Постанова

від 13.11.2024 по справі 922/2008/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2008/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

офісу ГП - Керничний Н.І.

відповідача - 1 - не з`явився

відповідача - 2 - не з`явився

відповідача - 3 - Кузнецова А.А.

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 (у складі колегії суддів: Гребенюк Н.В. (головуючий), Плахов О.В., Слободін М.М.)

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова

до: 1. Харківської міської ради,

2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,

3. Фізичної особи-підприємця Черненка Віктора Івановича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні третього відповідача - Погожа Юлія Ігорівна

про визнання недійсним рішення, договору та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 25.05.2021 керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (далі - Прокурор, Скаржник) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - Харківська міськрада, Відповідач-1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна, Відповідач-2), Фізичної особи-підприємця Черненка Віктора Івановича (далі - ФОП Черненко В.І., Відповідач-3), у якому (з урахуванням заяви від 20.07.2021 про зміну предмета позову, яка прийнята та задоволена ухвалою від 03.08.2021) просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 65 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 (далі - Рішення міської ради);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29.12.2016 №5435-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Черненко Віктором Івановичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за № 2316 (далі - Договір купівлі-продажу), з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно;

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Черненка Віктора Івановича повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № XI, XII, XVI, XV загальною площею 122,9 кв.м, розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пров. Кравцова, 7, літ. "А-4".

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням господарського суду Харківської області від 17.09.2021 позов задоволено.

2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що Харківська міськрада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Зокрема Харківською міськрадою всупереч вимог частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (тут і далі - в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) було обрано спосіб приватизації нежитлових приміщень без урахування законодавчих обмежень, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги прокурора в частині визнання незаконним та скасування Рішення міської ради.

2.3. Інші позовні вимоги задоволені судом першої інстанції як похідні.

2.4. За результатами розгляду апеляційних скарг відповідачів Східний апеляційний господарський суд постановою від 17.09.2024 скасував рішення місцевого господарського суду та ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

2.5. При цьому апеляційний суд повністю погодився з доводами місцевого суду про обґрунтованість позовної заяви Прокурора, а відмовив у позові виключно внаслідок застосування наслідків спливу позовної давності, визнавши наведені Прокурором причини його пропуску суб`єктивними.

2.6. Прокурор не погоджується з такою постановою суду апеляційної інстанції та скористався правом на її оскарження у касаційному порядку.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 23.10.2024 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У касаційній скарзі Прокурор просить Суд скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 17.09.2021.

3.3. Підставами касаційного оскарження Прокурор визначив застосування судом апеляційної інстанції:

- норм частини першої статті 261 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.09.2022 у справі № 367/6105/16, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15;

- норм частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України без урахування висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012;

- норм права щодо початку перебігу позовної давності без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13;

- норм права щодо моменту отримання Прокурором доказів у справі без урахування висновків Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.06.2023 у справі № 922/4169/19, висновків Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17.09.2024 у справах № 922/984/20 та 922/1970/20.

Також Прокурор посилається на значний суспільний інтерес справи з огляду на представництво інтересів невизначеного кола мешканців територіальної громади міста Харкова.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ФОП Черненко В.І. просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду - без змін.

3.5. Також Відповідачем-3 подано клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з посиланням на ухвали Верховного Суду у справах № 922/1070/21 та № 922/2039/20, які є подібними до цієї справи № 922/200/8/21.

3.6. Інші учасники справи своїм правом надати Суду відзиви на касаційну скаргу не скористалися.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 05.10.2016 між Управлінням комунального майна як орендодавцем та ФОП Черненком В.І. як орендарем укладено договір оренди №4162 нежитлових приміщень підвалу №№ ХІ, ХІІ, XVI, XV загальною площею 122,9 кв.м, розташованих у житловому будинку за адресою: м. Харків, пров. Кравцова, 7, літ. "А-4", які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова (далі - Договір оренди).

4.2. Відповідно до умов вказаного договору орендоване майно передається в оренду з метою використання під розміщення об`єкта господарювання, що надає побутові послуги населенню.

4.3. Розділ 4 Договору оренди серед обов`язків орендаря визначає, зокрема,:

- змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою Орендодавця;

- здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно вимогам законодавства. Здійснювати реконструкцію орендованого Майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно до вимог законодавства.

4.4. Згідно з положеннями розділу 5 Договору оренди орендар має право здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно вимогам законодавства. Також орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність. Поліпшення, зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не породжують зобов`язання орендодавця відшкодувати їх вартість.

Умовами пункту 5.6 Договору оренди визначено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

4.5. Згідно з умовами пункту 10.1 Договору оренди строк його дії з 05.10.2016 до 05.09.2019.

4.6. 18.10.2016 ФОП Черненко В.І. звернувся до Управління комунального майна з листом про надання дозволу на приватизацію вказаних орендованих приміщень.

4.7. Рішенням 9 сесії Харківської міськради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком-переліком).

