Постанова від 25.11.2024 по справі 916/626/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/626/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області Коломійчук І.О., на підставі посвідчення;

від прокуратури не з`явився;

від Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, смт. Овідіополь - не з`явився;

від Комунального некомерційного підприємство Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт Овідіополь Одеської області не з`явися;

від Південного офісу Держаудитслужби, м. Одеса не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 27.08.2024 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Погребна К.Ф., повний текст рішення складено та підписано 06 вересня 2024 року

у справі №916/626/23

за позовом: Заступника керівника Чорноморської окружної прокуратури, м. Чорноморськ Одеської області в інтересах держави в особі Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, смт. Овідіополь, Південного офісу Держаудитслужби, м. Одеса

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області

до відповідача-2: Комунального некомерційного підприємства Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт. Овідіополь Одеської області,

про визнання додаткових угод недійсними та повернення надмірно сплачених коштів у сумі 351 570 грн. 85 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У лютому 2023 року заступник керівника Чорноморської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, м. Одеса, Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, смт. Овідіополь Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області, в якій просив суд визнати недійсними додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії № 70 від 12.03.2021, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт. Овідіополь Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області, а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області на користь Комунального некомерційного підприємства Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт. Овідіополь Одеської області надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 577 931 грн. 76 коп. та витрати по сплаті судового збору.

Зокрема, позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані додаткові угоди, якими безпідставно збільшено ціну товару, укладено з порушенням вимог законодавства, в т.ч. Закону України «Про публічні закупівлі», у зв`язку з чим їх слід визнати недійсними, оскільки Лікарня мала сплатити Товариству з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ» за фактично одержаний на підставі договору від № 70 від 12.03.2021 та додаткових угод до нього обсяг електричної енергії суму 963 900 грн. за 510 000 кВт*год., натомість, сплатила за 204 216 кВт*год 963 900 грн., а мала була сплатити 385 968 грн. 24 коп., а тому, переплачені бюджетні кошти в розмірі 577 931 грн. 76 коп. мають бути повернуті.

Також, в позові прокурором обґрунтовано підстави для представництва ним інтересів держави в особі обраних ним позивачів.

Крім того, прокурором до суду першої інстанції 03.04.2023 за вх.№10639/23 від подано клопотання про зменшення розміру позовних вимог, згідно якого останній просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області на користь Комунального некомерційного підприємства Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт.Овідіополь Одеської області безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 351 570 грн. 85 коп. Інші позовні вимоги залишені без змін.

Відповідне клопотання судом першої інстанції було прийнято до розгляду, справа розглядалась в редакції позовних вимог з урахуванням вищезазначеного клопотання про зменшення розміру позовних вимог.

Крім того, 25.08.2023 року 29032/23 до суду від прокуратури надійшла заява про зміну предмету позову, згідно якої прокуратура просила суд з урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 21.06.2023 року по справі №905/1907/21, стягнути безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 351 570 грн. 85 коп. до бюджету Овідіопольської об`єднаної територіальної громади в особі Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області. Інші позовні вимоги залишені без змін.

26.03.2024 за вх. №12716/24 до Господарського суду Одеської області від Чорноморської окружної прокуратури надійшла заява про залишення позову без розгляду, згідно якої позивач просить суд залишити позовні вимоги в частині звернення Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт.Овідіополь Одеської області без розгляду.

Ухвалою суду першої інстанції від 02.04.2024 року заяву Чорноморської окружної прокуратури від 26.03.2024р. за вх.№12716/24 про залишення без розгляду позовних вимог в частині звернення Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня» було задоволено. Позовну заяву керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ» про визнання додаткових угод недійсними та повернення безпідставно сплачених коштів у сумі 351 570 грн. 85 коп. було залишено без розгляду.

01.04.2024 за вх. №13367/24 до Господарського суду Одеської області від Чорноморської окружної прокуратури надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача - Комунальне некомерційне підприємство Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт. Овідіополь Одеської області.

Обґрунтовуючи подане клопотання, прокурор зазначає, що, враховуючи, що оскаржувані додаткові угоди підписані у добровільному порядку обома сторонами, а саме: Комунальним некомерційним підприємством Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», та в позовній заяві наявні вимоги щодо визнання додаткових угод № 1 від 19.03.2021, № 2 від 22.03.2021, № 3 від 11.08.2021, № 4 від 11.08.2021, № 5 від 11.08.2021, № 6 від 29.10.2021, № 7 від 02.11.2021, № 8 від 22.11.2021, № 9 від 23.11.2021, № 10 від 25.11.2021 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 70 від 12.03.2021 недійсними, є необхідність у визначенні Комунального некомерційного підприємства Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт.Овідіополь Одеської області співвідповідачем по цій справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 року клопотання Чорноморської окружної прокуратури від 01.04.2024р. за вх.№13367/24 було задоволено. Залучено до участі у справі в якості співвідповідача Комунальне некомерційне підприємство Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт.Овідіополь Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.08.2024 по справі №916/626/23, позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсними додаткові угоди до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м.Березівка Одеської області до бюджету Овідіопольської об`єднаної територіальної громади в особі Овідіопольської об`єднаної селищної ради Одеського району Одеської області 351 570 грн. 85 коп.

Мотивуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначив, що оспорюванні додаткові угоди до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника суперечать нормам Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі», тому підлягають визнанню недійсними, оскільки сторонами було збільшено ціну за одиницю електричної енергії, що склало більш ніж на 149,7% від початкової ціни товару, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, таке перевищує законодавчо визначене обмеження щодо можливості збільшення ціни не більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

З огляду на визнання додаткових угод недійними, місцевий господарський суд дійшов висновку, що грошові кошти в сумі 351 570 грн.85 коп., є такими, що повинні бути повернуті Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м.Березівка Одеської області, Раді, як розпоряднику бюджетних коштів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м.Березівка, Одеської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 27.08.2024 року у справі № 916/626/23 скасувати в повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог заступника керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Овідіопольської селищної ради, смт. Овідіополь Одеської області, Південного офісу Держаудитслужби, м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області про визнання додаткових угод до договору постачання електричної енергії недійсними та повернення сплачених коштів в сумі 351 570 грн. 85 коп.; вирішити питання про стягнення з позивача на користь відповідача сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, відповідач-1 зазначає, що сторони за взаємною згодою уклали додаткові угоди до договору№70 від 12.03.2021р., який було укладено за цінами, які діяли на момент подання тендерної пропозиції та проведення аукціону, а також відповідно до тендерної документації, адже в іншому випадку договір вважався би нікчемним. Укладення додаткових угод до договору не суперечить умовам чинного законодавства та укладеного договору, здійснене на підставі звернення відповідача-1, як постачальника, до споживача, з відповідним обґрунтуванням та наданням доказів наявності підстав для зміни істотних умов договору.

Також, відповідач-1 звертає увагу суду на те, що, окрім доказів щодо коливання ціни товару на ринку, споживачу, при наданні пропозиції про збільшення ціни за одиницю товару, надавалось підтвердження, що продовжувати відпускати електричну енергію за первинною ціною електропостачальнику «вочевидь невигідно», а саме, довідки про розрахунок собівартості товару. Розрахунок собівартості товару був визначений згідно Методичних рекомендацій № 373 від 09.07.2007 року способом прямого розрахунку з урахуванням таблиці порівняння ціни собівартості товару та первинної ціни продажу електричної енергії (1,89 грн./за один. товару). Проведений ціновий аналіз вказує на прогнозовані збитки скаржника у разі, якби сторони договору не досягли взаємної згоди на збільшення ціни договору.

Крім того, на думку відповідача-1, відсутні обставин, які би свідчили про невиконання або неналежне виконання позивачем, який є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави; прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду.

Також, відповідач-1 наголошує, що за весь період дії договору та послуг постачання (отримання) електричної енергії, не виникало питання стосовно обсягів недопоставленої електричної енергії, так як додатком до договору було погоджено обсяги постачання електричної енергії в кожному розрахунковому періоді та даним додатком сторони керувалися при виконанні умов договору, тобто, сторони претензій не висували одна одній.

Відповідач-1 звертає увагу суду на те, що при винесені рішення по справі суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України, як норми, яка підлягає застосуванню до позадоговірних зобов`язань, взагалі не зазначив у рішенні, яку правову норму слід застосовувати у даному випадку та не врахував існуючу практику Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

Скаржник вказує, що заяву позивача про зміну предмета позову можна вважати новим позовом, оскільки в ній зазначено самостійні матеріально-правові вимоги та одночасно на їх обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісною підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Отже, на думку відповідача-1, позивач висунув нові вимоги, які не були зазначені у позовній заяві.

Також, апелянт вказує, що в порушення ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України прокурором не долучено до позовної заяви жодного платіжного документу та жодної фінансової довідки щодо бюджетних асигнувань, з яких можливо було б дійти висновку про витрачання Комунальним некомерційним підприємством «Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт.Овідіополь Одеської області саме бюджетних коштів.

Крім того, скаржник зазначає, що позовна заява в частині висновків прокурора щодо порушення законодавства при виконанні договору про закупівлю електричної енергії №70 від 12.03.2021 року та укладанні додаткових угод до даного договору заявлена без висновків компетентного органу у сфері публічних закупівель, а тому є лише суб`єктивною думкою прокурора та припущенням щодо порушення законодавства та не має під собою юридично обґрунтованих підстав.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка, Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 27.08.2024 року у справі №916/626/23, справу призначено до судового розгляду.

21.10.2024 року до Південно-західного апеляційного господарського через електронний суд від прокурора найшов відзив (вх.№3678/24).

Зокрема, у відзиві прокурор щодо «собівартості» товару зазначає, що на час підписання основного договору № 70 від 12.03.2021 скаржник підписав його без заперечень та зауважень, чим засвідчив, що має можливість та погоджується виконати домовленість, вказану у договорі та додатках до нього, тобто добровільно взяв на себе зобов`язання поставити споживачу електричну енергію обсягом 510 000 кВт*год, загальною вартістю 963 900 грн.

Щодо обраного ним способу захисту прокурор наголошує на тому, що оскільки правові підстави для зміни ціни одиниці товарів за договорами у відповідності до укладених додаткових угод відсутні, додаткові угоди є такими, що суперечать приписам законодавства, а тому необхідно їх визнати недійсними на підставі положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а надмірно сплачені кошти підлягають поверненню.

