Постанова

від 13.11.2024 по справі 918/537/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

13 листопада 2024 року Справа № 918/537/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Петрук О.В.,

представники учасників справи:

прокурор - Мельничук Л.О.;

позивача - не з`явився;

відповідача 1 - Демченко М.М., Гайдак О.В.;

відповідача 2 - Тарасюта Н.В.;

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали апеляційних скарг Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітторг» на рішення господарського суду Рівненської області від 05.08.2024, повний текст якого складено 12.08.2024, у справі №918/537/24 (суддя Войтюк В.Р.)

за позовом Керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі

Західного офісу Держаудитслужби

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного

комітету України

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітторг»,

2. Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія

«Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна

електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна

енергогенеруюча компанія «Енергоатом»,

про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави

і суспільства та застосування наслідків недійсності правочину.

В червні 2024 року керівник Вараської окружної прокуратури (надалі в тексті Прокурор) в інтересах держави, в особі Західного офісу Держаудитслужби звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітторг» (надалі в тексті ТОВ «Монолітторг») та Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (надалі в тексті Компанія) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, в якому просив:

- визнати недійсним Договір поставки №53-122-01-20-09864 від 03.07.2020, укладений між Компанією та ТОВ «Монолітторг»;

- стягнути з ТОВ «Монолітторг» на користь Компанії кошти в сумі 2 385 324,00 грн, а з Компанії одержані нею за рішенням суду 2 385 324,00 грн стягнути в дохід держави.(т.1, арк. справи 1-24).

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 05.08.2024 у справі №918/537/24 позов Прокурора задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним укладений Компанією та ТОВ «Монолітторг» Договір поставки №53-122-01-20-09864 від 03.07.2020. Присуджено до стягнення з ТОВ «Монолітторг» на користь Компанії 2 385 324,00 грн коштів, отриманих згідно договору в сумі, а з Компанії одержані нею за рішенням суду 2 385 324,00 грн присуджено стягнути в дохід держави. Присуджено до стягнення з ТОВ «Монолітторг» та з Компанії на користь Рівненської обласної прокуратури по 19 403,93 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.(т.2, арк. справи 143-164).

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ «Монолітторг» маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору поставки №53-122-01-20-09864 від 03.07.2020 з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого привласнило бюджетні кошти в сумі 2 385 324 грн. За висновками суду, захищаючи інтереси держави, враховуючи бездіяльність Держаудитслужби, Прокурор обрав належний та ефективний спосіб захисту, оскільки включив у свої позовні вимоги і щодо визнання недійсним договору, і щодо застосування наслідків такої недійсності. Крім того, на переконання місцевого суду, Прокурор правомірно застосував конструкцію захисту, відповідно до якої просив стягнути грошові кошти за недійсним рішенням з Відповідача-1 на користь Відповідача-2, а в подальшому з Відповідача-2 в дохід держави.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Відповідач 2 Компанія (Скаржник-1) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 05.08.2024 в даній справі та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на позивача.(т.3, арк.справи 169-174).

На переконання Скаржника-1, рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Основними доводами апеляційної скарги Компанії є наступні:

- Держаудитслужба не є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відпо-відні функції у спірних правовідносинах;

- з листа Держаудитслужби від 02.01.2024 вбачається, що перевірка процедури закупівлі в рамках проведення заходів державного фінансового контролю не проводилася. Крім того в даному листі зазначено, що питання щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції належить до повноважень Антимонопольного комітету України;

- Антимонопольний комітет України заперечує бездіяльність та вважає правомірним діяльність щодо закупівлі;

- Договір було виконано в повному обсязі в 2020 році, оплата за яким проведена повністю 31.03.2021, а строк дії самого договору визначено по 31.12.2020. Тому, оскільки сторонами було виконано їх зобов`язання за даним договором, то цей договір втратив свою актуальність для сторін;

- рішення Комітету, яке стало підставою для звернення Прокурора з даним позовом до суду, було прийнято 06.06.2023, тобто майже через 3 роки після того як відбулася закупівля та був виконаний договір;

