Рішення

від 18.11.2024 по справі 914/1930/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2024 Справа № 914/1930/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Меркойл, м. Київ

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Павлисько Ольги Володимирівни, смт. Шкло Яворівський район

про стягнення 7 784 930, 50 грн

Суддя Манюк П.Т.

за участю секретаря Амбіцької І.О.

представники сторін:

від позивача: Сивенко Валерій Миколайович - представник,

від відповідача: не з`явився.

Товариство з обмеженою відповідальністю Меркойл звернулось в Господарський суд Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Павлисько Ольги Володимирівни про стягнення 7 784 930, 50 грн за договором поставки від 08.06.2022 № 08-06-02/2022.

Ухвалою суду від 05.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 26.08.2024. Цією ж ухвалою суду від 05.08.2024, яка залишена без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Меркойл про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на належні фізичній особі-підприємцю Павлисько Ользі Володимирівні грошові кошти та на земельну ділянку, до набрання рішенням у даній справі законної сили.

Ухвалою суду від 26.08.2024 у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 02.09.2024 з метою надання можливості представнику позивача подати суду письмові пояснення щодо клопотання представника відповідача про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду від 02.09.2024 у задоволенні клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову відмовлено та оголошено перерву у судовому засіданні до 09.09.2024.

Хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду, зокрема ухвалою суду від 09.09.2024 підготовче судове засідання відкладено на 23.09.2024.

Ухвалою суду від 23.09.2024 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до розгляду по суті на 28.10.2024.

Протокольною ухвалою від 28.10.2024 у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 910/10948/24 відмовлено, розгляд справи по суті відкладено на 18.11.2024.

У судовому засіданні, яке відбулося 18.11.2024, представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав викладених у позовній заяві та усних поясненнях.

Представник відповідача в судове засідання 18.11.2024 не з`явився, причин неявки не повідомив.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 18.11.2024 справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Позиція позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю Меркойл (надалі - позивач, постачальник) звернулось в Господарський суд Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Павлисько Ольги Володимирівни (надалі - відповідач, покупець) про стягнення 7 784 930, 50 грн за договором поставки від 08.06.2022 № 08-06-02/2022 (надалі - договір).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 08.06.2022 між ним та відповідачем було укладено договір поставки нафтопродуктів № 08-06-02/2022.

Відповідно до умов даного договору, позивач у період з червня 2022 року до травня 2023 року здійснив поставку відповідачу пального на загальну суму 7 429 593, 89 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних та товаро-транспортних накладних, підписаних відповідачем без заперечень, проте відповідачем, всупереч вимогам пунктів 4.3 та 4.4 договору, отриманий товар було оплачено лише частково, розмір заборгованості становив суму 6 142 773, 89 грн.

Також позивач звертає увагу, що 15.07.2024 ним було проведено зарахуванням однорідних зустрічних вимог з відповідачем на суму 5 027 751, 46 грн, з огляду на це розмір заборгованості відповідача зменшився, відтак сума неоплаченого основного боргу відповідача перед позивачем, яку позивач просить стягнути з відповідача, складає 1 115 022, 43 грн. Крім стягнення основної заборгованості, позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 868 883, 62 грн, інфляційних втрат в розмірі 691 794, 24 грн, 36 % річних в розмірі 3 573 536, 74 грн та штрафу в розмірі 1 535 693, 47 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач не заперечує щодо факту укладення між сторонами договору поставки нафтопродуктів від 08.06.2022 та факту отримання товару, проте зазначає, що сторонами не було погоджено кількість та асортимент поставлених нафтопродуктів.

Відповідач зазначає, що жодних документів, які б підтверджували домовленість сторін про умови оплати товару, до позовної заяви позивачем не додано, а відтак, на думку відповідача, твердження позивача про наявність заборгованості у відповідача є безпідставними.

Відповідач звертає увагу, що строк оплати товару сторони визначили альтернативно: як 5 календарних днів з моменту отримання товару, або протягом 1 календарного дня з моменту виставлення постачальником рахунка-фактури. З огляду на це, оскільки в матеріалах справи відсутні докази погодження сторонами варіанту оплати за поставлений товар, та зважаючи на відсутність виставлених постачальником рахунків-фактури покупцю, відповідач вважає, що відсутні законні підстави вважати, що строк виконання грошового зобов`язання відповідачем пропущений.

