Постанова

від 20.11.2024 по справі 910/14594/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14594/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національної поліції України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 (головуючий - Буравльов С.І., судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 (суддя Мандриченко О.В.) у справі

за позовом Київської міської ради

до 1. Національної поліції України, 2. Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України", 3. Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху"

про визнання права власності та скасування рішень

(за участю представників: позивача - Войнов А.В., відповідача-1 - Медведенський В.В., відповідача-3 - Чіпко В.В., третьої особи - Головко М.Б.)

Історія справи

Обставини справи, встановлені судами

1. Рішенням від 14.06.2007 № 795/1456 «Про укладення договору по забезпеченню будівництва другої черги автоматизованої системи керування дорожнім рухом» (далі - рішення №795/1456) Київська міська рада (далі - Рада, позивач) погодилася із пропозицією виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) щодо здійснення будівництва другої черги автоматизованої системи керування дорожнім рухом з реконструкцією та розширенням будинку центрального пункту управління по вул. Богдана Хмельницького, 54 за рахунок коштів спеціального фонду міського бюджету за умови залишення у комунальній власності територіальної громади м. Києва 928,34 кв м для розміщення підрозділів Комунального підприємства «Київдорсервіс» (правонаступником якого є Комунальне підприємство "Центр організації дорожнього руху" (далі - Підприємство, третя особа) після завершення будівництва та введення в експлуатацію; доручила Підприємству, як замовнику будівництва, укласти з Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - ГУ МВС) договір по забезпеченню будівництва другої черги автоматизованої системи керування дорожнім рухом з реконструкцією та розширенням будинку центрального пункту управління по вул. Богдана Хмельницького, 54, передбачивши передачу приміщень площею 251 кв м до державної власності.

2. 22.06.2007 між ГУ МВС (балансоутримувач) та Підприємством (замовник) укладено договір № 5/1 (далі - договір № 5/1), предметом якого є будівництво за кошти міського бюджету другої частини автоматизованої системи керування дорожнім рухом (АСКДР) з реконструкцією та розширенням будинку центрального пункту керування по вул. Богдана Хмельницького, 54, яке передбачає будівництво замовником 1179,34 кв м адміністративних та виробничих приміщень вартістю 5 429,3 тис. грн (далі - об`єкт).

3. Відповідно до пункту 1.2 договору № 5/1 згідно з рішенням Ради № 795/1456 після введення об`єкта в експлуатацію балансоутримувачу передаються у власність приміщення площею 251 кв м для розміщення підрозділів Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС з організації дорожнього руху, а приміщення площею 928,34 кв м залишаються у комунальній власності територіальної громади м. Києва для розміщення підрозділів Підприємства.

4. Згідно з пунктами 1.3, 1.4 договору № 5/1 всі роботи проводяться на підставі затвердженої і погодженої з балансоутримувачем будинку у встановленому порядку проектно-кошторисної документації; якщо в процесі розробки, погодження та затвердження проектно-кошторисної документації змінені площі, вказані в п. 1.1.1 цього договору, сторони вносять зміни до договору.

5. На підставі наказу МВС від 20.08.2019, наказу Національної поліції України (далі - Поліція, відповідач-1) від 27.06.2019 № 632 та акта приймання-передачі нерухомого майна від 01.08.2019 передано зі сфери управління МВС до сфери управління Поліції на баланс Державної установи "Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України" (далі - Установа, відповідач-2) на праві оперативного управління адміністративну будівлю 6-поверхову та 3-поверхову, розташовану по вул. Б. Хмельницького, 54 у м. Києві (далі - спірна адмінбудівля).

6. 05.08.2020 Фізична-особа підприємець Денисова В. Ю. на замовлення Установи провела технічну інвентаризацію спірної адмінбудівлі та виготовила технічний паспорт від 10.08.2020, згідно з яким загальна площа приміщень будівлі становить 4 646,1 кв м.

7. За рішенням від 26.10.2020 № 54776527 (далі - рішення № 54776527) державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) провів державну реєстрацію права державної власності Поліції на спірну адмінбудівлю загальною площею 4 646,1 кв м. Підстава державної реєстрації - витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 09.10.2020 № 10-15-20651, виданий Фондом державного майна України.

8. За рішенням від 17.11.2020 № 55185188 (далі - рішення № 55185188) державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту провів державну реєстрацію права оперативного управління Установи на спірну адмінбудівлю.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

9. Рада звернулась до суду з позовом до Поліції, Установи та Департаменту про: (1) визнання за територіальною громадою міста Києва права власності на матеріали, обладнання на загальну суму 8 713 757 грн (за цінами станом на грудень 2009 року), які були використані в процесі будівництва другої черги автоматизованої системи керування дорожнім рухом (АСКДР) з реконструкцією та розширенням будинку центрального пункту керування по вул. Б.Хмельницького, 54; (2) скасування рішення № 54776527 та рішення № 55185188.