- наслідки визнання недійсним правочину є неефективним способом захисту, адже повернути встановлене обладнання є неможливим, оскільки таке вже тривалий період перебуває в експлуатації, а його демонтаж є неможливим;

- ТОВ «Монолітторг» вже було притягнуто до відповідальності за вчинення анти-конкурентних узгоджених дій у вигляді штрафу та позбавлено права участі у подальших закупівлях протягом наступних трьох років після притягнення її до такої відповідальності;

- кошти, які були сплачені на користь ТОВ «Монолітторг» за поставлений товар за договором від 03.07.2020 не є коштами державного чи місцевого бюджетів, а є коштами Компанії, отриманими від ведення господарської діяльності, зокрема виробництва електричної енергії.(т.2, арк.справи 169-174).

Крім того, з рішенням господарського суду Рівненської області від 05.08.2024 не погодився також Відповідач-1 ТОВ «Монолітторг» (Скаржник-2), і також подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції від 05.08.2024 в даній справі скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.(т.3, арк.справи 1-12).

На переконання Скаржника-2 рішення суду першої інстанції не відповідає наведеним вимогам чинного законодавства України, оскільки судом не було повною мірою досліджено та надано оцінку всім обставинам справи та доводам, зокрема щодо застосування двосторонньої реституції, від-сутності повноважень у прокурора на звернення з даним позовом та обраного способу захисту, чим порушено норми процесуального права, не правильно застосовано норми матеріального права та не враховано висновки Верховного суду, викладені в постановах за наслідками розгляду справ у тотожних правовідносинах.

Основними доводами апеляційної скарги ТОВ «Монолітторг» зводяться до наступного:

- задоволивши позовні вимоги Прокурора про стягнення з Відповідача-1 на користь Від-повідача-2, а потім з Відповідача-2 в дохід держави грошові кошти, судом першої інстанції фактично застосовано такий спосіб захисту прав держави як одностороння реституція, що не передбачено положеннями ГПК України;

- заявляючи вимоги про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності такого правочину, прокурор по суті намагається захистити ініціатора закупівлі, хоча не має права вимагати стягнення на користь юридичної особи, яка не уособлює державу, за захистом інтересів якої позивач звернувся з цим позовом до суду;

- неефективний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову;

- рішенням Антимонопольного комітету України на відповідача-1 накладено штраф. Тому відповідно до ст.55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» прокурор внаслідок укладення і виконання спірного Договору завданням шкоди інтересам держави, не був позбавлений можливості розрахувати завдані таким порушенням збитки та пред`явити вимогу про їх стягнення з винної особи;

- матеріали справи не містять відомостей про наявність інших потенційних учасників спірної закупівлі, які б могли задоволити потреби замовника за менші кошти;

- прокурором не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі цінових пропозицій;

- Договір закупівлі від 03.07.2020 виконано в повному обсязі;

- станом на час звернення прокурора з даним позовом, сплив визначений законодавством строк застосування адміністративно-господарських санкцій.

Ухвалами суду від 12.09.2024 та від 24.09.2024 відкрито апеляційні провадження у справі №918/537/24 та призначено справу до розгляду на 09.10.2024. Вирішено розглядати скарги АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» АТ «НАЕК «Енергоатом» та ТОВ «Монолітторг» в межах одного апеляційного провад-ження.(т.2, арк.справи 203; т.3, арк.справи 44).

09.09.2024 на адресу суду від представника ТОВ «Монолітторг» Демченко М.М. надійшла заява про вступ у справу як представника.(т.3, арк.справи 29).

17.09.2024 та 26.09.2024 від Керівника Вараської окружної прокуратури надійшли відзиви, в яких прокурор просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 05.08.2024 у справі №918/537/24 без змін.(т.2, арк.справи 206-211, 217-221).

Ухвалою суду від 07.10.2024 задоволено клопотання Відповідача-2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.(т.3, арк.справи 48-49, 60).

Ухвалою суду від 09.10.2024 розгляд справи відкладався на 13.11.2024.(т.3, арк.справи 65).

