Постанова

від 05.11.2024 по справі 910/4019/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"05" листопада 2024 р. Справа№ 910/4019/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 05.11.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 (повний текст рішення складено 26.07.2024)

у справі №910/4019/24 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

до Первинної організації профспілки працівників Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі по тексту - позивач, Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Первинної організації профспілки працівників Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі по тексту - відповідач, Профспілка) про визнання незаконним та скасувати рішення засідання профспілкового комітету первинної організації профспілки працівників АТ «Укрексімбанк», оформлене протоколом від 12.03.2024 №3 щодо затвердження та направлення Наглядовій раді АТ «Укрексімбанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору з Головою Правління АТ «Укрексімбанк» та стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат (3 028,00 грн судового збору).

В обґрунтування позовних вимог позивач у позові посилається на те, що у спірному рішенні не наведено обґрунтування щодо наявності у діях Голови Правління Банку - Єрмакова Сергія порушень законодавства про працю та статті 172 Кримінального кодексу України (далі по тексту - КК України).

Як зазначає позивач, відповідачем не підтверджено здійснення Головою Правління Банку ОСОБА_2 перешкоджань у роботі Профспілки, тоді як Банк листами №0022802/2749-23, №0025800/4989-24 повідомив Профспілку про налаштованість на плідну роботу у вирішенні соціально-економічних, трудових та інших питань членів Профспілки та інших працівників Банку.

Відповідач зареєстрований 30.09.2022, тобто вже після подій, які стали підставою для звільнення пана ОСОБА_1 - начальника управління внутрішньої безпеки, цивільного захисту та охорони Департаменту банківської безпеки, та на момент створення і прийняття спірного рішення Профспілка налічувала 5 членів, при цьому інші Профспілки, які діють у Банку та налічують переважну більшість співробітників Банку не звертались до Банку із вимогою про звільнення ОСОБА_2 .

Крім того, на засідання 12.03.2024 Профспілки не було запрошено ОСОБА_3 та від нього попередньо не витребовувались будь-які пояснення. Зазначені обставини в цілому, за твердженням позивача, дають підстави дійти висновку про незаконність оспорюваного рішення відповідача.

Господарський суд міста Києва рішенням від 22.07.2024 у справі №910/4019/24 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції, з урахуванням обставин справи, дійшов висновку про те, що даний позов не відновить порушене право позивача, оскільки таке порушення саме по собі відсутнє через фактичне звільнення ОСОБА_3 з посади Голови Правління Банку, даний позов стосується більше ділової репутації вказаної фізичної особи.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/4019/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу про визнання незаконним та скасування рішення засідання профспілкового комітету первинної організації профспілки працівників АТ «Укрексімбанк», оформлене протоколом від 12.03.2024 №3, щодо затвердження та направлення Наглядовій раді АТ «Укрексімбанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору з Головою Правління АТ «Укрексімбанк».

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав оцінки доводам позивача про те, що спірне рішення Профспілки не відповідає вимогам законодавства про працю, оскільки наведені відповідачем порушення з боку Голови Правління Банку не знайшли свого підтвердження.

Як зазначає позивач, даний спір пов`язаний з його діяльністю та управлінням, тоді як рішення відповідача щодо надіслання вимоги про розірвання трудового договору з керівником позивача порушує права та законні інтереси Банку.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/4019/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.08.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4019/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/4019/24.

Матеріали справи №910/4019/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 02.09.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.09.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/4019/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 01.10.2024 о 12 год. 30 хв.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.10.2024 відклав розгляд справи №910/4019/24 на 05.11.2024.

Відповідач своїм правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що в силу частини 3 вказаної норми не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідач своїх представників у судове засідання, призначене на 05.11.2024, не направив, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом отримання 30.10.2024 поштового відправлення №0610200168049, що відповідає вимогам статей 120, 242 ГПК України.