10. Позов мотивований тим, що Поліція та Установа надали Фонду державного майна України недостовірні відомості щодо фактичної площі спірної адмінбудівлі, внаслідок чого державний реєстратор вніс до Державного реєстру речових прав недостовірну інформацію щодо площі державного майна - спірної адмінбудівлі. Зазначені дії призвели до порушення права власності територіальної громади м. Києва на будівельні матеріали, обладнання, які були використані в процесі будівництва другої черги АСКДР з реконструкцією та розширенням будинку центрального пункту керування по вул. Б.Хмельницького, 54 на виконання умов договору № 5/1.

11. Отже, в порушення вимог законодавства держава в особі Поліції зареєструвала за собою право власності на увесь об`єкт нерухомості по вул. Б.Хмельницького, 54, у тому числі і на ту його частину, яка складає об`єкт незавершеного будівництва, речові права на який за умовами договору № 5/1 належать позивачу.

Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

12. Господарський суд міста Києва рішенням від 09.04.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024, позов задовольнив частково. Скасував рішення № 54776527 та рішення № 55185188. В іншій частині позову відмовив.

13. Суди обох інстанцій констатували, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами набуття права власності на майно - будівельні матеріали, про яке ним зазначено в позовній заяві, а саме: його найменування, кількість та вартість. Отже вимога позивача про визнання з права власності на матеріали, обладнання вартістю 8 713 757 грн є необґрунтованою та недоведеною.

14. Щодо іншої частини позовних вимог суди констатували, що при здійсненні реєстрації права власності відповідачами безпідставно включено до складу спірної адмінбудівлі недобудовану 2-поверхову будівлю (частина внутрішнього об`єму між будівлями), розташовану між 6-поверховою та 3-поверховою будівлею, що призвело до штучного збільшення площі цього майна з 3 824,7 кв м до 4 646,1 кв м. Разом з тим у справі відсутні правовстановлюючі документи, зокрема про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, що засвідчують набуття державою в особі відповідача-1 права власності на зазначену частину спірної адмінбудівлі (недобудовану 2-поверхову будівлю). За відсутності правової підстави, на якій держава набула речове право на нерухоме майно, сама по собі державна реєстрація речових прав не є підставою виникнення права власності.

15. Отже, поновлення права власності територіальної громади міста Києва в особі позивача та відновлення становища, яке існувало до порушення, можливо шляхом скасування спірних рішень державного реєстратора про реєстрацію речових прав відповідачів на спірну адмінбудівлю в цілому як таких, що суперечать вимогам чинного законодавства та порушують право власності територіальної громади міста Києва.

Касаційна скарга

16. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач-1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позову з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 1 частини 1 статті 4, частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20) про те, що скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Установивши відсутність доказів набуття позивачем права власності на об`єкт незавершеного будівництва, суди попередніх інстанцій за відсутності на це підстав скасували державну реєстрацію речових прав відповідачів на нерухоме майно, що суперечить наведеним положенням законодавства.

18. Суди порушили вимоги статей 79, 86, 236 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, внаслідок чого проігнорували ту обставину, що за державою в особі Поліції в установленому законодавством порядку та на підставі передбачених законом документів зареєстровано право власності на спірну адмінбудівлю. Натомість позивач не надав доказів як виникнення у нього права власності на спірне майно, так і здійснення ним реконструкції та розширення спірної адмінбудівлі.

Позиція інших учасників справи у відзивах на касаційну скаргу

19. Департамент підтримує касаційну скаргу та вказує про законність державної реєстрації речових прав держави на спірну адмінбудівлю.

20. Позивач заперечує проти доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими з наведених судами мотивів.

21. Підприємство вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими, вказує, що скаржник посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду у правовідносинах, які не є подібними до тих, що виникли між сторонами даного спору.

Позиція Верховного Суду

22. Задовольняючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації речових прав відповідачів, суди попередніх інстанцій послались на обставини проведення реконструкції спірної адмінбудівлі протягом 2007-2009 років, про що свідчать надані позивачем акти виконаних підрядних робіт, та фактичного знаходження Підприємства у 2-поверховій прибудові, розташованій між 6-поверховою та 3-поверховою адмінбудівлею відповідачів. Суди також зазначили про відсутність первинних документів, які б підтверджували набуття державою речового права на спірну адмінбудівлю зі збільшеною площею 4 646,1 кв м.