В судових засіданнях апеляційної інстанції 09.10.2024 та 13.11.2024, представники Відпо-відачів надали свої пояснення та просили задоволити їхні апеляційні скарги. Прокурор заперечив проти доводів та вимог апеляційних скарг та просив залишити рішення господарського суду Рівненської області від 05.08.2024 без змін.

Інші учасники справи не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляцій-ної інстанції, при цьому явка сторін обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення прокурора та представників Відповідача-1 та Відповідача-2, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» АТ «НАЕК «Енергоатом» 24.03.2020 в електрон-ній системі закупівель «Прозорро» опубліковано оголошення стосовно проведення відкритих торгів за предметом: ДК 021:2015:44110000-4: Конструкційні матеріали «Ізолятори» (ідентифіка-тор публічної закупівлі UA-2020-03-24-004034-b), з очікуваною вартістю закупівлі 1 999 188,00 грн без ПДВ.(т.1, арк.справи 35-36).

Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами госпо-дарювання: ТОВ «Монолітторг» та ТОВ «Торговий дім «Високовольтне обладнання», що під-тверджується формою реєстру отриманих тендерних пропозицій.

Сторонами не заперечується, що рішенням тендерного комітету Компанії, оформленим протоколом засідання №50 від 19.06.2020 переможцем торгів визнано ТОВ «Монолітторг» з про-позицією, яка відповідала кваліфікаційним критеріям і технічним вимогам та ціною 1 987 770 грн без ПДВ. Даним рішенням тендерного комітету вирішено укласти з указаним учасником договір на закупівлю товару 44110000-4 (ізолятори) в кількості 1 038 шт.(т.1, арк.справи 39).

Матеріалами справи стверджено, що 03.07.2020 Компанія та ТОВ «Монолітторг» уклали Договір поставки №53-122-01-20-09864 (надалі в тексті Договір), п.1.1. якого встановлено обов`язок постачальника поставити і передати в порядку та на умовах, визначених Договором у власність Замовника продукцію та обов`язок замовника оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації.

Ціна продукції, що поставляється за цим Договором складає 1 987 770 грн, крім того ПДВ 397554 грн.(п.2.1-2.2 Договору).

Загальна сума Договору (вартість продукції) становить 2 385 324,00 грн.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками (для контрагентів які застосовують печатки). Строк дії даного договору по 31.12.2020, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника до спливу гарантійних строків.(п.12.1 Договору).(т.1, арк.справи 43-50).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до оприлюдненого замовником Звіту про виконання договору про закупівлю, а також платіжних доручень №3402, №3403, №3404, №3405 від 31.03.2021, Відповідачем-2 повністю оплачено Відповідачеві-1 вартість поставленого товару за Договором, а саме на суму 2 385 324,00 грн, в тому числі ПДВ - 397 554 грн.(т.1, арк.справи 51-52, 122-125).

Матеріали справи свідчать, що в подальшому рішенням Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.06.2023 №60/51-р/к у справі №17/60/17-рп/к.21 визнано, що ТОВ «Монолітторг» та ТОВ «ТД «Високо-вольтне обладнання» вчинили порушення, встановлені п.1 ст.50 та п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які сто-суються спотворення результатів торгів, під час участі у процедурі закупівлі (ідентифікатор закупівлі UA-2020-03- 24-004034-b).

Придбання товарів відбулося за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості.(т.1, арк.справи 53-111).

Зважаючи на вказані обставини, на переконання прокуратури, зазначений договір, який укладено відповідачами за наслідками закупівлі, результати якої спотворено антиконкурентними узгодженими діями учасників, суперечить інтересам держави і суспільства.

Вважаючи, що ТОВ «Монолітторг», маючи намір на отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх супереч-ність інтересам держави і суспільства, взяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, керівник Вараської окружної прокуратури звернувся з даним позовом до суду та просив визнати недійсним Договір від 24.03.2020, застосувати наслідки недійс-ності правочину. Прокурор вважає, що 2 385 324,00 грн бюджетних коштів отриманіих ТОВ «Монолітторг» повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані останньою за рішенням суду кошти стягнуті в дохід Держави.

