Рішення

від 07.11.2024 по справі 5011-43/4949-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.11.2024Справа № 5011-43/4949-2012 (910/18059/23)

Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія" в особі керуючого санацією арбітражного керуючого Іващука В.А.

до 1. фізичної особи-підприємця Сантросяна Арарата Артаковича

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторний альянс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД"

про визнання недійсним правочину

в межах справи № 5011-43/4949-2012

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія" (ідентифікаційний код 14355221)

про банкрутство

Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

1. Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оспорюваний договір оренди № 2205421 укладений від імені боржника з перевищенням повноважень, а також є таким, що має ознаки фіктивності. Крім того, укладення спірного правочину завдало збитків боржнику, оскільки, кошти за оренду майна, що використовується третьою особою без належних правових підстав не перераховувались власнику майна, а третій особі. На переконання позивача, загалом за період з моменту укладення договору і його передачі з 30.04.2021 по 30.04.2024 боржник не отримав 504 000,00 грн., виходячи з умов даного договору де оплата за оренду встановлена не менше 14 000,00 грн. в місяць

2. Стислий виклад позиції відповідачів

Відповідачі правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися.

3. Стислий виклад позиції інших учасників справи

Пояснення ТОВ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" зводяться до неналежного виконання на переконання третьої особи керуючим санацією - Іващуком Валентином Анатолійовичем покладених на нього повноважень у справі № 5011-43/4949-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія".

4. Процесуальні дії у справі

Позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах справи № 5011-43/4949-2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 відкрито провадження у справі № 5011-43/4949-2012 (910/18059/23).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору; залучено до участі у справі № 5011-43/4949-2012 (910/18059/23) Товариство з обмеженою відповідальністю "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору; відкладено підготовче засідання на 06.02.24; зобов`язано позивача надіслати на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" копію позовної заяви з додатками; надано Товариству з обмеженою відповідальністю "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" строк в 7 днів для надання пояснень на позовну заяву з дня отримання ним копії позовної заяви.

23.01.2024 від позивача надійшло клопотання про витребування.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 5011-43/4949-2012 (910/18059/23) передано судді Івченко А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 прийнято справу до свого провадження та призначити її розгляд на 03.04.24; зобов`язано позивача виконати вимоги ухвали суду від 21.12.2023; запропоновано учасникам провадження у справі надати пояснення по справі та на подані клопотання.

13.03.2024 від позивача надійшли документи.

03.04.2024 від позивача надійшли документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 відкладено розгляд справи на 22.05.24; запропоновано учасникам провадження у справі надати пояснення по справі; в черговий раз зобов`язано позивач виконати вимоги ухвали суду від 21.12.2023.

15.05.2024 від позивача надійшла заява про зміну предмету позову так клопотання про залучення співвідповідачем ТОВ "Елеваторний альянс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 відкладено розгляд справи на 10.07.24; клопотання позивача про залучення співвідповідачем ТОВ "Елеваторний альянс" задоволено; залучено до участі у справі співвідповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Елеваторний альянс"; зобов`язано позивача направити на адресу залученої особи копію позовної заяви з додатками, докази чого надати суду у строк до 20.06.2024; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Елеваторний альянс" надати суду та позивачу відзив на позовну заяву у строк до 08.07.2024; запропоновано учасникам провадження у справі надати пояснення по справі.

27.05.2024 від третьої особи надійшла заява про відвід судді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 визнано відвід необґрунтованим; матеріали справи № 5011-43/4949-2012 (910/18059/23), передано уповноваженій особі для вирішення питання щодо визнання складу суду для розгляду заяви про відвід судді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у задоволенні заяви про відвід відмовлено.

09.07.2024 від позивача надійшли пояснення.

10.07.2024 від третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" надійшли пояснення щодо позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 відкладено розгляд справи на 14.08.24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 задоволено самовідвід судді Івченка А.М. у справі № 5011-43/4949-2012 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія" про банкрутство.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № № 5011-43/4949-2012 передано на розгляд судді Стасюку С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 справу № 5011-43/4949-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія" прийнято до свого провадження.

Разом з тим, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 матеріали справи № 5011-43/4949-2012 (910/18059/23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія" в особі керуючого санацією арбітражного керуючого Іващука В.А. про визнання недійсним правочину в межах справи № 5011-43/4949-2012 передано для розгляду в межах справи № 5011-43/4949-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія" (ідентифікаційний код 14355221).

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу № 5011-43/4949-2012 (910/18059/23) передано на розгляд судді Стасюку С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 прийнято справу Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія" в особі керуючого санацією арбітражного керуючого Іващука В.А. до фізичної особи-підприємця Сантросяна Арарата Артаковича, Товариство з обмеженою відповідальністю "Елеваторний альянс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" про визнання недійсним правочину в межах справи № 5011-43/4949-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія" до свого провадження. Призначено підготовче засідання на 10.10.2024.