23. Суди вважали, що відповідачі порушили право власності територіальної громади міста Києва, здійснивши державну реєстрацію права власності на спірну адмінбудівлю без надання доказів у підтвердження правових підстав набуття права власності на все це нерухоме майно.

24. Верховний Суд не може погодитись з наведеним з огляду на таке.

25. Статтею 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, власник не зобов`язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

26. Відповідно до частин 1, 4 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

27. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом № 1952-IV.

28. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону № 1952-IV).

29. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина 2 статті 3 Закону № 1952-IV).

30. У практиці Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та інші).

31. Отже, державна реєстрація права власності на спірну адмінбудівлю за Поліцією та право оперативного управління цим майном за Установою - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття відповідних речових прав на таке майно.

32. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).

33. У статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

34. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

35. У цій справі позивач заявив дві позовні вимоги: (1) про визнання права власності на будівельні матеріали та (2) про скасування державної реєстрації речових прав відповідачів на нерухоме майно - спірну адмінбудівлю.

36. Обґрунтовує обидві позовні вимоги наявністю у нього права власності на сукупність будівельних матеріалів, які на виконання договору № 5/1 придбані за кошти бюджету територіальної громади та вкладені в будівництво прибудови до спірної адмінбудівлі. Порушення свого права позивач вбачає в тому, що відповідачі привласнили належні позивачу будівельні матеріали, зареєструвавши за собою речові права на об`єкт незавершеного будівництва у складі спірної адмінбудівлі.

37. Отже, позивач вважає порушеним своє право власності на будівельні матеріали у спосіб проведення відповідачами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

38. Отже, шляхом заявлення позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію речових прав відповідачів позивач по суті вимагає відновлення становища, яке існувало до порушення його прав (пункт 4 частини 2 статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. Отже в межах даного спору позивач повинен був довести: (1) набуття права власності на майно, що є предметом спору; (2) порушення свого права внаслідок вчинення оспорюваних реєстраційних дій на користь відповідачів.

39. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, з огляду, зокрема, на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/16981/17).

40. У даній справі суди встановили, що позивач не довів наявності у нього права власності на будівельні матеріали, згадані в позові, та з цієї підстави відмовили в задоволенні основної позовної вимоги про визнання права власності на будівельні матеріали. Отже, констатувавши недоведення позивачем належності йому речових прав на предмет спору, тобто відсутність між позивачем та відповідачами спору про право як такого, суди натомість задовольнили похідні позовні вимоги Ради про скасування державної реєстрації речових прав відповідачів на нерухоме майно.

41. Згідно з приписами частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

42. Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 27 названого Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

43. Аналіз зазначених приписів Закону № 1952-IV свідчить про те, що державний реєстратор одночасно зі здійсненням реєстрації припинення речового права проводить державну реєстрацію набуття відповідного права чи обтяження шляхом виконання судового рішення про одночасне визнання такого речового права або шляхом відновлення попереднього запису про речові права.

44. Отже, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням судом того, хто набуватиме це право (за наслідком вирішення судом спору про право). Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. Близький за змістом висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20), на яку посилається скаржник.

45. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності, без вирішення судом спору про право, суперечить зазначеним вище імперативним вимогам Закону № 1952-IV, оскільки виконання такого судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірну адмінбудівлю, а отже призведе до стану правової невизначеності щодо вказаного нерухомого майна.

46. Таким чином, встановлення судами у цій справі відсутності порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, виключає задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації речових прав відповідачів, дії яких щодо реєстрації речових прав на нерухомість у такому випадку прав позивача не порушують.

47. З урахуванням наведеного оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню в частині задоволення позову як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

48. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

49. Згідно з частиною 1 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

50. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли помилкового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню в частині задоволення позову як ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що в свою чергу є підставою для задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних судових рішень у відповідній частині та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

51. Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні двох позовних вимог немайнового характеру, то керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, Верховний Суд вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат скаржника у виді сплаченого ним судового збору, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладання цих витрат на позивача.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Національної поліції України задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 у справі № 910/14594/23 в частині задоволення позовних вимог про скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію прав від 26.10.2020 № 54776527 та від 17.11.2020 № 55185188 скасувати. У цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові.

3. Стягнути з Київської міської ради (ідентифікаційний код 22883141) на користь Національної поліції України (ідентифікаційний код 40108578) 11 809, 60 грн судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.