Як зазначалось вище, рішенням господарського суду Рівненської області від 05.08.2024 позов Прокурора повністю задоволено.(т.2, арк.справи 143-164).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги ТОВ «Монолітторг» та Компанії без-підставні та не підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

Переглядаючи оспорюване рішення, колегія суддів вважає, що дослідженню підлягають зокрема обставини, що стверджують дотримання Прокурором порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», установлення наявності або відсутності бездіяльності цього органу після отримання відповідного звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Західного офісу Держаудитслужби.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Відповідно до частин третьої-п`ятої ст.53 Господарського процесуального кодексу України (надалі в тексті ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визна-чені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповно-важений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої ст.53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття «нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваже-ного суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інте-ресів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 №914/882/17, від 22.10.2019 №926/979/19).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повно-важень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує суб-сидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 05.12.2018 у справі №923/129/17 та від 20.03.2019 у справі №905/1135/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відпо-відного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.10.2019 у справі №911/1107/18).

У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18; Касаційного господарсь-кого суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 16.04.2019 у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019р. у справах №923/560/18 та №913/299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби з посиланням на його бездіяльність щодо захисту інтересів держави в бюджетній сфері, а саме не пред`явлення до суду позов про визнання недійсним договору поставки №53-122-01-20-09864 від 06.07.2020 як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ «Монолітторг», та застосування наслідків недійсності правочину.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-XII (із змінами та доповненнями) (надалі в тексті Закон №2939-XII).

Здійснення державного фінансового контролю, згідно ч.1 ст.1 Закону №2939-XII забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Головними завданнями органу державного фінансового контролю, відповідно ч.1 ст.2 та ч.2 ст.2 Закону №2939-XII є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загально-обов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарю-вання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніто-рингу закупівлі.

Відповідно до абз.8 та 13 п.п. 4 п.4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 43 від 03.02.2016 (із змінами) (надалі в тексті Положення), Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням законодавства про закупівлі; усуненням виявлених недоліків і порушень.

Держаудитслужба, згідно з абз.20, 22 п.6 Положення, для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

За змістом п.7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 №23 затверджено Положення про Західний офіс Держаудитслужби, згідно з яким у складі офісу утворено структурні підрозділи управління у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій та Хмельницькій областях.

Оскільки Держаудитслужба є компетентним органом, уповноваженим державою на здійс-нення функцій контролю за використанням коштів державного бюджету, зокрема для здійснення закупівель, а тому прокурором правильно визначено Західний офіс Держаудитслужби як особу, в інтересах якої він звернувся до суду за захистом інтересів держави на користь якого і повинно б здійснюватися стягнення в дохід держави за умови задоволення вимог прокурора.

Як вбачається з матеріалів справи, для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Західного офісу Держаудитслужби в суді, відповідно до ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», Вараська окружна прокуратура звернулася з листом №52-2062вих-23 від 28.12.2023 до Західного офісу Держаудитслужби з проханням надати інфор-мацію, зокрема, про вжиті заходи правового характеру з метою захисту інтересів держави в час-тині допущених порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді анти-конкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру.(т.1, арк.справи 149-159).

У відповідь Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області листом №131705-17/89-2024 від 02.01.2024 повідомило прокуратуру, що заходи державного фінансового контролю стосовно закупівлі UA-2020-03-24-004034-b не проводились тому не встановлено фактів порушень законодавства у сфері закупівель у визначеному законодавством порядку. Відтак, в Управління відсутні наміри вживати відповідні заходи реагування для усунення стверджуваних прокуратурою порушеннями.(т.1, арк.справи 160-163).

Доказів протилежного матеріали справи не містять, вказаним уповноваженим органом у даних спірних правовідносинах жодних дієвих заходів з метою усунення порушень, вказаних окружною прокуратурою, не вжито.

