Рішення

від 06.11.2024 по справі 910/6192/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2024Справа № 910/6192/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТТОЛЛО ГРАНУМ"

(пл. Митна, м. Одеса, Одеська обл., Одеський р-н, 65026)

до Міністерства юстиції України

(вул. Городецького архітектора, 13, м. Київ, 01001)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача 1) Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "ПІВДЕННИЙ"

(Україна, 65059, Одеська обл., м. Одеса, вул. Краснова,

буд. 6/1; ідентифікаційний код: 20953647)

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "САНОЛТА КОРМ"

(Україна, 26500, Кіровоградська обл., Голованівський р-н, смт. Голованівськ, вул. Матросова, буд. 40B;

ідентифікаційний код: 43687829)

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШН"

(65003, м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд.67/69;

ідентифікаційний код: 20005502)

4) Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЗІРКИ"

(65033, Одеська обл., м. Одеса, вул. Кострова, буд. 30, квартира 4/1;

ідентифікаційний код: 40110131)

5) Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТОРМЕТЕКСПОРТ"

(65003, м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд.67/69;

ідентифікаційний код: 30127924)

6) Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЕРКО"

(65003, м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд.67/69;

ідентифікаційний код: 31681342)

7) Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРМ ЛТД" (65003, м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд.67/69;

ідентифікаційний код: 19349403)

8) Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дімітрова Тетяна Андріївна

( АДРЕСА_1 )

9) Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу

Сімонова Ольга Юріївна

(65100, м. Одеса, вул. Ланжиронівська, буд. 19; РНОКПП НОМЕР_1 )

10) Компанія "ДЖИ-ЕН-ТІ ТРЕЙД ПРИ ДУБАЙСЬКІЙ

БАГАТОПРОФІЛЬНІЙ ТОВАРНО - СИРОВИННІЙ БІРЖІ" IGNT

TRADE DMCCI (Реєстраційний номер DMCC 15453,

Адреса місцезнаходження: Об?єднані Арабські Емірати, м. Дубай,

приміщення AU-32-А, ГОЛД ТАУЕР, ДІЛЯНКА №JLT-PH1-13A)

про визнання протиправним та скасування наказу

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТТОЛЛО ГРАНУМ" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №386/5 від 12.02.2024 року. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "АТТОЛЛО ГРАНУМ" вказує на порушення Міністерством вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 відкрито провадження у справі, судове засідання призначено на 26.06.2024.

06.06.2024 представником Компанії "ДЖИ-ЕН-ТІ ТРЕЙД ПРИ ДУБАЙСЬКІЙ БАГАТОПРОФІЛЬНІЙ ТОВАРНО - СИРОВИННІЙ БІРЖІ" IGNT TRADE DMCCI до канцелярії суду подано клопотання про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

12.06.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "АТТОЛЛО ГРАНУМ" подано до суду заяву про застосування у справі заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АТТОЛЛО ГРАНУМ" про застосування заходів забезпечення позову задоволено.

20.06.2024 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

26.06.2024 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "АТТОЛЛО ГРАНУМ" подано до канцелярії суду клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет сопору на стороні позивача:

1) Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "ПІВДЕННИЙ" (Україна, 65059, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Краснова, будинок 6/1; ідентифікаційний код: 20953647);

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "САНОЛТА КОРМ" (Україна, 26500, Кіровоградська обл., Голованівський р-н, селище міського типу Голованівськ, вулиця Матросова, будинок 40 B; ідентифікаційний код: 43687829);

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШН" (65003, місто Одеса, вулиця Отамана Головатого, будинок 67/69; ідентифікаційний код: 20005502);

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗІРКИ" (Україна, 65033, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Кострова, будинок 30, квартира 4/1; ідентифікаційний код: 40110131);

5) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОРМЕТЕКСПОРТ" (65003, місто Одеса, вулиця Отамана Головатого, будинок 67/69; ідентифікаційний код: 30127924);

6) Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРКО" (Україна, 65003, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Отамана Головатого, будинок 67/69; ідентифікаційний код: 31681342);

7) Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРМ ЛТД" (65003, Одеська обл., місто Одеса, вул. Головатого отамана, будинок 67/69; ідентифікаційний код: 19349403);

8) Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Тетяни Андріївни ( АДРЕСА_1 );

9) Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Смірнової Ольги Юріївни (65100, м. Одеса, вул. Ланжиронівська, буд. 19; РНОКПП НОМЕР_1 );

10) Компанії "ДЖИ-ЕН-ТІ ТРЕЙД ПРИ ДУБАЙСЬКІЙ БАГАТОПРОФІЛЬНІЙ ТОВАРНО - СИРОВИННІЙ БІРЖІ" IGNT TRADE DMCCI (Реєстраційний номер DMCC 15453, Адреса місцезнаходження: Об?єднані Арабські Емірати, м. Дубай, приміщення AU-32-А, ГОЛД ТАУЕР, ДІЛЯНКА №JLT-PH1-13A).

Ухвалою суду від 26.06.2024 задоволено клопотання позивача про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

25.07.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "САНОЛТА КОРМ" подано письмові пояснення по справі.

29.07.2024 від Компанії «ДЖИ-ЕН-ТІ ТРЕЙД ПРИ ДУБАЙСЬКІЙ БАГАТОПРОФІЛЬНІЙ ТОВАРНО - СИРОВИННІЙ БІРЖІ» надійшли письмові пояснення по справі.

30.07.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШН" надійшли письмові пояснення по справі.

Процесуальні дії суд у справі відображені у протокольних ухвалах, що містяться в матеріалах справи.

Протокольною ухвалою суду від 11.09.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.09.2024.

Розгляд справи по суті неодноразово відкладався.

У судове засідання, призначене на 06.11.2024, з`явилися представники позивача, відповідача та представники третьої особи 2, 3, та 10. Представники третіх осіб 1, 4, 5, 6, 7, 8 та 9 у судове засідання не з`явилися, причин неявки не повідомили.

У судовому засіданні 06.11.2024 судом продовжено розгляд справи по суті зі стадії судових дебатів, в яких представники позивача, відповідача та представники третьої особи 2, 3, та 10 виступили з промовами (заключним словом).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 06.11.2024 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

09.01.2024 року відбулось засідання центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції з приводу розгляду скарги GNT TRADE DMCC від 19 грудня 2023 року (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2023 року) за № СК-5161-23 щодо: - тип об`єкта нерухомого майна: зерновий термінал (ПТЗ) з обсягом одночасного зберігання до 190 тис. тон (ІV черга будівництва), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2084464051101 (далі - Нерухоме майно). - земельні ділянки з кадастровим номером - 5110137500:07:002:0041 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 758173651101) та кадастровим номером - 5110137500:07:002:0042 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 758179151101) (далі - Земельні ділянки). Суб`єкт оскарження: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дімітрова Тетяна Андріївна.

Зазначена скарга стосується скасування рішення про державну реєстрацію прав від 13.02.2023 року №66394273, яке було прийняте приватним нотаріусом Дімітровою Тетяною Андріївною щодо реєстрації права власності на зазначене вище Нерухоме майно за ТОВ «САНОЛТА КОРМ» на підставі відповідного договору купівлі-продажу, укладеного в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку». А також відновлення права оренди земельних ділянок за ТОВ «ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ», у зв`язку з анулюванням рішення про державну реєстрацію прав на Нерухоме майно за ТОВ «САНОЛТА КОРМ».

Засідання, призначене 09.01.2024 року було відкладено на 30.01.2024 року з метою належного з`ясування усіх обставин.

ТОВ «САНОЛТА КОРМ» після ознайомлення зі скаргою подавало до МЮУ обґрунтуванні заперечення з викладенням аргументів для залишення скарги компанії GNT TRADE DMCC без задоволення.