Також відповідач просить суд застосувати строки позовної давності до позовних вимог про стягнення штрафних санкцій та просить зменшити пеню та штраф.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд прийшов до висновків про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення виходячи з таких мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю Меркойл та Фізичною особою підприємцем Павлисько Ольгою Володимирівною було укладено договір поставки нафтопродуктів від 08.06.2022 № 08-06-02/2022.

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця нафтопродукти в кількості та асортименті, що погоджені сторонами відповідно до умов цього договору, в подальшому - товар, а покупець зобов`язується прийняти товар від постачальника та оплатити його вартість на умовах цього договору.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що одиниця виміру кількості товару та кількість поставки кожної партії товару можуть визначатися сторонами у заявках, специфікаціях, додатках, додаткових угодах або інших документах, погоджених сторонами на кожну товарну партію, що с невід`ємними частинами даного договору, в тому числі шляхом виставлення постачальником відповідного рахунку та його оплати покупцем. Замовлення партії товару покупцем, може бути зроблено в усній формі, або письмово (електронною поштою). Після погодження сторонами асортименту, кількості, ціни товару та ціни партії товару, постачальник, не пізніше наступного робочого дня, надсилає покупцю електронною поштою рахунок та складає видаткову накладну. Загальна кількість товару за даним договором, становить суму кількості поставленої протягом терміну дії даного договору товару.

Відповідно до пункту 3.2. договору, загальна сума договору становить суму вартості товару, фактично поставленого протягом терміну дії цього договору.

На виконання умов договору, у період з червня 2022 року по травень 2023 року, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято пальне на загальну суму 7 429 593, 89 грн, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень видатковими накладними, копії яких долучені до матеріалами справи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що розрахунки між сторонами здійснюються в український національний валюті - гривнях. Вид розрахунків - безготівковий. Форма розрахунків - платіжним дорученням.

Відповідно до пункту 4.2. договору оплата покупцем вартості товару, може здійснюватися на умовах попередньої оплати вартості товару або з відстрочкою оплати вартості поставленого товару. Кошти за поставлений товар зараховуються на закриття видаткових накладних за хронологією їх виписки починаючи з накладної з найбільш ранньою датою. Якщо по неоплачених, оплачених частково або не своєчасно оплачених видаткових накладних продавцем була виставлена претензія, то в першу чергу покриваються штрафні санкції (пеня, штраф, інфляційні нарахування тощо), а потім основна сума боргу.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 4.3. договору, покупець зобов`язаний оплатити товар протягом 5 календарних днів з моменту, отримання товару від постачальника, а у випадку, коли сторони домовились про попередню оплату товару протягом 1 календарного дня з моменту виставлення постачальником рахунка-фактури.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що зобов`язання покупця по оплаті товару вважаються виконаними з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему партію товару на поточний рахунок постачальника.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідач здійснив лише часткову оплату за поставлений товар. Це підтверджується платіжними дорученнями, на загальну суму 1 286 820, 00 грн, як наслідок, сума боргу, за поставлений товар становила 6 142 773, 89 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором, позивачем на адресу відповідача листом з описом вкладення було направлено претензію від 20.06.2024 № 1 про сплату заборгованості за поставлений товар з врахуванням штрафних санкцій. Проте, відповідач зазначену претензію залишив без задоволення, зобов`язання за договором не виконав.

Підсумовуючи вищевказане, суд, враховуючи вимоги пунктів 4.3 та 4.4 договору, беручи до уваги, що остання поставка товару відбулась 22.05.2023, дійшов висновку, що строк виконання зобов`язання відповідачем щодо оплати нафтопродуктів на користь позивача за договором поставки нафтопродуктів від 08.06.2022 № 08-06-02/2022 настав не пізніше 27.05.2023.

Суд бере до уваги, що 15.07.2024 року позивачем на адресу відповідача було направлено заяву про припинення зобов`язання шляхом зарахування. Відповідно до вказаної заяви позивача, зобов`язання ФОП Павлисько О.В. перед ТзОВ Меркойл за договором поставки нафтопродуктів від 08.06.2022 № 08-06-02/2022 припинилися 15.07.2024 шляхом зарахуванням однорідних зустрічних вимог на суму 5 027 751, 46 грн.

Після часткового зарахування зустрічних зобов`язань, станом на 16.07.2024 розмір основної заборгованості ФОП Павлисько О.В. перед ТзОВ Меркойл складає 1 115 022, 43 грн.

Судом встановлено, що будь-яких претензій щодо кількості, якості поставленного товару від відповідача до позивача не надходило, усі видаткові накладні та товарно-транспортні накладні підписані відповідачем без застережень, тому суд відкидає доводи відповідача про відсутність письмового погодження кількості отримуваного товару та не погодження сторонами умов оплати товару.