10.10.2024 було закрито підготовче провадження та ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2024 судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 07.11.2024

У судовому засіданні 07.11.2024 позивач підтримав позовні вимоги та просив суд про задоволення позову.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про місце, дату та час судового засідання повідомлялися належним чином.

Представник третьої особи заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 07.11.2024 дослідивши її матеріали та заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Ухвалою Господарського суду міста Києва від, було введено процедуру санації, затверджено план санації боржника, схвалений зборами кредиторів 08.12.2022, керуючим санацією призначено арбітражного керуючого Іващука Валентина Анатолійовича.

Тобто, з цієї дати всі повноваження по управлінню і розпорядженню майном боржника перейшли до керуючого санацією.

Керуючим санацією для подальшого виконання плану санації було оглянуто житлове приміщення в м. Києві, по вул. Великій Васильківській (Червоноармійській ) буд. 30, яке зареєстроване на праві власності за ТОВ ПП "Інтертехнологія" Київським БТІ 11.02.2002 за № 6160 на підставі договору купівлі-продажу від 07.02.2002.

Під час огляду даного приміщення Керуючим санацією встановлено, що дане приміщення використовується Фізичною особою-підприємцем Сантросяном Араратом Артаковичем як костел, на підставі договору оренди № 220421.

Зокрема, 22.04.2021 між Підприємством з іноземними інвестиціями у формі ТОВ "Киулонг" (орендодавець-1), ТОВ "Елеваторний альянс" (орендодавець-2) та ФОП Сантросяном Араратом Артаковичем був укладений договір оренди № 2205421 відповідно до п. 1.1. якого орендодавець-1 та орендодавець-2, у подальшому орендодавці, зобов`язалися передати орендарю, за плату та на визначений договором строк, у користування нерухоме майно - Об`єкт оренди, розташований за адресою: 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська (Червоноармійська), буд. 30, кв. 2, поверх 2, загальною площею 179,5 кв.м.

Зокрема, згідно пп. 1.2.1. орендодавець-1 передав, а орендар прийняв у строкове платне користування 50/100 часток загальної площі приміщення (площею 89,75 м.кв., у подальшому "Об`єкт оренди", якими володіє орендодавець-1 на праві власності, згідно з договором купівлі-продажу, зареєстрованим в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 20.09.1994 р. за № 6160.

Згідно пп. 1.2.2. орендодавець-2 передав, а орендар приймає у строкове платне користування 50/100 часток загальної площі приміщення (площею 89,75 м.кв, у подальшому "Об`єкт оренди"'), якими користується орендодавець згідно з договором відповідального зберігання з правом користування № 220415 від 22.04.2021 між ЗАТ "Порцелакінвест" та ТОВ "Елеваторний альянс".

Строк оренди за цим договором, протягом якого орендар має право користуватися об`єктом оренди згідно з договором з 01.05.2021 по 30.04.2024.

01.05.2021 сторони був підписаний акт приймання-передачі об`єкту оренди.

Натомість, позивач вказує, що оспорюваний правочин укладений від імені боржника з перевищенням повноважень, а також є таким, що має ознаки фіктивності.

Крім того, на переконання позивача укладення спірного договору оренди завдало збитків боржнику, оскільки, кошти за оренду майна, що використовується третьою особою без належних правових підстав не перераховувались власнику майна, а третій особі. Загалом за період з моменту укладення договору і його передачі з 30.04.2021 по 30.04.2024 боржник не отримав 504 000,00 грн., виходячи з умов даного договору де оплата за оренду встановлена не менше 14 000,00 грн. в місяць.

У зв`язку з чим, позивач й звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди № 220421 від 22.04.2021 та застосування наслідків недійсності договору стягнення незаконно отриманих коштів з ТОВ "Елеваторний альянс" в сумі 504 000,00 грн (з урахуванням заяви про зміну предмету позову).

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД

Стаття 42 КУзПБ встановлює підстави, з яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, а також правові наслідки визнання таких правочинів недійсними.

У порядку передбаченому ст. 42 КУзПБ можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до ст. 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно ч. 1 ст. 42 КУзПБ передбачено, що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (ч. 3, 4 ст. 42 КУзПБ).

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Статтею 204 ЦК України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Отже, відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (частина друга статті 207 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

За приписами ст. 92, 97, 99 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

З огляду на положення статей 92, 241 ЦК України, вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом 1 частини другої статті 98 цього Кодексу.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю.

Також, частина перша статті 92 ЦК України визначає, що особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на положення статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Водночас, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частиною четвертою статті 92 ЦК України встановлено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Отже, закон вимагає, щоб виконавчий орган юридичної особи діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами такої юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки.