Згідно із частиною 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, справа №910/4019/24 розглядається судом апеляційної інстанції за відсутності представника відповідача, повідомленого належним чином, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

У судовому засіданні 05.11.2024 представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/4019/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції і зазначене узгоджується із матеріалами даної справи, 13.09.2022 відповідно до статті 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 №1045-XIV (далі по тексту - Закон №1045-XIV) та протоколу Установчих зборів від 13.09.2022 №1 створено Первинну організацію профспілки працівників Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (відповідача) та 30.09.2022 Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) здійснено державну реєстрацію Профспілки, номер запису 1009511020000002655, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 44756998, що підтверджується витягом (а.с. 92-96).

Вказаним протоколом Установчих зборів затверджено Статут Профспілки (а.с. 98-105)

15.03.2024 до Наглядової ради Банку супровідним листом від 15.03.2024 №003 (а.с. 85) надійшла вимога № 4722-24 від 15.03.2024 (а.с. 86-91) за підписом члена профспілкового комітету ОСОБА_4 (далі за текстом - Вимога), затверджена рішенням засідання профспілкового комітету, оформленим протоколом № 3 (далі за текстом - Рішення) (а.с. 81-84) щодо розірвання трудового договору (контракту) з Головою Правління Банку ОСОБА_3 за систематичне, грубе порушення трудового законодавства та законодавства про профспілки.

Підставою вимоги відповідача позивачу стало незаконне ухвалення роботодавцем ( ОСОБА_2 ) рішення про звільнення ОСОБА_1 , що підтверджено судовими рішеннями у справі №357/15166/21. Дії ОСОБА_2 підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 172 КК України «Грубе порушення законодавства про працю». Голова Правління Банку ОСОБА_2 здійснив перешкоджання діяльності Профспілки, оскільки не забезпечив приміщенням, необхідним для роботи та проведення зборів працівників, з усім необхідним обладнанням (з розрахунку на 5 осіб); не надав відповідь на запит щодо організації Профспілки від 15.01.2024; ухиляється від будь-яких комунікацій; вимагає документи, що стосуються внутрішньої діяльності Профспілки; створює перешкоди працівниками, які виявили бажання бути членами Профспілки; мобінг щодо діючих членів Профспілки; заборони членам Профспілкового комітету відвідувати, з метою перевірки умов праці, робочі місця членів Профспілки та інше.

Як зазначає позивач спірному рішенню передували події, які мали місце 04.10.2021 (у приміщенні Банку під час інтерв`ю колишнього Голови Правління Банку ОСОБА_10 виданню «Радіо Свобода») та 11.11.2021 (у головному офісі Банку у зв`язку з допущенням ОСОБА_8 до роботи), інциденти сталися за участю ОСОБА_8 - директора Департаменту банківської безпеки та ОСОБА_1 - начальника управління внутрішньої безпеки, цивільного захисту та охорони Департаменту банківської безпеки. В результаті чого на засіданні Наглядової Ради Банку прийнято рішення, яким виявлено невідповідність вказаних осіб займаним посадам та наявності у ОСОБА_8 конфлікту інтересів та рекомендовано Правлінню Банку невідкладно прийняти рішення про звільнення ОСОБА_8 з посади директора Департаменту банківської безпеки та ОСОБА_1 з посади начальника управління внутрішньої безпеки, цивільного захисту та охорони Департаменту банківської безпеки на підставі пункту 2 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП України), а саме на підставі виявленої невідповідності цих працівників займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, які перешкоджають продовженню даної роботи (а.с. 16-20).

12.11.2021 на Позачерговому засіданні Правління Банку схвалено рішення про звільнення ОСОБА_8 з посади директора Департаменту банківської безпеки та ОСОБА_1 з посади начальника управління внутрішньої безпеки, цивільного захисту та охорони Департаменту банківської безпеки (а.с. 21-23).

Наказом в.о. Голови Правління Банку ОСОБА_3 від 12.11.2021 №1968-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління внутрішньої безпеки, цивільного захисту та охорони Департаменту банківської безпеки на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді і виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, що перешкоджає продовженню даної роботи (а.с. 24).

