Рішення

від 14.11.2024 по справі 914/1592/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024 Справа № 914/1592/24

м. Львів

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомеханіка», м.Дніпро

до відповідача: Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс», м.Львів

про стягнення заборгованості. Ціна позову 4 445 369,10 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Сосницькій А.А.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергомеханіка» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» про стягнення заборгованості у розмірі 4 445 369,10 грн.

Ухвалою суду від 24.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 07.08.2024.

05.08.2024, за вх.№19515/24, через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

Ухвалою суду від 07.08.2024 продовжено строк підготовчого провадження до 29.08.2024 включно та підготовче засідання відкладено на 29.08.2024.

29.08.2024, за вх.№3217/24, через «Електронний суд» від відповідача поступило клопотання від 28.08.2024, у якому, у зв`язку з частковим поступовим погашенням заборгованості та проведення переговорів з позивачем щодо врегулювання спору в добровільному порядку, просив продовжити строки підготовчого провадження та відкласти розгляд справи не менше ніж на два тижні для можливості врегулювання спору в добровільному порядку. До клопотання долучені платіжні інструкції на підтвердження перерахування позивачу коштів а саме: №4810 від 22.08.2024 на суму 164320 грн, №4471 від 08.08.2024 на суму 170000 грн, №4470 від 08.08.2024 на суму 330000 грн., №4809 від 22.08.2024 на суму 149200 грн.

Ухвалою суду від 29.08.2024 підготовче засідання відкладено на 03.10.2024.

02.10.2024,за вх.№23943/24, через систему «Електронний суд» від позивача поступили додаткові пояснення у справі.

03.10.2024,за вх.№24029/24, через систему «Електронний суд» від відповідача поступило клопотання про відкладення ( перенесення) розгляду справи.

Ухвалою суду від 03.10.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.10.2024.

30.10.2024, за вх.№26299/24, від відповідача поступило клопотання, у якому просив відкласти розгляд справи, у зв`язку частковим поступовим погашенням заборгованості, що підтверджується доданими платіжними інструкціями (від 24.10.2024 №6033 на суму 100000 грн., від 18.10.2024 №5947 на суму 100000 грн., від 10.10.2024 №5773 на суму 100000 грн) та проведенням переговорів з позивачем з приводу вирішення спору у позасудовому порядку.

Ухвалою від 30.10.2024 судом повідомлено позивача та відповідача про відкладення розгляду справи на 14.11.2024.

13.11.2024, за вх.№27435/24, через систему «Електронний суд» від позивача поступили додаткові пояснення у справі, в яких позивач підтвердив поступлення грошових коштів від відповідача на суму 2 013 520 грн. Крім того, у даному поясненні позивач зазначив, що за останні два місяці жодної пропозиції щодо досудового врегулювання даного спору від відповідача не надходило. Позивач вважає, що повідомлення відповідачем суду про наявність переговорів з позивачем щодо мирного врегулювання спору зумовлене лише затягуванням судового процесу. Відтак, позивач просить суд розглянути справу за наявними ній матеріалами.

13.11.2024, за вх.№27560/24, через систему «Електронний суд» від відповідача поступило клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, у зв`язку з частковим поступовим погашенням заборгованості, що підтверджується доданою платіжною інструкцією №6222 від 01.11.2024 на суму 100 000,00 грн.

Позивач та відповідач явку повноважних представників в судове засідання 14.11.2024 не забезпечили.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, з дотриманням завдань, принципів господарського судочинства, передбачених нормою статті 2 ГПК України, основною умовою для якого є неможливість вирішення господарського спору у відповідному судовому засіданні. При цьому, підставою для відкладення розгляду справи є наявність для цього обґрунтованих причин.

Застосовуючи при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж.

Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обгрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова КЦС ВС від 24.10.2024 №752/8103/13-7 (61-6892св23).

Необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

З огляду на вищевикладене, враховуючи неодноразове задоволення клопотань відповідача про відкладення розгляду справи з метою надання можливості врегулювання спору в добровільному порядку, беручи до уваги заперечення позивача щодо такого мирного врегулювання, а також те, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи по суті та вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи та прийняття рішення в судовому засіданні 14.11.2024.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача.

