Рішення

від 28.08.2024 по справі 911/3119/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3119/23

Господарський суд Київської області у складі судді Христенко О.О. розглянувши в судовому засіданні заяву б/н від 20.08.2024 (вх. № суду 6454 від 20.08.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Купрум" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №911/3119/23

за позовомПриватного акціонерного товариства "АМВ", м. Київ

до 1. Білоцерківської міської ради, м. Біла Церква Київської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Купрум", м. Біла Церква

Київської області

про визнання неправомірними дії та скасування рішення

Представники:

від позивача:Івановський І.Є., адвокат, ордер серії АІ №1494416 від 15.11.2023

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: не з`явився

обставини справи:

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.08.2024 у справі № 911/3119/24 в позові Приватного акціонерного товариства АМВ до 1. Білоцерківської міської ради та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю Купрум про визнання неправомірними дії та скасування рішення, відмовлено повністю.

20.08.2024 через систему Електронний суд від Товариства з обмеженою відповідальністю "Купрум" надійшла заява б/н від 20.08.2024 (вх. № суду 6454 від 20.08.2024) про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/3119/23. Так, позивач просить суд ухвалити додаткове рішення, яким покласти судові втрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн на Приватне акціонерне товариство «АМВ».

В обґрунтування відповідної заяви відповідач посилається на те, що в ході розгляду справи № 911/3119/23 з метою захисту інтересів та отримання правничої допомоги, був змушений звернутись до Адвокатського об`єднання «Компаньйон та партнери».

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.08.2024 заяву б/н від 20.08.2024 (вх. № суду 6454 від 20.08.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Купрум" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/3119/23 призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.08.2024.

Представник заявника (відповідач) в засіданні суду 28.08.2024 не з`явився, однак через систему «Електронний суд» надійшло клопотання (вх. №9255/24 від 28.08.2024), в якому заявник просить суд здійснювати розгляд заяви за відсутності його повноважного представника.

В судовому засіданні 28.08.2024 представник Приватного акціонерного товариства АМВ усно заперечував проти задоволення заяви відповідача 2 вважаючи, що заявником не доведено, що витрати на правничу допомогу були фактичні та неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, будь-яких письмових пояснень з приводу заяви, яка підлягає розгляду не надіслав.

Розглянувши заяву б/н від 20.08.2024 (вх. № суду 6454 від 20.08.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Купрум" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №911/3119/23, господарський суд -

встановив:

Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тож одним із принципів господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 123 і частини четвертої статті 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляються між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.

Частини перша - третя статті 126 ГПК України передбачають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлює суд на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подають до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначеними нормами права передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Водночас обов`язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення їх розміру.

У розумінні приписів частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.

Водночас у частинах п`ятій - сьомій, дев`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

У постановах від 19.02.2022 у справі № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.

У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі East / West Alliance Limited проти України за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Отже, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (частина 1 статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

13.11.2023 між Адвокатським об`єднанням «Компаньйон та партнери» (далі- об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю Купрум (далі-клієнт) укладено Договір № 120/Г про надання правничої допомоги, за умовами п. 1 якого клієнт доручає, а об`єднання приймає на себе зобов`язання надати правничу допомогу, а саме: вивчити та проаналізувати позовну заяву ПАТ «АМВ» у справі № 911/3119/23; вивчити та проаналізувати правовстановлюючі документи на об`єкт нерухомого майна; обрати тактику та стратегію захисту прав і законних інтересів клієнта у справі № 911/3119/23; проаналізувати судову практику у подібних правовідносинах; підготувати процесуальні документи (пояснення, клопотання, заяви, відзив та інші), які на думку об`єднання будуть доцільними для правильного і ефективного виконання зобов`язань, передбачених цим договором та подати їх; представляти інтереси клієнта в Господарському суд Київської області; вчиняти всі інші дії, передбачені чинним законодавством України для такого роду повноважень.

Розмір та порядок оплати гонорару встановлюється додатком до договору (п. 9 договору).

13.11.2023 між Адвокатським об`єднанням «Компаньйон та партнери» та Товариством з обмеженою відповідальністю Купрум підписаний Додаток № 1 до Договору № 120/Г від 13.11.2023, за яким між об`єднанням та клієнтом погоджено, що вартість правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги у справі № 911/3119/23 складає 30 000,00 грн та є фіксованим гонораром.

На підставі платіжної інструкції № 239367299 від 13.11.2023 було перераховано на рахунок адвокатського об`єднання - 30 000,00 грн.

Однак, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем 2 документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним, а їх розмір не відповідає критерію розумності, виходячи з обставин даної справи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в господарському суді було проведено 11 судових засідань (15.11.2023, 06.12.2023, 20.12.2023, 12.02.2024, 06.03.2024, 03.04.2024, 24.04.2024, 13.05.2024, 31.05.2024, 26.06.2024, 16.08.2024), в той час як адвокат ТОВ «Купрум» був присутнім лише на 6 судових засіданнях - 06.03.2024, 03.04.2024, 24.04.2024, 31.05.2024, 26.06.2024, 16.08.2024, двічі подавав клопотання про відкладення судового засідання та двічі подавав заяву про проведення судового засідання без участі представника відповідача 2.

При цьому суд враховує також чи змінювалася правова позиція сторін у справі, чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22).

Верховний Суд виснував, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17, додаткова постанова Верховного Суду від 01.02.2024 у справі №910/2053/20).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), відшкодовуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України). У рішенні ЄСПЛ у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Здійснивши аналіз доводів позивача та відповідача 2, а також співмірності заявленого відповідачем 2 розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені витрати є неспівмірними із наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, та є такими, що не відповідають критерію розумності їх розміру, а їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, у зв`язку з чим з позивача на користь відповідача 2 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн і саме вказаний розмір суд вважає співмірним по відношенню до обсягу фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на викладене, заява б/н від 20.08.2024 (вх. № суду 6454 від 20.08.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Купрум" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №911/3119/23 підлягає частковому задоволенню, а судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн покладаються на Приватне акціонерне товариства «АМВ».

На підстави викладеного та керуючись ст. ст. 73-74, 86, 123, 126, 129, 130, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Заяву б/н від 20.08.2024 (вх. № суду 6454 від 20.08.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Купрум" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №911/3119/23 задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «АМВ» (03056, м. Київ, провулок Ковальський, 22-А, код ЄДРПОУ 02047891) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Купрум» (09100, Київська область, м. Біла Церква, б-р 50-ти Річчя Перемоги, 12-А, кв. 83, код ЄДРПОУ 32926204) 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп судових витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту додаткового рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Додаткове рішення підписано - 25.11.2024.

Суддя О.О. Христенко