Стаття 145 ЦК України передбачає, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон), установчим документом товариства є статут; у статуті товариства зазначаються відомості, зокрема про, органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень.

Згідно ст. 28 Закону, органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

У відповідності до ст. 39 Закону, виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Згідно ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства", у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Так, в якості підстав для визнання правочину - договору оренди № 2205421 від 22.04.2021 недійсним, позивач вказує, що спірний правочин вчинений від імені боржника з перевищенням повноважень.

Натомість, судом встановлено що боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія" не є стороною спірного правочину - договору оренди № 2205421 від 22.04.2021.

Разом з тим, оскільки, із заяви про зміну предмету позову вбачається, що позивач просить суд застосувати наслідки недійсності договору та стягнути саме із ТОВ "Елеваторний альянс" незаконно отримані кошти в сумі 504 000,00 грн, то суд припускає, що керуючий санацією мав на увазі, що спірний правочин укладений з перевищення повноважень із сторони ТОВ "Елеваторний альянс". Оскільки, у даній заяві позивач відзначає, що зі змісту договору керуючим санацією було встановлено, що ФОП Сантросян А.А. користується даним приміщенням на підставі договору платної оренди від 22.04.2021, що був укладений з ТОВ "Елеваторний альянс" в особі директора Золотька В.С., яке в свою чергу користувалось ним на підставі договору № 220415 від 22.04.2021 укладеного із ЗАТ "Порцелакінвест" в особі директора Золотька В.С.

Тобто, позивач вказує, що в один день Золотьком В.С. було укладено одночасно два договори № 2205421 від 22.04.2021 та № 220415 від 22.04.2021 на оренду приміщення, не маючи на нього ніяких прав та повноважень. Зокрема, поза відома ліквідатора, а в подальшому керуючого санацією, було укладено однією і тією ж особою договір платної оренди від імені ЗАТ "Порцелакінвест" в особі директора Золотька В.С., на приміщення, що їй не належало, з ТОВ "Елеваторний альянс" в особі директора Золотька В.С.

У свою чергу, суд вказує, що процедура санації у справі № 5011-43/4949-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія" введена ухвалою суду від 03.02.2022.

В той час, судом встановлено, що в матеріалах даної справи не міститься жодних доказів звернення керуючого санацією - Іващука В.А. у період з 04.02.2022 по 24.11.2023, а також й станом на час розгляду даної справи до відповідних органів та установ із повідомленнями/заяви щодо незаконного заволодіння майном боржника - нерухоме майно, що розташоване за адресою: 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська (Червоноармійська), буд. 30, кв. 2, поверх 2 , загальною площею 179,5 кв.м, (а саме, 50/100 часток загальної площі приміщення (площею 89,75 м.кв)), або ж щодо незаконного вибуття такого майна з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія", або ж щодо неправомірного заволодіння та розпорядження іншими особами майном боржника.

Крім того, суд відзначає, що безпосередньо у позові позивач зазначає, що під час огляду приміщення, яке на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія" керуючим санацією встановлено, що дане приміщення використовується ФОП ФОП Сантросян А.А.

В той час, суд вказує, що керуючим санацією не зазначено, коли саме ним був здійснений огляд такого приміщення, та чому, останній встановивши, що приміщення боржника використовує інші особі, не вчинив жодних дій щодо звернення до відповідних органів та установ із повідомленнями/заяви щодо незаконного заволодіння майном Товариству з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія".

Означене у свою чергу наводить суд на думку щодо належності та повноти виконання керуючим санацією Іващуком В.А. покладений на нього обов`язків.

Так, як про це вказувалося вище та що у свою чергу встановлено судом встановлено, 22.04.2021 між Підприємством з іноземними інвестиціями у формі ТОВ "Киулонг" (орендодавець-1), ТОВ "Елеваторний альянс" (орендодавець-2) та ФОП Сантросяном Араратом Артаковичем був укладений договір оренди № 2205421 відповідно до п. 1.1. якого орендодавець-1 та орендодавець-2, у подальшому орендодавці, зобов`язалися передати орендарю, за плату та на визначений договором строк, у користування нерухоме майно - Об`єкт оренди, розташований за адресою: 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська (Червоноармійська), буд. 30, кв. 2, поверх 2 , загальною площею 179,5 кв.м.

Зокрема, згідно пп. 1.2.1. орендодавець-1 передав, а орендар прийняв у строкове платне користування 50/100 часток загальної площі приміщення (площею 89,75 м.кв., у подальшому "Об`єкт оренди", якими володіє орендодавець-1 на праві власності, згідно з договором купівлі-продажу, зареєстрованим в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 20.09.1994 р. за № 6160.