Також прокурор вважає, що його посилання на ч.1 ст.670 Цивільного кодексу України в частині вимог про стягнення грошових коштів не впливає на результати розгляду даної справи.

Щодо заяви про зміну предмету позову прокурор вказує, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, прокурор вважає, що усі доводи апелянта не спростовують законність та обґрунтованість його позовних вимог, а тому позовна заява керівника Чорноморської окружної прокуратури правомірно задоволена судом і підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Представник прокурори заперечував проти доводів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі, просили суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники інших сторін не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про відправку ухвали суду апеляційної інстанції про призначення справи до судового розгляду на їх офіційні електронні адреси, будь-яких процесуальних заяв чи клопотань суду не надали.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників сторін.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 27.08.2024 року у справі №916/626/23 не потребує скасування, зважаючи на наступне.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Комунальне некомерційне підприємство Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт. Овідіополь Одеської області 15 січня 2021 року оголосило про проведення відкритих торгів «Електрична енергія, код 09310000-5 - Електрична енергія за ДК 021:2015» з очікуваною вартістю 1 180 000 грн. під № UA-2021-01-15-002689-a. Запланований обсяг електричної енергії складав 510 000 кВт*год.

Участь у відкритих торгах взяло два учасники: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМГАЗ СІТІ» з ціновою пропозицією 963 899 грн. з ПДВ, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м.Березівка Одеської області з ціновою пропозицією 963 900 грн. з ПДВ.

За результатом розгляду тендерних пропозицій, згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій/пропозицій UA-2021-01-15-002689-a від 02.02.2021 переможцем визначено Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ» м.Березівка Одеської області з остаточною ціновою пропозицією 963 900 з ПДВ.

Надалі, уповноваженою особою замовника 26.02.2021 було оприлюднено повідомлення про намір укласти договір про закупівлю з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області на закупівлю електричної енергії (ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія) обсягом 510 000 кВт, з ціновою пропозицією 963 900 гривень, строком виконання до 31.12.2021.

12.03.2021 між Комунальним некомерційним підприємством Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт .Овідіополь Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області було укладено договір № 70 про закупівлю електричної енергії у постачальника за ціною 1,89 грн. з урахуванням ПДВ за 1 кВт*год.

Постачальник зобов`язується поставити споживачу у терміни та на умовах, визначених договором, електричну енергію, код ДК 021:2015-09310000-5 ,,Електрична енергія, в обсягах і порядку, передбачених договором, для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач сплачує постачальнику за використану електричну енергії у розмірі, строки, порядку та на умовах, передбачених договором (п.2.1 договору).

Загальна ціна договору становить 963 900 грн., в т.ч. ПДВ 160 650 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору (п.5.1 договору).

Ціна (тариф) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об`єкта споживания (площадки вимірювання) застосовується одна ціна електричної енергії. (п.5.2 договору).

Пунктом 5.3. договору визначено, що Інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розміщена на офіційному веб-сайті Постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування.

Відповідно до п.5.4. договору ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни. У випадках застосування до споживача диференційованих цін електричної енергії суми, вказані в рахунках, інформаційно відображають середню ціну, обчислену на базі різних диференційованих

Пунктом 5.5 договору встановлено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Підпунктом 2 пункту 13.2, передбачено, наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою(ми) (листом(ми)) (завіреними копіями гріх довідки(ок) або листа(ів)) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, або інформацією з вебсайту ДП Оператор ринку (згідно з ч.6, 9 ст.67 Закону України Про ринок електричної енергії, з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 р. № 3304-04/33869-06 Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії) для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового періоду в якому відбулися такі зміни.

Крім того, згідно з пунктом 13.4 договору постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.

В подальшому до договору було укладено ряд додаткових угод, якими зменшено обсяги постачання електричної енергії з урахуванням збільшення її ціни, зокрема:

- Додаткова угода № 1 від 19.03.2021, на підставі якої з 01.03.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 2,078 грн. за 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за угодою встановлено в розмірі 463 859,480269 кВт*год. Отже, ціна на товар за додатковою угодою № 1 збільшено на 9,9%.

- Додаткова угода № 2 від 22.03.2021, на підставі якої з 10.03.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 2,25 грн. за 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 428 400 кВт*год. Отже, ціна на товар за додатковою угодою № 2 збільшено на 8,3%.

- Додаткова угода № 3 від 11.08.2021, на підставі якої з 10.08.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 2,71 грн. за 1 кВт*год. Отже, ціна на товар за додатковою угодою № 3 збільшено на 9,7%.

- Додаткова угода № 4 від 11.08.2021, на підставі якої з 09.08.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 2,47 грн. за 1 кВт*год. Отже, ціна на товар за додатковою угодою №4 збільшено на 9,8%.

- Додаткова угода № 5 від 11.08.2021, на підставі якої з 11.08.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 2,98 грн. за 1 кВт*год. Отже, ціна на товар за додатковою угодою № 5 збільшено на 9,9%.

- Додаткова угода № 6 від 29.10.2021, на підставі якої з 01.10.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,27 грн. за 1 кВт*год. Отже, ціна на товар за додатковою угодою № 6 збільшено на 9,7%.