12.02.2024 року МЮУ було прийнято наказ №386/5 від 12.02.2024 року, яким:

1. Скаргу GNT TRADE DMCC від 19.12.2023 задовольнити;

2. Визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 13.02.2023 № 66394273 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Тетяни Андріївни.

3. Визнати прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 11.04.2023 № 67153029, від 19.04.2023 №№ 67263756, 67263517 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сімонової Ольги Юріївни;

4. Виконання наказу покласти на Офіс протидії рейдерству. Вказаний наказ МЮУ та Висновок Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Висновок Колегії) від 30.01.2024 року було опубліковано на офіційному сайті МЮУ 13.02.2024 року.

Відповідно до Висновку Колегії окрім скасування рішення від 13.02.2023 № 66394273, щодо якого і подавалася скарга GNT TRADE DMCC, МЮУ також було прийнято рішення про анулювання таких рішень приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сімонової Ольги Юріївни: - рішення від 11.04.2023 року № 67153029 на підставі якого зареєстровано перехід права власності на Нерухоме майно від ТОВ «САНОЛТА КОРМ» до ТОВ «АТТОЛЛО ГРАНУМ» та змінено орендаря Земельних ділянок з ТОВ «САНОЛТА КОРМ» на ТОВ «АТТОЛЛО ГРАНУМ»; - рішення від 19.04.2023 №№ 67263756, 67263517 на підставі яких зареєстровано іпотеку та заборону на Нерухоме майно (іпотекодавець ТОВ «АТТОЛЛО ГРАНУМ», а іпотекодержатель: ТОВ «ОЗІРКИ»).

Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «АТОЛЛО ГРАНУМ» вважає, що наказ МЮУ№386/5 від 12.02.2024 року прийнято в результаті неповного та невсебічного з`ясування всіх обставин справи та в результаті порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) та Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 р. № 1150) (далі по тексту - Порядок).

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із наступного.

Статтею 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації, який полягає в тому, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - «Закон») Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом. Положеннями статті 18 Закону визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, зокрема прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав). Частиною першою статті 24 Закону визначені підстави для відмови у державній реєстрації, зокрема, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом (п.3); наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п.5); наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом (п.6).

Процедура розгляду скарг у сфері державної реєстрації на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора відповідно до Закону №1952 визначена Порядком № 1128.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1128, розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом. Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком. Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації далі - колегії), положення про які затверджуються. Мін`юстом. Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

Відповідно пункту 2 Розділу І Положення "Про Колегію з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09 січня 2020 року № 71/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 січня 2020 року за № 24/34307 (далі - Положення №71/5), Колегія є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Мін`юсті та його територіальних органах, що в межах повноважень, визначених Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, здійснює колегіальний розгляд скарг у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації' юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - сфери державної реєстрації). Колегія створюється Мін`юстом чи відповідним територіальним органом шляхом затвердження її складу відповідно до цього Положення.

Згідно пункту 5 Порядку №1128, Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме:

оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом;

наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін;

наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави;

наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання;

здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника;

подання скарги особою, яка не має на це повноважень;

закінчення встановленого законом строку подачі скарги;

розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції' Мін`юсту чи його територіального органу.

Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації у строк, визначений абзацом першим цього пункту, також на предмет пересилання її за належністю Мін`юсту чи іншому територіальному органу.

Частиною 5 статті 37 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, по підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в встановленому порядку.

Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, зазначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може - ствердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.

Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав подається представником скаржника, до скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Відповідно до пункту 9 Порядку №1128, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює "наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають і значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що їдяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

- чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, і суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

- чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

- чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

-чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

- які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Частиною 8 статті 37 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

- скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті;

- на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;

- наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або ствердження мирової угоди сторін;

- наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;

- є рішення цього органу з того самого питання;

- в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;

- скарга подана особою, яка не має на це повноважень;

- закінчився встановлений законом строк подачі скарги;

- розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу;

державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції країни прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

З матеріалів справи судом встановлено, що Центральна Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія) у складі В. Бондаренко (головуючої на засіданні), Е. Журби, В. Дубовика, С. Ковальчук, О. Кухтик (секретаря Колегії), розглянувши скаргу Компанії «Джи-Ен-Ті Трейд При Дубайській Багатопрофільній Товарно-Сировинній Біржі» (GNT Trade DMCC) (далі - скаржник) від 19.12.2023, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 20.12.2023 за № СК-5161-23 (далі - скарга), на рішення від 13.02.2023 № 66394273 (далі - оскаржуване рішення) приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Тетяни Андріївни (далі - приватний нотаріус Дімітрова Т.А.) щодо зернового терміналу (ПЗТ) з обсягом одночасного зберігання до 190 тис. тон (IV черга будівництва), розташованого за адресою: Одеська обл., м. Одеса, пл. Митна, буд. 1/1 (далі - зерновий термінал), та земельних ділянок з кадастровими номерами 5110137500:07:002:0041, 5110137500:07:002:0042 (далі - земельні ділянки) (далі разом - об`єкти нерухомого майна), рекомендувала:

- Скаргу Компанії «Джи-Ен-Ті Трейд При Дубайській Багатопрофільній Товарно Сировинній Біржі» (GNT Trade DMCC) від 19.12.2023 задовольнити.

- Визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 13.02.2023 № 66394273 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Тетяни Андріївни.

- Визнати прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення від 11.04.2023 № 67153029, від 19.04.2023 №№ 67263756, 67263517 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сімонової Ольги Юріївни.

У скарзі зазначено, що скаржник є власником 100% статутного капіталу ТОВ «ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ».

03.12.2020 між ТОВ «ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕИШНЛ» та Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком «Південний» (далі - ПАТ АБ «Південний») укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Людмилою Іванівною, зареєстрований в реєстрі за № 1152, предметом якого є зерновий термінал.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), на підставі оскаржуваного рішення приватним нотаріусом Дімітровою Т.А. внесено запис про право власності на зерновий термінал № 49226388 за ТОВ «САНОЛТА КОРМ» на підставі посвідченого нею договору купівлі-продажу від 13.02.2023, укладеного в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», між ПАТ АБ «Південний» та ТОВ «САНОЛТА КОРМ», зареєстрованого в реєстрі за № 406.

Також на підставі оскаржуваного рішення приватним нотаріусом Дімітровою Т.А. внесено зміни до записів про право оренди на земельні ділянки №№ 12494804, 12494855, а саме: змінено орендаря земельних ділянок з ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» на ТОВ «САНОЛТА КОРМ».

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону України «Про нотаріат» при посвідченні договорів про відчуження або заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, транспортних засобів перевіряється відсутність будь-якої заборони відчуження або арешту майна.

Як зазначає відповідач, колегією встановлено, що станом на дату посвідчення договору купівлі-продажу та прийняття оскаржуваного рішення ухвалою накладено арешт на нерухоме майно (інші активи), що належить ТОВ «ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ», в тому числі на зерновий термінал. Відповідно до ухвали заборонено відчуження нерухомого майна. Ухвала підлягає негайному виконанню.

Пунктом 9 частини другої статті 129, частиною першою статті 129-1 Конституції України установлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання; обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства.

Згідно зі статтею 170 Кримінального процесуального кодексу України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Тому той факт, що встановлені судом в ухвалі обмеження не були зареєстровані у Державному реєстрі прав, що передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону однією із загальних засад державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Таким чином, за твердженнями відповідача, Колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням загальних засади державної реєстрації прав щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, тому воно підлягало анулюванню, а скарга - задоволенню.

