Ухвала

від 21.11.2024 по справі 910/9476/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

ПРО РОЗСТРОЧЕННЯ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ

м. Київ

21.11.2024Справа № 910/9476/24

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В.В., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги"

про розстрочення виконання рішення

у справі № 910/9476/24

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги"

про стягнення заборгованості 1 206 905 694,67 грн,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 21.11.2024,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні судді Господарського суду міста Києва Джарти В. В. перебуває справа за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - позивач, Компанія) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення заборгованості 1 206 905 694,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від виконання умов договору про надання послуг.

23.08.2024 через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву.

29.08.2024 через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив.

09.09.2024 від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 131 413 800,00 грн основної заборгованості у зв`язку з добровільною сплатою боржником зазначеної суми заборгованості.

У підготовче засідання 09.09.2024 прибули представники сторін та підтримали заяву про закриття провадження у справі в частині сплаченої відповідачем суми заборгованості.

За наслідками підготовчого засідання 09.09.2024 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначений розгляд справи по суті на 09.10.2024.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2024 провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про стягнення заборгованості 1 206 905 694,67 грн вирішено закрити в частині вимоги про стягнення 379 381 215,07 грн основного боргу, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 590 425 302,80 грн основного боргу, 36 041 674,49 грн інфляційних втрат, 12 938 951,82 грн три проценти річних та 449 176,70 грн судового збору. У частині стягнення 188 118 550,49 грн основного боргу та 132 151,53 грн судового збору відмовлено.

15.10.2024 через систему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" надійшла заява про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2024 у справі № 910/9476/24.

Ухвалою суду від 18.11.2024 розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про розстрочення виконання рішення був призначений на 21.11.2024.

21.11.2024 через систему «Електронний суд» та через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва Компанією були подані заперечення щодо поданої заяви про розстрочення, які ґрунтуються на тому, що відповідачем не доведено наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, крім того протягом розгляду справи відповідач здійснив погашення суми основного боргу на суму понад 567 мільйонів гривень, що на переконання Компанії свідчить про наявність можливості виконання рішення суду. Також позивач зауважував, що Товариство просить суд розстрочити рішення на строк більший, ніж то передбачено приписами статті 331 Господарського процесуального кодексу України. Також у своїх запереченнях позивач вказував на те, що сума грошових коштів, яку відповідач просить розстрочити, є меншою, ніж присуджено судом до стягнення.

Розглянувши в судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про розстрочення виконання рішення, заслухавши пояснення обох представників сторін, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Частина 3 цієї статті передбачає, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

За приписами частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

З аналізу вказаної норми права вбачається, що розстрочка виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду (судова дискреція або "суддівський розсуд"), яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. При вирішенні питання про розстрочку виконання судового рішення враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Тобто, законодавець пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.

При цьому норми чинного господарського процесуального законодавства не містять вичерпного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення суду чи ускладнюють його виконання.

Особа, яка подала заяву про відстрочку (розстрочку) виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення у даній справі або роблять таке виконання неможливим.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 №5-пр/2013 вказав, що підставою для застосування відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є наявність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень. Розстрочка або відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

На обґрунтування необхідності розстрочення виконання рішення суд Товариство зазначило, що 28.02.2022 Торгово-промислова палата (далі - ТПП) опублікувала офіційний лист №2024/02.0-7.1 про те, що з 24.02.2022 російська воєнна агресія кваліфікується як форс-мажор. На підтвердження настання форс-мажорних обставин Товариство отримало Сертифікат Київської обласної (регіональної) Торгово-промислової палати №3200-23-0754 від 15.02.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме: військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, щодо обов`язку оплати (зобов`язання) оплати послуг з передачі електричної енергії.

Обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення є наслідки, що настали та продовжують діяти у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

На неможливість виконання зобов`язань відповідачем за договором внаслідок форс-мажорних обставин вплинули прийняті ряд нормативно-правових актів в енергетичній галузі України, які іншим чином врегульовують правовідносини на ринку електричної енергії, ніж вони були до повномасштабної збройної агресії.

Постановою НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду» були надані настанови учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» (даний пункт діє з 27.02.2022).

Товариство зауважувало, що відповідач законодавчо позбавлений можливості на будь-яке компенсування втрат, що викликані несвоєчасністю здійснення оплати споживачами, в тому числі промисловістю, за спожиту електричну енергію, за яку Товариство, в свою чергу, сплатило та сплачує в період споживання такої електричної енергії споживачами. Також, Відповідач позбавлений механізму стимулювання (загроза штрафів) споживачів до вчасного виконання останніми обов`язків щодо оплати за спожиту електричну енергію.

Відповідними Постановами Кабінету Міністрів України від 28.10.2022 № 1206, від 24.03.2023 № 262, від 25.04.2023 № 384, від 30.05.2023 № 544, від 27.12.2023 № 1375, від 22.12.2023 № 1385, від 26.04.2024 № 455, від 31.05.2024 № 632 було продовжено дію Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (далі-Положення). У рамках зазначеного Положення, Державне підприємство «Гарантований покупець» здійснює компенсацію Товариству за постачання електричної енергії побутовим та прирівняним до них споживачам за фіксованими цінами, встановленими додатком 3 до Положення, які є значно нижчими від ринкових.