- Додаткова угода № 7 від 02.11.2021, на підставі якої з 10.10.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,56 грн. за 1 кВт*год. Отже, ціна на товар за додатковою угодою № 7 збільшено на 8,9%.

- Додаткова угода № 8 від 22.11.2021, на підставі якої з 01.11.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,91 грн. за 1 кВт*год. Отже, ціна на товар за додатковою угодою №8 збільшено на 9,8%.

- Додаткова угода № 9 від 23.11.2021, на підставі якої з 05.11.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 4,30 грн. за 1 кВт*год. Отже, ціна на товар за додатковою угодою № 9 збільшено на 9,9%.

- Додаткова угода №10 від 25.11.2021, на підставі якої з 10.11.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 4,72 грн. за 1 кВт*год. за фактичний обсяг 204 216 кВт/год. Отже, ціна на товар за додатковою угодою №10 збільшено на 9,8%.

Договір та додаткові угоди підписано повноважними представниками та скріплено печатками контрагентів.

Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин у даній справи матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або відсутність підстав для визнання недійсними зазначених у прохальній частині позовної заяви прокурора додаткових угод, укладених між Комунальним некомерційним підприємством Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт. Овідіополь Одеської області і Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ» м. Березівка Одеської області та стягнення на користь Овідіопольської об`єднаної територіальної громади в особі Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області безпідставно сплачених бюджетних коштів в сумі 351 570 грн. 85 коп.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, судова колегія перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави.

За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Отже, з урахуванням вищевикладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, останній зазначає, що сторонами, всупереч інтересів держави, без будь-яких належних на те підстав та в порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» було укладено ряд додаткових угод, за якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що призвело до зайвого витрачання бюджетних коштів на закупівлю електричної енергії за договором.

Прокурором подано позов (з урахуванням заяви про зміну) в особі Південного офісу Держаудитслужби, м.Одеса, Овідіопольської селищної ради, смт. Овідіополь Одеської області, які визначені в якості уповноважених органів (контролюючий орган та розпорядник бюджетних коштів).

Так, статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Овідіопольська селищна рада виступає в якості суб`єкта владних повноважень, яка приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.

Так, відповідно до п. 1.3 Статуту Комунального некомерційного підприємства Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня» (нова редакція), затвердженого рішенням Овідіопольської селищної ради, власником Підприємства є територіальна громада від імені якої діє Овідіопольська селищна рада Одеського району, ідентифікаційний код юридичної особи 04379172.

Згідно п. 4.1 Статуту Підприємство є юридичною особою публічного права. Права та обов`язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації.

Відповідно до п. 4.3 Статуту Підприємство здійснює некомерційну господарську діяльність, організовує свою діяльність відповідно до фінансового плану, погодженого Засновником, самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що затверджуються Засновником.

Пунктом 4.6 Статуту передбачено, що Підприємство має самостійний баланс, рахунки в установах банків, в Державній казначейській службі України, круглу печатку зі своїм найменуванням, штампи, а також бланки з власними реквізитами.

Згідно п. 4.7 Підприємство має право укладати угоди (договори), набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, бути особою, яка бере участь у справі, що розглядається в судах України, міжнародних та третейських судах.

Згідно з річним планом закупівлі UA-2021-01-15-002689-а джерелом фінансування закупівлі «Електрична енергія, код 09310000-5 Електрична енергія за ДК 021:2015» є кошти місцевого бюджету.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України засновником Комунального некомерційного підприємства Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня» є Овідіопольська селищна рада Одеського району Одеської області. Підприємство підпорядковане, підзвітне та підконтрольне Засновнику.

Відтак, враховуючи, що виконання оспорюваного договору здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, порушення, допущені при його укладенні, призводять до порушення майнових прав територіальної громади Овідіопольської селищної ради, за рахунок якої останній і формується. Згідно ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що с у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 27 цього ж Закону до відання виконавчих органів міських, селищних та сільських рад належать повноваження щодо забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів.

Отже, саме на Овідіопольську селищну раду Одеського району Одеської області покладаються функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів місцевого бюджету, в тому числі при проведенні публічних закупівель, а тому, остання в даному випадку становитиме собою орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави (місцевого самоврядування) в розумінні Закону України «Про прокуратуру». Одночасно, ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» унормовує, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Зазначені у позові порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» завдають шкоди державним інтересам у вигляді незаконних витрат коштів, унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів бюджету і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави.

Згідно умов закупівлі розрахунок з виконавцем робіт за цією закупівлею здійснюватиметься в межах виділених бюджетних призначень.

У п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України закріплено принцип ефективності при складанні та виконанні бюджетів, який передбачає, що учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Ефективне використання бюджетних коштів, зокрема шляхом проведення процедур закупівель товарів, робіт та послуг у відповідності до вимог чинного законодавства становить безумовний інтерес держави, оскільки безпосередньо впливає на її соціально-економічний розвиток, забезпечения гарантій у сфері охорони здоров`я, освіти, соціального забезпечення найбільш не захищених верств населення.

У даному контексті публічні закупівлі відіграють ключову роль у забезпеченні раціонального, стійкого економічного зростання держави, як один із інструментів для створення умов до найбільш ефективного використання бюджетних коштів.