Апеляційний судом також взято до уваги висновки Верховного Суду у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №906/296/18, від 20.02.2019 у справі №912/894/18, від 10.04.2019 у справі №909/569/18, від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 21.05.2019 у справі №912/895/18, від 29.05.2019 у справі №909/545/18, від 20.11.2019 у справі №912/2887/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 01.09.2020 у справі №911/1534/19, від 06.10.2020 у справі №905/121/19 неодноразово вказував на наявність у Державної аудиторської служби України права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким ця служба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Прокурором дотримано порядку, встановлено ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та підтверджено належним чином підстави для представництва інтересів держави в особі Західного офісу Держаудитслужби.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.

Позов це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов-язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах №570/3439/16-ц та №372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі №910/7122/17).

Відповідно до частин 1-3 статті 45 ГПК сторонами в судовому процесі позивачами і відпо-відачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За змістом наведених норм сторони це суб`єкти матеріально-правових відносин, які захищають свої інтереси і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17).

Предметом спору є дійсність договору та стягнення надміру сплачених коштів.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд бере до уваги, що ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст.20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало проти-правного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судо-вого захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (аналогічний висновок міститься у п.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 42).

Разом з цим, апеляційний суд зауважує, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. поста-нову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (аналогічний висновок викладено в постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункт 10.13), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.12)).

Як стверджено матеріалами справи, Прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби до ТОВ «Монолітторг» та АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» АТ «НАЕК «Енергоатом» в якому просив визнати недійсним Договір поставки №53-122-01-20-09864 від 03.07.2020, укладений між Компанією та ТОВ «Монолітторг», а також стягнути з ТОВ «Моно-літторг» на користь Компанії кошти в сумі 2 385 324,00 грн, а з Компанії одержані нею за рішенням суду 2 385 324,00 грн стягнути в дохід держави.

В позовній заяві прокурор з посиланням на ч.3 ст.228 ЦК України зазначає про очевидне порушення інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення ТОВ «Монолітторг» пору-шення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів, призвело до придбання товару за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками аукціону її видимості.

Крім того, як зазначалося вище, рішенням Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №60/51-р/к від 06.06.2023 року у справі №17/60/17-рп/к.21 визнано, що ТОВ «Монолітторг» та ТОВ «ТД «Високовольтне облад-нання» вчинили порушення, встановлені пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час участі у процедурі закупівлі (ідентифікатор закупівлі UA-2020-03-24-004034-b).

Разом з тим, колегія суддів бере до уваги, що принцип добросовісної конкуренції учасників закупівлі, закріплений у ст.3 Закону України «Про публічні закупівлі» №922-VIII (надалі в тексті Закон №922-VIII), полягає у тому, що змагальність учасників конкурентних процедур закупівель ґрунтується на непевності щодо інших учасників та їх поведінки і зумовлює необхідність кожним з учасників пропонування кращих умов за найнижчими цінами.

У випадку коли учасники торгів домовляються між собою щодо умов своїх тендерних пропозицій усувається непевність, а отже, усувається конкуренція між ними.

Оскільки замовник обмежений у ході здійснення процедури торгів лише тими пропозиціями, які подані, то у разі якщо учасники замінять конкуренцію між собою на координацію, замовник не отримує того результату, який би він мав в умовах справжньої конкуренції, тобто вибору переможця закупівлі на принципах прозорої конкурентної процедури.

Антиконкурентні узгоджені дії в силу закону характеризується антиконкурентною домовле-ністю між кількома (щонайменше двома) суб`єктами господарювання щодо їхньої поведінки на торгах. Метою антиконкурентних узгоджених дій на торгах, як правило, є підвищення ціни закупівлі вище конкурентного рівня, що зазвичай близька, дорівнює чи перевищує очікувану вартість.

Змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст ст.1, 5, 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» №2210-III (надалі в тексті Закон №2210-III) змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов`язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією.

Аналізуючи положення ст.6 Закону №2210-III, апеляційний суд зауважує, що при каліфі-кації дій суб`єктів господарювання за п.4 ч.2 цієї статті антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, узгодженість дій (поведінки) полягає саме в обміні інформацією, заміні конкуренції між учасниками торгів на координацію, в результаті чого усува-ється конкуренція між ними та спотворюється основний принцип торгів здійснення конкурентного відбору.

Отже, узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій та дій в процесі здійснення державних закупівель усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а значить спотворює результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв`язку з наявністю лише справжньої конкуренції.

