Окрема думка

від 12.09.2024 по справі 916/1719/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

12 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/1719/22

суддів Верховного Суду Краснова Є. В., Мачульського Г. М., Рогач Л. І.

на постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 12 вересня 2024 року

за позовом керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Ізмаїльської районної державної адміністрації

до Кілійського міжрайонного управління водного господарства, Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайагросервіс"

про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити штучну водойму

Суть спору

Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області господарського суду в інтересах держави в особі Ізмаїльської районної державної адміністрації з позовом до Кілійського міжрайонного управління водного господарства (далі - Кілійське МУВГ, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайагросервіс" (далі - ТОВ "Дунайагросервіс", відповідач-2), в якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просив визнати недійсним договір від 31.07.2020 № 407 з біологічного очищення (біомеліорації) каналу "Тупіковий" та зобов`язати ТОВ "Дунайагросервіс" звільнити штучну водойму (канал "Тупіковий" площею 6 га), яка знаходиться на території Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.

На обґрунтування позову зазначив, що спірний договір з біологічного очищення (біомеліорації) каналу "Тупіковий" за своєю природою є прихованим договором позички державного майна - земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом. Під виглядом діяльності з "біологічного очищення штучної водойми" ТОВ "Дунайагросервіс" фактично отримало у безкоштовне користування строком до 2040 року (з можливістю пролонгації договору на 15 років) штучну водойму каналу "Тупіковий" площею 6 га для здійснення аквакультури.

Посилаючись на приписи статтей 1, 2, 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статтей 3, 6, 51 Водного кодексу України, вважав, що єдиною можливістю отримати у користування водний об`єкт є укладення з відповідним органом влади договору оренди землі з розташованим на ній водним об`єктом.

Оскільки за спірним договором відбулось розпорядження земельною ділянкою під водним об`єктом неуповноваженим суб`єктом, договір не відповідає вимогам законодавства, а саме статтей 92, 93, 96 ЗК України, статті 837 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність на підставі частин першої, другої, п`ятої статті 203, статті 215 ЦК України.

Рішення судів попередніх інстанцій

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову, адже дійшов висновку, що за своїм змістом спірний договір за своєю правовою природою є змішаним договором з елементами договорів надання послуг та підряду, але ніяк не договором позички, приймаючи до уваги те, що каналом "Тупіковий" продовжує володіти та користуватись Кілійське міжрайонне управління водного господарства", а не ТОВ "Дунайагросервіс", і вода високої якості необхідна саме Відповідачу 1 для ефективної експлуатації спірного каналу для транспортування Дунайської прісної води для забезпечення водообміну Стенцівсько-Жебріянівських плавнів.

Враховуючи наведене, суди вказали, що Прокурор не надав належних та допустимих доказів спрямованості волі сторін спірного договору на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені даним договором, та настання між сторонами такого договору інших прав та обов`язків ніж ті, які передбачені оспорюваним договором, з огляду на що у суду відсутні правові підстави для визнання правочину недійсним

Постанова Верховного Суду

Верховний Суд постановою від 12.09.2024 касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 задовольнив, оскаржувані судові рішення скасував та прийняв нове рішення про задоволення позову.

Аргументував непогодженням з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у даному випадку за умовами договору жодних прав та обов`язків щодо земельної ділянки разом з розташованим на ній водним об`єктом ТОВ "Дунайагросервіс" передано не було, а Кілійське МУВГ продовжує володіти та користуватися каналом, який виконує, в тому числі, функції з постачання води, роботи з очищення якої проводяться ТОВ "Дунайагросервіс" на виконання умов договору, оскільки у цій справі відповідач-1 користується каналом для забору води, а відповідач-2 - для розведення і вилову риби. При цьому вид діяльності відповідача-2 зумовлює для нього необхідність оформлення користування земельною ділянкою разом з розташованим на ній водним об`єктом.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що договір від 31.07.2020 № 407 з біологічного очищення (біомеліорації) каналу "Тупіковий" за своєю правовою природою є договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, а, отже, відповідає визначенню удаваного правочину, оскільки його вчинено для приховання правочину з надання у користування земельної ділянки з розташованою на ній водоймою для рибогосподарських потреб. Зазначене зумовлює його недійсність з огляду на відсутність у Кілійського МУВГ повноважень на його укладення, а сам договір підлягає визнанню недійсним.