4.8. Пунктом 65 вказаного переліку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем - ФОП Черненком В.І. підлягають нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку за адресою: м.Харків, пров. Кравцова, 7, літ. "А-4" площею 122,9 кв.м.

4.9. 31.10.2016 орендарем до Управління комунального майна подано заяву про приватизацію орендованого майна, на підставі якої Управлінням комунального майна скеровано лист ФОП Бєлих Б.М. як суб`єкту оціночної діяльності з пропозицією провести оцінку орендованого майна з метою визначення вартості об`єкта для приватизації шляхом викупу.

4.10. За результатами проведеної оцінки складено звіт про незалежну оцінку нерухомого майна від 11.11.2016, відповідно до якого вартість зазначеного майна склала 281 320 грн без ПДВ.

4.11. 26.12.2016 між Управлінням комунального майна як продавцем та ФОП Черненком В.І. як покупцем укладено договір №5435-В-С купівлі-продажу (далі - Договір купівлі-продажу), посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлові приміщення підвалу №№ XI, XII, XVI, XV загальною площею 122,9 кв.м, розташовані в житловому будинку за адресою: м. Харків, пров. Кравцова, 7, літ. "А-4" , орендовані ФОП Черненком В.І. згідно з Договором оренди № 4162 від 05.10.2016.

4.12. При цьому оціночна вартість об`єкта приватизації, що відчужується, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 № 1033), зафіксована у висновках оцінювача про вартість об`єкта оцінки, затверджених Управлінням капітального майна 24.11.2016 і складає 281 320 грн без ПДВ та 337 584 грн з урахуванням ПДВ.

4.13. Згідно з пунктом 4.1. розділу 4 Договору купівлі-продажу право власності переходить до покупця за умови сплати в повному обсязі загальної суми нежитлових приміщень, що встановлено цим Договором. За пунктом 4.2 передача нежитлових приміщень продавцем покупцю здійснюється за актом прийому-передачі.

4.14. 06.01.2017 сторонами Договору купівлі-продажу складено та підписано акт №5435-В-С прийому-передачі вищевказаних нежитлових приміщень. У акті зазначено, що станом на 06.01.2017 загальна сума вартості об`єкта приватизації у розмірі 337 584 грн сплачена покупцем у повному обсязі.

4.15. 11.01.2017 рішенням приватного нотаріуса за Черненком Віктором Івановичем зареєстровано право власності на придбане нерухоме майно.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представника Відповідача-3, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом касаційного перегляду є правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм права при вирішенні питання про поважність причин пропуску Прокурором строку позовної давності при зверненні до суду з позовом у цій справі.

5.3. За приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України справа переглядається в межах доводів касаційної скарги та виключно на підставі наявних у справі та оцінених судами попередніх інстанцій доказів.

5.4. Щодо строку позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 83/1617/16, у якій предметом позову є, зокрема, визнання неправомірним і скасування пункту рішення, сформульовано такі висновки:

"Для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог".

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).

У справі, що розглядається, Прокурор дізнався про незаконність обраного способу приватизації ФОП Черненком В. І. спірних нежитлових приміщень шляхом викупу без проведення аукціону або конкурсу (за відсутності проведення невід`ємних поліпшень) лише у лютому 2019 року після ознайомлення з матеріалами приватизаційної справи, доступ до якої було надано ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19 у ході розслідування кримінального провадження № 42017221080000002.

Ці обставини свідчать про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності без поважних причин.

Водночас суд апеляційної інстанції виснував про необхідність обчислення для Прокурора строку звернення до суду з 04.01.2017, тобто з дня реєстрації кримінального провадження № 42017221080000002.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з ухвали слідчого судді від 06.02.2019 та витягу з ЄРДР, вказане кримінальне провадження № 42017221080000002 зареєстровано за ознакам вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України, що виразилися у внесенні недостовірних відомостей до документів щодо продажу нежитлових будівель пансіонату "Комунальник". Про подальше відчуження Харківською міськрадою об`єктів нерухомого майна ні з ухвали від 04.01.2017, ні з витягу з ЄДРДР не вбачається.

З огляду на викладене Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про обізнаність Прокурора про допущені порушення саме з 04.01.2017 та додатково зазначає, що сам по собі факт реєстрації вказаного кримінального провадження не може свідчити про наявність порушень при відчуженні нерухомого комунального майна.

Оскільки позов у цій справі Прокурором пред`явлено 25.05.2021, відсутні підстави вважати пропущеним строк для звернення до суду, а висновок апеляційного суду про наявність підстав для застосування позовної давності не узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 910/17317/17, постановах Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 16.10.2024 у справі № 922/979/21.

З урахуванням викладеного та зважаючи на пред`явлення Прокурором позову у цій справі 25.05.2021, заява ФОП Черненка В.І. про застосування наслідків пропуску строку позовної давності не підлягає задоволенню.

5.5. Щодо визнання незаконним та скасування рішення Харківської міськради

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до положень статті 60 цього закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За частиною четвертою статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно частини першої статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" об`єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).