Позивач у позовній заяві зазначає про те, що між ТзОВ «Енергомеханіка» та ЛКП «Львівелектротранс» було укладено договір поставки товарів №00532.

Позивачем було виконано умови договору і поставлено товар на суму 1 857 600 грн. Відповідачем на виконання своїх зобов`язань за договором, здійснено часткову оплату товару у загальному розмірі 438 400 грн.

Станом на 13 червня 2024 року поставлений товар по договору поставку товарів №00532 на суму 1 419 200 грн. не оплачений.

Також, позивач зазначає, що між ним та ЛКП «Львівелектротранс» було укладено договір поставки №00544, за яким відповідач частково здійснив оплату товару у розмірі 1 091 600 грн.

Станом на 13 червня 2024 року поставлений товар по Договору №00544 на суму 2 894 320 грн. не оплачений.

Позивач зазначає, що відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання за договорами, зокрема в частині оплату товару на загальну суму 4 313 520 грн.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за договором поставки товарів №00532 у розмірі 1 484 680,78 грн., що складається з суми основної заборгованості у розмірі 1 419 200, грн., розміру інфляційного збільшення-38 426,86 грн. та 3 % річних у розмірі 24 053,92 грн.; стягнути суму заборгованості за договором поставки товарів №00544 у розмірі 2 963 688,32 грн., що складається з суми основної заборгованості у розмірі 2 894 320 грн., розміру інфляційного збільшення-39 869,33 грн. та 3 % річних у розмірі 29 498,99 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав. Однак, в ході розгляду справи відповідач здійснив часткове погашення заборгованості на суму 2 013 520,00 грн. (платіжні інструкції долучено до матеріалів справи)

Обставини справи.

24 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергомеханіка» (надалі Позивач, Постачальник) та Львівським комунальним підприємством «Львівелектротранс» (надалі Відповідач, Замовник) було укладено договір поставки товарів № 00532.

Відповідно до п.1. Договору №00532, Постачальник зобов`язується поставити Замовнику, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити Бандажі (далі товар) згідно ДК-021-2015:34630000-2- частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху, в асортименті та цінах, зазначених у специфікації, що є невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.3 Договору №00532, загальна сума договору встановлюється у національній валюті України і становить 1 857 600,00 грн. ( один мільйон вісімсот п`ятдесят сім тисяч шістсот гривень 00 коп.) включно з ПДВ.

Згідно пункту 5 Договору №00532, за даним Договором наступні умови оплати: післяплати 100% протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару на підставі документів, що підтверджують факт поставки (видаткові накладні).

Відповідно до п.5.1 Договору №00532, оплата здійснюється за умови наявності у видаткових накладних посилання на повний номер і дату Договору.

Поставка товару здійснюється за рахунок постачальника на склад замовника (адреса: м.Львів, вул. Городоцька, 185, вул. Промислова 29) протягом 45 календарним днів з моменту отримання заявки ( на паперових носіях, поштою або електронною поштою, адреси яких зазначені у реквізитах сторін) від замовника.( п.7 Договору №00532).

Відповідно до п.9 Договору №00532, підтвердження поставки товару замовнику є підпис на накладній уповноваженої на отримання товару від імені замовника особи та довіреність замовника на отримання товару.

Сторона, яка винна у невиконанні або неналежному виконанні своїх зобов`язань по даному Договору, зобов`язана відшкодувати іншій стороні понесені нею збитки в повному обсязі, включаючи втрачену вигоду. ( п.14 Договору №00532).

У разі порушення строків (термінів) постачання товару, передбачених даним Договором (прострочення до десяти робочих днів, включно), постачальник зобов`язаний сплатити замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не поставленого в зазначені терміни товару за кожен день прострочення. ( п.15 Договору №00532).

Відповідно до п.16 Договору №00532, за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до цього Договору, замовник несе відповідальність згідно чинного законодавства України.

Договір поставки товару вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами. ( п.44 Договору №00532).

Строк дії договору починає свій перебіг у момент, визначений в п.44, та закінчується 31.12.2023 року. ( п.45 Договору №00532).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач умови договору виконав зі своєї сторони та поставив товар на загальну суму 1 857 600, грн., що підтверджується наступними видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, а саме: видаткова накладна №РН-0000107 від 02.10.2023 року на суму 1 238 400 грн. з ПДВ, видаткова накладна №РН-0000140 від 22.12.2023 року на суму 619 200,00 грн. з ПДВ., товарно-транспортна накладна №021023-1 від 02.10.2023 року.