Мотиви незгоди з постановою Верховного Суду

Відповідно до змісту частини третьої статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, яка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Погоджуючись з резолютивною частиною постанови частково, в частині наслідків розгляду позовної вимоги про зобов`язання ТОВ "Дунайагросервіс" звільнити водойму в цілому, висловлюємо незгоду з висновком про задоволення позовної вимоги про недійсність договору, а також з висновками, сформульованими в мотивувальній частині постанови, адже вважаємо, що при постановленні постанови необхідно було виходити з такого.

Щодо права постійного користувача укладати договори, які передбачають дозвіл на тимчасове користування земельною ділянкою

Право користування земельною ділянкою унормовано главою 15 "Право користування землею" ЗК України, в якій під користувачами розуміються суб`єкти права постійного користування (стаття 92) та орендарі (статті 93, 94).

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92 ЗК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Отже, якщо земельна ділянка належить особі на праві постійного користування, то держава чи територіальна громада (в особі відповідних органів) не вправі надавати земельну ділянку в користування іншій особі до припинення права постійного користування.

При цьому і постійний користувач не вправі встановлювати права на земельні ділянки, які обмежують право власності власника земельної ділянки (держави, територіальної громади).

Водночас законодавство не забороняє постійному користувачу дозволяти тимчасове користування земельною ділянкою іншій особі, якщо таке користування не суперечить змісту права постійного користування і не спричиняє зміну правомочностей користувача.

Такий висновок випливає із системного тлумачення закону.

Так, за змістом частини другої статті 100 ЗК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Хоча у статті 95 ЗК України не згадується окремо таке право користувача, але пункт "а" частини першої цієї статті передбачає право землекористувача самостійно господарювати на землі, що передбачає і укладення зобов`язальних договорів, спрямованих на ефективне використання земельної ділянки.

Також:

- пунктом "ґ" частини першої статті 95 ЗК України передбачено право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди, що може бути неможливим без надання будівельній організації дозволу на тимчасове користування будівельним майданчиком на земельній ділянці;

- частина перша статті 97 ЗК України надає можливість землекористувачам дозволяти використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт;

- стаття 971 ЗК України встановлює, що земельну ділянку дозволяється використовувати на підставі угоди про проведення розвідувальних та видобувних робіт, що укладається із власником землі та/або за погодженням із землекористувачем;

- відповідно до статті 18 Лісового кодексу України постійний користувач землями лісогосподарського призначення може дозволяти "короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених цим Кодексом";

- як власники, так і користувачі земельних ділянок можуть надавати у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства (стаття 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання";

- розміщення пасік на земельних ділянках інших власників або користувачів здійснюється за їх згодою (стаття 15 Закону України "Про бджільництво");

- земельна ділянка і правомочності з її використання є предметом договору про надання майданчика для паркування транспортних засобів для його експлуатації, утримання та облаштування.

Такі приклади слід вважати окремими проявами не забороненого законом права землекористувача дозволяти користування на підставі договору. Користувач в цьому разі не передає більше прав, ніж є у нього - він діє в межах наявної у нього правомочності користування земельною ділянкою.

За частиною першою статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Наведені вище приклади реалізації постійним землекористувачем права дозволяти користування земельною ділянкою третім особам на підставі договору не мають ознак винятків і не є вичерпними, а можуть мати прояв і в інших подібних договорах.

При цьому право тимчасового користування земельною ділянкою за такими договорами не підлягає державній реєстрації, оскільки така реєстрація докорінно змінила б зміст права та надавала б тимчасовому користувачу можливості захисту, притаманні постійному користувачу чи то орендарю. Так, Велика Палата Верховного Суду (постанова від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19) сформулювала висновки про те, що оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту такого права можуть бути такими, що притаманні речовим правам; у відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Згідно із частиною першою статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Зазначені законодавчі положення передбачають передання предмета оренди не тільки у користування, а й у володіння користувачу.

Водночас, якщо особі за договором наданий дозвіл на тимчасове користування земельною ділянкою, то ця особа не є володільцем земельної ділянки. Право, встановлене договором між постійним і тимчасовим користувачем, не зв`язує власника земельної ділянки і не обмежує його права власності.