При цьому, за змістом приписів ст.6 Закону №2210-III для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковим з`ясування наслідків у формі завдання збитків для його конкурентів чи споживачів або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, оскільки достатнім є встановлення самого факту вчинення дій (зокрема, в анти-монопольній справі), які визначено як антиконкурентні узгоджені дії, та можливість настання таких наслідків.

Колегія суддів бере до уваги висновки викладені у постановах Верховного суду у подібних справах, а саме у постановах: від 15.12.2021 у справі №922/2645/20, від 24.04.2024 у справі №922/3322/20 та від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, де суд дійшов висновку, що у разі наявності відповідного рішення АМКУ в антимонопольній справі, правомірність якого буде встановлено судовим рішенням, яке набрало чинності, обставини щодо законності цього рішення АМКУ, встановлені судом, є преюдиційними в силу приписів ст.75 ГПК України та повторного доведення не потребують.

Закон не визначає прямо підстави для недійсності результатів закупівлі (торгів, аукціону). Разом з тим такі підстави можуть бути встановлені спеціальним законодавством. До договорів, укладених за результатами закупівлі, застосовуються загальні правила з урахуванням особивос-тей, що встановлюються відповідними актами законодавства.

Узгоджені дії учасників закупівлі (торгів, аукціону) та відсутність реальної конкуренції унеможливлює прозору та відкриту процедуру закупівлі, чим порушуються інтереси держави та суспільства, з огляду на що встановлене у визначеному порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсними результатів закупівлі (торгів, аукціону) у випадку, якщо це передбачено спеціальним законодавством, та для визнання недійсним відповідного договору, укладеного з переможцем, відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України.

Що ж до випадку, коли за нормами спеціального законодавства не передбачено визнання недійсними результатів закупівлі, оформлених відповідним рішенням замовника, колегія суддів зважає на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.08.2023 у справі №924/1288/21, згідно з якою якщо публічна закупівля завершується оформленням відповідного господарського договору, то оскаржити можна лише такий договір. Вимога про визнання недійс-ною закупівлі не є ефективним способом захисту, а рішення уповноваженої особи замовника, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору). У випадку порушення вимог законодавства при укладенні договору про закупівлю, такий договір є оспорюваним та може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо його за нормами Закону №922-VIII не віднесено до нікчемного.

За змістом ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України правочин не може суперечити інтересам держави і суспільства, тому недодержання стороною (сторонами) в момент його вчинення вимог, уста-новлених ч.1 ст.203 ЦК України, є підставою для недійсності такого правочину.

Разом з тим, у спеціальній ч.3 ст.228 ЦК України законодавець закріпив норму, згідно з якою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину, зокрема, інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до ст.3 Закону №922-VIII закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

З наведених норм права вбачається, що інтерес держави у сфері публічних закупівель полягає в проведенні ефективних та прозорих публічних закупівель з дотриманням добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та неупередже-ності, недопущення дискримінації учасників та корупційних дій.

З матеріалів справи вбачається, що правомірність рішення №60/51-р/к від 06.06.2023 у справі №17/60/17-рп/к.21 підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 у справі №910/19185/23, яке набрало законної сили 12.03.2024 та не було оскаржено до апеляційної чи касаційної інстанцій. Відтак, умисел ТОВ «Монолітторг» на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави й суспільства, з метою отримання прибутку, в силу ст.75 ГПК України установлений судовим рішенням

Таким чином, враховуючи викладене та висновки Верховного Суду у справах №922/2645/20, №922/3322/20 узгоджені дії учасників закупівлі та відсутність реальної конкуренції, що встанов-лено в антимонопольній справі, унеможливили прозору та відкриту процедуру торгів ID: UA-2020-03-24-004034- b, чим порушили інтереси держави та суспільства, з огляду на що встановлене у передбачений законом спосіб порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсним договору поставки №53-122-01-20-09864 від 03.07.2020, укладеного з переможцем закупівлі ТОВ «Монолітторг», відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів виснує, що дії постачальника-ТОВ «Моноліт-торг» та замовника-Компанії щодо укладення договору поставки від 03.07.2020 за встановлених та підтверджених обставин порушення законодавства про захист економічної конкуренції ТОВ «Монолітторг» як учасником закупівлі підпадають під регулювання положень ч.3 ст.228 ЦК України.