Не погодившись із наказом від 12.11.2021 №1968-к про звільнення, ОСОБА_1 звернувся із позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди до Білоцерківського міського суду Київської області.

За результатами розгляду справи №357/15166/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний експортно - імпортний банк України», третя особа: Голова Правління Акціонерного товариства «Державний експортно - імпортний банк України» ОСОБА_3 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди Білоцерківський міський суд Київської області рішенням від 28.02.2023, частково скасованим Київським апеляційним судом постановою від 04.10.2023, скасовано наказ Банку №1968-к від 12.11.2021 «Про звільнення» та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління внутрішньої безпеки, цивільного захисту та охорони Департаменту банківської безпеки; стягнуто з Банку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.11.2021 по 28.02.2023 у розмірі 2 521 575,90 грн з відрахуванням із вказаної суми податків, зборів та обов`язкових платежів та 15 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Верховний Суд постановою від 28.02.2024 у справі №357/15166/21 касаційну скаргу Банку залишено без задоволення; рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.02.2023 у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 04.10.2023 залишено без змін.

Рішенням судів у справі №357/15166/21 в частині скасування наказу Банку №1968-к від 12.11.2021 «Про звільнення» та поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління внутрішньої безпеки, цивільного захисту та охорони Департаменту банківської безпеки Банку мотивоване тим, що попри наявність порушень ОСОБА_1 трудової дисципліни, допущені порушення не є правовою підставою для звільнення на підставі пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпП України, тобто неправильна кваліфікація роботодавцем дій працівника призвела до його незаконного звільнення.

У позові позивач зазначив, що Наглядовою Радою Банку ОСОБА_2 призначено Головою Правління Банку.

Також у позові позивач зазначив про те, що станом на 12.03.2024 в Банку створено та діє кілька первинних профспілкових організацій, зокрема і відповідач.

Спір виник через незгоду позивача з рішенням засідання профспілкового комітету первинної організації профспілки працівників АТ «Укрексімбанк», оформлене протоколом від 12.03.2024 №3 щодо затвердження та направлення Наглядовій раді АТ «Укрексімбанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору з Головою Правління АТ «Укрексімбанк».

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, від 08.11.2019 у справі № 667/1/16, від 19.02.2020 у справі № 145/166/18).

Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі за текстом - Закон 1045-XIV) визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок.

Стаття 1 Закону №1045-XIV містить визначення наступних термінів: первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі освіти; член профспілки - особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески; роботодавець - власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності, галузевої належності або уповноважений ним орган (керівник) чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю; працівник - фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю.

За статтею 2 Закону №1045-XIV професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною.

Дія цього Закону поширюється на діяльність профспілок, їх організацій, об`єднань профспілок, профспілкових органів і на профспілкових представників у межах їх повноважень, на роботодавців, їх об`єднання, а також на державні органи та органи місцевого самоврядування. Дія цього Закону не поширюється на діяльність об`єднань громадян, створених відповідно до інших законів України. Визначення «профспілка» або похідні від нього можуть використовувати у своєму найменуванні лише ті організації, які діють на підставі цього Закону (частини 1, 3, 4 статті 3 Закону №1045-XIV).

Згідно із частинами 1, 2 статті 4 Закону №1045-XIV законодавство про профспілки складається з Конституції України, Закону України «Про об`єднання громадян», цього Закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них. Закони та інші нормативно-правові акти не можуть бути спрямовані на обмеження прав і гарантій діяльності профспілок, передбачених Конституцією України, цим Законом, крім випадків, передбачених частиною другою статті 3 цього Закону.

Відповідно до змісту статей 6 та 7 Закону №1045-XIV громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок. Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в закладі освіти. Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Підставою для вступу до профспілки є заява громадянина (працівника), подана в первинну організацію профспілки. При створенні профспілки прийом до неї здійснюється установчими зборами. Статутами (положеннями) може бути передбачено обмеження щодо подвійного членства у профспілках. Роботодавці не можуть бути членами виборних органів профспілки будь-якого рівня.