Положенням передбачено, як виконання спеціальних обов`язків за ланцюгом, так і наявність відповідних прав у учасників ринку електричної енергії, яким, зокрема є право постачальника універсальних послуг (відповідач), отримувати оплати за виконані обов`язки за визначеним ланцюгом. Постачальник має отримувати від ДП «Гарантований покупець» оплату вартості послуг постачальників універсальних послуг, що становить різницю між ціною, за якою ПУП купує електричну енергію для юридичних осіб як ПУП та ціною, за якою продає електричну енергію побутовим споживачам (населенню), яка встановлена законодавством. У свою чергу, ДП «Гарантований покупець» має право своєчасно та в повному обсязі отримувати від виробників, яким є ДП НАЕК «Енергоатом», оплату вартості своїх послуг.

Встановлений цим Положенням порядок взаємодії ставить зазначених вище учасників ринку по виконанню спеціальних обов`язків у залежність один від одного.

Фактично, з огляду на примірні договори, які встановлені Положенням першим у ланцюгу здійснення оплат є ДП «НАЕК «Енергоатом». Саме ДП «НАЕК «Енергоатом» першим здійснює оплати в рахунок ДП «Гарантований покупець», а ДП «Гарантований покупець» у свою чергу здійснює оплату у чітко встановлені строки на рахунок постачальника універсальних послуг.

Тобто, прийнятий механізм спеціальних обов`язків забезпечував ліквідність задіяних учасників та виконання ними зобов`язань в межах договорів, укладених на виконання Положення.

При цьому, держава в особі державних підприємств - виробників електричної енергії несла значне фінансове навантаження задля врегулювання ціни електричної енергії для населення в період нестабільної фінансової ситуації в країні.

Натомість з настанням форс-мажорних обставин у вигляді агресивної війни Російської Федерації проти України склалась ситуація, в якій держава вимушена продовжувати забезпечувати фіксовану ціну на електричну енергію для населення, у зв`язку з чим продовжила нести додаткове фінансове навантаження, поміж того, яке має нести ще й у зв`язку з війною. З огляду на те, що майже з самого початку війни ДП «НАЕК «Енергоатом», втратило контроль над одним із своїх основних активів - Запорізькою АЕС, у фінансуванні спецобов`язків стався збій і внаслідок недофінансування у учасників по ланцюгу почала виникати заборгованість. Таким чином, ланцюг прав і обов`язків, встановлених Положенням було порушено. Внаслідок чого, Відповідач вчасно не отримував та не отримує від ДП «Гарантований покупець» грошові кошти та, як наслідок, призводить до неможливості своєчасного виконання зобов`язань за Договором.

Загальним правилом, передбаченим нормативно-правовими актами НКРЕКП, є те, що усі взаємовідносини відповідача з іншими учасниками ринку (продавцями електроенергії, надавачами послуг з передачі та розподілу електроенергії) будуються на умовах попередньої оплати.

Зокрема, пунктом 3.4 типового договору електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, форма якого встановлена додатком 4 Правил роздрібного ринку електричної енергії, передбачено, що «Оплата (придбання) послуг з розподілу (передачі) електричної енергії здійснюється Постачальником у формі попередньої оплати, у тому числі плановими авансовими платежами».

Аналогічний порядок розрахунків міститься у розділі 4 двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії, укладеному між Відповідачем та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», примірна форма якого затверджена рішенням Аукціонного комітету з продажу електроенергії за двосторонніми договорами при Міністерстві енергетики України від 21.09.2021.

Розрахунки у формі попередньої оплати також передбачені договором про купівлю-продаж електричної енергії на ринку «на добу наперед» та договором про купівлю-продаж електричної енергії на внутрішньодобовому ринку, примірна форма яких встановлена додатками 2, 3 до Правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 308.

Вищезазначеним підтверджується значне фінансове навантаження на Товариство, покладене як діючими нормативно-правовими актами у сфері купівлі-продажу електричної енергії, так і іншими об`єктивними обставинами, що викликані військовою агресією та бойовими діями Російської Федерації проти України.

Крім того, економічно обґрунтовані витрати постачальника універсальних послуг мають покриватися у відповідних тарифах, на сьогодні ні Положення, ні Методика розрахунку тарифу на послуги постачальника універсальних послуг затверджена постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1176, не передбачають врахування витрат на оплату санкцій стягнутих за рішенням суду.

За твердженнями відповідача у нього відсутні джерела для отримання коштів з метою оплати стягнених сум, що значно ускладнює виконання рішення суду.

З метою уникнення негативних наслідків для діяльності Товариства у вигляді арешту рахунків та блокування діяльності відповідача, що матиме в першу чергу негативний наслідок на виконання спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії, Товариство просить розстрочити виплату заборгованості на один рік рівними частинами, що сприятиме виконанню рішення суду та дозволить мінімізувати настання негативних наслідків як для відповідача, так і для інших учасників ринку електричної енергії.

Оцінивши наведені Товариством доводи суд зауважує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін і мають оцінюватися судом виходячи з обставин конкретної справи. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 10.03.2021 у справі № 922/1093/22, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

У вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що у разі наявності певних обставин (форс-мажорних), які засвідчені для конкретної особи відповідним сертифікатом Торгово-промислової палати України, суд має оцінити зазначений доказ у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, настання форс-мажорних обставин не є підставою для невиконання стороною зобов`язання, строк виконання якого настав до дати настання таких обставин, а також для звільнення сторони від відповідальності в такому випадку.

Додатково необхідно зазначити, що посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне виконання договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Такі висновки сформовано Верховним Судом у постановах від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 та від 07.06.2023 у справі № 906/540/22.

Згідно з наведеними позиціями Верховного Суду факт наявності для сторони форс-мажорних обставин слід встановлювати в кожному конкретному випадку на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про те, що лише сама наявність форс-мажорних обставин, які виникли внаслідок збройної агресії РФ, не може бути єдиною підставою для розстрочення судового рішення.

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України, частина друга статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд враховує, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Horsby v. Greece" від 19.03.1997, пункт 40); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Immobiliare Saffi v. Italy" № 22774/93, пункт 74).

На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання ухваленого на її користь судового рішення та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

У цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів, обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої ухвалено рішення. Тобто розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

З огляду на наведене, врахувавши обставини, викладені Товариством у заяві про розстрочення виконання рішення, зокрема, щодо покладення на відповідача виконання спеціальних обов`язків, беручи до уваги факт часткового виконання рішення, з огляду на те, що в даному випадку мають місце обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, але не виключають його виконання в майбутньому, суд дійшов висновку про те, що розстрочення рішення суду не порушить прав стягувача, а надання розстрочки виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у даному випадку.

У контексті заявленого відповідачем строку відстрочення виконання рішення суду, суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 у справі "Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02).

Таким чином, для з`ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.

З огляду на викладене, з урахуванням балансу інтересів обох сторін, враховуючи специфіку діяльності Товариства-боржника, а також той факт, що у разі блокування рахунків боржника, останнім не можливо буде здійснити забезпечення життєво важливих потреб міста, суд дійшов висновку, що розстрочення виконання рішення надасть змогу вирішити наявні фінансові проблеми, а також сприятиме нормальному функціонуванню товариства боржника та реальній можливості виконання рішення суду.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2024 у справі № 910/9476/24 на рік з дати складання повного тексту рішення, тобто до 09.11.2025. При цьому, визначений судом строк розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/9476/24 до 09.11.2025 не призведе до порушення інтересів сторін, а натомість забезпечить їх баланс, буде співмірним можливості поновлення порушеного права стягувача з можливістю відповідача забезпечити таке поновлення.

При цьому, суд врахував заперечення позивача щодо суми, яку відповідач просить розстрочити, та зауважує, що Товариство просить суд розстрочити суму грошових коштів, присуджених до стягнення рішенням у справі № 910/9476/24 за виключенням суми судових витрат. Водночас, здійснивши перевірку суми чергового платежу арифметичним шляхом, суд дійшов висновку про необхідність вказати чіткий графік внесення чергових платежів на виконання рішення суду в справі № 910/9476/24 із вказанням відповідних сум грошових коштів. Таке процесуальне рішення суду обґрунтоване тим, що запропонована відповідачем розмір кожного чергового платежу у своїй загальній сумі не враховує 0,07 грн внаслідок помилкового математичного округлення.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення як такі, що не спростовують висновків суду.

За наведених обставин, суд задовольняє заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про розстрочення виконання рішення у справі № 910/9476/24 в частині стягнення 590 425 302,80 грн основного боргу, 36 041 674,49 грн інфляційних втрат, 12 938 951,82 грн трьох процентів річних.

На підставі викладеного та керуючись статями 232-235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про розстрочення виконання рішення у справі № 910/9476/24 задовольнити.

2. Розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2024 у справі № 910/9476/24 в частині стягнення 590 425 302,80 грн основного боргу, 36 041 674,49 грн інфляційних втрат, 12 938 951,82 грн трьох процентів річних з наступним графіком внесення грошових коштів:

до 09.12.2024 - 53 283 827, 42 грн,

до 09.01.2025 - 53 283 827, 42 грн,

до 09.02.2025 - 53 283 827, 42 грн,

до 09.03.2025 - 53 283 827, 42 грн,

до 09.04.2025 - 53 283 827, 42 грн,

до 09.05.2025 - 53 283 827, 42 грн,

до 09.06.2025 - 53 283 827, 42 грн,

до 09.07.2025 - 53 283 827, 42 грн,

до 09.08.2025 - 53 283 827, 42 грн,

до 09.09.2025 - 53 283 827, 42 грн,

до 09.10.2025 - 53 283 827, 42 грн,

до 09.11.2025 - 53 283 827, 49 грн.

3. Ухвала набирає законної сили 21.11.2024 та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повна ухвала складена 26.11.2024.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