Відповідно до підпункту 5 пункту 9 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (зі змінами), (далі - Порядок № 1128) під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обгрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує, зокрема, які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Окрім того, Колегією встановлено, що приватним нотаріусом Сімоновою О.Ю. прийнято рішення-2 , на підставі якого зареєстровано перехід права власності на зерновий термінал від ТОВ «САНОЛТА КОРМ» до ТОВ «АТТОЛЛО ГРАНУМ» та змінено орендаря земельних ділянок з ТОВ «САНОЛТА КОРМ» на ТОВ «АТТОЛЛО ГРАНУМ», рішення-3 , на підставі яких зареєстровано іпотеку та заборону відчуження щодо зернового терміналу.

Рішення2-3 прийняті приватним нотаріусом Сімоновою О.Ю. внаслідок незаконної державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за ТОВ «САНОЛТА КОРМ», а тому підлягають анулюванню, оскільки вони прийняті з порушенням загальної засади державної реєстрації прав щодо гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини шостої статті 37 Закону за результатами розгляду скарги на рішення, у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України приймає мотивоване рішення, зокрема, про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав).

Підпунктами «а», «б» пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону визначено, що підставою для визнання прийнятим з порушенням Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є встановлення Міністерством юстиції України, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 2 1 . 4 частини першої статті 3 цього Закону. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав, за наявності підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Приймаючи Наказ Відповідач правомірно виходив з того, що станом на дату прийняття оскаржуваного рішення та посвідчення договору купівлі - продажу нерухомого майна ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05.01.2023 у справі №757/321/23-к накладено арешт на нерухоме майно (інші активи), що належать ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ, в тому числі на Об`єкти нерухомого майна, щодо яких прийнято оскаржуване рішення; відповідно до ухвали заборонено відчуження нерухомого майна. Таким чином, що у разі, коли судовим рішенням накладено арешт, зокрема, у межах кримінального провадження, у такому випадку воно є обов`язковим до виконання, і пункт 7 частини четвертої статті 24 Закону №1952-IV не може бути застосований.

При цьому, слід звернути увагу, що посилаючись на Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05.01.2023 у справі №757/321/23-к про накладення арешту в такому випадку Колегія відповідно до статті 129-1 Конституції України забезпечила виконання судового рішення. Обов`язковість судових рішень також передбачена статтею 18 ГПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності,

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги» повинно бути доведено суду обставини порушення прав та законних інтересів позивача вказаним наказом, невідповідність вказаного наказу вимогам чинного на момент його видання законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси заявників буде відновлено.

Суд відзначає, що скасування рішення реєстратора, яким формально було дотримано приписів законодавства, не поновить право скаржника. Оскільки, фактично оспореним є право на нерухоме майно, яке може бути захищено виключно витребуванням майна чи визнанням недійсним правочинів, на підставі яких воно було набуте неналежним власником.

Натомість, за наявності чинного нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, скасування самого рішення про реєстрацію права власності в реєстрі, не спричиняє наслідки у вигляді поновлення права ТОВ "Олімпекс Купе Інтернейшнл" та не припиняє право ТОВ "Санолта Корм" та наступних набувачів на вказане майно, так само як і не поновить перехід права власності на зерновий термінал від ТОВ «САНОЛТА КОРМ» до ТОВ «АТТОЛЛО ГРАНУМ».

В розрізі наведеного суд також вважає за доцільне погодитись із Міністерством юстиції України, що зміст спірних правовідносин вказує на відсутність порушень прав позивача саме з боку відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того, суд вважає за необхідне акцентувати, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Проте, у даному випадку з урахуванням дійсного змісту, характеру спірних правовідносин суд приходить до висновку, що спір стосується укладеного 10.04.2023 року між ТОВ «САНОЛТА КОРМ» та ТОВ «АТТОЛЛО ГРАНУМ» договору купівлі-продажу (у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку»), який був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округа Сімоновою О.Ю.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АТТОЛЛО ГРАНУМ" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу №386/5 від 12.02.2024.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див.рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 26.11.2024

Суддя М.О. Лиськов