Відповідач не оплатив в повному обсязі поставлений позивачем товар, в результаті чого у нього станом на час розгляду справи існує заборгованість в розмірі 1 115 022, 43 грн.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Представник відповідача не заперечив факту отримання товару, підписання видаткових накладних та товаро-транспортних накладних, однак доказів сплати заборгованості не надав.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 115 022, 43 грн є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення пені в розмірі 868 883, 62 грн, інфляційних втрат в розмірі 691 794, 24 грн, 36 % процентів річних в розмірі 3 573 536, 74 грн та штрафу у розмірі 1 535 693, 47 грн, то суд перевіривши розрахунки, зазначає наступне.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Відповідно до вимог пункту 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Відповідно до пункту 6.3. договору, за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно умов цього договору, покупець зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36 процентів річних від простроченої суми за кожен день прострочення, за весь час прострочення, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).

Оскільки відповідачем не виконані належним чином умови договору щодо оплати отриманого товару, він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу, а також 36 % річних від простроченої суми відповідно до пункту 6.3 договору у розмірі 3 573 536, 74 грн, та інфляційні нарахування у розмірі 691 794, 24 грн.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України). Згідно з приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до пункту 6.1 договору, за порушення умов цього договору покупець відшкодовує спричинені цим збитки постачальнику, в тому числі неотриманий прибуток, понад суму штрафних санкцій, в порядку передбаченому чинним законодавством України.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що за несвоєчасне виконання своїх зобов`язань щодо оплати товару (партії товару) на умовах цього договору покупець сплачує постачальнику (за вимогою постачальника) штрафні санкції згідно з ст. 230, ст. 231 Господарського кодексу України, а саме:

6.2.1. - пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язань;

6.2.2. - у випадку якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 15 календарних днів, покупець зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 25 % від суми заборгованості.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 25 % штрафу та пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, беручи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру вказаних нарахувань, суд зазначає наступне.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 р. у справі № 7-рп/2013, Конституційнй Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (№ 911/2223/20).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).

Суд звертає увагу представника відповідача, що в обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафу та пені, він не долучив жодних доказів, що підтверджують необхідність такого зменшення, а лише зазначив загальні доводи щодо їх неспівмірності.

Перевіривши долучені до позовної заяви розрахунки, судом встановлено правильність проведених позивачем розрахунку пені та штрафу.

Заслухавши думку представника позивача, проаналізувавши доводи представника відповідача, враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов`язання, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені та штрафу на 20 %, відтак суд здійснивши перерахунок вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1 228 554, 78 грн штрафу та 695 106, 90 грн пені.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то суд зауважує наступне.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України пунктом 19, згідно із яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Таким чином, враховуючи викладене вище, позовна давність за заявленими позовними вимогами є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану.

Оскільки станом на дату ухвалення рішення у даній справі правовий режим воєнного стану на території України продовжує свою дію, то позивачем не пропущено строк позовної давності за заявленими позовними вимогами.

Виходячи із викладеного вище, суд прийшов до висновку що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Відшкодування витрат позивача, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.

Ухвалою господарського суду у даній справі від 05.08.2024, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Меркойл про забезпечення позову було задоволено частково. Накладено арешт на належні фізичній особі-підприємцю Павлисько Ользі Володимирівні грошові кошти у межах суми позову 7 784 930, 50 грн та судових витрат у розмірі 118 287, 96 грн, разом 7 903 218, 46 грн, у тому числі на грошові кошти розміщені на рахунках відповідача та накладено арешт на земельну ділянку кадастровий номер 4625810500:04:010:0328, площею 0, 11 га, до набрання рішенням у даній справі законної сили.

Згідно з ч. 7 ст. 145 ГПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Зважаючи на часткове задоволення позову (зменшення судом нарахованої позивачем неустойки), у суду відсутні правові підстави для скасування ухвали від 05.08.2024 про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Павлисько Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Меркойл (02175, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 58А, приміщення 3, код ЄДРПОУ 39076029) суму в розмірі 7 422 303, 05 грн, з яких:

- 1 115 022, 43 грн основного боргу;

- 695 106, 90 грн пені;

- 3 573 536, 74 грн 36 % річних;

- 691 794, 24 грн інфляціи?них втрат;

- 1 228 554, 78 грн штрафу,

- 118 287, 96 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26 листопада 2024 року.

СуддяМанюк П.Т.