Згідно пп. 1.2.2. орендодавець-2 передав, а орендар приймає у строкове платне користування 50/100 часток загальної площі приміщення (площею 89,75 м.кв, у подальшому "Об`єкт оренди"'), якими користується орендодавець згідно з договором відповідального зберігання з правом користування № 220415 від 22.04.2021 між ЗАТ "Порцелакінвест" та ТОВ "Елеваторний альянс".

Так, дійсно із вказаного договору вбачається, що він був укладений ТОВ "Елеваторний альянс" в особі генерального директора - Золотька В.С.

У свою чергу, судом також встановлено, що означеним об`єктом оренди, що розташований за адресою: 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська (Червоноармійська), буд. 30, кв. 2, поверх 2 , загальною площею 179,5 кв.м - 50/100 часток загальної площі приміщення (площею 89,75 м.кв), ТОВ "Елеваторний альянс" користується відповідно до договору відповідального зберігання з правом користування № 220415 від 22.04.2021.

Натомість, суд вказує, що позивачем при зверненні до суду з позовом з урахуванням заяви про зміну предмету позову, не вказано в чому саме полягає перевищення повноважень при укладені спірного правочину зі сторони ТОВ "Елеваторний альянс".

Разом з тим, в матеріалах справи не міститься жодних доказів того, що договір відповідального зберігання з правом користування № 220415 від 22.04.2021 визнавався недійсним у судовому порядку, або ж є недійсним в силу Закону.

Більш того, в матеріалах справи взагалі не міститься договору відповідального зберігання з правом користування № 220415 від 22.04.2021.

В той час, суд відзначає, що під час розгляду справи сторонами, зокрема, позивачем не було заявлено будь-яких клопотань про витребування договору відповідального зберігання з правом користування № 220415 від 22.04.2021 та відповідно його дослідження судом. Також не було здійснено посилання на те, що договором № 220415 від 22.04.2021 було вставлено заборону на передання в оренду спірного майна.

Суд наголошує на тому, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Натомість, як було встановлено судом вище, боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія" не є стороною спірного правочину - договору оренди № 2205421 від 22.04.2021.

Разом з тим, судом також встановлено, що об`єктом оренди, що розташований за адресою: 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська (Червоноармійська), буд. 30, кв. 2, поверх 2, загальною площею 179,5 кв.м - 50/100 часток загальної площі приміщення (площею 89,75 м.кв), ТОВ "Елеваторний альянс" користується відповідно до договору відповідального зберігання з правом користування № 220415 від 22.04.2021, в той час, означеного договору в матеріалах справи не міститься. Необхідність його витребування, або ж дослідження позивачем не заявлялося. Також не було здійснено посилання на те, що договором № 220415 від 22.04.2021 було вставлено заборону на передання в оренду спірного майна.

Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, виходячи з предмету та підстав доказування у даній справі, позивачем при зверненні до суду з даним позовом не доведено обставин, щоб свідчили про укладення договору від імені боржника з перевищенням повноважень.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору, контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/нериикова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що "позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якого може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1 820/17 (провадження № 61-2761св19) зазначено, що "однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Натомість, суд вказує, що позивачем при зверненні до суду за даним позовом не наведено жодної обставини, щоб свідчили про фіктивність спірного правочину.

Згідно п. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом не наведено наявності підстав з якими норми чинного законодавства та положення ст. 42 КУзПБ обумовлюють недійсність вчиненого правочину, як і не того, що договір оренди № 220421 від 22.04.2021 укладений від імені боржника з перевищенням повноважень та має ознаки фіктивності, а судом у свою чергу виходячи із наявних в матеріалах справи доказів - таких обставин. Відповідно, підстави для застосування наслідків недійсності договору, зокрема, стягнення з ТОВ "Елеваторний альянс" грошових коштів в сумі 504 000,00 грн (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) також відсутні.

При тому, суд вказує, ще поясненням третьої особи - ТОВ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" оцінка судом не надавалася, дані пояснення жодним чином не покладалися в основу прийнятого судом рішення, адже, вони не стосуються предмету та підстав доказування в даній справі та не впливають на результат прийнятого рішення, а зводяться виключно до неналежного виконання на переконання ТОВ "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" керуючим санацією - Іващуком Валентином Анатолійовичем покладених на нього повноважень виключно у справі № 5011-43/4949-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія".

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства з іноземними інвестиціями "Інтертехнологія" в особі керуючого санацією арбітражного керуючого Іващука В.А. до фізичної особи-підприємця Сантросяна Арарата Артаковича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторний альянс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю "ДУНАЄВЕЦЬКИЙ ЛИВАРНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності договору - відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 26.11.2024

Суддя Сергій СТАСЮК