Отже, правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) проведення скорочених закупівель та витрачання за їх результатами бюджетних коштів, такому суспільному інтересу не відповідає.

Використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу виконавчої влади, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із ст. 6 Конституції України, здійснює свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Проведення процедури публічних закупівель та укладення додаткових угод, які суперечать вимогам законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Чорноморська окружна прокуратура Одеської області листом від 26.10.2022 за №63-5581ВИХ-22 повідомила Овідіопольську селищну раду Одеського району Одеської області про порушення законодавства під час проведення тендеру UA-2021-01-15-002689-а, укладання та виконання договору № 70 від 12.03.2021 та додаткових угод до вказаного договору.

Овідіопольська селищна рада у своєму листі №02-06/210/2262/1728 від 07.11.2022 повідомила, що зважаючи на відсутність висновку уповноваженого органу Овідіопольська селищна рада вважає, що немає підстав для вжиття заходів щодо усунення порушення вимог законодавства при проведенні процедури закупівлі UA-2021-01-15-002689-а та представництва інтересів держави в суді з вказаного питання.

Також прокуратурою направлено лист до Комунального некомерційного підприємства Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня» №63-4417ВИХ-22 від 09.09.2022, яким також повідомлено про порушення законодавства під час проведення тендеру UA-2021-01-15-002689-а, укладання та виконання договору № 70 від 12.03.2021 та додаткових угод до вказаного договору.

З відповіді Комунального некомерційного підприємства Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня» № 397 від 22.09.2022 вбачається, що останнє вважає, що процедуру закупівлі за оголошенням UA-2021-01-15-002689-а проведено у відповідності до вимог Закону України «Про публічні закупівлі».

Отже, Овідіопольською селищною радою не було вжито жодних заходів на усунення виявлених прокурором порушень.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією, цим Законом та іншими законами України.

Здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні унормовано положеннями Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та приписами Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою КМУ від 03.02.2016 № 43 (надалі - Положення).

Статтею 2 цього Закону визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів. необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна. станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону, державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення аудиту, інспектування, перевірки та моніторингу закупівлі.

Статтею 5 Закону визначено, що контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель, який згідно зі ст. 2 цього Закону є одним з головних завдань органу державного фінансового контролю, здійснюється шляхом проведения моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

Так, п. 10 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», п. п. 3, 4, 9 ч. 4 Положення. Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель: здійснює контроль. зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства тощо.

Враховуючи викладене, Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, зокрема, при здійсненні державних закупівель.

Згідно пунктів 1. 3. 13 положення, Південний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. Офіс є юридичною особою публічного права. Основним завданням Офісу реалізація повноважень Держаудитслужби на території Миколаївської, Одеської, Херсонської областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі.

У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління в Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі управління), які здійснюють свої повноваження на території адміністративно-територіальної одиниці за їх місцезнаходженням. На території Одеської області реалізацію державного фінансового контролю здійснює апарат Офісу.

3 системного тлумачення вищенаведених правових норм вбачається, що Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади,що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, окрема, при здійсненні державних закупівель. Саме до повноважень Держаудитслужби та її підрозділів належить вжиття заходів контролю щодо додержання вимог законодавства при проведенні замовниками публічних закупівель, а також звернення до суду в інтересах держави з позовними заявами у разі не виконання ними вимог про усунення виявлених порушень.

Отже, не дивлячись на наявність повноважень щодо захисту інтересів держави, а також, враховуючи, що прокуратура повідомила про виявлені порушення, Південним офісом Держаудитслужби як органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, дій, спрямованих на здійснення відповідного захисту інтересів держави, на протязі тривалого часу не вчинено, з часу укладення оспорюваних угод не було вжито належних заходів до усунення зазначених порушень та звернення з позовом до суду, інші заходи для повернення надміру сплачених коштів з бюджету також не вживалися.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 підтверджено підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Держаудитслужби, яка хоч і не проводила моніторинг публічної закупівлі, однак може і повинна бути позивачем у справах з аналогічних питань.

Категорію спорів, у яких органи державного фінансового контролю можуть бути безпосередньо позивачем (діяти в інтересах держави), визначено п. 10 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні». Аналогічний припис містить абз. 3 п. п. 9 п. 4 Положення.

Згідно з пунктом 8 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, крім іншого, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів. укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід Держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними Договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Отже, Південним офісом Держаудитслужби як органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, заходи щодо припинення та визнання недійсними додаткових угод до договору закупівлі, стягнення в бюджет надміру сплачених коштів у розумний строк не вживались.

Необхідність звернення з цим позовом була зумовлена потребою захистити інтереси держави у зв`язку із нездійсненням відповідних повноважень органом Державної аудиторської служби України Південним офісом Держаудитслужби, який держава наділила повноваженнями щодо реалізації державної політики у сфері державного фінансового контролю, зокрема при здійсненні державних закупівель (ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. ст. 5, 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», Положення про Державну аудиторську службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43). Укладання додаткових угод з порушенням вимог законодавства свідчить про нераціональне і неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері.

З урахуванням наведеного Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функцій щодо реалізації державної політики у сфері закупівель. Вказане узгоджується з позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 03.12.2021 у справі №915/634/20).