Статтею 10 Закону №1045-XIV усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки.

Відповідно до статті 12 Закону №1045-XIV професійні спілки, їх об`єднання у своїй діяльності незалежні від державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з`їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству. Забороняється втручання державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об`єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об`єднань.

Згідно із частиною 1 статті 14 Закону №1045-XIV профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів.

Відповідно до частини 9 статті 16 Закону №1045-XIV профспілка, об`єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту.

Згідно із частиною 1 статті 19 Закону №1045-XIV профспілки, їх об`єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян.

Статтею 33 Закону №1045-XIV визначено, що профспілкові органи мають право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, про колективні договори та угоди. Вимога профспілкових органів про розірвання трудового договору (контракту) є обов`язковою для розгляду і виконання. У разі незгоди з нею керівник, стосовно якого прийнято рішення, або орган чи особа, від яких залежить звільнення керівника, можуть у двотижневий строк оскаржити рішення профспілкового органу до місцевого суду. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону №1045-XIV профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Свої повноваження первинні профспілкові організації здійснюють через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не створюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів профспілки, який діє в межах прав, наданих цим Законом та статутом профспілки.

Виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов`язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори (пункт 9 частини 1 статті 38 Закону №1045-XIV).

Відповідач зареєстрований у встановленому Законом порядку та діє на підставі Статуту.

Статтями 42, 45 Закону №1045-XIV визначено, що роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації. Надання для роботи виборного профспілкового органу та проведення зборів працівників приміщень з усім необхідним обладнанням, зв`язком, опаленням, освітленням, прибиранням, транспортом, охороною здійснюється роботодавцем у порядку, передбаченому колективним договором (угодою). Роботодавці, їх об`єднання зобов`язані в тижневий термін надавати на запити профспілок, їх об`єднань інформацію, яка є в їх розпорядженні, з питань умов праці та оплати праці працівників, а також соціально-економічного розвитку підприємства, установи, організації та виконання колективних договорів і угод.

Відповідно до статті 248 КЗпП України для реалізації повноважень профспілок, передбачених Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», члени виборних органів профспілкових організацій підприємств, установ і організацій, вищих за статусом профспілкових органів, а також повноважні представники цих органів мають право: 1) безперешкодно відвідувати та оглядати місця роботи на підприємстві, в установі, організації, де працюють члени профспілок; 2) вимагати і одержувати від роботодавця, іншої посадової особи відповідні документи, відомості та пояснення щодо умов праці, виконання колективних договорів, додержання законодавства про працю та соціально-економічних прав працівників; 3) безпосередньо звертатися в усній або письмовій формі до роботодавця, посадових осіб з профспілкових питань; 4) перевіряти роботу закладів торгівлі, громадського харчування, охорони здоров`я, дитячих закладів, гуртожитків, транспортних підприємств і підприємств побутового обслуговування, що належать або надають послуги підприємству, установі, організації, в яких працюють члени профспілок; 5) розміщувати власну інформацію у приміщеннях і на території підприємства, установи, організації в доступних для працівників місцях; 6) перевіряти розрахунки з оплати праці та державного соціального страхування, використання коштів на соціальні і культурні заходи та житлове будівництво.

