресою: Сумська області, м. Шостка, вул. Некрасова, буд. 6 розташовано 4 введені в експлуатацію резервуари для пального, всі з яких обладнані одним і тим же рівнеміром-лічильником пального з назвою «МШИ-3,5»; відповідно до Довідки за реєстраційним номером № 9231486609 від 12.08.2021 р. на АЗС за адресою: Сумська область, м. Шостка, вул. Слобідська, б/н, розташовано 2 введені в експлуатацію резервуари для пального, всі з яких обладнано одним і тим же рівнеміром-лічильником пального з назвою «МШИ-3,5» серійний номер 018. Відповідно до наданих ТОВ «ДОРПОСТАЧ» під час попередніх перевірок, «МШИ-3,5» є звичайним засобом вимірювальної техніки - метроштоком.

Як вбачається з наказів Головного управління ДПС у Харківській області, перевірка позивачапризначена, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу, на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, п. 69.2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, ст. 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу сприту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального». Проте, у вищевказаних наказах відсутні будь-які посилання на фактичні обставини (підстави) призначення перевірки щодо змісту інформації, яка підтверджує порушення платником податків законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, від якого суб`єкта така інформація отримана, в межах яких заходів контролюючим органом встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства, посилання на норми права, які можливо порушені платником податків.

Суд апеляційної інстанціїзазначає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Невиконання відповідачем вимог статей 80, 81 Податкового Кодексу України, зокрема, в частині наявності підстав для призначення фактичної перевірки, дотримання умов та порядку допуску до її проведення, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірними та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення контролюючим органом перевірки, за наслідками якої й було прийняте податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність останнього.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 25.09.2024 р. у справі № 2040/5474/18.

Таким чином, оскільки відповідачем у оскаржуваних наказах вказані лише норми податкового права на які він посилається, без посилань на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, то вказані накази необґрунтовані, у зв`язку з чим підлягають скасуванню.

Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувані накази Головного управлінням ДПС у Сумській області: № 146-кп «Про проведення фактичної перевірки»; № 148-кп «Про проведення фактичної перевірки», у зв`язку з чим та підлягають скасуванню.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст.315, п. 4ч. 1 ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має правоскасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення увідповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування нормматеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважаєнеобхіднимскасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду 21.03.2024 р. та прийняти постанову, якою: позов ТОВ «ДОРПОСТАЧ» задовольнити; визнати протиправним та скасувати накази Головного управлінням ДПС у Сумській області: № 146-кп «Про проведення фактичної перевірки»; № 148-кп «Про проведення фактичної перевірки».

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 5368 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 8052 грн., а всього 13420 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 5850 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 16.11.2023 р. у справі № 640/16003/22, від 10.07.2024 р. у справі № 340/1498/22.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. у справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 р. у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022 р.

Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи у суді першої інстанції, подано копії: договору про надання правничої допомоги від 01.02.2023 р., укладений між ТОВ «ДОРПОСТАЧ» та Адвокатським об`єднанням «СЛОБОЖАНСЬКА КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА ХОЛОДА ОЛЕГА»; рахунок на оплату; платіжна інструкція № 1331 від 01.02.2023 р. ордер про надання правничої допомоги серія ВІ № 1126796, свідоцтво про право на зайняття адвокатської діяльності; договору про надання правничої допомоги від 01.02.2023 р., укладений між ТОВ «ДОРПОСТАЧ» та Адвокатським об`єднанням «СЛОБОЖАНСЬКА КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА ХОЛОДА ОЛЕГА» № 18/2024.

Суд апеляційної інстанції вважає, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, у зв`язку з чим витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 2000 грн. та в суді апеляційної інстанціїпідлягають стягненню на користь позивача в розмірі 1000 грн., а всього 3000 (три тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 77,139, 242,243,308,311,315,317,321,322,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОРПОСТАЧ" - задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 по справі № 480/938/23 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРПОСТАЧ» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління ДПС у Сумській області № 146-кп «Про проведення фактичної перевірки».

Визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління ДПС у Сумській області № 148-кп «Про проведення фактичної перевірки».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРПОСТАЧ» судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 5368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) гривень та за подання апеляційної скарги в розмірі 8052 (вісім тисяч п`ятдесят дві) гривні, а всього 13420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРПОСТАЧ» витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень та в суді апеляційної інстанції в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень, а всього 3000 (три тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін