Рішення

від 20.11.2024 по справі 915/920/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2024Справа № 915/920/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

"СИНТЕЗ."

(57350, Миколаївська область, Баштанський район, с. Першотравневе,

вул. Вишнева, буд. 1; ідентифікаційний код: 41495211)

до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації

(119991, російська федерація, м. москва, вул. Житня, будинок 14,

будівля 1)

про стягнення 22 599 060, 73 грн.

Без участі представників учасників справи у зв`язку із їх неявкою

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Синтез." звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків в розмірі 22599060,73 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача в якості судових витрат 3600,00 грн. витрат, пов`язаних із підтвердженням розташування земельних ділянок в районі проведення воєнних (бойових) дій, артилерійських або ракетних обстрілів, у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) внаслідок збройної агресії російської федерації, та 24000,00 грн. витрат, пов`язаних із проведенням експертизи. Також позивач просить стягнути в дохід державного бюджету України 338985,91 грн. судового збору.

В обґрунтування позову заявник посилається на те, що станом на 27.04.2021 у позивача перебували земельні ділянки загальною площею 1264,5213 га у тимчасовому платному користуванні, на яких протягом ІV кварталу 2021 року, відповідно до плану структури посівів на 2022 рік, позивачем проведено агротехнічні процеси, спрямовані на посів озимих культур (ріпак) та оброблено для посіву насіння соняшнику у 2022 році та посіву проса у 2022 році. Так, позивач зазначає, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України території Первомайської селищної територіальної громади, на якій розташовані земельні ділянки, що перебувають у тимчасовому користуванні у позивача, були захоплені військовими угрупуваннями російської федерації, що перешкоджало доступу позивача до вказаних земельних ділянок та відповідно унеможливило проведення господарських операцій з обробітку, вирощування та збору сільськогосподарських культур. Вказані обставини, як стверджує позивач, в подальшому призвели до втрати врожаю сільськогосподарських культур, зокрема, ріпаку на площі 533,55 га, також обумовили те, що позивачем у 2022 році не були засіяні підготовлені для посіву насіння соняшнику на площі 617,3113 га та посіву проса на площі 113,66 га. Відтак, за ствердженнями позивача, останній поніс збитки, розмір яких було визначено на підставі заяви позивача судовим експертом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області складено висновок експерта № 137-043 від 29.06.2023, згідно з яким розмір збитків, завданих СТОВ "Синтез." внаслідок проведення воєнних (бойових) дій, артилерійських або ракетних обстрілів, у тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) через збройну агресію Російської Федерації, станом на 24.03.2023 становить 22599060,73грн., що еквівалентно 617990,87 доларів США за офіційним курсом НБУ, які складаються з втрат урожаю (ріпак) на земельних ділянках з кадастровими номерами згідно відомості про наявність земельних ділянок і реєстрацію договорів оренди землі по СТОВ "Синтез." станом на 01.01.2022 загальною площею 533,453 га, та збитків, понесених на проведення агротехнічних робіт під врожай соняшника наступного року на земельних ділянках загальною площею 731,0856 га, які розташовані га території Первомайської селищної ОТГ (Первомайська сільська рада), Миколаївського району Миколаївської області.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.08.2024, не погоджуючись із доводами позивача щодо підсудності даної справи Господарському суду Миколаївської області позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Синтез." до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування збитків в розмірі 22 599 060,73 грн. направлено для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

04.09.2024 матеріали справи №915/920/24 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2024, матеріали справи №915/920/24 були передані для розгляду судді Лиськову М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2024 відкрито провадження у справі №915/920/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 23.10.2024.

23.10.2024 представником позивача подано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.11.2024.

У судове засідання 20.11.2024 з`явився представник позивача не з`явився, проте подав клопотання про розгляд справи без його участі. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

При цьому, Судом враховано, що до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

З огляду на викладене, належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи є розміщення на сайті Господарського суду міста Києва відповідного оголошення-повідомлення. Таким чином, Суд приходить до висновку, Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників позивача та відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 20.11.2024, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, підписано вступну та резолютивну частини Рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «СИНТЕЗ.» (далі - СТОВ «СИНТЕЗ.», Позивач) є юридичною особою в розумінні ст. 80 ЦК України, створене і зареєстроване у встановленому законом порядку дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 02.08.2017 номер запису: 15111020000008728, код ЄДРПОУ 41495211, доказом зазначеної обставини є дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Основним видом економічної діяльності Позивача визначено вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11), доказом зазначеної обставини є дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Позивач вказує, що він зареєстрований за адресою: Україна, 57350, Миколаївська обл., Баштанський р-н, с. Першотравневе, вул. Вишнева, буд. 1, доказом зазначеної обставини є дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та здійснює господарську діяльність в межах адміністративно-територіальної одиниці Миколаївська область, Баштанський район шляхом вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що перебувають у тимчасовому платному користуванні.

Так, станом на 27.04.2021 у Позивача перебували земельні ділянки загальною площею 1264,5213 га у тимчасовому платному користуванні, доказом зазначеної обставини є Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки: 254498701, дата, час формування: 27.04.2021 09:56:44, Податковою декларацією платника єдиного податку четвертої групи, довідками сільських рад (Снігурівської міської ради, Первомайської селищної ради, Шевченківської сільської ради).

Протягом ІV кварталу 2021 року, відповідно до плану структури посівів на 2022 рік, Позивачем проведено агротехнічні процеси спрямовані на посів озимих культур (ріпак) та оброблено для посіву насіння соняшнику у 2022 році та посіву проса у 2022 році.

Так, для посіву озимого ріпаку проведено дискування, оранку та вирівнювання, культивацію ґрунту компактором загальною площею 533,55 га. Доказом посіву Позивачем озимого ріпаку на площі 533,55 га є звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів ягід і винограду у 2021 році, структура посівів на 2022 рік, план-схема посівів на 2022 рік СТОВ «СИНТЕЗ.» на території Первомайської селищної ради Миколаївського району, Миколаївської області.

Позивач зазначає, що ним здійснено посів вузькорядних культур з мінеральними добривами доказами зазначеної обставини є облікові листи тракториста-машиніста за період 01.09.2021 - 14.09.2021, 15-09.2021 - 30.09.2021 та відомості обліку видачі паливно-мастильних матеріалів за вересень 2021 року. Під час здійснення посіву використано на площу 533,55га ріпаку на загальну суму 596 295,00грн, доказами зазначеної обставини є накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів за № СТ00-000031 від 30.09.2021 із додатками. Посів озимого ріпаку здійснювався одночасно із внесенням мінеральних добрив на загальну суму 962 434,00грн. Доказами зазначеної обставини є накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів за № СТ00-000032 від 30.09.2021 із додатками.

Так, для здійснення посіву озимого ріпаку Позивачем придбано насіння озимого ріпаку на загальну суму 679 776,30грн, доказом зазначеної обставини є договір купівлі-продажу від 09.03.2021 за № 14/0903 із додатками від 09.03.2021 та від 26.08.2021, видатковою накладною від 26.08.2021 за № 694, товарно-транспортною накладною за № Р694 від 26.08.2021, платіжними інструкціями за № 441 від 08.10.2021 та за № 664 від 19.12.2022.

Крім того, Позивачем для здійснення посіву озимого ріпаку використано пального на суму 134 725,12грн, враховано заробітну плату - 96 474,96грн, здійснено відрахування єдиного податку 4 групи 42 752,96грн, відрахування до соціальних фондів - 18 560,27грн, враховано амортизацію основних засобів - 54 055,38грн та запасні частини на техніку - 46 181,30грн та інші витрати, а всього на загальну суму 1 976 785,81грн, доказом зазначеної обставини є довідка витрати СТОВ «СИНТЕЗ.» по рахунку 231 на вирощування культур урожаю 2022 року в районі проведення бойових дій, в тимчасовій окупації, оточенні, блокуванні внаслідок збройної агресії Російської Федерації та оборотно-сальдова відомість по рахунку 231 за січень 2021 р. - березень 2022 р.

Таким чином, Позивачем для здійснення посіву озимого ріпаку на площі 533,55 га витрачено 1 976 785,81грн, доказом зазначеної обставини є довідка витрати СТОВ «СИНТЕЗ.» по рахунку 231 на вирощування культур урожаю 2022 року в районі проведення бойових дій, в тимчасовій окупації, оточенні, блокуванні внаслідок збройної агресії Російської Федерації та оборотно-сальдова відомість по рахунку 231 за січень 2021 р. - березень 2022 р.

Також, Позивачем проведено підготовчі сільськогосподарські роботи: - під майбутній посів соняшнику на площі 617,3113 га та витрачено 1 748 739,00грн. - під майбутній посів проса на площі 113,66 га та витрачено 321 878,60грн.

Враховуючи вищевикладене, Позивачем понесено витрат на вирощування озимого ріпаку, підготовку під майбутній посів соняшника та проса на загальну суму 4 047 504,41грн.

Як вказує Позивач, території Первомайської селищної територіальної громади, на якій розташовані земельні ділянки, що перебувають у тимчасовому користуванні у Позивача, захоплені військовими угрупуваннями російської федерації внаслідок військової агресії російської федерації проти України.

Вищевикладена обставина, перешкоджала доступу Позивача до об`єктів нерухомого майна, а саме земельних ділянках розташованих на території Первомайської селищної територіальної громади, що унеможливила проводити господарські операції з обробітку, вирощування та збору сільськогосподарських культур.

07.07.2022 адвокатом Позивача направлено до відділення поліції № 4 Миколаївського районного управління ГУНП в Миколаївській області повідомлення про кримінальне правопорушення, доказом зазначеної обставини є повідомлення, копія якого долучається.

Також, Позивачем направлено до Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області заяву від 20.07.2022 за № 20/1 про підтвердження розташування земельних ділянок з очікуваним врожаєм сільськогосподарських культур, які знаходяться в районі проведення воєнних (бойових) дій, артилерійських або ракетних обстрілів, у тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) внаслідок збройної агресії російської федерації, доказом зазначеної обставини є заява від 20.07.2022 за № 20/1.

Факт розташування земельних ділянок, які перебувають у тимчасовому користуванні у Позивача, в районі проведення воєнних (бойових) дій, артилерійських або ракетних обстрілів, у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) внаслідок збройної агресії Російської Федерації підтверджується актом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області № 120-0275 від 20.07.2022, що є доказом вищевикладеної обставини.

10.11.2022 Сили оборони України звільнили місто Снігурівка, в тому числі Снігурівську міську територіальну громаду Миколаївської області, Первомайську, Шевченківську селищні територіальні громади від військових угрупувань російської федерації, що підтверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 за № 309.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, Позивач був позбавлений можливості забезпечити сільськогосподарський цикл та своєчасно провести сільськогосподарські роботи на земельних ділянках, які перебувають у тимчасовому користуванні, що в подальшому призвело до втрати врожаю сільськогосподарських культур: ріпаку на площі 533,55 га, а також Позивачем у 2022 році не засіяно підготовлені для посіву насіння соняшнику на площі 617,3113 га та посіву проса на площі 113,66 га.

З метою визначення розміру завданих Відповідачем збитків за заявою Позивача, судовим експертом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області складено висновок експерта № 137-043 від 29.06.2023.

Згідно вказаного висновку розмір збитків, завданих СТОВ «СИНТЕЗ.» внаслідок проведення воєнних (бойових) дій, артилерійських або ракетних обстрілів, у тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) через збройну агресію Російської Федерації, а саме втрати урожаю (ріпак) на земельних ділянках з кадастровими номерами згідно відомості про наявність земельних ділянок і реєстрацію договорів оренди землі по СТОВ «СИНТЕЗ.» станом на 01.01.2022, загальною площею 533,453 га та збитків, понесених на проведення агротехнічних робіт під врожай соняшника наступного року на земельних ділянках загальною площею 731,0856 га, які розташовані га території Первомайської селищної ОТГ (Первомайська сільська рада), Миколаївського району Миколаївської області станом на 24.03.2023 складає 22 599 060,73грн., що еквівалентно 617 990,87 доларів США за офіційним курсом НБУ.

Таким чином, Відповідач завдав Позивачеві майнову шкоду у розмірі 22 599 060,73грн., що еквівалентно 617 990,87 доларів США за офіційним курсом НБУ.

Факт збройної агресії Російської Федерації проти України є причиною виникнення ситуації за якої, зокрема, Товариству завдано істотної майнової шкоди діями з боку держави-агресора - Російська Федерація, якою порушено гарантоване статтею 41 Конституції України право власності Товариства, тобто безпосереднім суб`єктом, діями якого Товариству завдано майнової шкоди, є Російська Федерація.

Як вказує позивач, втрати урожаю (ріпак) на земельних ділянках Товариства відбулося внаслідок проведення воєнних (бойових) дій, артилерійських або ракетних обстрілів, у тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) через збройну агресію Російської Федерації. А тому, саме відповідач порушив охоронюване національним законодавством України та гарантоване приписами Протоколу 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 р. - право позивача, як юридичної особи, на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Товариство визначило відповідачем державу - російську федерацію в особі її міністерства юстиції.

Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:

- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ;

- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII; РФ - постановою верховної ради РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

За умовами статті 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із підпунктом "г" пункту 1 статті 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.

Таким чином, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади РФ, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів РФ по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.

Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.

Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно із ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. При цьому, відповідно до ст. 134 Господарського кодексу України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Згідно із частинами 4, 5 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Відповідно до ст. 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Згідно із ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, позивач створений та здійснює свою діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, є підприємницьким товариством та здійснює підприємницьку діяльність в розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів.

З огляду на викладене, спір з приводу відшкодування шкоди Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Синтез." є спором, пов`язаним із здійсненням господарської діяльності позивача, а отже на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з частиною 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Поряд з цим, відповідно до підпункту "ж" статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року, права і обов`язки Сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтею 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини третьої статті 85 ГПК обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини третьої статті 85 ГПК є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

На підставі наведених положень чинного законодавства, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяних йому збитків.