Отже, власник або постійний користувач земельної ділянки не позбавлений права укласти договір, за яким лише надає контрагенту дозвіл на тимчасове користування земельною ділянкою або її частиною, але не надає її у володіння контрагенту. Такий договір може бути сконструйований за зразком договору оренди землі, але виключати володіння земельною ділянкою тимчасовим володільцем (а відтак і виключати державну реєстрацію права користування). До такого договору тимчасового користування земельною ділянкою можуть mutatis mutandis застосовуватися правила про оренду землі, тобто тією мірою, якою вони відповідають суті правовідносин (наприклад, не підлягають застосуванню правила про ідентифікацію в договорі об`єкта користування обов`язковою вказівкою на кадастровий номер та площу земельної ділянки (як це передбачено частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі"), якщо, виходячи із суті правовідносин, земельна ділянка або її частина (якій кадастровий номер взагалі не може бути присвоєний) може бути ідентифікована іншим чином з точністю, достатньою для цілей договору).

За висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (пункт 7.33) тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України); зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання.

Наведене розуміння закону відповідає і інтересам обороту, і принципам раціонального землекористування (статті 4, 5 ЗК України).

Натомість за іншого розуміння право дозволяти тимчасове користування земельною ділянкою не належить нікому (ні власнику, що передав право володіння і користування земельною ділянкою користувачу, ні самому користувачу).

Щодо правової природи спірного договору

Оцінюючи правову природу спірного договору з біологічного очищення (біомеліорації), Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду дійшов висновку про його удаваність та відповідність ознакам договору у сфері аквакультури.

У пункті 7.26 постанови зазначив таке:

"Так, статтею 14 Закону України "Про аквакультуру" "Особливості умов здійснення аквакультури та надання рибогосподарського водного об`єкта (його частини), рибогосподарської технологічної водойми, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, а також акваторії (водного простору) виключної (морської) економічної зони України в користування на умовах оренди для цілей аквакультури" закріплено, що:

1. Рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до ВК України.

Частини рибогосподарського водного об`єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, які здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до ЗК України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об`єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються.

2. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до ЗК України, за договором оренди землі (земель водного фонду).

При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди.

Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми.

Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства.

3. Об`єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі.

Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму.

4. Надання в користування на умовах оренди акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, визначення їх меж (координат) для цілей аквакультури (марикультури) здійснюється Кабінетом Міністрів України.

При наданні Кабінетом Міністрів України юридичній чи фізичній особі в користування на умовах оренди акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, а також виключної (морської) економічної зони України органи, що відповідно до ЗК України здійснюють розпорядження земельними ділянками, можуть надавати юридичній чи фізичній особі в користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення.

При наданні Кабінетом Міністрів України в користування на умовах оренди акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, а також виключної (морської) економічної зони України відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюється.

5. Методика визначення розміру плати за використання на умовах оренди акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Методика визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства.

6. Договір оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, що визначаються за згодою сторін, є: об`єкт оренди; строк дії договору; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України; умови і строки передачі об`єкта оренди суб`єкту аквакультури; умови збереження стану об`єкта оренди; умови повернення суб`єктом аквакультури об`єкта оренди; встановлені обмеження (обтяження) щодо використання об`єкта оренди; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

За згодою сторін у договорі оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України можуть конкретизуватися його умови.

7. Передача орендарем права на оренду частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України іншим суб`єктам господарювання забороняється.

8. У договорі оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України визначаються зобов`язання орендаря щодо здійснення ним заходів з охорони та недопущення погіршення екологічного стану рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, проведення меліоративних робіт тощо.

9. Державна реєстрація права оренди здійснюється відповідно до закону."

Відтак виснував про необхідність дотримання вимог статті 14 Закону України "Про аквакультуру" для здійснення діяльності, передбаченої спірним договором.

Погоджуємося, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків. Подібна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/22, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 15.05.2018 у справі № 906/854/17, постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16.

Однак кваліфікація спірного договору як укладеного в порядку здійснення діяльності з аквакультури є безпідставною та вочевидь помилковою, тому що спірний об`єкт - канал "Тупіковий" - не підлягає передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб у відповідності до заборони, передбаченої частиною другою статті 51 Водного Кодексу України.

Тому спосіб узаконення використання спірного об`єкта, запропонований у постанові, з дотриманням вимог статті 14 Закону України "Про аквакультуру" є неможливим, а відтак фактично унеможливлюється і законне здійснення на такому об`єкті діяльності, що законодавчо не заборонена.

