Рішення

від 26.11.2024 по справі 921/534/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

26 листопада 2024 рокуСправа № 921/534/24Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В. розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна компанія Тайпан" №б/н (вх. №8861) від 18.11.2024 про ухвалення додаткового рішення у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна компанія Тайпан"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром"

про стягнення 59 128,91 грн заборгованості, в тому числі 52 000 грн основна заборгованість, 791,09 грн - 3% річних, 2920 грн - інфляційні втрати, 5 000 грн - 10%.

без участі представників сторін.

Суть справи:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.10.2024 позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Тернопільхлібпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна компанія Тайпан" 37 000 грн основної заборгованості, 767,48 грн трьох процентів річних, інфляційні втрати у розмірі 2 920 грн, 5000 грн штрафу та витрати зі сплати судового збору в сумі 3 026,44 грн. В решті позову відмовлено.

В подальшому, через систему "Електронний суд" 19.11.2024 від позивача надійшла заява №б/н (вх. №8861) від 18.11.2024 про стягнення з боржника судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11 000 грн.

При цьому суд враховує, що у тексті позовної заяви позивач зазначав, що орієнтовна сума його судових витрат по даній справі становить 14 100 грн, які складаються з витрат на оплату судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11000 грн. Докази понесення витрат подані Компанією разом із позовною заявою. Таким чином, суд вважає, що відповідач мав можливість ознайомитись із розрахунками його контрагента та надати свої заперечення стосовно заявлених позивачем витрат. Втім, Товариство цим своїм процесуальним правом не скористалося, а тому суд не вбачає за необхідне викликати сторони в судове засідання для прийняття додаткового рішення по справі. У зв`язку з цим додаткове рішення ухвалюється без виклику учасників справи.

За змістом статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч.2. ст.244 ГПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Розглянувши заяву та додані до неї матеріали, господарським судом встановлено наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Позивачем дана процесуальна норма дотримана.

Частиною 8 статті 129 ГПК України вказано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як слідує із матеріалів справи, 26.08.2024 між ТОВ "Охоронна компанія Тайпан" та адвокатом Комаром О.Г. було укладено угоду №2/8/24 про надання правничої допомоги, згідно з умовами якої адвокат представляє інтереси ТОВ "Охоронна компанія Тайпан" як позивача в Господарському суді Тернопільської області по справі щодо стягнення на користь Охоронної компанії заборгованості, штрафних та фінансових санкцій в рамках договору про надання охоронних послуг №21-04/2024 від 01.04.2024. Для представлення цих інтересів адвокату надані всі права, що надані законодавством, зокрема ГПК України, позивачу. Сума оплати на виконання доручення становить 11 000 грн.

Згідно розрахунку вартості виконаних робіт від 27.08.2024 та Акта приймання - передачі від 03.09.2024, адвокат надав Клієнту правничу допомогу відповідно до угоди №2/8/24 від 26.08.2024, а Клієнт прийняв надану допомогу, вартість якої становить 11 000 грн, в тому числі:

- надання Клієнту консультації - 1 000 грн;

- підбір первинних документів по взаємодії Клієнта з Боржником в рамках договору №21-04/2024 від 01.04.2024 - 1 000 грн;

- аналіз первинних документів по взаємодії Клієнта з Боржником в рамках договору №21-04/2024 від 01.04.2024 - 2 000 грн;

- підготовка позовної заяви з необхідними додатками, направлення заяви сторонам та в суд - 4 000 грн;

- супроводження розгляду справи в суді І інстанції - 3 000 грн.

Загальна вартість виконаних робіт по наданню правничої допомоги становить 11 000 грн.

На підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу заявник також долучив платіжну інструкцію №353_00000/a0f139a 7-5846-4952-b870-28f80c180411 від 02.09.2024 на суму 11000 грн.

Наведені вище докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі-Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану її учасників.

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Від відповідача не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Проте, на переконання суду, слід розділяти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат".

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовано також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.

Водночас, у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи ( аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2021 у справі №920/39/20).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини, що застосовується як джерело права (ч.4 ст.11 ГПК України) у питанні щодо того, чи вимагає стаття 6 Конвенції забезпечення юридичного представництва особи, що є стороною по справі, орієнтує національні суди на необхідності врахування специфічних обставин кожної конкретної справи та з`ясування того, чи відсутність правової допомоги позбавить заявника права на справедливий суд (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 26; McVicar v. the United Kingdom (Мак-Вікар проти Сполученого Королівства), § 48; Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 61). McVicar v. the United Kingdom (Мак-Вікар проти Сполученого Королівства), § 51).