Відповідач на виконання своїх зобов`язань за договором №00532 здійснив часткову оплату товару, шляхом переказу безготівкових грошових коштів у загальному розмірі 438 400 грн., що підтверджується платіжними інструкціями, а саме: платіжна інструкція №3289 від 12.06.2024 на суму 100000,00 грн., платіжна інструкція №997 від 22.02.2024 на суму 100000,00 грн., платіжна інструкція №6081 від 24.10.2023 на суму 238400,00 грн.

Станом на момент подання позову до суду заборгованість відповідача по договору №00532 становила 1419200 грн.

Також, 29 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергомеханіка» та Львівським комунальним підприємством «Львівелектротранс» було укладено договір поставки товарів № 00544.

Відповідно до п.1. Договору №00544, Постачальник зобов`язується поставити Замовнику, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити Бандажі (далі товар) згідно ДК-021-2015:34630000-2- частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху, в асортименті та цінах, зазначених у специфікації, що є невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.3 Договору №00544, загальна сума договору встановлюється у національній валюті України і становить 3 321 600,00 грн. ( три мільйони триста двадцять одна тисяча шістсот гривень 00 коп.) включно з ПДВ.

Згідно пункту 5 Договору №0044, за даним Договором наступні умови оплати: післяплати 100% протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару на підставі документів, що підтверджують факт поставки (видаткові накладні).

Відповідно до п.5.1 Договору №00544, оплата здійснюється за умови наявності у видаткових накладних посилання на повний номер і дату Договору.

Поставка товару здійснюється за рахунок постачальника на склад замовника (адреса: м.Львів, вул. Городоцька, 185, вул. Промислова 29) протягом 10 календарним днів з моменту отримання заявки ( на паперових носіях, поштою або електронною поштою, адреси яких зазначені у реквізитах сторін) від замовника.( п.7 Договору №00544).

Відповідно до п.9 Договору №00544, підтвердження поставки товару замовнику є підпис на накладній уповноваженої на отримання товару від імені замовника особи та довіреність замовника на отримання товару.

Сторона, яка винна у невиконанні або неналежному виконанні своїх зобов`язань по даному Договору, зобов`язана відшкодувати іншій стороні понесені нею збитки в повному обсязі, включаючи втрачену вигоду. ( п.14 Договору №00544).

У разі порушення строків (термінів) постачання товару, передбачених даним Договором (прострочення до десяти робочих днів, включно), постачальник зобов`язаний сплатити замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не поставленого в зазначені терміни товару за кожен день прострочення. ( п.15 Договору №00544).

Відповідно до п.16 Договору №00544, за несвоєчасну оплату товару, що постачається відповідно до цього Договору замовник несе відповідальність згідно чинного законодавства України.

Договір поставки товару вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами. ( п.44 Договору №00544).

Строк дії договору починає свій перебіг у момент, визначений в п.44 та закінчується 31.12.2023 року. ( п.45 Договору №00544).

Позивач умови договору виконав зі своєї сторони та поставив товар на загальну суму 3 958 920 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, а саме: видаткова накладна №РН-0000108 від 02.10.2023 на суму 996 480 грн. з ПДВ; видаткова накладна №РН-0000141 від 22.12.2023 на суму 2 325 120 грн. з ПДВ; видаткова накладна №РН-0000025 від 28.03.2024 на суму 664 320 грн. з ПДВ; товарно-транспортна накладна №25 від 28.03.2024р.; товарно-транспортна накладна №021023-2 від 02.10.2023р..

Відповідач на виконання своїх зобов`язань за договором №00544 здійснив часткову оплату товару, шляхом переказу безготівкових грошових коштів у загальному розмірі 1 091 600 грн., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, а саме: платіжна інструкція №2985 від 29.05.2024 на суму 170000,00 грн.; платіжна інструкція №1620 від 26.03.2024 на суму 500000,00 грн.

Станом на момент подання позову заборгованість відповідача за поставлений товар за Договором №00544 становила 2 894 320 грн.