Отже, як вже зазначалось вище, чинним законодавством України визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю у сфері публічних закупівель, а саме: Державна аудиторська служба в Україні, зокрема в даних правовідносинах Південний офіс Держаудитслужби (постанова Верховного Суду від 13.09.2022 y справі № 918/1222/21).

Чорноморська окружна прокуратура Одеської області листом від 26.10.2022 за №63-5580ВИХ-22 повідомила Південний офіс Держаудитслужби про порушення законодавства під час проведення тендеру UA-2021-01-15- 002689-а, укладання та виконання договору № 70 від 12.03.2021 та додаткових угод до вказаного договору. Згідно відповіді №151531-17/3372-2022 від 09.11.2022 Південним офісом Держаудитслужби не проводилась перевірка фактів, викладених у листі окружної прокуратури, щодо процедури закупівлі, та, відповідно, не вживались заходи щодо усунення порушень, в тому числі у судовому порядку.

Тобто, не дивлячись на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства та безпідставне витрачання бюджетних коштів, Овідіопольська селищна рада та Південний офіс Держаудитслужби не вживали заходів для захисту інтересів держави при виконанні договору постачання електроенергії та укладанні додаткових угод до нього, а також повернення надміру сплачених коштів до бюджету.

Вказане свідчить про нездійснення позивачами захисту інтересів держави, яке проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень (він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається).

Порушення процедури державних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів територіальної громади і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави та територіальної громади.

Зволікання зі зверненням уповноважених органів до суду з вимогою про визнання недійсним внесення змін до договорів постачання електричної енергії щодо збільшення вартості одиниці товару призводить до зайвих витрат замовників та необґрунтованих прибутків постачальника, що у свою чергу, завдає шкоди економічним інтересам держави у вигляді незаконних витрат бюджетних коштів.

Отже, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави у бюджетній сфері.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Чорноморська окружна прокуратура Одеської області 08.02.2023 на адресу позивачів спрямувала повідомлення про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 79 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).

Наведене свідчить про те, що Овідіопольська селищна рада та Південний офіс Держаудитслужби, будучи обізнаними про порушення законодавства при виконанні вищевказаних договорів про постачання електричної енергії, протягом тривалого часу не вжили заходів щодо звернення з відповідним позовом до суду з метою захисту інтересів держави.

Сам факт незвернення Овідіопольської селищної ради та Південного офісу Держаудитслужби з цим позовом до суду свідчить про те, що останні неналежно виконують свої повноваження відносно вжиття заходів щодо повернення до бюджету надмірно сплачених коштів в сумі 351 570 грн. 85 коп.

Викладене відповідає також висновкам Великої Палати Верховного Суду, наведеним у п. 6.43 постанови від 15.10.2019 (справа № 903/129/18).

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Отже, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не с спором між прокурором і відповідним органом, а також не с тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності (пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано,то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).

Тобто, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 79 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).

Отже, як вже зазначалося вище, наведене свідчить про те, що Південний офіс Держаудитслужби, Овідіопольська селищна рада, будучи обізнаними про порушення законодавства при виконанні вищевказаного договору про закупівлю електричної енергії, протягом тривалого часу не вжили заходів щодо звернення з відповідним позовом до суду з метою захисту інтересів держави. Сам факт незвернення позивачів з цим позовом до суду свідчить про те, що останні неналежно виконують свої повноваження відносно вжиття заходів щодо повернення до бюджету надмірно сплачених коштів в сумі 351 570 грн. 85 коп.

З огляду на зазначене та враховуючи дотримання прокурором визначеної національним законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, судова колегія вважає, що наданими прокурором доказами підтверджено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Південного офісу Держаудитслужби та Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку по суті заявлених позовних вимог прокурора про визнання недійсними додаткових угод до договору та повернення безпідставно сплачених коштів у розмірі 351 570 грн. 85 коп., колегія суддів зазначає таке.

Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Метою вказаного закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Згідно з частиною першою статті 628, статтею 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою, другою статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Тобто, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 по справі №922/2321/22.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Отже, вказана норма Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України Про внесення змін до Закону України Про публічні закупівлі та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон України "Про публічні закупівлі" було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме, не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як убачається з пояснювальної записки до проєкту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії ціновому демпінгу коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати ціновий демпінг з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Так, судова колегія зазначає, що предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або відсутність підстав для визнання недійсними зазначених у прохальній частині позовної заяви прокурора додаткових угод, укладених між Комунальним некомерційним підприємством Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт. Овідіополь Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області та стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів в сумі 351 570 грн. 85 коп.

Як вбачається із матеріалів справи, 12.03.2021 року між Комунальним некомерційним підприємством Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор Енергії», як постачальником, було укладено договір №70 про закупівлю електричної енергії у постачальника.

Відповідно до умов договору та додатків до нього, предметом вказаного договору є: електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 електрична енергія, за ціною 1,89 грн. з ПДВ за 1 кВт*год, за обсяг електричної енергії: 510 000 кВт*год, загальною вартістю 963 900 гривень.