Апеляційний суд також бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 зазначила, що за змістом ст.216 ЦК України наслідком недійс-ності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. У ст.216 ЦК України сформульовані загальні правила щодо правових наслідків недійс-ності правочинів, які застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, що, власне, і вказано у ч.3 цієї статті Кодексу.

Відступаючи від власних висновків, викладених у п.72, 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20, враховуючи буквальне тлумачення змісту ст.216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду у справі №918/1043/21 вказала, що позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Водночас ч.3 ст.228 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства та застосування яких ставиться в залежність від наявності умислу у сторін, зокрема:

1) при наявності умислу в обох сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного;

2) при наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (саме на цей випадок посилався прокурор у позові, заявляючи вимогу про стягнення бюджетних коштів шляхом запропонованої ним конструкції).

Враховуючи вище наведене обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору відповідно до ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.3 ст.228 ЦК України, грошові кошти у розмірі 2 385 324,00 грн, сплачені Відповідачем-2 (замовником) на виконання недійсного за рішенням суду договору поставки від 03.07.2020, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, підлягають поверненню Відповідачем-1 Відповідачу-2, а останнім до бюджету шляхом стягнення цих коштів на користь Позивача.

З огляду на вище викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовна вимога Прокурора в інтересах держави в особі Позивача про стягнення в кінцевому результаті 2 385 324,00 грн до бюджету підлягає задоволенню.

Щодо тверджень Відповідача 2 щодо джерел фінансування закупівлі, то колегія суддів зауважує, що дане питання було предметом дослідження в суді першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст.22 ГК України, державні підприємства є суб`єктами господарювання, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50% чи становить величину, що забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів.

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління (ч.1 ст.73 ГК України).

Відповідно до вимог ч.4 ст.73 ГК України найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова «державне підприємство».

Згідно Статуту Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», затвердженого постановою Кабінету міністрів України №302 від 24.02.2021 дане підприємство є державним комерційним підприємством, що утворене відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 17.10.1996 №1268 «Про створення Національної енергогенеруючої компанії «Енергоатом».

Державним комерційним підприємством, відповідно до ч.1 ст.74 ГК України, є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяль-ності усім належним йому на праві господарського віддання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.17 ч.1 ст.29 Бюджетного кодексу України до доходів Державного бюджету України включаються доходи бюджету частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підпри-ємств та їх об`єднань, що вилучається до державного бюджету відповідно до закону, та дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності здійснення Кабінетом міністрів України та уповно-важеними ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Суб`єктами управління об`єктами державної власності, відповідно до вимог ст.4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» є державні підприємства.

Згідно ст.111 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено обов`язок державних унітарних підприємств та їх об`єднань спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше 30 відсотків, у порядку визначеному Кабінетом міністрів України.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про безпідставність тверджень Відповідача-2, щодо того, що кошти сплачені за договором №53-122-01-20-09864 від 03.07.2020 не є коштами державного бюджету.

Інші доводи, наведені в апеляційних скаргах не є такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення Господарського суду Рівненської області від 05.08.2024 у даній справі.

Таким чином, всі доводи апеляційних скарг розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржників не встановлено.

Матеріалами справи спростовуються доводи Скаржників про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо порушених прав Позивача, рівно як і твердження щодо невмотивованості висновку про обґрунтованість заявленого позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини щодо п.1 ст.6 Конвенції, яка зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див.рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п.29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п.26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v.Ukraine), заява №22750/02, п.42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п.25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, п.18, 19).

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржників, зазначені в апеляційних скаргах, апеляційним судом не визна-ються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Керуючись ст. 34, 86, 129, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітторг» на рішення господарського суду Рівненської області від 05.08.2024 у справі №918/537/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №918/537/24 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Павлюк І.Ю.