Всього станом на момент подання позову у відповідача існувала заборгованість в частині оплати товару на загальну суму 4 313 520 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача було надіслано лист вих.№18/05 від 23.05.2024 про погашення заборгованості. Також у листі зазначено, що у випадку нездійснення відповідачем оплати позивач буде змушений звернутися до суду.

Однак, даний лист відповідачем проігноровано та відповідь на нього позивач не отримав.

За невиконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару позивачем нараховано за Договором №00532 інфляційні втрати у розмірі 38 426,56 грн. та 3% річних у розмірі 24 053,92 грн.; за Договором №00544 інфляційні втрати - 39 869,33 грн. та 3% річних - 29 498,99 грн.

В процесі розгляду справи, відповідачем частково здійснено оплату заборгованості на суму 2 013 520,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №4810 від 22.08.2024 на суму 164 320,00 грн., платіжною інструкцією №4471 від 08.08.2024 на суму 170 000,00 грн., платіжною інструкцією №4470 від 08.08.2024 на суму 330 000,00 грн., платіжною інструкцією №4809 від 22.08.2024 на суму 149 200,00 грн., платіжною інструкцією №5521 від 27.09.2024 на суму 100 000,00 грн., платіжною інструкцією №4953 від 30.08.2024 на суму 100 000,00 грн., платіжною інструкцією №5437 від 24.09.2024 на суму 100 000,00 грн., платіжною інструкцією №4954 від 30.08.2024 на суму 100 000,00 грн., платіжною інструкцією №5438 від 24.09.2024 на суму 100 000,00 грн., платіжною інструкцією №5270 від 13.09.2024 на суму 100 000,00 грн., платіжною інструкцією №5384 від 19.09.2024 на суму 100 000,00 грн., платіжною інструкцією №6033 від 24.10.2024 на суму 100 000,00 грн., платіжною інструкцією №6034 від 24.10.2024 на суму 100 000,00 грн., платіжною інструкцією №5947 від 18.10.2024 на суму 100 000,00 грн., платіжною інструкцією №5773 від 10.10.2024 на суму 100 000,00 грн., платіжною інструкцією №6222 від 01.11.2024 на суму 100 000,00 грн. Факт оплати позивачем не заперечується.

Оцінка суду.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь Другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правовідносини між сторонами виникли на підставі укладених Договорів №00532 та №00544 на постачання бандажів-частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху.

Укладені між сторонами договора за своєю природою є договорами поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до правової позиції, викладеної в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1, 3 та 4 статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

За приписами пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявними у матеріалах справи доказами, підтверджується неналежне виконання відповідачем умов договору, яке полягає у допущенні відповідачем прострочення оплати за поставлений товар позивачем.

Факт отримання від позивача товару за Договорами не заперечується відповідачем. Відповідач свої зобов`язання щодо оплати послуг в обумовлений договорами строк не виконав, а отже прострочив виконання зобов`язання у розумінні ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За приписами ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи слідує, що позивачем було виконано умови договорів та поставлено товар, що не заперечується сторонами. Відповідачем товар було отримано, однак оплата відбулася частково та не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за Договором №00532 на суму 1 419 200 грн., та заборгованість за Договором №00544 на суму 2 894 320 грн.

У відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17 та від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати часткова сплата боржником основного боргу.

За змістом ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Аналізуючи твердження позивача та подані на їх підтвердження докази, керуючись наведеним критерієм доказування, суд дійшов висновку, що зазначені вище докази в своїй сукупності відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені обставини щодо укладення між сторонами договорів, на виконання умов якого позивачем поставлено відповідачу товар.

Як вбачається з матеріалів справи, після відкриття провадження у справі та в ході розгляду даної справи відповідачем здійснено часткові оплати заборгованості.

Так, зокрема, матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що відповідачем погашено перед позивачем заборгованість по договору №00532 від 24.08.2023 у розмірі 719200 грн., що підтверджується платіжними інструкціями: №4471 від 08.08.2024 на суму 170 000,00 грн; №4809 від 22.08.2024 на суму 149 200,00 грн; №4953 від 30.08.2024 на суму 100 000,00 грн; №4954 від 30.08.2024 на суму 100 000,00 грн; №5437 від 24.09.2024 на суму 100 000,00 грн; №6033 від 24.10.2024 на суму 100 000,00 грн.