Додатковою угодою № 1 від 19.03.2021, на підставі якої з 01.03.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 2,078 грн. за 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за угодою встановлено в розмірі 463 859,480269 кВт*год.; додатковою угодою № 2 від 22.03.2021, на підставі якої з 10.03.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 2,25 грн. за 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 428 400 кВт*год; додатковою угодою № 4 від 11.08.2021, на підставі якої з 09.08.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 2,47 грн. за 1 кВт*год.; додатковою угодою № 3 від 11.08.2021, на підставі якої з 10.08.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 2,71 грн. за 1 кВт*год.; додатковою угодою № 5 від 11.08.2021, на підставі якої з 11.08.2021підвищено ціну на електричну енергії до 2,98 грн. за 1 кВт*год.; додатковою угодою № 6 від 29.10.2021, на підставі якої з 01.10.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,27 грн. за 1 кВт*год.; додатковою угодою № 7 від 02.11.2021, на підставі якої з 10.10.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 3,56 грн. за 1 кВт*год.; додатковою угодою № 8 від 22.11.2021, на підставі якої з 01.11.202 підвищено ціну на електричну енергії до 3,91 грн. за 1 кВт*год.; додатковою угодою № 9 від 23.11.2021, на підставі якої з 05.11.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 4,30 грн. за 1 кВт*год.; додатковою угодою №10 від 25.11.2021, на підставі якої з 10.11.2021 підвищено ціну на електричну енергії до 4,72 грн. за 1 кВт*год. за фактичний обсяг 204 216 кВт/год.

Отже, Комунальне некомерційне підприємство Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт. Овідіополь Одеської області мало беззаперечне право на отримання електроенергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі. Проте, покупець без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області про збільшення ціни підписав додаткові угоди, внаслідок чого вартість одиниці електричної енергії загалом збільшилась на 149,7%.

Отже, у даному випадку оспорювані додаткові угоди укладені з перевищенням максимального ліміту щодо зміни ціни у розмірі 10 відсотків, встановленого нормами пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме, за результатами укладення оспорюваних угод ціну за одиницю товару загалом збільшено на 149,7%.

Водночас, як вже було вказано вище, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 дійшла висновку, що відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Крім того, колегія суддів зазначає, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти), укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення на 149,7% шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця та вважає, що укладення спірних угод у цьому випадку призвело до нівелювання результатів відкритих торгів.

Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Споживач, як сторона договору, розпоряджався не власними коштами, а коштами місцевого бюджету, тобто коштами відповідної громади. Таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та громади, з порушенням норм Закону України «Про публічні закупівлі» та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами), з огляду на що оскаржені додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу підлягають визнанню їх недійсними.

Установивши недійсність укладених між сторонами договору додаткових угод, колегія суддів зазначає, що правовідносини з постачання електричної енергії між позивачем і відповідачем у спірний період регулюються договором, а відтак, і поставка електричної енергії, і оплата мала здійснюватися сторонами відповідно до умов договору.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В даному випадку судова колегія вважає, що додаткові угоди № 1 від 19.03.2021, № 2 від 22.03.2021, № 3 від 11.08.2021, № 4 від 11.08.2021, №5 від 11.08.2021, №6 від 29.10.2021, №7 від 02.11.2021, №8 від 22.11.2021, №9 від 23.11.2021, №10 від 25.11.2021 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №05/ 21 від 01.02.2021 суперечать наведеним вище нормам Цивільного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі", тому погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання їх недійсними, а доводи скаржника в цій частині є безпідставними.

Щодо позовної вимоги про стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19 в процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що активна роль суду проявляється, зокрема, в самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду, на переконання Великої Палати Верховного Суду, носить імперативний характер.

Зважаючи на наведену правову позицію, колегія суддів наділена повноваженнями самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин, зокрема, шляхом вирішення питання застосування до спірних правовідносин відповідних норм права.

Так, згідно з приписами ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Недійсність спірних додаткових угод не означає відсутність між сторонами договірних відносин, як вже зазначалося вище, адже відносини між ними врегульовані договором. (подібні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

Одночасно з цим судова колегія вважає необхідним, виходячи з визначеного вище принципу, задовольнити позовні вимоги прокурора про повернення надмірно сплачених бюджетних коштів, оскільки в даному випадку є ознаки безпідставного їх отримання, бо договірні підстави встановлення іншої ціни з причини визнання недійсними оспорюваних додаткових угод, відпали, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи наведене, а також те, що додаткові угоди №1 від 19.03.2021, № 2 від 22.03.2021, № 3 від 11.08.2021, № 4 від 11.08.2021, №5 від 11.08.2021, №6 від 29.10.2021, №7 від 02.11.2021, №8 від 22.11.2021, №9 від 23.11.2021, №10 від 25.11.2021, є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між Комунальним некомерційним підприємством Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт. Овідіопорль Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області щодо ціни електричної енергії, поставленої за договором від 12.03.2021 №70, відповідно зобов`язання сторін регулюються умовами Комерційної пропозиції (яке є додатком № 1 до договору), підписаною сторонами при укладенні зазначеного договору, згідно з якою ціна за одиницю електричної енергії складає 1,89 грн за 1 кВт/год з ПДВ .