Щодо законодавчого регулювання вчиненого сторонами правочину та позовної вимоги про визнання недійсним договору

Розведення в підвідному каналі риб-меліораторів, спрямоване на досягнення належної якості води та її підтримання у такому стані, відповідає передбаченій законодавством меті раціонального використання земель та вод (частина друга статті 4 ЗК України, частина перша статті 2 ВК України). Як зазначено вище, відповідач-1 як постійний користувач земельної ділянки з водним об`єктом вправі укласти договір тимчасового користування земельною ділянкою для риборозведення, передбачивши в ньому, зокрема здійснення користувачем заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта (стаття 51 ВК України), в тому числі, обумовивши обов`язок тимчасового користувача щодо досягнення та підтримання належної якості води та визначивши критерії такої якості як умови надання земельної ділянки в тимчасове користування відповідачу-2.

Такий договір має бути укладений відповідно до вимог законодавства. Оскільки законодавство не містить регулювання щодо договорів тимчасового користування земельною ділянкою для цілей біомеліорації, за аналогією закону мають застосовуватися правила про договори оренди землі в частині тих положень, які доцільно застосовувати до договорів тимчасового користування земельною ділянкою, враховуючи їх специфіку.

Зокрема, застосування у цьому випадку до договору тимчасового користування земельною ділянкою для цілей біомеліорації положення частини другої статті 51 ВК України про те, що не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що використовуються для питних потреб, суперечило б як меті раціонального використання вод, так і цілям охорони вод від забруднення і засмічення, поліпшення стану водних об`єктів (частина перша статті 2 ВК України).

За аналогією із Законом України "Про оренду землі" договір тимчасового користування землею для цілей біомеліорації - це договір, за яким власник чи постійний користувач зобов`язаний за плату передати користувачу земельну ділянку у користування на певний строк, а користувач зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору є:

- об`єкт користування (кадастровий номер за наявності, або опис, який дозволяє ідентифікувати земельну ділянку та розміщений на ній водний об`єкт);

- строк, на який земельна ділянка та розміщений на ній водний об`єкт надаються в користування;

- розмір плати за користування земельною ділянкою разом з водним об`єктом із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду;

- у договорі можуть зазначатися інші умови (зокрема щодо підтримання об`єкту користування у певному стані).

За висновками Великої Палати Верховного Суду земля є унікальним обмеженим природним ресурсом, земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства; розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України); неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам. Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим; такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, пункти 75 - 79).

Тому договір тимчасового користування землею державної чи комунальної власності для цілей біомеліорації може укладатись, по-перше, лише за плату, по-друге, лише за наслідками прозорої конкурентної процедури з визначення користувача. Така процедура застосовується власником земельної ділянки, а якщо вона передана в постійне користування - постійним користувачем, і має передбачати: завчасне оприлюднення проєкту договору, який містить всі умови, крім розміру плати за користування (і такі умови не можуть бути в подальшому змінені); залучення якомога більшої кількості учасників - потенційних користувачів, бажаючих укласти договір; автоматичне визначення переможця, яким є учасник, який запропонував найвищу плату за користування земельною ділянкою.

Водночас, у справі, що переглядається, спірний договір укладений не тільки без проведення зазначеної конкурентної процедури, а й взагалі без плати за тимчасове користування земельною ділянкою з водоймою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки про те, що:

1) згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним;

2) позовна вимога про визнання правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності.

Такі висновки сформульовані у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункти 84-86), від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 (пункти 61-62), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункти 120-124).

Верховний Суд України у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 зазначав також, що положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, зокрема, що спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України).

Встановлена частинами першою, другою статті 228 ЦК України нікчемність правочину, який був спрямований на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади слід розуміти широко, включаючи до заволодіння і незаконне користування таким майном. Такого висновку Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду дійшов з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність); домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (пункт 7.10)).

Отже, спірний договір є нікчемним, а тому відповідно до усталеної практики Верховного Суду він не може бути визнаний судом недійсним.

Тому вважаємо, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові в частині цієї вимоги, але з інших підстав.

Щодо позовної вимоги про звільнення ТОВ "Дунайагросервіс" штучної водойми

Оскільки відповідач-2 користується водоймою без передбачених законом підстав, чим порушує право державної власності, і таке порушення не пов`язане з позбавленням володіння, то підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України. Отже, відповідач-2 повинен звільнити водойму шляхом припинення користування водоймою, яке він здійснює на підставі нікчемного правочину, тобто без передбачених законом підстав.

З огляду на зазначене вважаємо, що рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій (резолютивна частина) щодо позовної вимоги про визнання договору недійсним підлягала залишенню без змін, але з інших мотивів, наведених вище.

Судді Єгор КРАСНОВ

Григорій МАЧУЛЬСЬКИЙ

Лариса РОГАЧ