Частиною 1 статті 40 Закону №1045-XIV визначено, що члени виборних органів профспілок, об`єднань профспілок, а також повноважні представники цих органів мають право: 1) безперешкодно відвідувати та оглядати місця роботи на підприємстві, в установі, організації, де працюють члени профспілок; 2) вимагати і одержувати від роботодавця, іншої посадової особи відповідні документи, відомості та пояснення, що стосуються умов праці, виконання колективних договорів та угод, додержання законодавства про працю та соціально-економічних прав працівників; 3) безпосередньо звертатися з профспілкових питань усно або письмово до роботодавця, посадових осіб; 4) перевіряти роботу закладів торгівлі, громадського харчування, охорони здоров`я, дитячих закладів, гуртожитків, транспортних підприємств, підприємств побутових послуг, що належать даному підприємству, установі, організації або їх обслуговують; 5) розміщувати власну інформацію у приміщеннях і на території підприємства, установи або організації в доступних для працівників місцях; 6) перевіряти розрахунки з оплати праці та державного соціального страхування, використання коштів для соціальних і культурних заходів та житлового будівництва.

Згідно частини 1 статті 249 КЗпП України роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності первинних профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до частини 1 статті 251 КЗпП України роботодавець зобов`язаний в тижневий строк надавати на запити профспілок, їх об`єднань інформацію щодо умов та оплати праці працівників, соціально-економічного розвитку підприємства, установи, організації та виконання колективних договорів і угод.

Частиною 1 статті 252 КЗпП України визначено, що працівникам підприємств, установ, організацій, обраним до складу виборних профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень.

Так, зі змісту Вимоги вбачається, що 30.01.2023 Голова Правління Банку ОСОБА_2 листом №0022802/2749-23 (а.с. 69-70) звернувся до Профспілки з проханням надати відповідні документи, а саме: Статут (Положення), протокол з`їзду, конференції, установчих або загальних зборів членів профспілки з рішенням про його затвердження, Положення/Порядок про членство в Профспілці, відомості про виборні органи, наявність організації Профспілки у відповідних адміністративно-територіальних одиницях, про засновників об`єднань та рішення виборних органів Профспілки про затвердження персонального складу зазначених органів.

15.01.2024 Профспілка листом №2/Б (а.с. 71-72) надала Голові Правління Банку запитувані документи та звернулась до останнього з проханням забезпечення виборного профспілкового органу приміщення, необхідного для роботи та проведення зборів працівників, з усім необхідним обладнанням. Як зазначає Профспілка у Вимозі, станом на 13.03.2024 прохання було залишено Головою Правління Банку без відповіді. Профспілку не було забезпечено приміщенням, необхідним для роботи та проведення зборів працівників, з усім необхідним обладнанням (з розрахунку на 5 осіб), не забезпечено під`єднання до IT-Enterprise та інших програм Банку, не створено на корпоративному порталі Банку окрему сторінку Профспілки, з метою своєчасного інформування працівників, не забезпечено інформування працівників, які прийняті на роботу до Головного Банку про функціонування всіх профспілкових організацій працівників Банку, не надаючи перевагу жодній, а також не було сприяння налагодженню соціального діалогу, не визначено посадову особу Банку для організації комунікації та не повідомлено Профспілку, що перешкоджає діяльності Профспілки.

Також Профспілка у Вимозі зазначає, що деякі посадові особи, діючи за вказівкою ОСОБА_2 при особистих зустрічах з співробітниками та під час нарад погрожують звільненням та створюють штучні перепони у роботі, порушуючи їх трудові права.

Позивачем до матеріалів справи надано лист Голови Правління ОСОБА_2 від 14.02.2024 №0025800/4989-24 (а.с. 73-76), направлений на адресу відповідача лише 12.03.2024 (а.с. 77), що є порушенням вимог статті 45 Закону №1045-XIV. Згідно вказаного листа Голова Правління Банку відмовив у задоволенні запиту Профспілки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 45 КЗпП України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) роботодавець повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Якщо роботодавець, або керівник, стосовно якого пред`явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення.

Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 247 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», законодавство про працю, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов`язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори.

Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Вільної профспілки працівників метрополітенів України щодо офіційного тлумачення поняття «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», використаного в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України (справа про профспілку, що діє на підприємстві) від 29.10.1998 у справі №1-31/98 поняттям «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», яке вживається в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України, охоплюється будь-яка професійна спілка (профспілкова організація), яка відповідно до Конституції та законів України утворена на підприємстві, в установі, організації на основі вільного вибору її членів з метою захисту їх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди.