Як встановлено судом, з метою оцінки вартості заміщення (відтворення) та відновлення будівель, споруд та обладнання Товариства, що розташовано за вищезазначеною адресою, Товариство, керуючись статтею 101 ГПК України, звернулось до Науково-дослідної судово-експертної установи з заявою від 12.02.2024 № 13 про проведення експертного дослідження, що потребує спеціальних знань та використання методів судової експертизи, для подання до господарського суду.

Суд наголошує, що чинне процесуальне законодавство надає можливість отримати висновок експерта на замовлення учасника справи без ухвали суду про призначення експертизи (ч. 3 ст. 98 ГПК України).

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 ГПК України).

Висновком експерта № 137-043 від 29.06.2023 встановлено, що розмір збитків, завданих СТОВ «СИНТЕЗ.» внаслідок проведення воєнних (бойових) дій, артилерійських або ракетних обстрілів, у тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) через збройну агресію Російської Федерації, а саме втрати урожаю (ріпак) на земельних ділянках з кадастровими номерами згідно відомості про наявність земельних ділянок і реєстрацію договорів оренди землі по СТОВ «СИНТЕЗ.» станом на 01.01.2022, загальною площею 533,453 га та збитків, понесених на проведення агротехнічних робіт під врожай соняшника наступного року на земельних ділянках загальною площею 731,0856 га, які розташовані га території Первомайської селищної ОТГ (Первомайська сільська рада), Миколаївського району Миколаївської області станом на 24.03.2023 складає 22 599 060,73грн., що еквівалентно 617 990,87 доларів США за офіційним курсом НБУ.

Оцінюючи висновок за результатом проведення товарознавчої експертизи № 137-043 від 29.06.2023, суд вважає, що зазначений висновок містить відповіді на порушені питання, які є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з іншими матеріалами справи. У висновку зазначено, що відповідно до вимог частини 5 статті 101 ГПК України експерт обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 Кримінального кодексу України.

У той же час, висновок за результатом проведення товарознавчої експертизи № 137-043 від 29.06.2023, складений кваліфікованим атестованим судовим експертом Карнаух М.М. свідоцтво ЦЕКК МЮУ №2032 від 24.06.2020.

За таких обставин висновок за результатом проведення комплексної інженерно-технічної, товарознавчої та економічної експертизи № 137-043 приймається судом в якості належного та допустимого доказу.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Підстав для відхилення висновку експерта № 137-043 судом не встановлено.

Таким чином, висновком експерта, складеного за результатами проведення судової експертизи у даній справі, підтверджується, що в результаті активної фази збройної агресії Російської Федерації, яка розпочалася 24.02.2022, позивачу завдано збитків, які полягають у втраті належного йому майна на загальну суму 22 599 060,73 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення 3600,00грн (оплата за акт підтвердження), доказом зазначеної обставини є договір на надання послуги від 22.07.2022 за № 38, акт приймання-передачі наданих послуг за № 120-0275 та платіжна інструкція № 624 від 05.09.2022 та 24000,00 (оплата за висновок експерта), що підтверджується договором на надання послуги від 07.04.2023 за № 61, актом приймання-передачі наданих послуг № 137-0043 від 25.09.2023, рахунком на оплату № 137-0043 від 12.04.2023 та платіжною інструкцією № 900 від 25.09.2023

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає обґрунтованими та доведеними доводи щодо стягнення з відповідача суми 3 600,00 грн. за акт підтвердження та 24000,00 грн. за складання висновку за результатом проведення експертизи № 137-043, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Судом береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 22.06.2022 №311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21; Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Враховуючи встановлення судом факту завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії відповідача, заявлені вимоги про стягнення збитків в розмірі 22 599 060,73 грн. є обґрунтованими та підтвердженими документально.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин

Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, стягнення відповідних збитків має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Отже, позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «СИНТЕЗ.» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. 129 ГПК України та зважаючи на задоволення позову, витрати зі сплати судового збору в розмірі 338 985,91 грн. покладаються на відповідача та стягуються в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку п. 22 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14; russian federation код ISO ru/rus 643) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «СИНТЕЗ.» (Україна, 57350, Миколаївська обл., Баштанський р-н, с. Першотравневе, вул. Вишнева, буд. 1, код за ЄДРПОУ 41495211) 22 599 060,73грн збитків, 3600,00 грн витрати, пов`язані із підтвердженням розташування земельних ділянок в районі проведення воєнних (бойових) дій, артилерійських або ракетних обстрілів, у тимчасовій окупації, оточені (блокуванні внаслідок збройної агресії російської федерації) та 24 000,00 грн витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

3. Стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14; russian federation код ISO ru/rus 643) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі

України 338 985,91 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Дата складання повного тексту рішення 26.11.2024

Суддя М.О. Лиськов