У розвиток наведеного розуміння статті 6 Конвенції суд виходить з того, що надання правової допомоги залежить також і від інших факторів, серед яких: важливість того, що є предметом спору для заявника; складність відповідного закону чи процесу; можливість заявника ефективно представляти себе у суді без адвоката; існування обов`язкової вимоги мати представника у суді (Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 61); (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 26); (McVicar v. the United Kingdom (Мак-Вікар проти Сполученого Королівства), §§ 48-62; Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 61; P., C. and S. v. the United Kingdom (P., C. та S. проти Сполученого Королівства), § 100); (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 26); Gnahorй v. France (Ньяоре проти Франції), § 41).

Однак, суд вважає, що право правової допомоги не є абсолютним, а, отже, дозволяється висувати вимоги щодо умов її надання, засновуючись на, окрім уже перерахованих у попередньому пункті, умовах фінансового стану сторони у справі та очікування сторони щодо виграшу справи (Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 62). З врахуванням викладеного, суд констатує, може існувати система юридичної допомоги, яка висуває вимоги до справ, у яких застосовується.

Відповідно до практики суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 40 рішення суду від 01.02.18р. у справі "Радченко проти України").

У постанові № 922/1163/18 від 06.03.2019 Верховним Судом висловлені позиції щодо отримання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а саме: "за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Таким чином, системний аналіз норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність у договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково".

У спірних правовідносинах розмір витрат на правничу допомогу відповідач та адвокат визначили в угоді та в Акті приймання - передачі виконаних робіт від 03.09.2024.

У пункті 5.44 постанови від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Крім того, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 року №911/2737/17 висловлено правову позицію, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

При цьому, дослідивши наданий представником позивача акт приймання - передачі наданих послуг від 03.09.2024, суд приходить до висновку, що адвокатом підтверджено виконання робіт по наданню послуг, проте позивачем не доведено їх реальність - дійсність понесення у межах розгляду даної справи як і їх необхідність, а також їх вартість.

Так, у цьому Акті позивач та адвокат зазначили, що сума винагороди в розмірі 11000 грн включає в себе: надання Клієнту консультації; підбір первинних документів; аналіз первинних документів; підготовка позовної заяви; супроводження розгляду справи в суді І інстанції.

Однак, суд критично оцінює обґрунтування адвокатських витрат, в частині вивчення усного консультування, підбору та аналізу первинних документів, оскільки все це, на переконання суду, є складовою процесу підготовки та складання позовної заяви. При цьому, суд враховує, що в матеріалах справи відсутня конкретизація наданих усних консультацій, а з огляду на предмет та підстави позову, однотипність та стандартність справи, суд ставить під сумнів їх необхідність та реальність.

Як вбачається з матеріалів справи, під час судового розгляду даної справи адвокатом фактично подано лише дві заяви (про надання доступу до електронної справи та про зменшення розміру позовних вимог). У судовому засіданні 02.10.2024 адвокат Комар О.Г. участі не приймав.

Разом з тим суд зауважує, що такі послуги як направлення позовної заяви сторонам та в суд не є юридичними послугами, не потребують спеціальних професійних навичок, відповідно не підлягають відшкодуванню.

Суд також звертає увагу на те, що матеріали цієї справи не містять великої кількості письмових доказів, що підлягали дослідженню судом. Окрім цього варто зазначити, що спірні правовідносини регламентуються не надто значною кількістю законів і підзаконних нормативно-правових актів, що підлягали застосуванню до цієї суперечки. Отже, витрати за підготовку та супроводження розгляду справи в суді першої інстанції не можуть складати 11000 грн.

Наведений висновок суду обґрунтовується тим, що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, є завищеним щодо іншої сторони спору порівняно з ринковими цінами на аналогічні послуги.

Відтак, за результатами дослідження поданих позивачем доказів, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг адвокатом Комаром О.Г., суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та присудження до стягнення з ТОВ "Тернопільхлібпром" на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн. Зазначений розмір, на переконання суду, є співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, і в той же час не є надмірним тягарем для відповідача.

Разом з тим, оскільки позов задоволено частково, то витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог, тобто в сумі 3997,93 грн.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна компанія Тайпан" №б/н (вх. №8861) від 18.11.2024 про ухвалення додаткового рішення у справі №921/534/24 задовольнити частково.

2. Стягнути з Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром" (вул. С. Будного, буд. 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46027, ідент. код 30836947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна компанія Тайпан" (вул. Київська, буд. 14, м. Вінниця, Вінницька область, 21009, ідент. код 43924225) 3997 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто сім ) грн 93 коп витрат на професійну правничу допомогу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті заяви відмовити.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне додаткове рішення складено 26.11.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному б-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

СуддяО.В. Руденко