А також матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами відповідачем погашено перед позивачем заборгованість по договору №00544 від 29.08.2023 у розмірі 1294320 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №4810 від 22.08.2024 на суму 164 320,00 грн., №4470 від 08.08.2024 на суму 330 000,00 грн., №5521 від 27.09.2024 на суму 100 000,00 грн., №5437 від 24.09.2024 на суму 100 000,00 грн., №5270 від 13.09.2024 на суму 100 000,00 грн., №5384 від 19.09.2024 на суму 100 000,00 грн., №6034 від 24.10.2024 на суму 100 000,00 грн., №5947 від 18.10.2024 на суму 100 000,00 грн., №5773 від 10.10.2024 на суму 100 000,00 грн., №6222 від 01.11.2024 на суму 100 000,00 грн.

Всього відповідачем погашено 2 013 520,00 грн. основного боргу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

З врахуванням вищенаведеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 2 013 520,00 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Таким чином неоплаченою залишається заборгованість в розмірі 2 300 000 грн, яка складається із заборгованості по договору №00532 від 24.08.2023 у розмірі 700000 грн. (1419200 грн (заявлена до стягнення сума) 719200 грн (оплачена відповідачем сума заборгованості в процесі розгляду справи) та по договору №00544 від 29.08.2023 у розмірі 1600000 грн. (2894320 грн (заявлена до стягнення сума) -1294320 грн (оплачена відповідачем сума заборгованості в процесі розгляду справи), з огляду на що її слід стягнути в судовому порядку, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 79296,19 інфляційних втрат (з яких: 38426,86 грн.-інфляційних витрат по договору №00532 від 24.08.2023 і 39869,33 грн.-інфляційних витрат по договору №00544 від 29.08.2023), а також 53552,91 грн. 3% річних (з яких 24053,92 грн.-3 % річних по договору №00532 від 24.08.2023 і 29498,99 грн.-3; річних по договору №00544 від 29.08.2023).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом ст. ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

У відповідності до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19, суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог ТзОВ «Енергомеханіка» про стягнення з відповідача нарахованих компенсаційних виплат, оскільки нараховані позивачем суми інфляційних втрат у розмірі 78296,19 грн. та 3% річних у сумі 53552,91 грн. відповідають приписам чинного законодавства, проведені вірно, а тому, такі вимоги підлягають задоволенню.

Як унормовано статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або .заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково.

Судові витрати.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з цим позовом до суду, позивач заявив одну вимога майнового характеру про стягнення 4445369,10 грн заборгованості.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовну заяву було подано через систему «Електронний Суд» 19.06.2024.

Відповідно до приписів частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 (провадження № 12-26гс22) застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у разі подання до суду процесуальних документів в електронній формі.

Приймаючи до уваги викладені норми Закону України «Про судовий збір», а також з огляду на обставини подання позивачем позовної заяви через підсистему Електронний суд, розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду першої інстанції становить 53344,43 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 66680,54 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1471 від 18.06.2024.

Таким чином, Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергомеханіка» внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом (наразі є переплата судового збору в розмірі 13366,10 грн.).

Відтак, судом береться до уваги судовий збір в сумі 53344,43 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.п. 1,5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За таких обставин, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися з відповідним клопотанням про повернення судового збору, у зв`язку із сплатою судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено Законом (13336,10 грн. судового збору) та у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 2013520 грн. основного боргу (24162,24 грн. судового збору).

Беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 29182,19 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 231, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» (79013, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Сахарова А. Академіка, будинок, 2, код ЄДРПОУ: 03328406) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергомеханіка» (49101, Україна, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, пр. Поля Олександра, будинок, 28а, офіс, 333, код ЄДРПОУ: 39816321) 2 300 000,00 грн. основного боргу за договорами поставки товарів №00532 від 24.08.2023 та №00544 від 29.08.2023, 78296,19 грн. інфляційних втрат та 53552,91 грн. 3% річних, 29182,19 грн судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 2013520,00 грн. основного боргу за договорами поставки товарів №00532 від 24.08.2023 та №00544 від 29.08.2023.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписано 25.11.2024.

СуддяКітаєва С.Б.