Відповідно до актів приймання-передачі та платіжних інструкцій Комунальним некомерційним підприємством Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт. Овідіополь Одеської області було отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області електроенергію в обсягах - 323 984,192 кВт*год та сплачено 963 899 грн. 97 коп., при цьому вказана сума обрахована з урахуванням цін, визначених у додаткових угодах №1, №2, № 3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, №10 до договору №70 від 12.03.2021, які визнано судом недійсними, з огляду на що вартість отриманої електричної енергії в обсягах - 323 984,192 кВт*год необхідно обраховувати за ціною, що визначена у договорі та мала становити 612 329 грн. 12 коп.

Відтак, як вже зазначалося вище, грошові кошти в сумі 351 570 грн. 85 коп. є такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області, підстава їх набуття відпала, а тому, колегія суддів зазначає, що відповідач зобов`язаний їх повернути до бюджету Овідіопольської об`єднаної територіальної громади в особі Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області, так як останній є розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України та відповідає висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Натомість, суд першої інстанції, здійснивши правомірний висновок про повернення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів помилково не застосував до спірних правовідносин приписи ст.1212 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення її в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

При цьому, судовою колегією розглянуті та відхилені доводи апелянта як стосовно порушень норм процесуального права, так і неповного дослідження обставин справи, оскільки, по-перше, зміна прокурором суб`єктного складу сторін у справі (яка названа зміною предмету позову) відповідає нормам чинного законодавства України, не є одночасною зміною предмету та підстави позову (про що помилково заявив апелянт), а зміна правового обґрунтування позову взагалі не є зміною ані предмету, ані підстави позовних вимог; по-друге, судом першої інстанції вірно дана оцінка обставинам справи по суті заявлених вимог, виходячи з викладеного вище за текстом постанови.

Щодо доводів позивача про те, що окрім доказів щодо коливання товару на ринку споживачу, при наданні пропозиції про збільшення ціни за одиницю товару, надавалось підтвердження, що продовжувати відпускати електричну енергію за первинною ціною електропостачальнику «вочевидь невигідно», а саме, довідки про розрахунок собівартості товару, розрахунок собівартості товару був визначений згідно Методичних рекомендацій № 373 від 09.07.2007 року способом прямого розрахунку та таблиці порівняння ціни собівартості товару з первинною ціною продажу електричної енергії, колегія суддів зазначає таке.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах,

встановлених договором або законом.

На час підписання основного договору № 70 від 12.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області підписало вищевказаний договір без заперечень та зауважень, в добровільному порядку, вигравши тендер з найкращою ціновою пропозицією, чим засвідчило, що має можливість та погоджується виконати домовленість, вказану у договорі та додатках до нього, тобто добровільно взяло на себе зобов`язання поставити споживачу електричну енергію обсягом 510 000 кВт*год саме загальною вартістю 963 900 грн. Здійснюючи свою підприємницьку діяльність, скаржник самостійно повинен нести всі її ризики, в тому числі, можливе спричинення збитків в результаті такої діяльності, наслідки чого не повинні бути покладені на нішу сторону договору. Визначаючи саме ту ціну, за якою він виграв тендер, останні повинен був усвідомлювати ризики підвишення в подальшому цін на товар, тому доводи скаржника в цій частині не заслуговують на увагу.

Також не заслуговують на увагу доводи скаржника, про те, що в матеріалах справи не містяться докази, що підтверджують фінансування закупівлі електроенергії за бюджетні кошти, оскільки пунктом п. 13.9 договору № 70 від 12.03.2021 передбачено, що у відповідності до ст. 23 п. 1 Бюджетного кодексу України, будь які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення на 2021 рік.

Тобто, скаржник, власноручно підписавши вказаний договір, знав про порядок розрахунків зі споживачем, вказаний у договорі та додатках до нього. Крім того, ним не спростовано належними доказами по справі ствердження прокурора про фінансування закупівлі за бюджетні кошти з посиланням на Бюджетний кодекс України, Статут Комунального некомерійного підприємства Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня» затверджений рішенням Овідіопольської селищної ради, яка як розпорядник бюджетних коштів, уповноважена здійснювати контроль за ефективним витрачанням тих бюджетних коштів, які були виділені Комунальному некомерційному підприємству Овідіопольської селищної ради «Овідіопольська лікарня», смт. Овідіополь Одеської області.

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб Овідіопольської об`єднаної територіальної громади.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані прокурором на підтвердження обставини про визнання додаткових угод до договору постачання електричної енергії недійсними та повернення безпідставно сплачених коштів є такими, що відповідають таким стандартам.

Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, але за мотивами, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для скасування вірного висновку суду.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1, 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 27.08.2024 по справі №916/626/23 задоволенню не підлягає, але рішення Господарського суду Одеської області від 27.08.2024 по справі №916/626/23 потребує зміни в його мотивувальній частині з викладенням її в редакції постанови суду апеляційної інстанції з залишенням без змін рішення суду в іншій частині.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ЕНЕРГІЇ», м. Березівка Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 27.08.2024 року у справі №916/626/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 27.08.2024 року у справі № 916/626/23 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 27.08.2024 року у справі № 916/626/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 25.11.2024 року.

Повний текст постанови складено 26 листопада 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Я.Ф. Савицький А.І. Ярош