Відповідно до частини другої статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону. Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об`єктів групи Ж. Продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, органи приватизації, створені місцевими Радами (стаття 4 зазначеного закону).

Частиною шостою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Таким чином орган місцевого самоврядування реалізує право власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Згідно частин першої, третьої статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Положеннями статті 10 цього ж закону передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об`єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Відповідно до статті 13 цього закону продаж об`єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов`язання виконати умови конкурсу (статті 14 зазначеного Закону України).

З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна, є досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об`єкти, що підлягають приватизації, та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.

Частиною першою статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, зокрема, що приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна.

З урахуванням викладеного викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах в силу приписів статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за вказаної умови.

Верховний Суд додатково звертає увагу, що до правовідносин сторін даної справи у процесі приватизації спірного нерухомого майна пріоритетно застосовуються норми Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України.

За таких обставин помилковими є посилання відповідачів на наявність у орендаря переважного права на викуп об`єкта оренди відповідно до положень статті 289 Господарського кодексу України та статті 777 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, за період перебування спірного нерухомого майна у оренді Відповідача-3 останнім не було здійснено невід`ємних поліпшень у визначеному спеціальним законом обсязі та порядку.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оскаржуване Прокурором рішення Харківської міськради не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює відносини у сфері приватизації. При цьому суд першої інстанції, враховуючи встановлені обставини справи, задовольнив позов Прокурора в частині визнання незаконним та скасування Рішення міськради.

В контексті аналізу неналежності такого способу захисту, як визнання недійсним рішення, що вичерпало свою дію, Суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

У даній справі позовна вимога Прокурора про скасування Рішення міської ради обґрунтована його незаконністю та порушенням внаслідок його прийняття прав територіальної громади міста Харкова.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке на час звернення до суду з позовом виконано шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18. Тобто обраний Прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Харківської міської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача.

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 65 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання необхідно відмовити саме з мотивів неефективності обраного Прокурором способу захисту прав територіальної громади міста Харкова, а не в зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності за заявами Харківської міськради та Управління комунального майна, чим помилково суд апеляційної інстанцій мотивував своє рішення. Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16).

Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки іншим доводам касаційної скарги стосовно оспорюваного рішення.

5.6. Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно

Що стосується позовних вимог Прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29.12.2016 №5435-В-С колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації. Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів. До договору включаються зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання. Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об`єкт приватизації.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У спірному Договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено, зокрема, на підставі рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про визнання його незаконним та скасування, вказане свідчить про наявність порушень вимог чинного законодавства України і при укладенні Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень.

Крім того Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що під час процедури викупу сторонами було допущено порушення вимог закону, зокрема статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що також є підставою для визнання оспорюваного Прокурором правочину недійсним.

За таких обставин позовна вимога про визнання недійсним Договору купівлі-продажу, укладеного між Управлінням комунального майна та ФОП Черненком В.І. правомірно задоволена судом першої інстанції.

Водночас суд першої інстанції дійшов хибних висновків про необхідність одночасної реєстрації припинення речового права на майно, оскільки такий спосіб захисту не передбачений чинним законодавством. З системного аналізу статей 16, 216 Цивільного кодексу України випливає, що порушене право може бути захищено у спосіб визнання правочину недійсним (зокрема із застосуванням наслідків такої недійсності), що саме по собі є самодостатнім та не потребує додаткових уточнень.

5.7. З урахуванням викладеного Верховний Суд приходить до висновку про необхідність змінити рішення Господарського суду Харківської області від 17.09.2021 у справі № 922/2008/21, виключивши з абзацу 3 резолютивної частини слова "з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно".

5.8. Посилання Скаржника на правові позиції, викладені у постановах Вищого господарського суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховним Судом до уваги не беруться, оскільки за змістом частини четвертої статті 236, частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 916/806/19, від 10.06.2020 у справі № 914/2259/17, від 18.06.2020 у справі № 910/7707/19, від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17, від 14.03.2023 у справі № 904/1868/19, від 25.05.2023 у справі № 910/12415/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2952/21, від 05.12.2023 у справі № 922/2183/22, від 23.04.2024 у справі № 904/2074/23).

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Як випливає з вищевикладеного, при наданні правової кваліфікації спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них апеляційний господарський суд дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. За таких обставин Суд скасовує оскаржувану постанову.

6.3. Тобто у цій частині підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, отримали часткове підтвердження.

6.4. Відповідно до частин першої та четвертої статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд змінює судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, якщо воно ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

6.5. Згідно з приписами статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.6. Зважаючи на викладене колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування Рішення Харківської міськради, а також щодо скасування державної реєстрації припинення речового права на майно.

Натомість у частині задоволення решти позовних вимог рішення Господарського суду Харківської області від 17.09.2021 необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 скасувати.

3. Рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2021 скасувати в частині визнання незаконним та скасування п.65 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16.

4. Рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2021 у справі № 922/2008/21 змінити, виключивши з абзацу 3 резолютивної частини слова "з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно."

5. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2021 у справі № 922/2008/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

Н. Багай