Професійні спілки, які діють на одному й тому ж підприємстві, в установі, організації, мають рівні права і є рівними перед законом. Питання про надання згоди на розірвання трудового договору з працівником у передбачених законом випадках і порядку вирішує професійна спілка, яка діє на підприємстві, в установі, організації, членом якої є працівник.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, оспорюване позивачем рішення відповідача прийняте в межах наданих йому повноважень та у визначеному чинним законодавством порядку.

Доводи позивача про те, що Вимога відповідача має бути узгоджена з іншими Профспілками, які об`єднують переважну більшість співробітників Банку не ґрунтується на вимогах Закону, тоді як за статтею 12 Закону №1045-XIV професійні спілки, їх об`єднання у своїй діяльності незалежні від державних органів та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з`їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству.

Стаття 37 Закону №1045-XIV передбачає можливість дії кількох первинних профспілкових організацій на підприємстві, в установі або організації.

Як слушно зауважив суд першої інстанції незгода позивача із оскаржуваним рішенням Профспілки не свідчить про його незаконність.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (постанови Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 29.11.2023 у справі №521/15464/21).

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц вказала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20, від 01.07.2021 у справі №9901/381/20, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18).

Відповідно до частини 2 статті 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Безпосередню мету, яку ставить позивач, звертаючись з позовом до суду, втілює спосіб захисту порушеного права. Його застосування спрямоване на попередження, усунення чи компенсування наслідків порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного цивільного права та/або інтересу.

Якщо обраний позивачем спосіб захисту враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Належність та ефективність за своєю природою є різними за змістом властивостями (критеріями) способу захисту порушених прав та інтересів, які характеризують спосіб захисту з точки зору допустимості застосування в межах судової юрисдикції з огляду на правовий характер вимоги та наявності умов до його застосування у конкретних правовідносинах (належність) та можливості за наслідком його застосування відновлення (отримання найбільшого ефекту у відновленні) порушених прав та інтересів позивача (ефективність).

Отже, належним способом захисту порушених прав є спосіб захисту, який відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, правовій меті, якої прагне суб`єкт захисту, тоді як під ефективним способом захисту є такий, що забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).

Ефективність оцінюється лише з точки зору інтересів позивача (особи, право якої порушено), адже йому з урахуванням принципу диспозитивності належить право самостійно обрати спосіб захисту, який на його думку, забезпечить відновлення порушеного права та саме він може визначити, чи відповідає спосіб захисту його інтересам (меті, стратегії його захисту), тоді як належність передбачає з`ясування наявності закріплення такого способу захисту в законі, договорі, а у разі відсутності - відповідності його вимогам закону. Будь-який ефективний спосіб захисту є належним, проте не кожен належний спосіб захисту є ефективним.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Наглядової ради Банку від 26.06.2024 (протокол №30 (а.с. 205) припинено повноваження ОСОБА_2 на посаді Голови Правління Банку та звільнено його з цієї посади відповідно до пункту 14.1.3 трудового договору від 15.04.2022 укладеного між банком та ОСОБА_2 та на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи 30.06.2024, про що видано наказ від 28.06.2024 №743-к (а.с. 203).

Листом від 12.07.2024 №0024701/20304-24 (а.с. 204) Банк повідомив відповідача про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Правління Банку у зв`язку із припиненнями повноважень та просив відізвати Вимогу.

Таким чином, задоволення позову у даній справі не призведе до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів позивача, тобто, з огляду на встановлені обставини, є неефективним. При цьому суд першої інстанції слушно зауважив, що зазначений позов більше стосується ділової репутації ОСОБА_2 , а не позивача, що також виключає можливість задоволення позову.

Обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16).

Відповідно до частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позову.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/4019/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024

у справі №910/4019/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 у справі №910/4019/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України».

4. Матеріали справи №910/4019/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені статтями 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 26.11.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська